Перспективи розвитку державного бюджету в Україні

ЗМІСТ

 

ВСТУП

     Державні фінанси є основою економічного життя держави, зростання матеріального добробуту населення. Переважна частина державних фінансових ресурсів зосереджується в бюджетах різних рівнів, які створюють бюджетну систему держави.

     Бюджет завжди був важливим інструментом впливу на розвиток економіки і соціальної сфери. За його допомогою держава, здійснюючи розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, могла змінювати структуру виробництва, впливати на результати господарювання, здійснювати соціальні перетворення.

     Актуальність теми. В умовах переходу до ринку бюджет не втрачає своєї ролі, він є основним інструментом регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету прямо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальні гарантії населенню залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частини бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку держави на відповідний рік.

     Саме в бюджеті переплітаються великий спектр різнорівневих інтересів та суперечностей. Бюджет є досить потужною і подеколи небезпечною зброєю в руках державної влади. Він є об'єктом боротьби ідеологій, наукових концепцій, політичних переконань, уявлень про справедливість.

     У країнах з розвиненою ринковою системою нині сформувалися досить ефективні моделі функціонування бюджетної системи. Воднораз трансформаційні процеси, які сьогодні відбуваються в Україні, мають свої особливості й потребують вивчення надбань світової фінансової науки та пошуку шляхів ефективного використання цього досвіду. Нині в Україні у сфері бюджету концентруються найгостріші проблеми економічного й соціального життя держави. Це бюджетний дефіцит і державний борг, повнота мобілізації коштів до бюджету та ефективність їх витрачання.

     Вивченню й розв’язанню проблеми ролі та місця бюджетів у бюджетній системі Україні – головна мета роботи.

      Таким чином, завдання роботи наступні:

• охарактеризувати поняття бюджету
• дослідити місце бюджетів в бюджетній системі України
• проаналізувати роль бюджетів в бюджетній та фінансовій системі країни.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1 Теоретичні основи  формування і розвитку фінансової системи

     1.1 Історичний аспект розвитку державного бюджету

     Виникнення фінансів пов'язане  з існуванням держави і товарно-грошових  відносин. Держава для виконання  покладених на неї функцій  потребувала певних грошових  коштів, які могла отримати в  результаті розподілу суспільного  продукту.

     Фінанси як об'єктивна економічна  категорія виражають економічні  відносини з приводу розподілу  й перерозподілу валового внутрішнього  продукту. Суть фінансів незмінна, однак форми їх використання  постійно вдосконалюються. З розвитком  товарно-грошових відносин і посиленням  ролі держави застосовуються  все більш досконалі форми  фінансів, що дають змогу забезпечити  учасників розподільного процесу  достатнім обсягом фінансових  ресурсів.

     Зародкові форми фінансів виникли  в період розпаду первісного  ладу у вигляді натуральних  податків, зборів, повинностей на  користь князя, імператора, короля. Податки з часом почали сплачувати  в грошовому вираженні. Отже, вони  виступають найпростішою первинною  формою фінансових відносин між  громадами і владою у процесі  утворення централізованого фонду  грошових коштів. З розвитком  держави сформувалися державні  доходи і державні видатки,  які склали більш загальну  фінансову категорію — державний  бюджет, і доповнилися категоріями  "позабюджетні фонди", "державний  кредит". Розвиток суспільного  відтворення викликав необхідність  включення до складу фінансових  категорій фінансів підприємств,  організацій, а це в свою  чергу вимагало перерозподілу  фінансових ресурсів і сприяло  виникненню фінансових ринків, міжнародних  фінансів.

     Історичний характер фінансів виявляється не тільки у створенні нових форм фінансових відносин із розвитком суспільства, а й в еволюції кожної форми зокрема.

      В окремих країнах розвиток  фінансів має свої особливості  залежно від економічної політики, ролі та функцій держави, пропорцій  розподілу валового внутрішнього  продукту, економічного та соціального  стану, національних традицій  тощо.

     Розглянемо важливу первинну  форму фінансів — еволюцію податку. У Київській Русі, першому державному утворенні предків сучасних українців, виникли зародкові форми фінансів, необхідні для утримання верховної князівської та помісної влади. Система оподаткування була примітивною і здебільшого представлена даниною, що сплачувалася як у натуральному (хутром, шкірою, медом, зерном, худобою), так і в грошовому вираженні. Спочатку данина виступала у формі воєнної контрибуції, тобто характер мав риси "фінансового насилля" і застосовувався до підкорених і поневолених народів.

     З часом данина набула форм  прямого державного податку з  переорієнтацією державного скарбу  на внутрішні джерела доходів.  Одиницею оподаткування були  «плуг», «рало», «дим», що вказувало  на основних платників — землеробів. З кінця XI ст. об'єктом обкладання  стає кожне господарство (дим,  соха). (Соха означала розмір земельного  наділу, до якого приписувалися  селяни. Господарства, включені в  соху, несли колективну відповідальність  за сплату податків.)

     Важливим видом доходів було  мито, що пов'язано зі значним  розвитком внутрішньої та зовнішньої  торгівлі. Для цього історичного  етапу розвитку нашої країни  характерна заміна прямих податків  натуральними повинностями на  будівництві доріг, мостів, фортець,  що свідчило про нерозвинутість  товарно-грошових відносин.

     Подальший розвиток податків  характеризувався такими особливостями:

1) збільшення  кількості податків та багаторазовість  їх стягнення (наприклад мита);

2) запровадження  різних об'єктів оподаткування  на окремих територіях (поголовщина,  воловщина, подимщина);

3) встановлення  диференційованих ставок податків  залежно від платника (привілейовані  особи платили менше);

4) наявність  доменів як важливого джерела  доходів держави, альтернативи  оподаткування.

     Домени були доходом від державної  власності та експлуатації земель, лісів, надр, ведення торгівлі, рибної  ловлі, тобто вони надходили  від усіх ресурсів, що знаходилися  у власності короля, правителя.

     Система, у якій формування  доходів держави відбувається  за рахунок доходів від власності  короля (держави), отримала назву  доменіального устрою. Крім доменів,  королі збирали з населення  добровільні тимчасові збори  — субсидії, які поступово трансформувалися  в примусові збори (податки).

     Доменіальний устрій був необхідним  і важливим в умовах недостатньо  розвинутих грошових відносин  та державного управління. З часом  він занепав у результаті продажу  державної власності через династичне  дроблення чи марнотратство, а  також під тиском буржуазії,  яка вимагала переведення державної  (королівської) власності у приватну. Поступове зменшення державної  (королівської) власності привело  до скорочення доходів від  експлуатації доменів, а тому  королі компенсували нестачу  коштів у державній скарбниці  введенням спеціальних зборів (плата  за проїзд мостами, річками), монопольних  цін на продукцію та торгівлю, яку вони монополізували.

     Методи формування доходів державної  казни, що базувалися на особливих  привілеях і правах держави,  отримали назву регалій. Держава  мала виключне право на експлуатацію  землі, надр, повітря, виробництво  окремих товарів, що давало  їй право на отримання доходів  від цього. Найбільш поширеними  були такі регалії: судова, митна,  лісова, монетна, мисливська, річкова,  морська, поштова, телеграфна, гірнича,  винна, тютюнова та ін. Регаліям  властиві риси податків (мають  примусовий характер) і зборів (збираються  за певну послугу, іноді мають  цільове призначення). Однак за  своєю економічною природою регалії  — державні монополії на ведення  певної діяльності або торгівлі  окремими видами товарів. їх  існування стає можливим лише  завдяки застосуванню державного  примусу щодо обмеження конкуренції  та прав власності. У подальшому  багато видів регалій трансформувалися  у непряме оподаткування (акцизи  на сіль, сірники, тютюн, цукор  тощо).

     З поступовим розвитком капіталістичного  способу виробництва такі форми  доходів держави, як домени  і регалії, стали перешкоджати  конкуренції й розвитку приватного  підприємництва. Відбувся перехід  до податків — основного джерела  державних доходів.

     На етапі доменіального устрою  державна влада вдавалася до  добровільних зборів, дарів, пожертв,  що мали назву субсидій. Щорічно  король скликав представників  основних верств населення з  метою погодження розмірів субсидій. Після схвалення субсидій суспільні  стани самі розкладали загальну  суму платежу між окремими  територіями, містами та особами  переважно відповідно до майнового  достатку або просто поголовно  (прообраз подушного і майнового  податків). Первинними формами оподаткування  були саме майнове і подушне,  оскільки вони не потребували  додаткових витрат на адміністрування.

     На початковому етапі розвитку  сфери оподаткування існувало  багато пільг, які встановлювалися  для найбільш впливових осіб (духовенство,  дворянство).

     У Запорізькій Січі застосовувалися  податкові пільги у вигляді  повного або часткового звільнення  від сплати податків за особливі  заслуги в козацькій службі, у  зв'язку зі старістю або через  низькі доходи. Однак ці пільги  в основному надавалися козакам,  у той час як більшість податків  покладалася на не козаків,  а на посполитих та населення,  що проживало у паланках. Такий  стан вказує на суспільну не  універсальність оподаткування  в Січі.

     У податковій системі XVII—XVIII ст. регалії змінюються непрямими  податками, переважно на товари  широкого вжитку, які сплачували  всі соціальні групи населення  без урахування податкового імунітету.  У Російській імперії непрямі  податки займали більше половини  доходів державного бюджету і  включали акцизи на сіль, цукор,  тютюн, сірники, гас та багато  інших товарів. Політика уряду  полягала в тому, що на дешеві  товари встановлювалися вищі  ставки акцизу, ніж на дорогі.

     Із розвитком капіталістичного  господарства вдосконалюються інші  форми оподаткування. На початку  XX ст. у Росії нарешті був запроваджений  по дохідний податок замість  подушного. У цьому самому столітті  продовжуються кардинальні зміни  у податкових системах всіх  країн щодо зміни ставок податків, їх диференціації залежно від  доходів, застосовуються неоподаткований  мінімум, окремі пільги тощо.

     У роки Другої світової війни  уряд активно залучав податки  з метою поповнення доходів  державного бюджету. Так, на  початку війни до подохідного  і сільськогосподарського податків  була встановлена 100-відсоткова  надбавка, яку з січня 1942 р.  замінили військовим податком, що  мав подушний характер. Були введені  податок з холостяків, одиноких  і малосімейних громадян СРСР, податок з видовищ, збільшені  ставки інших податків. Крім податків, основними формами залучення  коштів населення були добровільні  внески і пожертвування у фонди  оборони та армії, використання  коштів за ненадані відпустки,  вклади в ощадкаси, військові  позики. Податки з населення виконали  своє фіскальне призначення і  дали близько ЗО % від усіх надходжень  у державний бюджет.