Сучасні аспекти управління підприємством (на прикладі ВАТ «Індуктор»)

Міністерство  освіти і науки України

Тернопільський  Національний Економічний Університет

                                    Факультет Фінансів 
 
 
 
 

Кафедра менеджменту 
 
 
 
 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАУКОВО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ

на тему:

«Сучасні  аспекти управління підприємством (на прикладі ВАТ «Індуктор»)» 
 
 
 
 
 
 

                                                                             Підготувала:

                                                                            студентка гр.Ф-31

                                                                             Кирея Наталія 

                                                                             Науковий керівник:

                                                                             Мазур В. С. 
 
 
 
 

Тернопіль 2010 

Вступ

        Тема даної роботи є дослідження системи ефективного управління підприємством на прикладі ВАТ «Індуктор».

      Дана  тема є актуальною для кожної організації. Адже за умов адміністративно - командної економіки проблема відповідності організаційної структури управління цілям і задачам організацій, а також внутрішнім та зовнішнім факторам, які впливають на неї не вивчалася. Існували організаційні структури бюрократичного типу з жорсткими ієрархічними зв'язками, високим ступенем формалізації, централізованим прийняттям рішень. Дана структура вважалася ідеальною і ефективною. В той же час, зовсім не бралися до уваги, що організаційна структура і її управління не можуть бути стабільними, вони постійно змінювалися і вдосконалювалися у відповідності з умовами, які постійно змінюються.

      Метою роботи є ознайомлення і вивчення сучасних закономірностей і принципів ефективного управління підприємством, особливостей застосування основних функцій управління і сучасних технологій менеджменту на прикладі функціонування ВАТ «Індуктор».

      Поставлена  мета зумовила розв’язання таких  завдань:

• проаналізувати сучасні погляди та підходи щодо основних аспектів ефективного управління підприємством;
• розглянути механізм управління ВАТ «Індуктор»;
• розробити методичні рекомендації щодо можливої послідовності здійснення функцій управління на підприємстві;
• на основі даного дослідження систематизувати необхідні висновки та результати його проведення.

      Об’єкт  дослідження – процес здійснення  управління підприємством, яке функціонує в умовах ринкової економіки.

      Предмет дослідження – теоретико-методичні  та науково-практичні аспекти управління, що впливають на збереження ефективного функціонування підприємства в сучасних умовах господарювання. 

      Методи  дослідження. Теоретичною базою  дослідження стали сучасні концепції управління, а також наукові роботи вітчизняних і зарубіжних учених. Для вирішення основних завдань були використанні такі наукові методи: логічного узагальнення (для теоретичного обґрунтування значення завдань та уточнення ключових понять управління); системний підхід та описово-аналітичний (для уточнення сутності понять "ефективне управління" та "реструктуризація"); системного аналізу та графічного представлення інформації (для оцінки фінансового стану ВАТ «Індуктор» та ефективності його діяльності); спостереження, експертних оцінок, програмно-цільові та лінійного програмування (для обґрунтування запропонованих заходів, а також при розробці адаптивної моделі реструктуризації підприємства та визначенні етапів формування та реалізації стратегії управління. Інформаційною базою дослідної роботи є звітні та статистичні матеріали  ВАТ «Індуктор» Івано-Франківського регіону, результати власних наукових досліджень. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    У  процесі   розвитку   менеджменту   сутність   управління   одержала трактування “впливу” на  людей для узгодження й упорядкування  їхніх  дій  у спільній праці за допомогою мотивації поведінки.

    Одним  з  основних  компонентів,  що  складають  зміст  управління,  є функції. Таким чином, для виконання  тієї чи інший  відносно  простої  роботи необхідно  заздалегідь  визначити,  що  потрібно  в  підсумку  одержати,  як організувати справу, мотивувати і проконтролювати його  виконання.  Це  і  є функції  управління.  Хоча  згодом  техніка  управління  й   удосконалилася, основні управлінські функції залишилися порівняно незмінними.

    Кожна функція менеджменту являє собою  сферу  дії  визначеного  процесу  управління, а система управління конкретним чи об’єктом видом  діяльності  - це сукупність функцій, зв’язаних  єдиним управлінським циклом.  Процес  впливу  буде  реальним  при  його  завершенні  у  виробничо-господарській  діяльності,  де  застосовуються  будь-які  засоби  взаємодії: мети, стратегії, методи, структури управління. Тому  процес  управління може бути розглянутий як процес взаємодії суб’єкта й об’єкта управління,  де реалізуються ідеї суб’єкта, тобто менеджера. 

      Без прояву функцій управління  неможливо  нормальне  функціонування  чи організації  підприємства,  тому  вивченню  й  аналізу   функцій   управління потрібно приділяти достатню увагу.

  Численні  дослідження останніх років і  практичний досвід показують, що чітко  сплановані організаційні схеми  і структура створюють важливі передумови для ефективної діяльності. Але для реалізації цих передумов необхідно виконувати функції, спрямовані на побудову і організацію роботи апарату управління.

  Формування  апарату управління, на думку американського спеціаліста Аллена Лейкена, здійснюється відповідно до вимог основних принципів.

1. Найважливішим принципом науково-обгрунтованої побудови апарату управління є первинність функцій і вторинність органу управління й кількості персоналу, який виконує ці функції.
2. Важливим є також принцип спеціалізації апарату управління, яка досягається розподілом функцій і об'ємів робіт між структурними підрозділами таким чином, щоб кожен із них виконував операції пов'язані, як правило, з однією функцією.
3. Близьким до принципу спеціалізації є принцип функціональної замкнутості, суть якого полягає в тому, щоб при визначенні сфери діяльності структурних підрозділів передбачався цикл робіт, кожна з яких завершалась би результатом, що відповідає цільовому призначенню даної функції.
4. Принцип дотримання міри контролю — числа осіб і структурних підрозділів, безпосередньо підлеглих керівникові.
5. Принцип правильного співвідношення (пропорційності) прав, обов'язків і відповідальності[6, с 327-328].

  На  мою думку, окрім названих вище основних варто назвати ще принципи оптимальної централізації виконання функцій і єдиноначальності.

  Як  справедливо подає Б.М. Андрушків, об’єктивними умовами для розвитку та формування системи управління є виробнича структура як об’єкт управління, що складається з економічної, технічної, технологічної, соціальної та інших сфер, керівництво якими здійснюється певними підрозділами, відділами і службами керуючої системи.

  Відносини між окремими ланками управління підтримуються за рахунок зв'язків (взаємозв'язків, комунікацій), які прийнято ділити на горизонтальні та вертикальні.

  Горизонтальні зв'язки (зв'язки кооперації і координації рівноправних ланок управління) мають характер узгодження і є, як правило, однорівневими. їх основне призначення — сприяти найбільш ефективній взаємодії підрозділів підприємства при розв'язанні виникаючих між ними проблем.

  Вертикальні зв'язки (субординаційні, ієрархічні) — це зв'язки керівництва і підлеглих, необхідність в яких виникає як результат ієрархічності управління, тобто наявності декількох рівнів управління. Ці зв'язки служать каналами передачі розпорядчої і звітної інформації. Крім того, зв'язки в апараті управління можуть мати лінійний і функціональний характер.

  Лінійні зв'язки — це зв'язки підлеглості з усього кола питань, тобто це відносини, в яких керівник реалізує свої власні повноваження і здійснює пряме керівництво підлеглими.

  Функціональні зв'язки — зв'язки в межах реалізації певних функцій управління, мають дорадчий, рекомендаційний характер. Вони мають місце по лінії руху інформації і управлінських рішень по тих чи інших функціях управління [3, с.179].

  З моєї точки зору, одним із кращих способів поділу апарату управління на структурні підрозділи є поділ за функціями. Так створюються планово-економічний відділ, агрономічний, інженерний, відділ маркетингу, відділ кадрів і ін. Хоча для великих за розміром об'єднань, асоціацій, холдингових компаній такий підхід може не «спрацьовувати», але тоді структурні підрозділи можуть створюватись за видами вироблюваної продукції, типами покупців або клієнтів тощо.

  Зарубіжні і деякі вітчизняні підприємства та організації застосовують нові методи організації апарату управління, серед яких — використання різних форм участі персоналу в управлінні. Ставиться за мету створення і підтримка в апараті управління такого виробничого клімату, за якого всі працівники на будь-якому рівні зможуть забезпечувати досягнення особистих цілей і задоволеності власною працею, що сприятиме розвитку творчих здібностей працівників і чітко сформульованих цілей організації[5].

  На  практиці ефективним є розширення «горизонтального набору» відповідальностей, тобто внесення більшої різноманітності в роботу апарату управління в рамках тієї чи іншої функції. Може здійснюватися розширення і «вертикального набору» обов'язків, що знаходить свій вираз у більшій автономності і відповідальності працівників у виконанні дорученої справи. До обов'язків часто включаються деякі операції, пов'язані із здійсненням функції планування і контролю за якістю власної продукції. Поширюється створення автономних робочих груп (наприклад, орендних колективів), для вирішення конкретних виробничих завдань, з делегуванням їм певного кола прав з розподілу обов'язків, контролю за якістю продукції і розподілу одержаного доходу.

  З метою зниження монотонності праці  деякі зарубіжні корпорації здійснюють виробничу ротацію працівників, тобто періодичну зміну професій. Доцільно також враховувати ценз працівників при розробці графіків трудової діяльності.

  Учені Ліверпульського університету пропонують ще працівників старшого віку ставити на ранкові зміни, а молодих — на денні і вечірні, оскільки протягом дня продуктивність праці молодих підвищується, а старших знижується.[6]

  На  мою думку, головною умовою ефективного функціонування системи менеджменту підприємства є розробка положень по кожному структурному підрозділу. Адже відсутність положень про структурні підрозділи призводить до паралелізму, дублювання, необґрунтованого збільшення обсягу управлінських робіт внаслідок виконання зайвих управлінських операцій, або навпаки, створюється ситуація, коли певні роботи ніхто не виконує. В положенні визначаються основні завдання структурного підрозділу, його склад і розміри, ступінь організаційної і виробничої самостійності, права і відповідальність, а також характер взаємовідносин з іншими підрозділами в умовах внутрішньогосподарського комерційного розрахунку, орендних відносин.

  Необхідно також врахувати роль сучасних структур управління підприємством та її вдосконалення в умовах ринку, оскільки саме структура організації повинна забезпечити реалізацію її стратегії, взаємодію організації із зовнішнім середовищем та ефективне вирішення основних задач організації. І в широкому розумінні задача менеджерів при цьому полягає в тому, щоб обрати ту структуру, яка найкраще відповідає цілям і задачам організації, а також внутрішнім і зовнішнім факторам, що впливають на неї.

  "Найкраща" структура - це та, яка найкращим  чином дозволяє організації ефективно  взаємодіяти із зовнішнім середовищем,  продуктивно і цілеспрямовано  розподіляти і спрямовувати зусилля  своїх співробітників, і таким  чином, задовольняти потреби клієнтів і досягати своїх цілей з високою ефективністю.