Валютний курс: сутність та основні теорії формування

     .  (2.3) 

    Якщо  ж на долари купуються єврооблігації на строк один рік, інвестор спочатку має конвертувати долари в євро. Через рік він отримає суму І у доларах: 

            (2.4) 

    де  А — сума у доларах, що підлягає конвертації в євро; 

    R —  спот-курс EUR/USD; 

    F —  форвардний однорічний курс EUR/USD. 

    Наведені  формули дають можливість зробити  висновок, на користь якого активу віддасть інвестор перевагу. Так, коли  >   інвестор віддаватиме перевагу зберіганню активів у доларах, а в протилежній ситуації при < інвестуватиме в євро. Проілюструємо це на прикладі:

     ;

     ;

     ;

     ;

     .

    Порівняємо  дохідність інвестування в доларові та євроактиви.

    100 000 (1 + 0,055) = 105 500 USD. 

    100 000/1,205 · (1 + 0,035) · 1,228 = 105 475,52 USD. 

    Таким чином, незважаючи на підвищення курсу  євро відносно долара, активи в доларах є прибутковими, а тому привабливішими для вкладення капіталу. Висновок, який можна зробити на підставі проведеного розрахунку, є ключовим моментом теорії процентного паритету: процентний арбітраж мусить пристосовуватися до різниці процентних ставок обох країн доти, доки він не досягне значення рівноваги, за якої вже не буде вигідно змінювати форму активу (конвертувати долари в євро, і навпаки). Стан рівноваги має вигляд:

     ,

    де F — неприбутковий форвардний курс рівноваги:

     .   (2.5)

    Для зазначеного вище прикладу курс F = 1,205 + 1,228(0,055 –

      – 0,035) = 1,22956. За даного форвардного  курсу ставка доходу за доларовими  активами дорівнює доходу за  активами в євро зі строковим  покриттям валютного ризику. На  практиці процентний арбітраж  не усуває відмінностей між ставками дохідності по різних валютах. Це пояснюється тим, що ставка доходу не враховує спекуляції форвардною валютою [12, с. 367]. Саме через постійну присутність на ринку спекулятивного попиту і пропозиції не вдається досягти стану сталої рівноваги, що і змушує курс невпинно коливатися. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Курс  «Біг-Мак»

   І́ндекс БіґМа́ка — неофіційний спосіб визначення паритету купівельної спроможності (ПКС).

   «Бутербродний»  курс» — це винахід видання The Economist, яке визначає, скільки повинен коштувати бутерброд «БіґМак» від «МакДоналдз» у тій чи іншій країні, враховуючи курс її національної валюти. Щорічний «індекс БіґМака» The Economist складає вже 24 роки починаючи з 1986 року. Експерти журналу вважають, що цей індекс найнаочніше оцінює купівельну спроможність різних валют за допомогою вартості макдональдсівського бутерброду завдяки двум причинам: McDonald's присутній у більшості країн світу, а сам біґмак містить достатню кількість продовольчих компонентів (хліб, м'ясо та овочі), аби вважати його універсальним узагальненням продукту народного господарства. Economist вважає, що співвідношення вартості продукту в різних країнах є більш-менш еквівалентною співвідношенню курсів їхніх валют. За підсумками дослідження проведеного 2007 році, українська гривня разом із валютами держав Південно-Східної Азії увійшла до десятки найбільш недооцінених світових валют. Згідно з підрахунком видання, реальна вартість долара в Україні — 2,71 гривні. 

   Недооцінюють  свою валюту також у Китаї, Єгипті, Росії, Індонезії, Малайзії, на Філіппінах. А ось розвинуті країни, навпаки, зазвичай переоцінюють національну валюту, іноді більш ніж удвічі. Згідно опублікованим результатам, найдорожчий сендвіч — в Ісландії (7,44 долара), Норвегії ($6,63) та Швейцарії ($5,05), найдешевший — в Китаї (1,41 долара). 

   Популярний  сендвіч можна купити в ресторанах McDonald's в Україні дешевше, ніж у  США (3,22 долара проти 14.00 гривні), зазначають провідні економісти журналу. Фактично це означає, що гривню недооцінюють на 41 %. Багато експертів зауважують, що індекс вказує на довготривалу тенденцію в коливанні курсів валют. Тому недооціненій валюті належить вирости. Або ж Нацбанк боротиметься зі зростанням курсу, продаючи національну валюту, щоб попередити її подорожчання. 

   Деякі економісти негативно ставляться до оцінки валют за допомогою сендвіча, мотивуючи свою критику тим, що ціна їжі залежить від ціни продуктів, оренди й інших ціноутворюючих факторів, а в індексі «БіґМака» таких нюансів не відображено. Крім того, індекс показує ситуацію не в економіці загалом, а лише на споживчому ринку.[23,article].

   В день своєї появи на світ в 1967 році Біг-мак  коштував 47 центів. Наступного року, коли він став американським національним стандартом, його ціна склала 49 центів. У 1986 році, коли The Economist почав обчислювати Big Mac Index, його ціна вже дорівнювала $1.60. Тоді, в 1986-м-коді, в таблиці були представлені лише 15 країн. У 1990 році, тобто, на момент відкриття першого радянського Макдоналдса на Пушкінській площі в Москві, Біг-мак за даними коштував 3 рублі 75 копійок, що по офіційному курсу радянського Держбанку дорівнювало 6 доларам 18 центам. Середня заробітна плата тоді складала 248 рублів 50 копійок. Його ціна в США дорівнювала 2 доларам 10 центам. Після того, як з 1 квітня 1991 року в СРСР були відпущені ціни, ціна Біг-маку зросла до 10 рублів, що дорівнювало 4,44 долара. У Америці Біг-мак в цей час коштував 2 долари 25 центів.

   Дані 2009 років 

   Згідно даним 2009 років, опублікованим в журналі «The Economist», і згодом перекладеними російською мовою інтернетом-версією щоденної газети «Відомості», російський рубель як і раніше залишається недооціненим на 43 %, і вартість одного долара в Росії повинна дорівнювати 18 крб. 80 коп.[1]. Згідно з цим же повідомленням, в Росії Біг-мак за рік подорожчав на 8 крб. (на 13,5 %) до 67 крб., а в доларах — подешевшав на $0,5 (19,7 %). Останніми роками Росія скорочувала розрив з США в паритеті купівельної спроможності; по індексу бутерброда рубель рік тому був недооцінений на 29 % — приблизно як валюти Японії і Саудівської Аравії[1]. Зараз розрив виріс до 43 % (для порівняння був узятий курс 32,8 руб./$) — більше лише в чотирьох країн з найдешевшими бігмакамі (всього оцінено 47 валют). На піку девальвації в січні розрив досягав 51 %. Якби обмінний курс встановлювався по індексу Біг-маку, то зараз долар коштував би 18,8 крб. (у липні 2008 р. — 16,5 крб.)[1].

   Дані 2010 років 

   Журнал The Economist опублікував свій щорічний індекс Біг-маку, який повинен оцінювати, наскільки недооцінена або переоцінена  та або інша валюта[3]. За основу все також приймається теорія ППС, по якій валютні курси повинні зрівняти вартість споживчої корзини в різних країнах. На 23 липня 2010 року Біг-мак в США коштує 3,73$, а в Росії — 71 рубель, тобто по поточному курсу 2,33$ (1$ = 30.47 рублів)[3]. Згідно з даним індексом долар повинен коштувати 19 рублів. Недооцінка рубля складає 62 %[3].

   Загальні  висновки 

   На  думку експертів журналу «The Economist»  російський рубель, поряд з валютами таких країн, як Україна, Єгипет, Філіппіни, Аргентина, Гонконг, Індонезія, Таїланд, Малайзія, недооцінений приблизно на 50 %. Згідно з індексом Біг-маку, який приводиться журналом «The Economist», 1 долар на момент проведення дослідження повинне було коштувати 15,2 рублів, а не 26 з гаком. У 2006 році за оцінкою індексу долар коштував в Росії 14 рублів. Російський Біг-мак займав тоді восьму позицію в списку найдешевших сандвічів в світі. Російська газета «Комсомольська правда» регулярно публікує так званий «індекс бутерброда» — неофіційний показник достатку населення різних міст Росії, який розраховується як відношення середньої заробітної плати до ціни бутерброда з напівкопченою ковбасою в привокзальному кафе, тобто кількості бутербродів, яку можна купити на середню зарплату.[23,article2] 
 
 
 
 
 
 
 

Проблеми  формування та регулювання валютного курсу в Україні

    Особливості формування валютної системи України  та аналіз її сучасного стану 

    Формування  валютної системи України розпочалося  одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже Законом України "Про банки і банківську діяльність", ухваленому у 1991 pоці, були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті (ст.50); дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; зобов'язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів (ст.8). Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної системи. 

    Проте подальший розвиток валютної системи  істотно гальмувався і ускладнювався  тривалою і глибокою кризою, що охопила всі сфери суспільного життя, масштабним хаосом в управлінні економікою. 

    Майже до кінця 1992 p., поки Україна перебувала в рублевій зоні, вона змушена була керуватися переважно валютним законодавством СРСР та традиціями, які перейшли з радянської практики [8, 198]. До практичної розбудови власної валютної системи Україна приступила з виходом з рублевої зони, проголошеним Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" від 16 листопада 1992 р. Цим указом було визначено статус рубля як іноземної валюти й упорядковано використання іноземної валюти на території України. Єдиним законним платіжним засобом визнавався український карбованець, а російський рубль, що перебував на рахунках в українських банках, підлягав обміну на карбованці за співвідношенням 1: 1 [9]. 

    Для підтримання українського карбованця на валютному ринку було вжито  цілий ряд обмежувальних та фіскальних заходів: 

    введено 100-процентний продаж експортерами валютної виручки державі за офіційним  курсом; 

    істотно підвищувались акцизні збори  з цілого ряду імпортних товарів; 

    проведено девальвацію карбованця відносно рубля; 

    підвищено до 80% ставку рефінансування комерційних  банків, тобто піднято до рівня, який існував у Росії; 

    офіційно  започатковано створення державного золотовалютного резерву. 

    Проте всі ці заходи не дали бажаного результату. Скоріше навпаки, відбулося ужорсточення валютного ринку, яке зупинило його розвиток: припинився приплив інвалюти на ринок, посилилися тенденції приховування валюти, тінізації валютних операцій, доларизації грошового обороту тощо. Намітилося прискорене падіння курсу карбованця. Цьому сприяла поява девальваційних очікувань та правова невизначеність і неупорядкованість валютних відносин. 

    Щоб зупинити ці тенденції,19 лютого 1993 р. Кабінет Міністрів прийняв Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яким було проголошено курс на лібералізацію валютного ринку, запровадження дійового механізму валютного регулювання і контролю. Це сприяло помітній активізації валютного ринку - за кілька місяців пропозиція долара на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) зросла майже в 10 разів. У квітні 1993 р. розпочалися торги з німецької марки та російського рубля. 

    Проте ці позитивні процеси у валютній сфері відбувалися на фоні гіпервисокої інфляції і нерідко суперечили завданням стримування інфляції. Щоб стримати зростання темпів інфляції та витрат на оплату "критичного імпорту", Кабінет Міністрів України 9 серпня 1993 р. видав розпорядження про директивну фіксацію курсу карбованця до долара США, німецької марки та російського рубля. Результатом посилення адміністративних обмежень стало скорочення надходжень конвертованої іноземної валюти на ринок, посилення її відпливу за кордон, поява множинності валютних курсів і тінізація валютних відносин, прискорення розриву між фіксованим і ринковим валютними курсами, зниження ефективності використання валютних резервів держави. [10, 167] Все це свідчило про те, що адміністративні обмеження валютного ринку не виправдали себе. Проте, такий порядок валютного регулювання проіснував до жовтня 1994 р. Він був характерний для періоду високої інфляції. Це був перший етап формування валютної системи України. Для нього характерне обвальне падіння курсу української валюти - в 163,3 разу. Це свідчить, що в умовах глибокої економічної і фінансової кризи, макроекономічної розбалансованості, затримки з проведенням економічних реформ не було передумов для нормального розвитку валютного ринку та адекватної йому валютної системи, а виключно адміністративне регулювання валютних відносин не дало бажаних результатів. 

    Помітні успіхи в антиінфляційній політиці 1994 р. створили передумови для переходу до другого етапу розбудови валютної системи, що тривав до вересня 1996 р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів, істотне розширення переліку потреб резидентів у валюті, які дозволялось задовольняти через купівлю-продаж на біржі та на міжбанківському валютному ринку. У травні 1995 р. зменшено до 40% частку валютної виручки експортерів, яка підлягала обов'язковому продажу. Був також розформований Тендерний комітет. Все це сприяло консолідації валютного ринку, зростанню пропозиції та попиту на інвалюту, посиленню їх ролі у формуванні єдиного валютного курсу, у підвищенні його реальності. Валютний ринок був помітно децентралізований. Зросла довіра до національних грошей, чому сприяла офіційна заборона в 1995 р. обігу іноземної валюти на внутрішньому ринку України. Переорієнтація валютного регулювання на ринкові засади супроводжувалася істотною стабілізацією національної валюти - курс її до долара США за 1995-1996 pp. знизився приблизно на 5%.