Международная торговля

Однією з причин повільного запровадження  лізингу в нашій державі певний час була відсутність правових норм, покликаних регулювати ці суспільні  відносини. Щоправда, в статті 3 Закону України від 20 березня 1991 р. "Про  банки і банківську діяльність" зазначається, що банки можуть виконувати, зокрема, таку банківську операцію, як придбання за власні кошти засобів  виробництва для передачі їх в  оренду (лізинг).

Прогалини в правовому регулюванні  лізингових операцій деякою мірою заповнив Закон України від 28 грудня 1994 р. (у редакції від 22 травня 1997 р.) "Про  оподаткування прибутку підприємств", в якому вміщено визначення понять "лізингова (орендна) операція", "оперативний  лізинг (оренда)", "фінансовий лізинг (оренда)", "зворотний лізинг (оренда)".

Під лізинговою операцією цей Закон  розуміє господарську операцію фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) під процент та на визначений строк.

2. Види та форми  лізингу.

Лізингові операції за вищезазначеним Законом здійснюються у вигляді  оперативного лізингу, фінансового  лізингу та зворотного лізингу. За Законом  України від 16 грудня 1997 р. зі змінами  від 14 січня 1999 р. "Про лізинг", про який буде іти мова пізніше, лізинг може бути двох видів – фінансовий чи оперативний. А за формами здійснення поділяється на зворотний, пайовий, міжнародний.

Оперативний лізинг – це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає передачу орендарю права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення строку дії лізингової угоди. Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів орендодавця.

Оскільки при оперативному лізингу  орендодавець не може амортизувати всі  витрати за рахунок надходжень від  одного орендаря, в літературі цей  вид лізингу називають ще лізингом з неповною окупністю (лно).

Фінансовий лізинг (лізинг повною окупністю) – це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря основних фондів із подальшою їх передачею у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов'язковою передачею права власності на такі основні фонди орендарю.

Фінансовий лізинг є різновидом фінансового кредиту, тому іноді  він ще має назву інвестиційного лізингу. Витрати орендодавця на купівлю об'єктів фінансового  лізингу не включаються до складу основних фондів такого орендодавця.

Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються до складу основних фондів орендаря.

В операціях фінансового лізингу  на початкових стадіях беруть участь три суб'єкти:

• виробник або продавець устаткування, який, уклавши угоду купівлі-продажу або поставки, втрачає право власності (право повного господарського відання) на зазначене устаткування;
• орендодавець (лізингова компанія), який укладає договір купівлі-продажу (поставки) з виробником і стає власником устаткування;
• орендар, який отримує майно у володіння та користування і здійснює орендні платежі.

Це традиційна і найпоширеніша  з точки зору техніки її проведення лізингова операція, яка повністю фінансується орендодавцем і тому називається  прямою лізинговою операцією – прямим лізингом.

Разом з тим у комерційній  практиці використовується непрямий лізинг, при якому до кола суб'єктів, що беруть участь у такій операції, залучається  банк, що фінансує угоду. При цьому  можуть застосовуватися дві схеми  здійснення непрямих лізингових операцій. За першою банк надає лізинговій компанії кредит на придбання устаткування під  заставу цього устаткування, а  лізингова компанія, здавши устаткування в оренду, сплачує банку кредит і проценти за користування ним за рахунок отриманої від орендаря орендної плати.

За другою схемою банк сам купує  устаткування (стає його власником), за допомогою лізингової компанії здає його в оренду і отримує орендні  платежі. Роль лізингової компанії зводиться  до обслуговування цієї операції. При  цьому можливе укладання договору про сумісну діяльність між банком і лізинговою компанією.

Певний інтерес з точки зору перспектив застосування в господарській  практиці України становить так  званий зворотний лізинг (lease back) –  господарська операція фізичної чи юридичної  особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації (лізинговій компанії) з одночасним зворотним  отриманням цих основних фондів такою  фізичною чи юридичною особою в оперативний  або фінансовий лізинг. Видом лізингу, здатним задовольнити як підприємства-орендарів, так і лізингові компанії, уявляється компенсаційний лізинг. При цьому  виді лізингу орендар поставляє  орендодавцеві частину продукції, що виробляється на орендованому устаткуванні. Заміна орендних платежів у грошовій формі розрахунками виробленою продукцією особливо приваблива при міжнародному лізингу для товаровиробників, що не мають валютних коштів для розрахунків  з іноземним орендодавцем або  для придбання обладнання у інофірми-виробника. Та й для орендодавців України  іноді вигідніше отримувати орендну  плату готовою продукцією (товарами). До речі законодавство України про  оренду, а саме, Закон України  від 14.03.1995 р. "Про оренду державного та комунального майна" таку форму  розрахунку допускає.

3. Закон "Про лізинг". Його  відмінності від податкового  законодавства. Незалежно від  виду лізингових операцій, кількості  їх учасників, організаційно-технічних  та інших ознак загальним для  них є певний вид зобов'язань,  що виникають при здійсненні  лізингових операцій. Як вже зазначалося  ці зобов'язання виникають із  договору майнового найму і  саме вони мають бути кістяком  правового інституту лізингу.  Тому-то правові норми, що регулюють  відносини лізингу, і вміщено окремим параграфом до глави 57 "Найм (оренда)" проекту цивільного кодексу України.

Проте проблема правового регулювання  лізингу з урахуванням його особливостей, розглянутих вище, навряд чи зможе  бути вирішена шляхом застосування лише норм цивільного кодексу. Реалізація запропонованих змін до законодавства є лише першим кроком до створення належної правової бази лізингу, який не можна зводити  до звичайного договору майнового найму (його різновиду).

Лізингові операції являють собою  певний комплекс організаційних відносин, фінансових та майнових відносин, що вимагають  відповідного комплексного нормативного регулювання. У зв'язку з цим у  літературі пропонувалося здійснювати  таке регулювання шляхом прийняття  Закону "Про лізинг", який визнав би загальні економічні, організаційні  та правові засади здійснення лізингових операцій громадянами та юридичними особами на території України. Такий  Закон було прийнято 16 грудня 1997 р. У  ньому лізинг визначається як підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні  лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу  майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність  за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних  лізингових платежів.

На відміну від податкового  законодавства Закон "Про лізинг" визначає його види залежно від строку та ступеня амортизації орендованого майна. Так, фінансовим лізингом є договір  лізингу, в результаті укладення  якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від  лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Оперативний лізинг - це договір  лізингу, в результаті укладення  якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від  лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений  або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором  лізингу.

Закон визначає такі форми лізингу:

• зворотний лізинг - це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг;
• пайовий лізинг - це здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна;
• міжнародний лізинг - це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

4. Об'єкт лізингу.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке  нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна  та інша техніка, системи телекомунікацій  тощо), не заборонене до вільного обігу  на ринку і щодо якого немає  обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Майно, яке є в державній власності, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів  України.

Не можуть бути об'єктами лізингу:

• об'єкти оренди державного майна, визначені в статті 4 Закону України "Про оренду державного майна", крім окремого індивідуально визначеного майна державних підприємств;
• земельні ділянки та інші природні об'єкти.

5. Договір лізингу.

Договір лізингу укладається у  формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу або двосторонньої  угоди між лізингодавцем і  лізингоодержувачем. Договір лізингу  має бути укладений у письмовій  формі та повинен відповідати  вимогам законодавства України.

Істотні умови договору лізингу (стаття 7 Закону "Про лізинг"):

• найменування сторін;
• об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;
• строк, на який укладається договір лізингу;
• розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;
• умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством України;
• умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;
• умови страхування об'єкта лізингу;
• умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;
• умови реєстрації об'єкта лізингу;
• умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору;
• умови дострокового розірвання договору лізингу;
• умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;
• відповідальність сторін;
• дата і місце укладення договору.

За згодою сторін у договорі лізингу  можуть бути передбачені й інші умови. Реорганізація лізінгодавця не є  підставою для зміни умов чи розірвання договору лізингу.

Строки договору лізингу визначаються за домовленістю сторін відповідно до Закону "Про лізинг".

У разі якщо об'єктом лізингу є  державне майно або договір пайового лізінгу передбачає залучення державних  коштів чи для забезпечення виконання  лізингового договору надаються  державні гарантії, договір лізингу  підлягає обов'язковій реєстрації у  встановленому Кабінетом Міністрів  України порядку. Договори, не зареєстровані  у встановленому порядку визнаються недійсними.

Для реєстрації договору лізингу лізингодавець  надає у орган реєстрації такі документи:

• заяву;
• копію договору лізингу;
• копію гарантійного зобов'язання (якщо для виконання договору лізингу даються державні гарантії);
• довідку розрахунку вартості майна, переданого за договором лізингу.