Перспективи розвитку державного бюджету в Україні

        Фінансове регулювання як метод фінансового впливу пов'язане з використанням двох методів розподільних відносин: сальдового і нормативного. Сальдовий метод передбачає проведення розподілу за окремими елементами з виділенням підсумкового (сальдового) елемента. Проміжні елементи розраховуються на підставі конкретних методик, а підсумковий — як різниця між загальною величиною доходу і величиною проміжних елементів. При нормативному методі всі елементи розподілу або їх переважна частина визначаються за нормативами, які встановлюються відносно загальної величини доходу. Кожний із методів має свої переваги і недоліки, і їх використання залежить від поставлених завдань. Так, прибуток як елемент валового доходу є різницею між валовими доходами і валовими витратами. Саме сальдовий характер визначення прибутку характеризує його стимулюючу дію, спрямовану на зростання доходів і зменшення витрат. Нормування прибутку безглузде, оскільки при цьому втрачається саме його стимулююча дія. Навпаки, нормування взаємовідносин з бюджетом є доцільним, тому що ставить їх на правову основу. Воно не припускає фінансового свавілля з боку органів управління, що мало місце свого часу в умовах адміністративної економіки. За ринкової економіки взаємовідносини підприємств з бюджетом ґрунтуються на податковому методі, який передбачає встановлення єдиних для всіх платників ставок податку (за винятком пільгових), тобто базуються на нормативному розподілі доходів. [7, c. 114-115] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 3 Перспективи розвитку державного бюджету в Україні

     При формуванні Державного бюджету  основною задачею є його збалансованість  або говорячи іншими словами  якнайближче наблизитися до ідеального  варіанта - це повне покриття витрат прибутками й утворення залишку засобів, тобто перевищення прибутків над витратами.

     Цього стану, на перший погляд, можна досягти двома засобами:

1. зменшення  розміру витрат;

2. збільшення  розміру прибутків.

    Державні витрати структурно  можна уявити так: 

Витрати на соціальні послуги.

Витрати на господарське споживання.

3. Витрати  на озброєння і матеріальне  забезпечення зовнішньої політики.

4. Витрати  адміністративно-управлінські.

5. Платежі  по державному боргу.

    З даної структури очевидно, що витрати державного бюджету виконують функції політичного, соціального і господарського регулювання.

Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті: соціальні посібники, утворення, охорона здоров'я та ін. У ньому виявляється головний напрямок бюджетної політики, як і  всієї державної економічної  політики в цілому - стабілізація, зміцнення  і пристосування існуючого соціально-економічного ладу до розумів, що змінюються. Ці витрати  покликані зм'якшити диференціацію  соціальних груп, неминуче властиву ринковому господарству.

     У витратах на господарські споживання звичайно виділяються бюджетні субсидії підприємствам, сільському господарству, на здійснення державних програм. Усе це робиться з метою стимулювання їхніх виробничих можливостей.

     Витрати на озброєння і матеріально-технічне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративне - управлінські витрати випивають на структуру попиту.

     Кон'юнктурним цілям бюджетного регулювання служать витрати по внутрішньому державному боргу (наприклад, дострокове погашення частини боргу), розміри витрат на кредити і субсидії приватним і державним підприємствам, сільському господарству, на створення і удосконалення об'єктів інфраструктури, на закупівлю озброєння і військове будівництво. Таким чином, держава намагається задовольнити вимоги різноманітних соціальних груп, зменшити соціальну напруженість у товаристві.

     У періоди криз і депресії витрати державного бюджету на господарські споживання, як правило, ростуть, а під час кон'юнктури - скорочуються.

     Важливо відзначити, що структура державного бюджету робить регулюючий вплив на розміри попиту і пропозиції, а також на галузеву і регіональну структуру економіки, національну конкурентноздатність на світових ринках.

Структуру державних прибутків можна уявити такою уявою:

1. Податки  (у тому числі акцизні збори  і мита).

2. Податкові  надходження: прибутки від державної  власності, державної торгівлі.

3. Внески  в державні фонди соціального  страхування, пенсійний, страхування  від безробіття.

     Головком статтею бюджетних прибутків  є податки. Під податком, збором, митом і іншими платежами розуміється  обов'язковий внесок у бюджет  відповідного рівня або ж позабюджетний фонд, здійснювані платниками в порядку і на умовах, визначених законодавчими актами.

2.1. Податки  та їх види:

     1. Податки на прибутки і майно: прибутковий податок із громадян; податок із прибутку; податок на соціальне страхування і фонд заробітної плати і робочої сили; майнові податки, у тому числі податки на власність, включаючи землю й іншу нерухомість; податки на переклад прибутку і капіталу за рубіж і ін. Ці податки стягаються з конкретної фізичної особи, їх називають прямими податками.

     2. Податки на товари і послуги: податок з обороту, що в даний час замінений податком із додаткової вартості; акцизи (податки, прямо що включаються в ціну товару або послуги); податок на спадщину, на доходи з нерухомістю і цінними паперами й ін. Ці податки називаються непрямими. Вони частково або цілком переносяться на ціну товару aбо послуги.

З вище викладеного очевидно, що податки  виконують три найважливіші функції:

1. Фінансування  державних витрат (фіскальна функція).

2. Підтримки  соціальної рівноваги шляхом  зміни співвідношення між прибутками  окремих соціальних груп з  метою згладжування нерівності  між ними (соціальна функція).

     3. Державного регулювання економіки (регулююча функція).

У минулому й у даний час податки в  основному виконували фіскальну функцію. Проте в плані останніх десятиліть помітний розвиток одержали соціальна і регулююча функції.

     За допомогою податків держава  намагається зменшити соціальну  напруженість у товаристві, і  тим самим запобігти соціальному вибуху. Це досягається гнучкою податковою політикою, наданням усіляких податкових пільг: пільги багатодітним сім'ям, переселенцям через межу на свою історичну батьківщину, студентам і особам збільшуючи свою кваліфікацію. Часто податкові пільги даються дрібним і середнім підприємцям, особливо вперше починаюча самостійна справа, ферма, але ці податкові пільги носять не тільки соціальний, але і регулюючий характер.

     Регулююча функція податків також  широко використовується державою. Глобальне зниження податків веде до збільшення чистих прибутків, посиленню стимулу господарської діяльності, росту капіталовкладень, попиту, зайнятості до пожвавлення господарської кон'юнктури, підвищення додатків - звичайний засіб боротьби з перегрівом кон'юнктури. Змінюючи податкові ставки на прибуток, держава може підсилити або зменшити додаткові стимули для капіталовкладень, а маневруючи рівнем непрямих податків - впливати на фонд споживання ж цілому, на рівень цін. 
 

 
 
ВИСНОВКИ

     Сьогодні в Україні бюджет і проблеми надійного управління ним належать до найгостріших як в економічному й соціальному, так і в політичному контексті. Поки що фінансовий потенціал і реального, і фінансового секторів економіки, і доходи громадян та держави суттєво обмежені. Зведений бюджет нашої держави значно менший за обсягом від бюджетів окремих європейських країн, що за територією поступаються багатьом областям України. На жаль, як не прикро це констатувати, але нинішня українська бюджетна практика багато в чому продовжує ґрунтуватись на старих засадах адміністративно-командної системи. Про це свідчить відсутність сучасних бюджетних технологій, форм і методів бюджетного менеджменту, реального планування бюджету на середньостроковий і довгостроковий періоди. Водночас фінансова наука Заходу розробила передові технології управління бюджетними потоками, в більшості західноєвропейських країн належне місце зайняла практика середньострокового фінансового планування. Бюджетний менеджмент і в теорії і на практиці досяг відчутних висот.

     У цих умовах питання оптимізації складу та структури бюджетних доходів і видатків, раціоналізації бюджетного процесу, забезпечення ефективної діяльності всіх органів законодавчої і виконавчої влади, які наділені бюджетними повноваженнями, набуває особливого значення. Кожна гривня бюджетних коштів має працювати на забезпечення потреб сталого економічного зростання та добробут народу. Відповідно, кожна гривня має бути під постійним і дієвим контролем, що має забезпечити цільове використання бюджетних коштів та належну їх віддачу.

     Отож, у сучасному сутнісно-функціональному призначенні бюджет має порівняно недавнє історичне походження. За своїм змістом бюджет ширший від розпису державних доходів і видатків, який існував задовго до власне бюджету. У західній традиції під бюджетом треба розуміти законодавчий акт, що легітимізує розпис доходів і видатків у формі фінансового документа. У демократично-правовій державі лише вища законодавча влада повноважна надати бюджету будь-якого рівня чинність закону через процес приймання рішень за демократичними процедурами.

     Отже, роль бюджету у системі фінансового забезпечення може бути різною. Причому не завжди вона залежить від питомої ваги бюджетних асигнувань у загальному обсязі фінансування. Для України у процесі переходу до ринкових відносин досить актуальним є на перший погляд парадоксальне завдання підвищення ролі бюджету через зниження його значення. Це може бути досягнуто насамперед заміною його пасивної ролі (при значній питомій вазі) активним впливом бюджетних асигнувань на різні сторони соціально-економічного розвитку.

     Бюджет відображає масштаби державної діяльності й водночас обмежує її. З одного боку, це кошти, що надходять у розпорядження держави і визначають її фінансовий потенціал. Але, з іншого боку, в бюджеті зосереджені грошові фонди суспільного користування, що перебувають не стільки у власності, скільки в розпорядженні органів державної влади і витрачаються на ухвалені суспільством на основі суспільного вибору цілі. Отже, на мою думку, в ідеалі бюджет— це грошові кошти, довірені платниками податків в управління підзвітному їм персоналу урядових, насамперед фінансових, установ. 

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

1. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки: Пер. з нім. / Передмова і наук, редагування. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 2000. — 654 с.
2. Бюджетна система України: Навч. посіб. / С. І. Юрій, Й. М. Бескид, В. Г. Дем'янишин та ін. — К.: НІОС, 2000. — 400 с
3. Василик О. Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. — К.: НІОС, 2002. — 608 с.
4. Добриловсъкий М. Основи фінансової науки: Курс лекцій. — Подебради, 1994.
5. Єпіфанов А. О., Сало I. В., Д'яконова I. I. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посібник. — К.: Наук, думка, 1999. — 303 с.
6. Загородиш А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С Фінансовий словник. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. — С 58.
7. Казначейська система виконання бюджету: Підручник / За ред. С. О. Булгакової. — К.: КДТЕУ, 2000. — 250 с.
8. . Кириленко ОЛ. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика).
9. — К.: ШОС, 2000. — 384 с.
10. Колб Р. В., Родригес Р. Дж. Финансовый менеджмент. — М.: Финпресс, 2001.
11. Мітіліно М. Основи фінансової науки. — К.: Держ. вид-во України, 1999. —С. 114.
12. Орлюк О. Фінансове право: Навчальний посібник/ Олена Орлюк,; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -527 с.
13. Пасічник ЮЛ$. Бюджетна система України та зарубіжних країн. — К.: Знання-Прес, 2003. — 523 с.
14. Романів М. В. Державний фінансовий контроль і аудит: Навч.-метод. посібник. — К: НЮС, 1998. — 224 с.
15. Сафонова Л. Д. Бюджетний менеджмент: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц.— К.: КНЕУ, 2001.— 186 с.
16. Федосов В., Опарін В., Льовочкін С. Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями / За наук. ред. В. Федосова. — К.: КНЕУ, 2002. —387 с.
17. Шаварина МЛ. Історія фінансів: Навч. посіб. — Т.: ТДЕУ, 2006. — 247 с.