Коли не вистачає слів – створюйте неологізми

У художніх творах виділяється два ряди неологізмів, які відрізняються функціонально  і експресивно. Це можуть бути слова, утворені для назв яких-небудь нових понять, тобто слова, які несуть передусім інформативно-комунікативне навантаження, а емоційно-експресивні відтінки в них відчуваються відносно слабо. Таке новаторство становить певний інтерес, насамперед з погляду історії становлення й розвитку словникового складу української літературної мови та способів його збагачення.

Для вивчення особливостей художнього оновлення значно цікавішими є неологізми, у яких відчутно сприймаються емоційно-експресивні відтінки, оцінний  бік яких має навіть більшу вагу, ніж пізнавальний.

Чудові зразки художнього словотворення знаходимо  в поетичних творах П.Тичини.

Вже сніг на талих  пересмужках

став ніздрюватим: срібна цвіть...

Набухла ряботить кора,

Між хмар узолотились  блиски...

Бучить в деревах  соків сила, ---

перед весіння  це гучінь.

Ген поїзд ходом  молодим

в бік Дарниці  жене... і одвисає

за ним круглобілястий дим...

У вірші «Де  одна думка, а тисяча рук», написаному в 1959--1960 рр., є такі рядки:

Пісні сучасній поглянь ти в обличчя;

Скільки нового відбилось у ній!

Многоплемінність  і різноязиччя 

В силі обняти лише їй одній.

В інших поетичних  творах Тичини післявоєнного періоду  майстерно використано такі авторські  новотвори, як одсвічення, світобудування, стобуремний, далекобіжний та ін.

Весна! Весна! Яка блакить!

Який кругом прозор!

Садками ходить бруньккоцвіт,

А в небі злотозор.

Подібні приклади можна було б навести з творів багатьох інших сучасних українських  поетів і прозаїків.

Більшість таких  новостворених слів функціонує тільки в художніх творах. Але деякі з них виявляються настільки влучними, що стають повноцінним надбанням української літературної мови, поповнюючи її образні засоби, її словниковий склад.

Аналогічні процеси  виникнення нових слів відбуваються в усіх літературних мовах, зокрема в російській. Дослідники мови пильно стежать за поповненням лексичного складу літературних мов і фіксують нові слова в спеціальних дослідженнях і словниках. У 1971 р. в Москві видано окремий словник під назвою «Новые слова и значення», в якому зібрано близько 3,5 тисяч нових слів російської мови, зафіксованих у літературі протягом 50--60 років. Основна частина неологізмів, які входять у літературну мову на кожному етапі її розвитку, фіксується в загальних перекладних чи тлумачних словниках відповідної мови. Ряд нових слів, відсутніх іще в 6-томному «Українсько-російському словнику» 1953-- 1963 рр., знаходимо вже в перших томах 11-томного тлумачного «Словника української мов», що почав вихопити в 1970 р. (досі вийшло 5 томів). До таких нових слів, відбитих у цьому словнику, належать, зокрема, абразиви, абразивний, абразійний, абрикосний абстракціонізм,абстракціоніст, абстракціоністський, аварійник, авіабуду-вання, авіамоделізм, авіаобприскування, авіаобприскувач, авіаобробка, авіасигнальний, авіатраса, автоблокування, автовантажник, автовізок, автогальмо, автогужовий, автогума, автодром, автоінспектор, автокран, автоматизований, автоматика, автонавантажувач, автонапувалка, автонапування, автопоїзд, авторегулювання,] автореферат, автосамоскид, автотрансформатор, автотраса, автотягач, автофургон, автоцистерна, автошлях, автошляховий, автура, агломератка, агрегатування, агрегатувати, агрегатуватися, агрегація, агробіолог, агробіологія, агрозоотехнічний, агрокомплекс, агромеліоративний, агрометеорологічний, ад'єктивація, аераційний, аероби, аеробний, аеровокзал, аерозоль, аерозольний, аеролог, азотобактер, азотобактерин, азотування, азотувати, азотуватися, акваланг, аквалангіст, акваторія, акліматизатор, акордеоніст, акордеоністка, активатор акумулятивний, алерген, алергічний алергія та ін.

П. Тичина уживає переважно той варіант інфінітива, що кінчається на -ть (тримать, бороться, однімать), дієслова першої дієвідміни з суфіксом основи -а- досить часто  в третій особі однини вживає без  кінцевого -є (визволя, підійма), інколи використовує в іменниках форми двоїни (Коли йде дві струнких дівчині -- «Ритм»). Поет милується в нагромадженні простих речень: «Я Прометей, я дух ваш, слава, гордість, я батько ваш, я друг, я проводир...» («Прометей»). Тут подано приклад з простими безособовими реченнями. Але частіше поет вдається до називних: «Самотна ти, самотний я. Весна! -- світанок! -- Вишня!» («З кохання плакав я»).

Творення авторських неологізмів _ це не єдиний спосіб експресивного  використання словотворчих елементів. Цікавий ефект може виникнути при використанні у невеликому контексті декількох слів з однаковими морфемами. Зіткнення споріднених слів посилює значення того, що виражається в загальній частині. Так само декілька слів з однаковими префіксами або суфіксами мимохіть звертають читача на афікси, тим самим підкреслюється його значення чи стилістичне забарвлення.

Морфема відрізняється  від слова тим, що не може бути використана  ізольовано, являючись самостійною  частиною речення. В художніх текстах  ми зустрічаємо приклади використання службової морфеми в якості слова з особливим значенням або просто виділенням від слова морфеми, що набуває самостійного наголосу, який посилює її значення, хоча й не виділяє ще в самостійне слово.

Словотвір дає  письменнику великі можливості для творчого використання його ресурсів. Часто в текстах можна зустріти слова, що утворені лексико-семантичним або морфолого-синтаксичним способом. З лексико-семантичним способом ми зустрічаємося, коли говоримо про слова в індивідуально авторському чи контекстуальному значенні. Але ці "нові" слова часто не можуть бути відтворені без контексту, тому питання про появи таким чином нової лексичної одиниці є досить суперечливим. Морфолого-синтаксичний спосіб _ це отримання словом нового граматичного значення, яке також існує лише в контексті, якщо це продукт творчості письменника.

 

Висновки

Одним з важливих питань сучасної лінгвістики є вивчення індивідуально-авторських новотворів - позасистемних мовленнєвих явищ, яким притаманне індивідуальне, усвідомлене  лише одним або кількома носіями мови контекстне значення.

Поетичне мовлення є джерелом різноманітних мовних інновацій, сферою, в якій виразно  розкриваються системні й функціональні  можливості мови. Індивідуально-авторські  новотвори в сучасному поетичному мовленні посідають помітне місце, і без всебічного вивчення їх не можна говорити про новаторство в поезії взагалі. Пошуки сучасних поетів у галузі індивідуального словотвору мають вплив на розвиток образної системи поезії, збагачують поетичний лексикон, визначають перспективи творення нових номінативних одиниць за певними словотвірними типами, спонукають поетів до подальшого активного використання виражальних засобів мови. У зв'язку з цим особливого значення набуває аналіз фактів, що зумовлюють виникнення і функціонування авторських новотворів.

Вивчення оказіональних  новотворів поглиблює розуміння  природи мови, показує її лексичний  шар як динамічну систему, переконує, що творчість П.Тичини виявляється  не тільки в опануванні нових тем, у пошуках нових образів, віршових форм, а й у збагаченні мови поезії індивідуально-авторськими новаціями, основне призначення яких - у художній формі відтворити особливості навколишнього світу й пробудити в читача образне мислення.

Оказіоналізми - це похідні слова, які є номінативними мовленнєвими одиницями з емоційно-експресивним забарвленням, вони ліквідують індивідуально-авторський “лексичний дефіцит”, характеризуються специфічними структурними особливостями й функціями, семантичною та стилістичною маркованістю, розширюють лексикон продуцента у відповідних умовах, ситуаціях, контекстах і є показником процесу мислення творчої мовної особистості.

На вибір способів і засобів творення неолексем  впливає ряд чинників: системно-функціональний, функціонально-художній та технічний. 4. Найпродуктивнішим при творенні індивідуально-авторських слів у поезії є морфологічний спосіб, у системі якого переважають композиція, юкстапозиція та афіксація. При деривації простих оказіональних одиниць центральне місце посідає афіксація. У системі індивідуально-авторських іменників і прислівників переважає суфіксація, прикметників та дієслів - конфіскація. Результати словотворчого аналізу дають можливість з'ясувати продуктивні типи словотворення та виявити найбільш вживані морфеми.

Аналіз авторських новотворів враховує факт мотивованості (похідності), що є необхідною умовою для встановлення семантичного зв'язку між оказіональним словом і його твірною базою. Новотвори є одиницями мовлення (вони не відтворюються як готові мовні одиниці), у їх творенні беруть участь наявні в мові морфеми, які зберігають асоціативний зв'язок з мотиваційними узуальними словами. Це встановлює відповідний характер відношень між твірними та похідними одиницями незалежно від реального часу їх створення. У роботі розглядаються авторські новотвори, відсутні в мовній традиції, утворені за словотвірними моделями різної продуктивності, з різним ступенем точного дотримання умов реалізації цих моделей.

Новим для української  лексикографії способом опрацювання  неологізмів є об'єднання їх у  спеціальних словниках нових слів. Основною функцією словників нових слів є довідкова. Вони своєрідно відображають розвиток (і приріст) лексичного складу мови за визначений проміжок часу. Тому всі словники нових слів обов'язково мають часові межі добору матеріалу і загальний уніфікований список джерел (як правило, це періодика й нові художні твори та науково-популярні праці). Якщо часові рамки є обов'язковими для словників нових слів усіх типів, то добір джерельної бази якраз визначається типом словника. Словники нових слів, за умови їхнього регулярного укладання, є своєрідним індикатором змін, які відбуваються в лексичному складі мови. Тому робота над ними є важливою та необхідною й повинна якнайменше відставати від мовленнєвої (мовної) дійсності.

У процесі мовної практики відпаде все штучне і зайве, а вдалі новотвори та доцільні запозичення вживляться й знаціоналізуються в мові, сприяючи її розвитку.

 

Список  використаної літератури

1. Булаховський  Л.А. Нариси українського мовознавства.- К.,1986.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Ірпінь: “Перун”, 2003.

3. Винник В.О.  В авангарді українського радянського  мовознавства // Мовознав-ство. 1982. №  2.

4. Герман В.В.  Індивідуально-авторські неологізми (оказіоналізми) в сучасній поезії (60-90 рр.) / Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1999.

5. Грінченко Б. Огляд української лексикографії // Зап.HТШ. 1905. Т.66. Вип.4.

6. Єрмоленко  С. Синтаксис віршованої мови. - К., 1999.

7. Єфремов О.М.  Тлумачний словник - мімімум української  мови. - К.: Довіра, 2004.

8. Забужко О.С.  Хроніки від Фортінбраса. Вибрана  есеїстика 90-х. - К.: Факт, 1999.

9. Їжакевич Г.П.  Основні тенденції розвитку та  взаємодії лексичних систем сучасних  мов // Мовознавство. 1982. № 6.

10. Карпіловська  Є. Сучасна українська словотворчість та її відображення в неологічних словниках // Вісник Львів. ун-ту. 2004. Вип. 34. Ч.І.

11. Карпова В.Л., Гринчишин Д.Г., Гумецкая Л.Л. Короткий  тлумачний словник української  мови. - К.:, 1998.

12. Коваль А.  П. Крилате слово. - К., 2003.

13. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. Підручник. - К.: ВЦ Академія, 2002.

14. Курило О.  Уваги до сучасної української  літературної мови. Краків-Львів, 2002.

15. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Гром'яка Р.Т. та інш. - К., 1996.

16. Мельничук О.С. Словник іншомовних слів. - К.: Українська Радянська енциклопедія, 1977.

17. Москаленко  А. А. Нарис історії української  лексикографії. К., 2001.

18. Русанівський  В.М. Культура української мови. Довідник. - К:. Либідь, 2000.

19. Самойлова  І.А. Процеси семантичної деривації в лексиці сучасної української літературної мови (на матеріалі неологізмів 70-90-х років) / Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1999.

20. Синявський  О. Норми української літературної  мови. Львів, 2001.

21. Сліпушко О.М.  Тлумачний словник чужомовних слів в українській мові. - К.: Криниця, 1999.

22. Струганець  Л. Динаміка лексичних норм  української літературної мови  ХХ століття. Тернопіль: Астон, 2002.

23. Тараненко  О.О. Новий словник української  мови (Концепція і принципи укладання  словника). К.; Кам'янець-Подільський, 1996.

24. Терлак З.М.  Нормалізація української мови  в 20-х роках ХХ століття // Мова  і духовність нації. К., 1992.

25. Українська  мова: Енциклопедія. - К.,2000. 0

26. Шевельов Ю.  Українська мова в І половині  ХХ століття.: Стан і статус. - Чернівці, 2008.

27. Яременко В.В., Сліпушко О.М. Новий тлумачний  словник української мови (у чотирьох  томах). - К.: Аконіт, 1999.