Визначення експортної конкурентоспроможності інновації

Державне регулювання  міжнародних зв'язків в інноваційній сфері повинно базуватися на ряді загальних принципів, таких як взаємна  вигода, недопущення дискримінації, еквівалентна технологічна залежність сторін, раціональне поєднання лібералізації і протекціонізму- і т.п. Як і при впливі на внутрішні науково-інноваційні процеси, тут використовуються прямі й непрямі зв'язки.

У переліку інструментів державного регулювання міжнародного науково-технічного співробітництва відзначаються також:

• вибір і раціоналізація пріоритетних напрямків співробітництва;
• фінансування кадрових обмінів;
• підключення до світових систем науково-технічної інформації;
• включення у світовий технологічний простір шляхом введення в країні міжнародних стандартів і норм;
• надання юридичних, посередницьких, консультаційних та інших послуг учасникам співробітництва;
• підтримка міжнародних контактів малого і середнього інноваційного бізнесу;
• державне стимулювання закордонних інвестицій в інноваційну сферу й аналогічні вкладення вітчизняних інвесторів за кордоном;
• іноземне патентування за державний рахунок;
• закупівля зарубіжної науково-технічної літератури;
• залучення іноземних експертів до оцінки масштабних програм.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють підготовку пропозицій з реалізації інноваційної політики у відповідній галузі економіки та створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації, а також доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснювати конкурсний відбір пріоритетних інноваційних проектів та фінансово підтримують їх у межах виділених коштів. Основна роль в проведенні інноваційної діяльності лягає на місцеві державні адміністрації, які відповідно до своєї компетенції:

• розробляють проекти регіональних і місцевих інноваційних програм і подать їх для затвердження відповідним місцевим радам;
• вживають заходів щодо виконання регіональних та місцевих інноваційних програм;
• залучають підприємства, установи й організації, розташовані на підпорядкованій їм території, за їх згодою, до розвязання проблем інноваційного розвитку регіонів, міст, населених пунктів;
• доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам (їх регіональним відділенням) або комунальним інноваційним фінансово-кредитним установам проведення конкурсного відбору інноваційних проектів місцевих інноваційних програм і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених у відповідному бюджеті:
• готують і подають відповідним радам пропозиції щодо створення комунальних спеціалізованих інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм;
• подають пропозиції спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності стосовно включення інноваційних проектів за місцевими програмами до державних програм і їх фінансування шляхом кредитування із державного бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи.

З метою ефективної концентрації науково-виробничого потенціалу на реалізації пріоритетних проблем, які вимагають акумуляції значних інвестицій розробляються науково-технічні програми. Розроблені програми дозволяють комплексно вирішити галузеві, міжгалузеві, регіональні та державні проблеми і базуються на основі розроблених прогнозів. Прогнозування є найважливішою функцією державного регулювання інноваційної діяльності і служить інформаційним середовищем для формування державних науково-технічних пріоритетів і розробки відповідальних науково-технічних програм. У прогнозі повинні бути погодженні напрямки розвитку всіх галузей національної економіки.

Сьогодні у роботі над прогнозами необхідно враховувати: нову політичну та економічну ситуацію; регіоналізацію економіки; перехід  на ринкові відносини і звуження сфери державного регулювання; зміну пріоритетів і механізму інноваційної діяльності; господарську самостійність підприємств і організацій; зміну структури власності; загострення проблем екології: енерго- та ресурсозбереження: необхідність формування перспективного інноваційного потенціаіу і його ефективне використання.

Конкурсно-контрактна система  створення науково-технічної продукції  дозволяє ефективно використовувати  кошти, призначені для реалізації науково-технічних  програм. Залучення до складу конкурсної комісії висококваліфікованих експертів дає можливість об'єктивно встановити науково-технічний рівень і можливості тих, хто претендує на отримання замовлень щодо створення науково-технічної продукції, обрати на альтернативній основі розробника, який забезпечить оптимальні параметри розробки.

Замовник приймає рішення  про проведення конкурсу, затверджує план і відповідальних за проведення конкурсу. Участь у конкурсі можуть приймати всі бажаючі (відкритий  конкурс) або зазделегідь визначені  замовником організації (закритий конкурс). Всі учасники конкурсу (відкритого або закритого) повинні знаходитися у рівних умовах.

Відповідно до плану  проведення конкурсу визначаються тематичні  орієнтири. Укрупнений перелік конкурсної тематики визначається за результатами науково-технічного прогнозу. Конкретизація окремих тем здійснюється в процесі конкурсу (з ініціації замовника. розробника, членів конкурсної комісії).

Статистичні обстеження та аналіз їх матеріалів здійснює відділ статистики науково-технічного прогресу управління статистики інвестицій та будівництва Головного управління статистики виробництва Держкомстату України. Статистичне вивчення НТП дає уявлення про рівень інноваційної активності України. Інноваційна активність --необхідна умова економічного росту і підвищення якості життя, а тому займає центральне місце в реалізації інноваційної політики держави. Показниками інноваційної активності є обсяг національних витрат на НДДКР по відношенню до ВВП і виробничих інвестицій. Іншими показниками служать, наприклад, кількість патентів і ліцензій (у розрахунку на 1000 жителів), сальдо зовнішньої торгівлі (за патентами, ліцензіями, високотехнологічною продукцією), ресурсоємкість продукції.

Інноваційна активність на макрорівні обумовлена економічним  і науково-технічним потенціалом  країни, духовним станом суспільства, його спроможністю сформулювати національну інноваційну доктрину, стратегію науково-технічного розвитку, визначити напрямки і форми інноваційної політики, сконцентрувати ресурси на її реалізації. Інноваційна активність неможлива без розвитку ринку і конкурентного середовища

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Розробіть  на прикладі вашої організації заходи, спрямовані

на зменшення  загальної потреби в тепло- і  електроенергії.

Запропонуйте  технології,  які б сприяли  цій економії.

Відповідь.

Загальний потенціал  енергозбереження в Україні становить  близько 45 % від обсягу спожитих паливно-енергетичних ресурсів. 
Щодня енергетичні витрати в Україні сягають 100 мільйонів гривень. Тільки води ми втрачаємо на 4 мільйони гривень. Усе це негативно впливає на національну економіку країни. Розумне й ефективне тепло-енергокористування є ключовим чинником створення нових робочих місць та економічного зростання країни. 
Цілком природно виникає питання, чи завжди використання енергії і виробництво електроенергії повинне супроводжуватися руйнуванням навколишнього середовища та величезних затрат. І якщо правда, що будь-який вид людської діяльності неминуче впливає на природу, то ступінь цієї шкоди різний. Ми не можемо не впливати на середовище, у якій живемо, оскільки для підтримки життєвих процесів як таких необхідно поглинати і використовувати енергію.  
    Традиційне виробництво енергії, що дає величезні кількості забруднювачів води і повітря, – один з видів такої діяльності людини. 

Щоб зберігати енергію  треба з дитинства вчитися зберігати тепло в приміщенні.  
Наші будинки, підприємства далекі від енергоефективних. Багато тепла просто виходить назовні. Наприклад, аби обігріти звичайну квартиру, енергії потрібно в кілька разів більше, ніж у країнах ЄС. Ось і виходить, що ми купуємо більше тепла, ніж отримуємо в результаті.

Тож, на мою думку, для збереження тепла та електроенергії  підприємстві треба виконати такі  заходи:

 

• встановлення багатотарифного  електро та теплового лічильника.
• застосування енергозберігаючих ламп,
• встановлення індивідуальних регулюючих кранів на радіаторах опалення в квартирах;
• встановлення відбиваючих алюмінієвих екранів позаду радіаторів опалення;
• ущільнення вікон та дверей будинків або встановлення герметичних дверей та вікон з метою ліквідації протягів та втрат тепла;
• теплоізоляція труб гарячого водопостачання;
• встановлення економного крану на воду;
• встановлення регуляторів тепла та водомірів, які дозволяють контролювати рівень споживання.
• Застосування альтернативних джерел енергії(енергія вітру,

енергія води, сонячна енергія,обмін тепла, енергозберігаючі технології, вентиляційнй системи, сонячні колектори).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Джерела використаної літератури

1. Акофф Р. Планирование будущего корпорации. М.: Прогресе. 1985.

2. Антикризисное управление: Учебник /Под ред. Э.М. Коротко-ва.М.: ИНФРА.М, 2001.

3. Боровский А.Б., Боровский  Б.И. и др. Управление инновация-ми./Учебное пособие. ТИПП, Симферополь, 1997.

4. Василенко В.А. Роль  прогнозирования в разработке  альтернативных планов ситуационного  менеджмента.Ученые записки ТНУ им. В.И. Вернадского. 2000.  № 13, т.1.

5. Василенко В.А. Менеджеры  и концепция системы современного менеджмента.// Культура народов Причерноморья., 1999., №9.

6. Василенко В.А., Мельник  И.Е. Стратегии и инновации  в системе менеджмента: Учебное  пособие., М.: МГИУ 2001р.

7. Василенко В.О. Теорія  та практика розробки управлінських  рішень. Навчальний посібник -- Киів: ПУЛ, 2002р.

8. Вишняков Я. Инновационная  деятельность. //Российский экономический  журнал, 1997, №10.

9. Дмитриенко Г.А. Стратегический  менеджмент: целевое управление  персоналом организации / Учебное  пособие. К.: МАУП, 1998р.

10. Курс экономики: учебник / Под. ред. Б.А. Райзберга.  ИНФРА. М., 1997р.

11. Лещишин М. Научная  организация подготовки производства. Пер. со словацк. /Под ред. В.М. Данюлюка. К.: Техника, 1988.

12. Люкшинов А.Н. Стратегический  менеджмент: Учебное пособие для вузов. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000.

13.http://www.ppu21.com.ua/uk/teplo%D1%96zolyac%D1%96ya/texnologii-teploizolyacii-doma.html

14.http://autosavingenergy.com\

15.www.niss.od.ua/p/285.doc 

16.http://uteplenie.inffomax.com/indexukr.php

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Акофф Р. Планирование будущего корпорации. М.: Прогресе. 1985.

2. Антикризисное управление: Учебник /Под ред. Э.М. Коротко-ва. -- М.: ИНФРА-М, 2001. -- 432с.

3. Боровский А.Б., Боровский  Б.И. и др. Управление инновация-ми./Учебное  пособие. ТИПП, Симферополь, 1997.

4. Василенко В.А. Роль  прогнозирования в разработке альтернативных планов ситуационного менеджментаУ/Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. -- 2000. -- № 13, т.1. -- С. 202-209.

5. Василенко В.А. Менеджеры  и концепция системы современного  менеджмента.// Культура народов Причерноморья. -- 1999. -- №9. -- С. 16-20.

6. Василенко В.А., Мельник  И.Е. Стратегии и инновации  в системе менеджмента: Учебное  пособие. -- М.: МГИУ 2001. -- 418 с.

7. Василенко В.О. Теорія  та практика розробки управлінських  рішень. Навчальний посібник -- Киів: ПУЛ, 2002. -- 420 с

8. Вишняков Я. Инновационная  деятельность. //Российский экономический  журнал, 1997, №10.

9. Дмитриенко Г.А. Стратегический  менеджмент: целевое управление  персоналом организации / Учебное  пособие. -- К.: МАУП, 1998, с. 228.

10. Курс экономики:  учебник / Под. ред. Б.А. Райзберга. -- ИНФРА. -- М., 1997.

11. Лещишин М. Научная  организация подготовки производства. Пер. со словацк. /Под ред. В.М.  Данюлюка. -- К.: Техника, 1988.

12. Люкшинов А.Н. Стратегический  менеджмент: Учебное пособие для вузов. -- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. -- 375 с.