Международная торговля

 

1. Які існують підходи до розуміння сутності міжнародної торгівлі? Надайте характеристику кожному  з них.

 

Торгівля взагалі, а міжнародна торгівля зокрема є важливим стимулом розвитку та підвищення ефективності виробництва в кожній країні. Міжнародна торгівля дає можливість широко розвивати  виробництво таких видів продукції, для яких є найбільш сприятливі умови.

Економіку, яка бере участь у міжнародному поділі праці й міжнародній торгівлі, називають відкритою.

Відкрита економіка - це економіка, яка в своєму розвитку спирається не тільки на національні можливості, а й активно використовує переваги міжнародного поділу праці та переваги інших факторів виробництва.

Умовами, що характеризують відкриту економіку, виступають:

1. Наявність сприятливого інвестиційного  клімату в країні.

2. Прозора діюча система державного  регулювання зовнішньоекономічної  діяльності.

3. Можливість і доступність внутрішнього  ринку використовувати іноземну  робочу силу, систему високих  технологій, інформацію та управлінський  досвід.

Якщо в країні всі умови виконуються, то економічна система вважається цілком відкритою. Якщо умови стосуються тільки одного ринку або декількох, то і  відкритість буде адекватною.

Для характеристики відкритості економіки  в основному використовують показники  відкритості ринку товарів. Він  розраховується як частка імпорту або  експорту країни в її ВВП. За цими показниками  більшість країн світу вважаються країнами з відкритими ринками товарів. Найбільший ступінь відкритості  характерний для країн з монокультурним характером розвитку.

Сприятливі умови торгівлі й  виробництва безумовно ведуть до поширення міжнародної спеціалізації. Міжнародна спеціалізація як і міжнародна торгівля спираються на певні економічні погляди.

Першим описаним теоретичним поглядом була теорія меркантилізму. Історичні  рамки її дії XV-XVIII століття. Це - період розвитку та занепаду феодалізму. Зрозуміло, що меркантилізм взяв на себе зобов'язання описати і пояснити зовнішньоторговельну політику того часу.

Меркантилісти дотримувалися тієї точки зору, що нація більше багатіє  тоді, коли експортує більше, ніж  імпортує.

Меркантилізм здебільшого економічна політика, ніж економічна теорія. Вона в період занепаду феодалізму і початку  становлення капіталізму представляла і обґрунтовувала інтереси торгової буржуазії.

Основне завдання цієї теорії було обгрунтування  необхідності зовнішньої торгівлі держави.

На їхню думку, надлишок зовнішньої торгівлі (різниця між експортом  та імпортом) буде залишатися в країні у вигляді дорогоцінних металів (золота і срібла). Чим більше в  країні буде цих товарів, тим багатшою і потужнішою вважається держава.

Меркантилісти вважали, що економічна система складається з трьох  секторів: виробничого, сільськогосподарського та іноземних колоній. Для ефективного  функціонування економічної системи  найважливішими, на їхню думку, були торговці, їхня праця розглядалась як основний фактор виробництва. Отже, джерелом багатства  є сфера обігу, а не сфера виробництва; багатство ототожнювалося з грошовим капіталом. Грошові кошти (у формі  золота і срібла) дають змогу утримувати армію, зміцнювати становище правителя, сприяють проведенню колоніальної війни, виникненню фабрик (мануфактур), утворенню  нових робочих місць.

Оскільки у світі, на думку прихильників цієї теорії, існує обмежена кількість  багатства, то країни можуть збільшувати  своє багатство і за рахунок зубожіння  інших, тобто внаслідок перерозподілу.

На практиці теорія меркантилізму  пропонувала державним установам:

1. Постійно збільшувати експорт  товарів і зменшувати імпорт.

2. Вводити обмеження на певну  частку імпорту та стимулювати  виробництво товарів на експорт.

3. Заборонити або обмежити експорт  сировини та забезпечити її  імпорт в митрополію.

4. Заборонити або обмежити торгівлю  колоній з іншими країнами.

5. Забезпечити за митрополією  виняткове право перепродажу  будь-яких колоніальних товарів.

6. Економічними і політичними  заходами гальмувати виробництво  готових товарів у колоніях.

Такі практичні дії капіталістичних  держав призвели до багатьох протиріч, але в цілому потрібно зазначити, що ця теорія була чіткою теорією міжнародної  торгівлі, яка значно впливала на економічне зростання країни.

Недоліком теорії є те, що меркантилісти  вважали збагачення країни можливим не тільки внаслідок перерозподілу  існуючого багатства, а й за рахунок  його нарощування через торгівлю.

Розвиток країн та зростання  їх торговельних можливостей призвели до того, що вже в середині XVIII століття теорія меркантилізму не відповідала  дійсності. Деякі країни в темпах розвитку торгівлі обігнали передовиків, а розвиток капіталістичного виробництва  потребував докорінних змін технології. Золото і срібло не в змозі були забезпечити конкурентоспроможність країни. Першим, хто поклав сумнів у  теорію меркантилізму, був Девід  Х'юм. Він стверджував, що приплив  золота внаслідок підтримки позитивного  сальдо торгового балансу збільшить  пропозицію грошей всередині країни та призведе до зростання зарплати та цін, а це, в свою чергу, спричинить падіння конкурентоспроможності країни. Навіть розвинута країна не може постійно підтримувати позитивне сальдо торгового  балансу - цьому будуть перешкоджати внутрішньоекономічні чинники.

Погляди Д. Х'юма допускали багато припущень в своєму аналізі й  не давали відповіді на болючі запитання  того часу. Чому зростаючі обсяги виробництва  не завжди активізують торгівлю і  навпаки? Поява класичної і економічної  шкіл була спричинена швидкими темпами  зростання економіки і збільшенням  обсягів товарообігу. В товарний обмін вступали країни з різним рівнем розвитку, і кожна з них дбала  про свій прибуток. Адам Смітт дослідив торгівлю в її новій якості. Він  помітив, що коли одна з країн, шо бере участь в торгівлі, не отримує прибутку від обміну, вона торгувати не буде.

Класична наука базувала свої ідеї на обмеженнях функцій держави (невтручання) в економічному процесі. Розглядаючи  процес конкуренції, класична школа  дійшла висновку, що ресурси країни перетечуть у рентабельне виробництво, тому що конкуренція виштовхує з  ринку нерентабельне (неприбуткове) виробництво. Це спонукало держави  і виробництво до спеціалізації. А спеціалізація була на той час  можливою, якщо країна мала або природні переваги (сировина, ринок, кліматичні умови), або набуті переваги (розвиток технології виробництва, кваліфікована  робоча сила, транспортна мережа тощо).

Потрібно зазначити, що відмінності  у природних та набутих перевагах  мають досить складний характер. Тому витрати виробництва перелічених  факторів будуть відрізнятися в різних державах. А ці відмінності і є  підвалиною для взаємовигідної торгівлі між державами та іншими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Відомий представник класичної  школи Адам Смітт, розглядаючи вплив  природних і набутих факторів, назвав їх абсолютними, і його теорія отримала назву теорії абсолютних преваг. В своїй праці "Дослідження  про природу та причини багатства  народів" (1776 р.) він критикував твердження меркантилістів про те, що багатство  країни залежить від володіння скарбами у вигляді золота або коштовностей, які надходять до країни внаслідок  перевищення експорту над імпортом. Він проголосив, що основою багатства  націй та народів є міжнародний  поділ праці та відповідна йому спеціалізація  різних країн на виробництві тих  товарів, до яких вони мають абсолютні  переваги в тому, що країни експортують  ті товари, які вони виробляють з  меншими витратами (у виробництві  яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, що продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна  перевага належить їхнім торговим партнерам).

Відповідно до поглядів А. Смітта:

• урядам не потрібно втручатись у  зовнішню торгівлю: вони мають підтримувати режим відкритих ринків та свободи  торгівлі;

• нації, так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, у виробництві  яких у них є переваги , та торгувати  ними в обмін на товари, переваги у виробництві яких мають інші нації;

• зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці розширенням  ринку за межі національних кордонів;

• експорт є позитивним чинником для економіки, тому що забезпечує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на внутрішньому ринку;

• субсидії на експорт є податком на населення та призводять до підвищення внутрішніх цін і тому мають бути скасовані.

Концепція абсолютних переваг домінувала аж до початку XIX століття, доки не з'явилася  інша думка, насамперед теорія порівняльних переваг Девіда Рікардо (1772-1823 pp.).

У 1817 р. Девід Рікардо опублікував  свою працю "Принципи політичної економії та оподаткування", де обгрунтував  теорію порівняльних переваг, яка й  до теперішнього часу залишається однією з найважливіших та незаперечних теорій економіки.

Він показав, що абсолютні переваги є частковим випадком загального правила.

Теорія порівняльних переваг базується  на тих припущеннях, що така теорія є, але вона використовує додаткову  категорію альтернативних витрат. На думку Д. Рікардо, альтернативні  витрати - це порівняння цін одиниць  товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.

З поняття альтернативних витрат випливає альтернативна ціна, як робочий час, потрібний для вироблення одиниці  одного товару, виражений через робочий  час, необхідний для виготовлення одиниці  іншого товару. Згідно з законом  порівняльних переваг навіть якщо економіка  однієї країни менш ефективна за економіку  іншої у виробництві обох товарів, то все одно існує основа для взаємовигідної торгівлі. Перша країна повинна спеціалізуватися на виробництві та експорті тих товарів, виробництво яких менш неефективне, тобто таких, які мають порівняльні  переваги; а також імпортувати  ті товари, виробництво яких найефективніше, тобто таких, при виробництві  яких країна має деякі недоліки.

Наступною моделлю, яка пояснює  детермінанти порівняльних переваг, тобто  висвітлює причини існування  різниці відносних цін на товари між двома країнами, є модель Хекшера-Оліна. Ця модель також досліджує вплив  міжнародної торгівлі на дохідність факторів у двох країнах. Основною причиною існування порівняльних переваг  вважається наділення певної країни факторами виробництва. Такий підхід пояснюється кількома причинами . По-перше, незважаючи на дебати між економістами, що постійно тривають, різниця між  наділенням факторами є дуже важливим поясненням. По-друге, такий підхід пов'язує міжнародну торгівлю з національною алокацією ресурсів та розподілом доходів. Нам надається можливість дослідити  взаємозв'язок між міжнародною торгівлею  та міжнародним рухом капіталу. Нарешті, підхід Хекшера й Оліна є достатньо  загальним для того, щоб включати в себе багато інших пояснень.

Взагалі теорія стверджує, що країна буде експортувати ті товари, виробництво  яких потребує більшою мірою факторів виробництва, які є у достатній  кількості в країні за меншими  цінами, та імпортувати такі товари, при виробництві яких більшою  мірою використовуються фактори, на які ця країна є бідною і які  наявні за більш високими цінами. Тобто  країна, багата на працю, буде експортувати працемісткі товари та імпортувати  капіталомісткі.

Таким чином, сутність теорії абсолютних переваг полягає в тому, що країни експортують товари, які вони виробляють з меншими витратами, а імпортують такі товари, що виробляються іншими партнерами з меншими витратами.

2.    Охарактеризуйте орендні та лізингові операції.

 

 

Орендні операції

 

Орендні операції - операції, за якими одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Характерною рисою орендної операції в зовнішньоекономічній сфері є  участь у ній іноземних контрагентів (орендодавця чи орендатора), які  знаходяться в різних країнах.

Об'єктами орендної операції в зовнішньоекономічній сфері можуть бути:

• стандартне та унікальне обладнання загального промислового призначення;

• транспортні засоби (вантажні автомобілі, літаки, гелікоптери, судна, контейнери, спеціальні вагони тощо);

• підйомно-транспортне та будівельне обладнання (навантажувачі, будівельні машини, підйомні крани тощо);

• засоби обчислювальної техніки  й обробки інформації;

• офісне й поліграфічне обладнання;

• товари споживчого призначення (автомобілі, холодильники, телевізори, відеотехніка тощо).

Сутність орендних операцій полягає  в тому, що вони дозволяють одержати додаткові об'єми збуту продукції  в умовах жорстокої конкурентної боротьби на світових ринках; дають  можливість орендатору застерегти себе від швидкого морального старіння обладнання (це особливо важливо для малих  і середніх підприємств); дозволяють орендаторам одержати сучасне обладнання, не роблячи попередніх великих затрат. Різновидом орендних операцій є лізингові  операції.

 Лізинг (від англійського lease – оренда) як одна з прогресивних форм забезпечення товаровиробників засобами виробництва є порівняно новим видом зобов'язань для нашої господарської системи. Як різновид оренди лізингові операції почали інтенсивно розвиватися в ряді країн (США, Японія, країни Західної Європи) в період після другої світової війни і сьогодні стали невід'ємною частиною економіки в більшості промислово розвинених країн та багатьох країнах, що розвиваються.