Ситуаційний аналіз

     Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

     Кіровоградський національний технічний університет

     Факультет центру заочної та дистанційної освіти

     Кафедра «Економіка праці та менеджмент»

                                                                  

                                                                   

Контрольна  робота

з дисципліни: Ситуаційний аналіз

                        
 
 
 
 
 
 

Виконала:

  студентка гр. МЕ-06-1П

Толок Т. С. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Кіровоград 2011 р. 

ЗМІСТ

 

    1. Напрями класифікації  витрат

    Класифікація витрат – це поділ їх на класи на основі певних загальних ознак об’єктів і закономірних зв’язків між ними. Причому, чим більше виділено ознак класифікації, тим вищий ступінь пізнання об’єктів.

    Існує безліч класифікацій витрат за різними  ознаками. Класифікація витрат є дуже важливою для розуміння того, як ними управляти. Враховуючи те, що поділ витрат спрямований на вирішення найрізноманітніших завдань управління, в літературі зустрічаються різноманітні групування видів витрат за ознаками їх класифікації.

    Найпоширенішою  є класифікація витрат залежно від  цілей управління за трьома напрямами:

    1. Витрати для визначення собівартості продукції і отриманого прибутку, оцінки запасів: вхідні, спожиті; витрати на продукцію, витрати періоду; основні, накладні; прямі, непрямі; одноелементні, комплексні та ін.;

    2. Витрати для прийняття управлінських рішень і планування: постійні, змінні; продуктивні, непродуктивні; релевантні, не релевантні (безповоротні); середні, граничні та ін.

    3. Витрати для здійснення процесу контролювання і регулювання: регульовані, нерегульовані; постійні, змінні; нормовані, ненормовані; ті, що плануються, ті, що не плануються та ін.

    Особливе  місце в управлінні витратами  займає класифікація витрат за економічними елементами та за статтями калькуляції. Групування витрат за статтями калькуляції дає змогу встановлювати економію чи перевитрачання ресурсів за місцями їх виникнення з визначенням напрямів їх зниження, визначати вплив кожної статті витрат на собівартість продукції, а отже, дає можливість менеджерам контролювати виконання планів щодо собівартості продукції не тільки загалом по підприємству, але і за окремими його підрозділами, конкретними виробами та за певним видом витрат.

    Важливе значення в управлінні витратами  займає класифікація витрат за центрами відповідальності, яка використовується для поточного контролю за витратами виробництва і реалізації продукції. Витрати за центрами відповідальності класифікують на витрати виробництва, витрати цеху, технологічного переділу тощо.

    Класифікація видів витрат за критеріями та ознаками:

    Організаційно-управлінський - за центрами відповідальності, за місцем виникнення, за доцільністю витрачання, за рівнем контрольованості,залежно від прийняття рішення, за терміном генерування прибутку, за видами діяльності, за спрямуванням для забезпечення цілей бюджетування, за сферами діяльності підприємства, за можливістю (ступенем) охоплення планом.

    Обліково-аналітичний - за порядком віднесення витрат на період генерування прибутку, за відношенням до діючих норм, за порядком обчислення (складом), за відношенням до звітного періоду, за призначенням, за економічним змістом, за цільовим призначенням, за способом перенесення вартості на собівартість продукції, за відношенням до технологічного процесу, за відношенням до собівартості продукції, за відношенням до готового продукту, за складом .

    Фінансово-економічний - за видами продукції, за відношенням до обсягу виробництва, за відношенням до форм праці, за відношенням до форм вартості, за споживанням ресурсів, за порядком обчислення.

    Маркетинговий - залежно від функціональних видів, залежно від можливості простежити витрати до конкретного товару, залежно від ступеня усереднення витрат, залежно від динаміки.

    Інвестиційний - за періодичністю виникнення (вкладень) або за календарним періодом, за терміном обчислення.

    Дана системна класифікація видів витрат сприяє глибшому розумінню призначення та функціональної ролі в управлінні діяльністю підприємства різних видів витрат, надаючи можливість розглядати ці види витрат з позицій системного підходу для їх цілісного розуміння.

    Отже, важливе місце в управлінні підприємством займає обґрунтована класифікація витрат, яка є дуже важливою для розуміння того, як ними управляти. За таких умов необхідною є класифікація видів витрат за такими критеріями, які якнайповніше відображатимуть та характеризуватимуть різні сторони діяльності підприємства, а саме: організаційно-управлінський, обліково-аналітичний, фінансово-економічний, маркетинговий та інвестиційний, що сприятиме глибшому розумінню призначення та функціональної ролі різних видів витрат в управлінні багатосторонньою діяльністю підприємства, надаючи можливість розглядати дані види витрат з позицій системного підходу для їх цілісного розуміння. 

    2. Розподіл непрямих витрат

    Непрямі витрати розподіляються на собівартість окремих видів продукції різними методами. До витрат на обслуговування виробництва й управління відносять витрати на утримання й експлуатацію машин і устаткування, загальновиробничі та загальногосподарські витрати. Витрати на утримання й експлуатацію устаткування розподіляються на собівартість окремих виробів такими методами: за допомогою кошторисних ставок, які розраховуються на основі коефіцієнти машинно-годин; прямим розрахунком відповідних витрат на одиницю продукції; пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників тощо.

    Загальновиробничі (цехові) витрати за окремими видами виробів розподіляються на продукцію, яка виготовляється, пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників окремо в кожному цеху. Розподіл загальногосподарських витрат між окремими видами продукції проводиться аналогічно розподілу цехових витрат, враховуючи, що це витрати, загальні для всієї організації. Між видами виробленої або проданої продукції загальногосподарські витрати розподіляються пропорційно витратам на оплату праці працівників, пропорційно сукупним витратам на оплату праці працівників і витратам на утримання й експлуатацію устаткування, пропорційно витратам на перерозподіл, неповної виробничої собівартості продукції тощо.

    Втрати  від браку плануються як виняток в окремих виробництвах, перелік яких встановлюється в галузевих інструкціях. Інші виробничі витрати прямо включаються в собівартість відповідних виробів або розподіляються між окремими виробами пропорційно їхній виробничій собівартості (без інших виробничих витрат). Комерційні витрати розподіляються на собівартість одиниці виробу пропорційно виробничій собівартості окремих видів продукції. Відзначимо, що собівартість продукції включає тільки ті витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом і продажем продукції. 

    3. Калькулювання повних витрат

    Основний  принцип підприємницької діяльності – отримання прибутку. Підприємство зобов’язане дотримуватися цього  принципу в довгостроковому періоді, однак у короткостроковому періоді іноді може його порушувати.

    Яка ж має бути ціна товару чи послуг, щоб дотримуватися цих правил введення господарської діяльності?

    Інструментом  для того є калькуляція.

    Калькуляцією  – можна визначити як класифікувався, і реєстрацію так і відповідний розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.

    Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне калькулювання) і калькуляцію  за змінними витратами (калькуляція  часткових витрат).

    Система обліку і калькулювання за повними  витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, пов'язані з процесом виробництва:

    - прямі матеріали;

    - пряма заробітна платня;

    - інші прямі затрати;

    - накладні загально виробничі  затрати.

    Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:

    - згідно із замовленням (проектами);

    - згідно з виробничими процесами;

    - на основі виробничої діяльності.

    Об'єктами обліку при калькулюванні затрат згідно із замовленнями є пенні окремі замовлення (проекти). Кожному замовленню надають окремий шифр (номер), який проставляють у первинних документах обліку витрат і за якими здійснюється групування первинних документів (та затрат) за замовленнями.

    Прямі затрати відносять на собівартості замовлень на підставі групування первинних документів.

    Загальновиробничі затрати, які є непрямими, протягом періоду (наприклад, місяця) враховують окремо, на окремих рахунках, а в  кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень через їх розподіл.

    Фактичну  собівартість замовлення визначають лише після його виконання. Якщо замовлення налічує багато виборів, то для визначення фактичної собівартості одиниці  продукції необхідно загальну суму затрат розділити на кількість виробів.

    Калькулювання затрат згідно з процесами (попередільний метод) використовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва.

    На  кожному переділі отримують напівфабрикат, який є вихідною сировиною (або матеріалом) для подальшого переділу. На останньому переділі отримують готову продукцію. Цей метод використовують у металургійній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості.

    Затрати за цим методом враховують по переділах  і видах продукції.

    Об’єктами калькуляції є напівфабрикатів кожного переділу і готова продукція останнього переділу.

    - напівфабрикат, за яким визначають фактичну собівартість напівфабрикатів кожного переділу;

    - без урахування собівартості  напівфабрикатів, за яким облік  затрат здійснюють у переділах, але собівартість напівфабрикатів не визначають.

    Зведенням затрат у переділах підраховують собівартість готової продукції  на останньому переділі.

    Система калькулювання на основі виробничої діяльності зорієнтована на контроль і скорочення тривалості виробничого процесу, особливо тих операцій, які не збільшують цінності виробу ( транспортування, зберігання, контроль, інше), що сприяє зниженню витрат і собівартості продукції.

    При цій системі калькулювання виробничі  накладні затрати обліковують за так званим "центрами виробничої діяльності", а потім розподіляють між видами продукції на основі баз розподілу. Тобто для кожного виду затрат визначають свою базу (фактор) розподілу, а потім розраховують величину цих затрат на одиницю фактора їх зміни. За базу розподілу можуть бути прийняті виробничі показники, кількість співробітників, кількість відпрацьованого часу тощо.