Синергетика характеристика

Розумне управління повинне навчитися чуйності в обігу з нестійкістю, визначаючи граничні умови, сприяючі бажаній самоорганізації. Важливо встановити, наскільки обмежена повинна бути свобода дій поблизу моментів нестійкості, щоб сприяти появі інноваційних зрушень і в той же час уникнути сповзання в хаос. Це неможливо зробити без добре злагодженого зворотного зв'язку і без того, щоб управління стало процесом, що навчався.

На жаль, найбільш поширені стратегії управління суспільством стають серйозними бар'єрами для процесів самоорганізації, закриваючи кращі альтернативи розвитку суспільства і залишаючи вибір з «поганих» і «дуже поганих».

Стратегія виживання. Цю стратегію по праву можна віднести до домінуючої стратегії останнього десятиліття. Стратегія виживання, не підкріплена стратегією розвитку, виявилася руйнівною для багатьох країн.

Подолання негативних тенденцій, які знайшли системний характер, вимагає особливих підходів. Стратегія «виживання»  - лінійна стратегія. Вона грунтується на психології і моделях поведінки закритого суспільства. Стратегія допомоги, підтримка окремих соціальних прошарків, як правило, малоефективна. Часто вона збільшує небезпеку корупції, відходу в тінь, а для всієї соціально-економічної системи - тяжіння до кримінально-тіньового аттрактору. Стратегія посилювання правил і законів таїть небезпеку потрапити в порочний круг контролю, що посилюється, і тяжіння до авторитарно-замкнутого аттрактору.

З позицій синергетики ефективнішим методом управління є створення середовища, прийнятних умов для бажаної самоорганізації. Інакше кажучи, стратегія розвитку вимагає створення середовища такого розвитку. Від регулювання відносин держава повинна перейти до створення правового соціально-культурного середовища, умов для самоорганізації людського капіталу і відстежування ефективності цих умов [9].

Зрозуміло, ця стратегія не може бути короткостроковою. Це, скоріше, ітераційний процес, на кожному етапі якого повинен сформуватися деякий потенціал для подальшого розвитку. Сформувався чи ні такий потенціал - ось принцип оцінки загального позитивного внеску всіх учасників і тієї ситуації, яка виникає в ході їх взаємодії. Результатом такої стратегії повинні стати ланцюжки позитивного зворотного зв'язку.

Стратегія невизначеності. Іншою відмітною характеристикою процесу соціально-економічного розвитку України останнього десятиліття є нестабільність, мінливість “правил гри”, їх непрозорість, домінування неформальних “правил гри” над формальними. Стратегія невизначеності приводить стану нестабільності і непередбачуваності.

Ця ситуація представляється надзвичайно небезпечною, оскільки параметри нового соціального порядку можуть формуватися відносно малими групами. Фашизм, більшовизм  можуть служити наочними тому прикладами і настійними попередженнями. Для нестійких рівноважних станів, що балансують на краю хаосу, необхідні не одноденні, а довгострокові орієнтири і цінності.

Стратегія не відповідати на соціальні виклики. Кризи, катастрофи, безвихідь - все це біфуркационні моменти або точки галуження в розвитку суспільства, наближення до яких украй небезпечно. У такі моменти система повинна довести свою життєздатність або загинути. Ледве дихаючій в стабільні часи системі точки біфуркації не подолати. Не подолати їх і «поодинці», якими б не були конкурентноздатними окремі економічні суб'єкти. Головне, що можна протиставити кризам і катастрофам - це технологію соціальної організації, що враховує ризики сучасності. Необхідна розробка економічних систем своєчасного реагування. Можливо, це надзадача, але для її вирішення потрібні всі, навіть ті області і сфери, які виявилися «неринковими», і ті, хто погано вписався в  «нові економічні відносини». Як відомо, в живій системі немає зайвих частин, роль деяких з них, просто, не видно неозброєним оком.

В Україні є безпрецедентні можливості, але навряд чи вони відкриються автоматично. Стратегія не відповідати на соціальні виклики означає скорочення можливостей саморозвитку, що надзвичайно небезпечно перед лицем випробувань, що насуваються. Як  затверджує синергетика, хаос не є гарантом виходу на структури самоорганізації. Конструктивна роль хаосу в еволюції полягає в тому, що він є генератором нових ідей, соціальних і культурних інновацій. Він розширює спектр можливостей, з яких суспільству належить зробити свій вибір.

Уроки синергетики на шляху до суспільства, що самоорганізується.

Коротко кажучи, синергетичний підхід до управління полягає в наступному: існує багато шляхів розвитку системи, але необхідно вийти на бажаний аттрактор. Якщо є алгоритм виходу на аттрактор, то зберігається час і скорочуються матеріальні  витрати. Треба "уколювати" середовище в потрібне місце, узгоджене з її власною структурою. Треба не будувати і перебудовувати, а виводити, ініціювати соціальні системи на власні механізми розвитку.

В області управління соціально-економічними системами синергетика виходить з наступних положень.

Перше. Питання, як повинна функціонувати економіка, не можна відокремити від питання, як вона влаштована і функціонує насправді. Економіка - це система, що самоорганізується, зміна стану якої відбувається через її внутрішні механізми. Зовнішній світ, хоч і є причиною її зміни, проте, цілком її не детермінує.

Друге. Управляти - означає переводити систему з одного стану в інше, яке відповідає цілям управління. Для цього потрібно так впливати на структурні компоненти системи, щоб вони еволюціонували в потрібному темпі в бажану сторону.

Третє. Управління, по самій своїй суті, системно. З цим пов'язана та обставина, що управлінські рішення, що приймаються в одних областях системи, роблять вплив на рішення, що приймаються в інших областях. Управління сучасними соціальними процесами зустрічається з поряд взаємозв'язаних проблем. По-перше, з тим, що сучасна соціальна реальність складна, суперечлива і динамічна. По-друге, процеси, що відбуваються в сучасному соціумі, носять прискорений характер. І, нарешті, зросла роль особи в соціальних процесах, що підсилює напруженість, оскільки підвищує відповідальність не тільки тих, хто ухвалює управлінські рішення, але і тих, хто утілює ці рішення в життя.

Четверте. Пануючий в сучасній науці підхід до управління, згідно якому результат дії, що управляє, прямий пропорційний наслідок додатку зусиль (що відповідає схемі дія, що "управляє -> бажаний результат"), має місце тільки у разі, коли керована система знаходиться в рівноважному стані з навколишнім середовищем і внутрішніми процесами. Проте, коли та ж система знаходиться в сильно нерівноважному стані, вона починає підкорятися законам нелінійного характеру (відгук системи непропорційний силі дії на неї).

П'яте. У нелінійних системах можливе явище, що отримало назву резонансного збудження. Резонансне, хоч і слабке, дія приводить до більшого ефекту, чим сильна, але неузгоджено з системою дія.

Шосте. Завдання державного управління в ситуації невизначеності - спробувати зберегти стабільність системи з одночасним розгортанням пошуків нових альтернатив. У обстановці гострої кризи можливість резонансної управлінської дії на процеси самоорганізації є особливо актуальною. Проте,  йдеться не тільки про те, щоб нові рішення входили в резонанс з віджилими традиціями. Вони повинні бути націлені на стимулювання активності нових соціальних сил, на перспективні норми і принципи організації, на цінності, які можуть забезпечити суспільству розвиток в світі, що змінився, завтрашнього дня.

УПРАВЛЯЕМЫЙ ХАОС

Валентина Федотова

(http://spkurdyumov.narod.ru/fedot.htm)

Интерес к проблеме хаоса появился под влиянием работы И. Пригожина и И. Стенгерс «Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой», вышедшей на Западе в 1979 г. (в переработанном виде в 1984 году) и переведенной в России впервые в 1986 году и в последующих изданиях. В этой книге, имеющей серьезные философские идеи, но сделанной в основном на материале физики и химии (специальности бельгийского ученого И. Пригожина), хаос рассматривался как следствие динамической неустойчивости сложных систем. Понятие сложности явилось центральным в теории хаоса. Новым же явилось давно забытое старое: хаос обладает не только разрушительной силой, но может стать источником порядка. Это похоже на античный взгляд на хаос как нечто животворное.

Основанием для подобного вывода явилось то, что понятие закона, доставшееся в наследие от науки XVII , соответствует простым системам и присущей им динамике , периодичности процессов. Закон всегда огрубляет процессы перехода. Детерминистское описание, согласно авторам этой работы, неадекватно описанию неустойчивых систем или периоду неустойчивости. По-существу, речь идет не столько об усложнении систем, сколько о возрастании значимости и необходимости учета их сложности и неустойчивости, о смене методологии физических наук, которые начинают учитывать человекоразмерность систем (В.С. Степин), нашу включенность во Вселенную, наше воздействие на предмет познания. Пригожин и Стенгерс указывают, что их идеи имеют значение и для исторических наук. Однако различия между естественно-научным пониманием и социальными науками ими проведены не были.

Следствием этого стали восторженные идеологизации адептов идеи рождения порядка из хаоса. Автору доклада не раз приходилось слышать на всевозможных семинарах о том, что хаос отныне не страшен, что из него обязательно родится порядок. Как и водится, в России в духе незнания середины началa отрицаться разрушительная роль хаоса. Во многих трактовках увлеклись квазиприродностью общества и потеряли ту человекоразмерность, которая и делает системы сложными.

Так, социальный порядок 90-х многими воспринимался как животворный хаос. Мной он трактовался как анархический порядок, обеспечивающий простую адаптацию и ведущий к убыванию сложности системы. Тем самым проводились различия не только между порядком и хаосом, но и анархией и хаосом, вводились типы предпорядков (анархический, апатический, формально-рациональный). Они соответствовали неустойчивости и ее стремлению повысить способность к адаптации за счет убывания сложности. Вместо демократии и рынка, провозглашенными сложной целью посткоммунистической социальной системы, преобладали цели адаптации в условиях аномии (деструкции и рассогласования ценностей), ведшие к анархия, включавшей в себя слабость центральной власти, отсутствие действенных институтов и распад коллективных представлений, а так же русские проявления анархии — самопомощь и кооперация (прямо по П. Кропоткину), бунт против чуждой интеллигентской культуры (прямо по М. Бакунину). Отличие анархии от хаоса определялось тем, что она сама была рожденным из хаоса типом порядка, тогда как хаос сам по себе порядком никак быть не может. Использовались положения О. Хеффе об отличии тотальной неупорядоченности хаоса от частичной неупорядоченности анархии.

Аномия сменяется, условно говоря, ценностями стабильности и безопасности, что рождает апатию и то, что я называю апатическим порядком. Но далее возникает своего рода новая ценность, выраженная в требовании эффективности, что побуждает меня предсказывать формально-рациональный порядок, более регулятивный, чем конститутивный.

Выстраивается, таким образом, более сложная, чем в природе, цепочка: хаос — анархия и другие типы предпорядков — порядок более стабильного типа.

Социальные теории так же используют идею сложных систем, их неустойчивости и потенциальной нестабильности. В книге «Хорошее общество» я ссылаюсь на З. Баумана и Ю. Хабермаса. Первый отмечает невозможность полной упорядоченности столь сложной системы, как общество. Хабермас говорит, что в простых системах действуют естественные добродетели, такие как симпатия, доброжелательность, сострадание. В сложных же системах нужны, по его мнению, искусственные добродетели, такие, как справедливость.

Упование на хаос социальных процессов как источник креативного разнообразия не учитывает, что из хаоса в обществе не всегда рождается порядок , что порядок может родиться без нас, после нас, совсем не такой, какой мы хотим. Отсюда появляется идея управляемого хаоса, который сочетает неустойчивость и избирательную разрушительность с творением новых желательных процессов.

Среди сценариев развития целесообразно различить:

сценарии- образы , в данном случае креативной силы хаоса, отмеченный выше;

сценарии-тренды , улавливающие возможную тенденцию слома привычной линии процесса в точке бифуркации и переход на новый аттрактор, т.е. процесс с иными законами развития. При этом квазиприродность концепции рождения порядка из хаоса не действует в обществе полностью из-за активной позиции субъекта.

Основополагающим пунктом идеи рождения порядка из хаоса у Пригожина и Стенгерс выступает закон сохранения энергии в природе, который и создает воспроизводство нового порядка, новой системной устойчивости, обеспеченной фундаментальной инвариантностью, «которая (в силу закона сохранения энергии. — В.Ф .) кроется за всеми трансформациями, происходящими в природе». Следовательно, порядок в природе имеет фундаментальное значение и не является островком в море хаоса . Убывание энергии в одном месте и вызванная этим неустойчивость вызовет прибавление энергии в другом месте и повышение устойчивости, т.е. новый порядок. В обществе же закон сохранения энергии не действует. Из этого следует, что хаос может занимать большее место и сдерживается усилиями людей. Вероятность хаоса в обществе очень высока, и ответом на эту всегдашнюю угрозу является деятельность стремящегося к самосохранению человечества. И поэтому здесь порядок прерывается очагами или потоками хаоса, а не наоборот.

Сценарии-тренды могут выявить опасность нарастания хаоса, потери устойчивости социальной системой.