Ситуаційний аналіз

    4. Калькулювання змінних витрат

    Система обліку і калькулювання за змінними витратами ґрунтується на розподілі всіх затрат на змінні та постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається – тільки за змінними витратам. Так, до виробничої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма заробітна платня і частина загально виробничих витрат, які є змінними. За змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.

    Постійні  загально виробничі затрати не включають  у собівартість продукції, а зараховують  до витрат періоду. Вони поділяють обліку окремо і їх списують на звітного періоду. Контроль постійних витрат здійснюють за центрами відповідальності через бюджетування, виявлення і аналіз відхилень від бюджету (кошторису).

    На  практиці може бути доволі складно  розділити постійні і змінні затрати. Часто буває так, що затрати не є ні повністю постійними, ні повністю змінними, й інколи потрібне детальний аналіз для того, щоб встановити цю різницю стосовно характеру діяльності підприємства.

    Постійні  затрати не залишаються незмінними на всіх рівнях обсягу виробництва  Настає момент, коли будь-яке подальше збільшення обсягу виробництва потребує додаткового обладнання, а можливо, й розширення виробничих площ. Тому деякі затрати можна розглядати як постійні лише в межах певного періоду або для певного асортименту продукції.

    Калькуляція собівартості за змінними витратами  є необхідним доповненням калькуляції повних витрат. Використовують її в фінансовому менеджменті для планування, контролю, прийняття управлінських рішень про виготовлення нових видів продукції, ціноутворення, планування прибутку, рішень типу "виготовляти чи купувати?" та ін.

    Із  системою обліку і калькулювання  змінних витрат пов'язаний показник маржинального доход.

    Маржинальний дохід – це різниця між доходом від реалізації продукції і сумою змінних затрат. Він є проміжним фінансовим результатом, який покриття постійних витрат і отримання прибутку.

    Отже, принципова відмінність системи  калькулювання змінних витрат від  системи калькулювання повних витрат полягає у підході до постійних  виробничих накладних витрат (рис.1). 

    Рис.1. Калькулювання повних і змінних витрат 

    З наведеної схеми видно, що в системі калькулювання повних витрат до собівартості продукції включають усі виробничі витрати. Відповідно, всі виробничі накладні витрати (і змінні, і постійні) розподіляють між виробами і включають до собівартості незавершеного виробництва та готової продукції. 

    5. Системно-ситуаційний підхід до нематеріальних активів підприємств легкої промисловості

    Ситуаційний підхід був запропонований в 60-х рр. ХХ ст. роках американськими вченими. Згідно з цим підходом заперечувалося можливість існування будь-яких універсальних принципів управління. Основна ідея даного підходу полягає в тому, що підприємство в процесі своєї діяльності постійно потрапляє у різні ситуації, на які необхідно реагувати. Оскільки таких ситуацій дуже багато, то не може існувати єдиного (правильного) способу управління.

    Виникнення  загальної теорії систем пов'язують з Л. фон Берталанфі, який в 20–30-х рр. ХХ ст. займався питаннями системного підходу при вивченні живих організмів, розвиваючи загальну точку зору на необхідність цілісного підходу в біології та фізіології.

    Л. фон Берталанфі розглядав підприємство як комплексну систему, що складається з багатьох елементів, які потрібно вивчати як єдине ціле. Також у теорії відкритих систем, розробленій вченим стверджується, що підприємство не є ізольованим від зовнішнього середовища, тому всі управлінські дії повинні бути спрямовані на забезпечення його стійкого стану. Основною задачею функціонування підприємства є забезпечення виживання за рахунок трансформування зовнішніх впливів і адаптації до змін.

    Найсучаснішим є системно-ситуаційний підхід, запропонований В.Я. Рубаном у 90-х р. ХХ ст., сутність якого покладено у Кібернетичну концепцію управління граничними ресурсами і станами об'єкта розвитку (КУРСОР+). Ця концепція складається з чотирьох складових частин: системно-ситуаційної моделі розвитку, моделі універсуму станів об'єкта (МОДУС), проблемно-діагностичної моделі, моделі універсуму знань про стан об'єкта (МОДУЗ).

    Для дослідження управління нематеріальними  активами підприємства в матеріалі використано системно-ситуаційну модель. Дана модель розвитку складається з чотирьох полюсів, які утворюють моделюючу оболонку, де розташовується об'єкт моделювання. Вертикаль оболонки відповідає системно-ситуативному простору існування, функціонування і розвитку об'єкта моделювання. Горизонталь – простору граничних ресурсів, які забезпечують життєдіяльність і виконання функціонального призначення об'єкта моделювання. Вертикаль станів розвитку об'єкта моделювання обмежена відповідними полюсами, які через свою незмінність відіграють роль системо-утворюючих інваріантів. Так, гранично бажаний стан – ідеал (межа досконалості) – для економічних об'єктів може бути заданий граничними значеннями, характерними для цих об'єктів: фінансово-економічними показниками, корпоративною культурою, системою цінностей, місією, баченням, гудвілом та іншими якісними показниками.

    Межа  досконалості, як і будь-який ідеал, є недосяжною, але завжди існують намагання її досягти. Ця властивість ідеалу створює потенціал практично необмеженого в часі розвитку будь-якого об'єкта. Межа небезпеки відповідає стану передчасного припинення функціонування об'єкта. Розташовані між полюсами як системо-утворюючими інваріантами поточний, прогнозний та цільовий стани відображають ситуативність розвитку об'єкта моделювання.

    При дослідженні нематеріальних активів  підприємств легкої промисловості  ідеал визначимо через гудвіл підприємства. Гудвіл дослівно перекладається з англійської як добра воля. Отже, це поняття включає репутацію, чесне ім'я, шановану марку підприємства або бізнесу. Західні економісти прорахували, що гудвіл, незримо присутній в продукті (послузі), додає до продукту (послуги) певну додаткову вартість.

    На  практиці можлива ситуація, за якої відсутність доходів спричиняє  бедвіл (катастрофу). Бедвіл свідчить про  те, що керівники підприємства не в  змозі організувати діяльність таким чином, щоб на підприємстві виникли доходи, які перевищують поточні ринкові ставки дохідності на матеріальні активи. Однак, бедвіл не означає, що діяльність підприємства збиткова (хоч це і не виключається), проте дохідність підприємства перебуває на рівні, який нижче ринкового.

    Моделювання на множині системно-утворюючих і ситуаційних станів дозволяє здійснити проблемно-діагностичні функції, виділяючи стратегічні, тактичні та інші системні, системно-ситуативні чи ситуативні проблеми.

    Горизонталь ресурсів обмежена полюсом часу (гранично не відтворюваним ресурсом) і полюсом знань (гранично невичерпаним ресурсом), що прогресивно зростає у міру його використання.

     Адаптація системно-ситуативної моделі розвитку для дослідження і управління нематеріальними активами підприємства дозволяє розглядати полюс знання як певну структурну схему класифікації нематеріальних активів на підприємстві, яка представлена на рис. 2. 

Рис. 2. Схема класифікації нематеріальних активів

    на  підприємствах легкої промисловості

    Структурна  схема нематеріальних активів підприємства представлена за допомогою шести блоків, кожний з яких поділяється на складові частини: нематеріальні активи згідно з бухгалтерським обліком (програмне забезпечення, винаходи, патенти, корисні моделі, промислові зразки, нова техніка, знак для товарів та послуг, ліцензії, нові моделі товарів); навички та неформалізовані знання (ноу-хау, компетенція персоналу); цінні ресурси та надбання (база клієнтів фірми, мережа постачальників, володіння брендом, людський капітал, науково-технічна інформація, володіння стандартами, торгова марка та імідж); загально моральні цінності (орієнтація на споживачів, надійність та якість товарів і послуг, корпоративна культура); методи управління (керівництво та контроль, обмін і управління інформацією); технології та формалізовані знання (власні бази знань, системи підтримки та прийняття рішень, інформаційні системи).

    Перший  блок включає ті нематеріальні активи, які враховуються у бухгалтерському обліку і пов'язані з витратами підприємства на їх придбання або створення. Він включає: програми для ЕОМ, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, ліцензії, нові моделі одягу та взуття, права на нову техніку, знак для товару та послуг. Програми для ЕОМ (програмні продукти) – об'єкти авторського права.

    Методики  для оцінки вартості авторських прав яких на практиці майже відсутні. Якщо програма розроблена у власному виробництві або на замовлення, то її вартість може бути розрахована на основі активів методом вихідних витрат.

    Визначення  вартості винаходів, корисних моделей, промислових зразків та раціоналізаторських пропозицій здійснюється за Тимчасовим положенням про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні.

    Слід  зазначити, що винахід – це ідея, яка робить можливим практичне вирішення конкретної проблеми в технічній галузі. Як правило, винаходи охороняються за допомогою патентів. Патент – це документ, виданий на основі заявки державною установою, який описує винахід і створює правову ситуацію, за якої запатентований винахід може бути використано тільки з дозволу патентовласника.

    У загальноприйнятій практиці промисловий  зразок – це результат творчої діяльності, спрямований на досягнення декоративності зовнішнього вигляду предметів масового споживання, який з урахуванням обмежень на ціни задовольняє потреби потенційних споживачів як у зоровій привабливості, так і здатності виконувати певну функцію.

    Нова  техніка створює техніко-технологічну основу будь-якого підприємства, забезпечуючи значну частину його індустріального потенціалу.

    Знак для товарів і послуг – це позначення, яким товари і послуги одних фізичних і юридичних осіб відрізняються від однорідних товарів та послуг інших виробників.

    Під ліцензією у світовій практиці розуміють  право, яке надається власником науково-технічної розробки іншій особі на використання технічних досягнень, наукових знань, виробничого досвіду, а також патентного захисту предмету розробки.

    Нові  моделі одягу, взуття – це один із видів  НМА, який є характерним тільки для галузі легкої промисловості. Він є унікальним і представляє собою результат творчої праці художників, дизайнерів, технологів тощо. Нові моделі можуть бути створені як за індивідуальним замовленням так і для масового вжитку. На балансі підприємства вони відображаються у вигляді прибутку, який отримує підприємство від реалізації такої продукції.

    Наступна  група показників НМА «Навички і  неформалізовані знання». Її складовими є компетентність персоналу та ноу-хау.

    Навички і неформалізовані знання надають  можливість підприємствам успішно конкурувати на ринку (унікальність підприємства, продукції, цінність в очах клієнтів, ключ до нових ринків тощо).

    На  світовому ринку передових технологій виробничі секрети (ноу-хау) виступають науково-технічним товаром. В юриспруденції ноу-хау визначається як специфічний вид інтелектуальної власності, який включає технічні, технологічні, фінансові, організаційні та інші секрети, що визнаються об'єктами інтелектуальної власності до тих пір, поки їхній власник виконує певні умови, вживає заходів для підтримки режиму конфіденційності.

    Цінні ресурси та надбання представлені такими показниками, як база клієнтів фірми, мережа постачальників (схема ринку, збереження клієнтів, задоволення клієнтів), володіння брендом, людський капітал, науково-технічна інформація, володіння стандартами, торгова марка та імідж. Це найбільша група нематеріальних активів.

    Існує різноманіття баз даних, які постійно формуються, передаються, продаються, купуються і відповідно оцінюються. Бази даних розрізняються за змістом і за характером використання, залежно від цього використовуються різні методи їх оцінки.

    Значення  мережі постачальників у ринкових умовах багатократно зростає, оскільки саме вони забезпечують швидку появу продукції на ринку. Для цього потрібно вести систему швидкої звітності і створювати логістичну схему, що дозволило б коректувати свої поставки відповідно до реального ринкового попиту. Праця з постачальниками вимагає швидкої орієнтації на ринку, вміння постачати нові товари в магазини замість тих, які стали гірше продаватися протягом декількох тижнів.

    Вартість  прав на торгову марку залежить від  репутації підприємства, яке нею володіє, довго тривалості його перебування на ринку і якості продукції, яка позначається цією торговою маркою.

    Питання вартості такого нематеріального активу, як науково-технічна інформація, неоднозначне і суперечливе, бо визначити наукову чи технічну цінність будь-якого інтелекту неможливо, тому розрахунок вартості науково-технічної інформації ґрунтується на формальних показниках, а отже, є відносним.

    Одним із найцінніших нематеріальних активів для будь-якої компанії є людський капітал (інтелектуальні ресурси). Під людським капіталом зазвичай розуміють існуючий у людини запас здоров'я, знань, навиків, досвіду, таланту, які використовуються у виробництві з метою отримання високого рівня заробітків.