Визначення експортної конкурентоспроможності інновації

Продуктивність праці  зростає на базі нововведень і  підвищення рівня професійної підготовки працівників. Технічний прогрес  як збіг нової технологічної бази і нових можливостей працівників визначає близько 28% приросту національного доход}⁷. Якщо на практиці інновації в капіталовкладення тісно взаємозалежні, то їхній сукупний внесок у приріст доход}⁷ складе близько 47%. У зв'язку з цим стає ясно, що якщо немає діючих механізмів нововведень, то зберігається відстала технологічна база і неможливо підтримувати конкурентоспроможність бізнесу.

Прагнення мати конкурентні  переваги у виробництві товарів  і послуг є наслідком зовнішнього  тиску, суперництва на ринку і  спирається на накопичене багатство. Національне багатство безпосередньо пов'язане з виробництвом суспільного продукту і його відтворенням. Воно росте за рахунок перевищення зробленого суспільного продукту над поточним споживанням у даному році. Звідси випливає, що джерелом багатства є суспільний продукт, що відтворюється на розширеній основі.

Головними елементами національного  багатства є основні виробничі  фонди, оборотні виробничі фонди, матеріальні  запаси і резерви, природні ресурси  і невиробничі фонди. У джерел відтворювальних процесів знаходяться нові знання, що безупинно накопичуються і виливаються в принципово нові виробничі можливості. Реалізація нових знань, інноваційні процеси здійснюються за допомогою інвестицій і наступної експлуатації нових технологій і виробничих фондів, що утворять свій відтворювальний цикл, нарощуючи національне багатство.

Попит на інновації виходить із прагнення наростити національне  багатство, що створює умови і  резерви для ефективного економічного росту, збільшення обсягу національного  доходу, розширення можливостей споживання і заощадження. Інвестиції в нововведення складають другий компонент сукупного попиту, величина якого залежить від обсягу національного доходу, тобто стану економіки тепер.

У свою чергу, суб'єкти реального  сектора економіки звертаються до інновацій у силу необхідності не тільки підтримати прибутковість свого бізнесу, але й одержати конкурентні переваги на ринку. Бажання дістати додатковий прибуток і монопольний надприбуток штовхає до зниження витрат виробництва, тобто до змін в умовах виробництва. у засобах і предметах праці. Швидкий розвиток ринків товарів і послуг, насичення споживчого попиту на відомі товари і послуги знижує можливості витягти додатковий прибуток у виробництві традиційних товарів. Одночасно відбувається процес утворення груп монопольних виробників, що домінують на ринку традиційних товарів і можливості прибуткового бізнесу, що знижує, для широкого кола більш дрібних виробників.

Індивідуальний капітал  обходить цю монополію за рахунок активної інноваційної підприємницької діяльності шляхом створення і випуску на ринок раніше неіснуючих продуктів і послуг. Монопольний контроль над цінами, за якими новий товар продається на ринку, визначається не стільки величиною індивідуального капіталу, скільки винятковим характером (новизною) самого товар}'. В міру неминучої втрати цієї винятковості губляться економічні переваги монополіста. Підрив монополії підприємця, заснований на винятковості виробленого продукту, штовхає його до нових довгострокових вкладень капіталу для відновлення конкурентних переваг. При сприятливій кон'юнктурі ринку конкурентні переваги, пов'язані не тільки з унікальністю продукту, але одночасно і з технологією його виробництва, дозволяють підприємцю розвинути свій бізнес у велику корпорацію.

Загострення конкуренції змушує кожного  виробничого підприємця швидко пристосовуватися до попиту і формувати нові споживчі переваги. Така ситуація складається  щораз при насиченні попиту на стандартизовані товари і послуги, а також при виникненні ефекту демасифікації попиту, його індивідуалізації.

Таким чином, можна виділити два  складові попити на інновації:

• прагнення підприємця до одержання переваг в ефективності (прибутковості) бізнесу;
• диверсифікованість, індивідуалізація попиту на товари і послуги.

Підприємці, менеджери, найняті  власниками, зацікавлені як у прибутку, так і в розширенні своєї присутності  на ринку. Тут діє принцип: чим  кращі фінансові результати, тим  вищі особисті доходи. Але. як відзначено вище, проблема полягає в тому, що з такими ж мотивами діють, конкуренти, збиваючи рентабельність суперника і витісняючи його з ринку. Саме тут виникають найбільш сильні мотиви до нововведень, як живлющого джерела додаткових сил у конкурентній боротьбі. Інвестиції в інновації дозволяють вдержатися на ринку, а також при визначеній ринковій кон'юнктурі розширити свою присутність за рахунок нового товар}' (послуги) чи в результаті одержання переваг у ціновій конкуренції.

Власники компанії, акції  якої котируються на ринку корпоративних паперів, також прямо зацікавлені в рості курсової вартості акцій, що відбувається внаслідок росту привабливості бізнесу в результаті підвищення його науко-ємкості, тобто продуктивності і прибутковості капіталу. В свою чергу, держава, підтримуючи конкуренції і розширюючи оподатковувану базу як наслідок сукупного росту ефективності національного бізнесу, зацікавлена в інвестиціях для розширення виробництва суспільних товарів і розвитку бізнесу в цілому.

Перехід від адміністративно-командної  системи управління науково-технічним  прогресом до ринкового регулювання інноваційної діяльності потребує розробки нового інноваційного механізму адекватного ринковим змінам. Під інноваційним механізмом слід розуміти функціональну модель та сукупність методів регулювання інноваційної діяльності на всіх рівнях управління.

Головною метою інноваційної політики держави із створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для  ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енергота ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції. Основні напрямки інноваційної політики наведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 - Основні напрямки інноваційної політики

Регулювання інноваційної політики здійснюється таким шляхом:

• визначення і підтримка пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;
• формування і реалізація державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;
• створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;
• захист прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності:
• фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;
• стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;
• встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;
• підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.
• надання індивідуальним винахідникам і малим впровадженим підприємствам безпроцентних банківських позик;
• створення венчурних інноваційних фондів, що користуються значними податковими пільгами;
• зниження державних патентних зборів для індивідуальних винахідників;
• відсрочення оплати патентних зборів із ресз'рсозберігаючими винаходами;
• реалізація права на прискорену амортизацію обладнання;
• створення мережі технополісів, технопарків й інкубаторів.

Верховна Рада в сфері  інноваційної діяльності проводить  роботи зі створення законодавчої бази нововведень, затверджує пріоритетні  напрями інноваційної діяльності та визначає обсяг асигнувань для підтримки  її.

АРК, обласні та районні  ради відповідно до їх компетенції проводять наступну роботу:

• створюють комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти місцевих бюджетів;
• затверджують їх статути чи положення про них;
• підпорядковують їх своїм виконавчим органам;
• доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих інноваційних програм за рахунок коштів місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення) або через комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи;
• затверджують порядок формування і використання коштів комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;
• контролюють фінансування місцевих інноваційних програм за кошти місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення);
• контролюють діяльність комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ.

Функції Кабінету Міністрів  України у сфері інноваційної діяльності наступні:

• здійснення державного управління та забезпечення реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності;
• підготовка та подання Верховної Ради України пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності (як окрему загальнодержавну програму так і загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля);
• здійснення заходів щодо реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;
• сприяння створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності;
• створення спеціалізованої державної інноваційної фінансово-кредитної установи для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів (затверджує її статути чи положення про них, підпорядковує ці установи спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності):
• підготовка та подання Верховній Раді України проекту закону про державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки виконання інноваційних проектів через спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи;
• затвердження положення про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів;
• інформування Верховної Ради України про виконання інноваційних проектів, які кредитувалися за кошти Державного бюджету України, і про повернення до бюджету наданих раніше кредитів.

Таким чином на уповноважений  орган виконавчої влади у сфері  інноваційної діяльності лягають повноваження з проведення наступної роботи:

• здійснення заходів щодо єдиної науково-технічної та інноваційної політики;
• підготовка та подання до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування;
• координація роботи у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади;
• створення свого окремого підрозділу для кваліфікування інноваційних проектів з метою їх державної реєстрації;
• здійснення державної реєстрації інноваційних проектів та ведення державного реєстру інноваційних проектів;
• підготовка та надання Кабінету Міністрів України пропозицій щодо створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, розробка статутів чи положень про ці установи;
• затвердження порядку формування і використання коштів підпорядкованих йому спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ і контроль їх діяльності;
• делегування державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів та здійснює фінансову підтримку цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік;
• організація підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності.