Вивчення методів, функцій і принципів управління в туризмі

Так чи інакше, але всі методи управління органічно доповнюють один одного, знаходяться в постійній динамічній рівновазі.

Спрямованість методів управління завжди одна - на людей, що здійснюють різні види трудової діяльності. У конкретному методі управління певним чином сполучаться (взаємодіють) і зміст і спрямованість, і організаційна форма. У зв'язку з цим можна виділити наступні методи управління :

• адміністративні, засновані на прямих директивних указівках;
• економічними, обумовленими економічними стимулами;
• соціально-психологічні методи, застосовувані з метою підвищення соціальної активності співробітників.[11, 158]

Організаційно-адміністративні методи управління

Об'єктивною основою використання цих методів  управління виступають організаційні  відносини, що складають частину  механізму управління. Оскільки через  їхнє посередництво реалізується одна з найважливіших функцій управління - функція організації, задача організаційно-адміністративної діяльності складається в координації дій підлеглих. Ми зовсім справедливо критикували і критикуємо важелі адміністративного управління, однак варто мати на увазі, що ніякі економічні методи не зможуть існувати без організаційно-адміністративного впливу, що забезпечує чіткість, дисциплінованість і порядок роботи в колективі. Важливо визначити оптимальне сполучення, раціональне співвідношення організаційно-адміністративних і економічних методів.

Організаційно-адміністративні  методи впливають на керований об'єкт  через накази, розпорядження, оперативні вказівки, що віддаються письмово або  усно, контроль за їхнім виконанням, систему адміністративних засобів  підтримки трудової дисципліни і т.д. Вони покликані забезпечити організаційну чіткість і дисципліну праці. Ці методи регламентуються правовими актами трудового і господарського законодавства, основними цілями якого є правове регулювання трудових відносин, зміцнення законності, захист прав і законних інтересів підприємства і його працівників.

У рамках організації можливі три  форми прояву організаційно-адміністративних методів: обов'язкове розпорядження (наказ, заборона і т.п.); єднальні методи (консультація, дозвіл компромісів); рекомендації, побажання (рада, роз'яснення, пропозиція, спілкування і т.п.). Як правило, це прямі завдання і розпорядження вищих органів управління (вольовий вплив керівника на підлеглих), що спрямовані на дотримання законів і постанов, наказів і розпоряджень керівників з метою оптимізації виробничих процесів.

Організаційно-адміністративні  методи від інших методів відрізняє  чітка адресність директив, обов'язковість  виконання розпоряджень і вказівок, невиконання яких розглядається  як пряме порушення виконавської дисципліни і спричиняє визначені стягнення. Директивні команди обов'язкові для виконання, причому у встановлений термін, навіть якщо це невигідно виконавцеві. Власне кажучи, організаційно-адміністративні методи - це методи примуса, що зберігають свою силу доти, поки праця не перетвориться в першу життєву потребу людини. [11, 160]

Економічні методи управління

Економічним методам у управлінні приділяється центральне місце. Це обумовлено тим, що відносини управління визначаються в першу чергу економічними відносинами і об’єктивними потребами й інтересами людей, що лежать в їхній основі.

Економічні методи сприяють виявленню  нових можливостей і резервів, що особливо важливо в перехідний до ринкових відносин період. Мова йде  про зміну системи матеріального  стимулювання з урахуванням економічних  інтересів всіх учасників трудового  процесу. Проблема тут у тім, щоб створити умови, при яких економічні методи були б діючі і цілеспрямовані.

Основний зміст усієї роботи в цьому напрямку зводиться до того, щоб поставити органи керівництва  і трудові колективи в такі умови, при яких вони могли б максимально повно враховувати економічні наслідки своєї управлінської і виробничої діяльності.

Таким чином, основна задача зміни  господарського механізму полягає  в тому, щоб створити такі економічні й організаційні умови, при яких би організація виконувала покладені на неї функції на найвищому рівні.

За допомогою економіко-математичних методів можна одержати конкретні  дані, що характеризують те або інше економічне явище, і знайти найбільш ефективні рішення.[11, 163]

Соціально-психологічні методи управління

Установлено, що результати праці багато в чому залежать від цілого ряду психологічних факторів. Уміння враховувати ці фактори і з їх допомогою цілеспрямовано впливати на окремих працівників допоможе керівникові сформувати колектив з єдиними цілями і задачами. Соціологічні дослідження свідчать про те, що якщо успіх діяльності господарського керівника на 15% залежить від його професійних знань, то на 85% - від уміння працювати з людьми.

Знаючи особливості поводження, характер кожної окремої людини, можна  прогнозувати її поводження в потрібному для колективу напрямку. Це зв'язано з тим, що кожній групі властивий свій психологічний клімат. Тому істотна умова утворення і розвитку трудових колективів - дотримання принципу психофізіологічної сумісності.[11, 167]

Таким чином, для того щоб вплив на колектив було найбільш результативним, необхідно не тільки знати моральні і психологічні особливості окремих виконавців, соціально-психологічні характеристики окремих груп і колективів, але і здійснювати керуючий вплив. Для цих цілей застосовуються соціально-психологічні методи, що являють собою сукупність специфічних способів впливу на особистісні відносини і зв'язки, що виникають у трудових колективах, а також на соціальні процеси, що протікають у них. Вони засновані на використанні моральних стимулів до праці, впливають на особистість за допомогою психологічних прийомів з метою перетворення адміністративного завдання в усвідомлений борг , внутрішню потребу людини . Це досягається за допомогою прийомів, що носять особистісний характер (особистий приклад, авторитет і т.д.).

Головна мета застосування цих методів - формування в колективі позитивного  соціально-психологічного клімату, завдяки  чому значною мірою будуть вирішуватися виховні, організаційні й економічні задачі.

Необхідність використання в практиці управління організацією соціально-психологічних методів керівництва очевидна, тому що вони дозволяють вчасно враховувати мотиви діяльності і потреби працівників, бачити перспективи зміни конкретної ситуації, приймати оптимальні управлінські рішення .

Самоврядування

Одна з найважливіших задач  у розвитку організації - створення  найбільш сприятливих умов для реалізації можливостей людини, що з'являться завдяки  впровадженню механізму, що передбачає широкі права самостійних господарських  ланок і їхніх трудових колективів у сполученні з високою відповідальністю за кінцеві результати роботи і розвитих форм демократичного управління.

При вивченні проблеми самоврядування виникає ряд питань: як розуміти самоврядування і які зовнішні і  внутрішні форми його прояву; який рівень розвитку самоврядування в сучасних умовах; як залежать система планування, організаційна структура, госпрозрахункові відносини, оплата праці й інші підсистеми управління від розвитку самоврядування?

Самоврядування трактується як децентралізація управління, що забезпечує працівникам можливість у різних формах брати участь у процесі прийняття рішень, впливати на положення справ у фірмі. Поняття "самоврядування" виражає досить стійкий тип соціального утворення або суспільних відносин.

Цілком самокерованої вважається система, якщо вона не має над собою  жодного вищого органа управління (наприклад, приватна туристична фірма).

Самоврядування передбачає не тільки вибір і самостійне прийняття  колективом тих або інших рішень, але і їхнє обов'язкове виконання його членами. Крім того, кожен член колективу несе особисту відповідальність за виконання рішень. З одного боку, самоврядування припускає визначену самостійність організаційно-господарських ланок фірми стосовно вищих органів управління, тобто наділення їхніми правами приймати самостійні рішення по ряду питань (у даному випадку мова йде не про самоврядування, а про участь у управлінні ), а з іншого боку - повну самостійність (на базі злиття суб'єкта й об'єкта управління), що забезпечує об'єктові управління повноту влади приймати рішення і в міру необхідності виконувати його. Усі залежить від рівня і форм виробничої демократії. Основні форми такої демократії наступні:

• співучасть у управлінні - право працівників на одержання інформації про функціонування фірми і плани адміністрації, на вираження своєї думки, на залучення самих себе до управління фірмою з правом дорадчого голосу і на представництво в органах управління на умовах меншості;
• співуправління - право на участь у прийнятті рішень ; накладення вето на окремі постанови, прийняті адміністрацією; право самостійного рішення деяких питань виробничого і соціального характеру; право на рівне представництво в органах управління фірмою;
• внутрішній (робітник) контроль - право контролю за діями адміністрації з правом вето, без прямого залучення працівників до управління справами фірми;
• самоврядування - право на пряме самоврядування підприємством по головних напрямках на основі принципу "одна людина - один голос" і на непряме (через обраних представників).

Самоврядування можливе тільки в таких економічних умовах, у  яких кожен працівник і трудові  колективи реалізують себе як суб'єктів  власності. [11, 170]

1.3. Принципи управління в туризмі  та їх особливості

Принципи управління фірмою визначають вимоги до системи, структури і організації управління. Менеджмент туризму здійснюється за допомогою основних положень і правил, якими керуються керівники всіх рівнів. Ці правила визначають „лінію” поведінки менеджера і трактуються як принципи управління.

Таким чином, принципи управління можна представити як основоположні ідеї, закономірності і правила поведінки керівників по здійсненню ними управлінських функцій.

Загальні принципи управління

Принцип застосування означає, що менеджмент розробляє свого роду поради для всіх працівників.

Принцип системності передбачає, що менеджмент охоплює всю систему, враховуючи її зовнішні і внутрішні  взаємозв’язки і відкритість  власної структури або системи  туризму в цілому.

принцип багатофункціональності виражається  в тому, що менеджмент охоплює різні аспекти діяльності: матеріальні (ресурси, послуги), функціональні (організація праці) і смислові (досягнення кінцевої мети).

Принцип інтеграції передбачає, що всередині  системи різні способи відносин і погляди співробітників повинні інтегруватись, а ззовні фірми може проходити розділення на свої світи.

Принцип орієнтації на цінності означає, що менеджмент туризму включений  в оточуючий світ з певними  уявленнями про такі цінності, як гостинність, приватні послуги, вигідне співвідношення цін і послуг і т.п.

Всі ці принципи необхідно не лише враховувати, але і неухильно  виконувати.

Приватні принципи управління

У вітчизняній теорії управління приватні принципи управління народним господарством  були сформульовані ще в 1920-ті роки. Багато хто з них не утратили свого значення й у наші дні, а в ринковій економіці значимість їхній незмірно зросла.

Основним принципом менеджменту  є принцип оптимального сполучення централізації і децентралізації  в управлінні. Проблема сполучення централізації і децентралізації в менеджменті складається в оптимальному розподілі (делегуванні ) повноважень при прийнятті управлінських рішень.

Принцип сполучення централізації  і децентралізації припускає  необхідність умілого використання єдиноначальності і колегіальності в управлінні. Сутність єдиноначальності полягає в тому, що керівник конкретного рівня управління користується правом одноособового рішення питань, що входять у його компетенцію. Власне кажучи, це надання менеджерові організації широких повноважень, необхідних йому для виконання покладених на нього функцій управління і реалізації персональної відповідальності. Колегіальність припускає вироблення колективного рішення на основі думок керівників різного рівня, а також виконавців конкретних рішень.

Дотримання правильного співвідношення між єдиноначальністю і колегіальністю складає одну з найважливіших задач управління, від правильності рішення якої багато в чому залежить його ефективність і дієвість.

Принцип наукової обґрунтованості  управління припускає наявність у керівника наукового передбачення, уміння планувати в часі соціально-економічні перетворення організації. Основний зміст цього принципу полягає у вимозі, щоб всі управлінські дії здійснювалися на базі застосування наукових методів і підходів. Наукова обґрунтованість управління означає не тільки використання науки при виробленні і реалізації управлінських рішень , але і глибоке вивчення практичного досвіду, усебічне вивчення наявних резервів. Ціль його складається в перетворенні науки у високопродуктивну силу.

Суть принципу плановості складається  у встановленні основних напрямків  і пропорцій розвитку організації  в перспективі. Плануванням пронизані (у виді поточних і перспективних  планів) усі ланки організації. План розглядається як комплекс економічних і соціальних задач , що треба буде розв'язати в майбутньому.

Принцип сполучення прав, обов'язків  і відповідальності припускає, що кожен  підлеглий повинний виконувати покладені  на нього задачі і періодично звітувати  за їхнє виконання. Кожний в організації  наділяється конкретними правами і несе відповідальність за доручену йому справу.

Принцип приватної автономії і  волі припускає, що всі ініціативи виходять від вільно діючих економічних суб'єктів, що виконують управлінські функції  по своєму бажанню в рамках діючого законодавства. Воля господарської діяльності представляється як професійна воля, воля конкуренції, воля договорів і т.п.

Принцип ієрархічності і зворотного зв'язку полягає в створенні багатоступінчастої структури управління, при якій первинні (нижній рівень) ланки керуються своїми ж органами, що знаходяться під контролем органів керівництва наступного рівня. Ті ж у свою чергу підкоряються і контролюються органами наступного рівня. Відповідно, мети перед нижчими ланками ставляться органами більш високого по ієрархії органа управління .

Постійний контроль за діяльністю всіх ланок організації здійснюється на основі зворотного зв'язку. Власне кажучи, це сигнали, що виражають реакцію  керованого об'єкта на керуючий вплив. По каналах зворотного зв'язку інформація про роботу керованої системи безупинно надходить у керуючу систему, що має можливість коректувати хід управлінського процесу.

Суть принципу мотивації така: чим  ретельніше менеджери здійснюють систему  заохочень і покарань, розглядають  неї з урахуванням непередбачених обставин, інтегрують неї по елементах організації, тим ефективніше буде програма мотивацій.