Зворотній бік ренесансного титанізму у дослідженнях сучасних науковців

     З Італії гуманістичні ідеї почали проникати у Францію. Це відбувалось на межі XIV—XV віків. Хоча для цієї країни антична спадщина була частиною її культури,  все ж ренесансних рис французька література набуває лише у другій половині XV століття, коли виникають загально-історичні умови для розвитку Відродження. [6, 17]

     У період Раннього Відродження у Франції встановлюється нова система освіти, створюються гуманістичні кола, видаються і вивчаються книги античних авторів.

     Зріле Відродження – це період створення  збірника новел Маргарити Наваррської “Геп-тамерон” , виходу у світ відомого роману Франсуа Рабує “Гаргантюа і Пантагрюель”.

       Пізнє Відродження, як і в Італії, характеризується кризою та розповсюдженням маньєризму, але на цей час також припадає творчість таких видатних поетів, як П. Ронсар, Ж. дю Белле та інших.[24, 51]

     Відродження у Німеччині і Нідерландах  розпочалося набагато пізніше ніж в Італії, також воно мало свій особливий характер. “Північні” гуманісти відрізнялися підвищеною цікавістю до релігійних проблем та намаганнями брати безпосередню участь у церковній реформаторській діяльності.  Дуже важливу роль у розвитку ренесансної культури цих країн відігравало книговидавництво та розвиток “університетської реформації”. З іншого боку, не менш важливе значення мали релігійні дискусії і сформований у ході цих дискусій рух “християнського гуманізму”. [12, 97]

     Проте, незважаючи на відмінність культур різних європейських народів, їх об’єднують ідеї гуманізму. Ці ідеї охоплюють усі прошарки суспільства. Сам гуманізм стверджує віру в безмежні можливості людини. У творах італійських гуманістів головною ідеєю є те, що людина сама створює себе і свою долю.

     Звичайно, не кожна з європейських країн  здійснила за цей період свій розвиток у повному обсязі. Але духовне  розкріпачення, дух індивідуалізму, звертання до людини як до центральної фігури буття є необхідними ознаками Відродження для кожної національної культури.[8, 68]

     Головна особливість Відродження – індивідуальність, цілісність і різнобічність у розумінні людини, життя і культури.

     Мистецтво Італії у XVI столітті ще переживає розквіт, але у другій половині століття гуманістичні ідеали зіштовхуються з реальністю і це призводить до глибоких розчарувань, виникає криза гуманізму і мистецтва Відродження.[14, 21]

     Поступово зростає економічне і політичне протиборство європейських країн, поширюється рух релігійної Реформації - все це змушує сучасників епохи Відродження гостро відчути утопічність оптимістичних ідей.[8, 12]

     Звичайно, як завжди, існує дуже багато дискусійних питань. Одним з них є питання естетичного значення епохи. Деякі вчені не згодні з тим, що епоха Відродження була покращенням порівняно з Середньовіччям. Йоганн Хейзинг у своїй книзі “Захід Середньовіччя” вважає Відродження періодом занепаду, бо у цей час було зруйновано багато важливого, наприклад зупинився розвиток латинської мови, яка дуже швидко розвивалася до того часу.[11, 41] Роберт Лопес стверджує, що епоха Відродження переживала дуже серйозну економічну кризу[25, 15], а Джордж Сартон и Лінн Торндайк вважають, що у цей час дуже уповільнився технічний прогрес[9, 54]. Інші вчені ж ,навпаки, вважають, що Відродження мало велике позитивне значення в історії світової культури. Все ж таки, ніхто не може заперечити той факт, що епоха Відродження є найбільш яскравим етапом у контексті загальної еволюції людини. 
 
 
 

     1.2 Поняття про ренесансний титанізм 
 

     “Гуманізм” - це течія західноєвропейської культури епохи Відродження, яка приділяла  увагу якостям людини. Гуманізм ставить  у центрі світосприйняття людину як незалежну особистість. Культ античності переростав у  культ людини як єдиного носія усіх знань.

     Гуманізм  виник у XIV столітті в Італії, а наприкінці XV століття утвердився у Північній Європі. Родоначальниками гуманізму вважаються Ф. Петрарка, К. Саллютатті, Л. Брюні, М. Фичино та інших.[25, 41]

     Епоха Відродження – час відкриттів, великих майстрів і їх видатних творів. Цей час визначається появою цілою плеядою художників-вчених, серед яких перше місце належить Леонардо да Вінчі, Рафаелю, Мікеланджело. Це були універсальні люди, які проявили себе у живописі, архітектурі, літературі та природничих науках. Це був час титанізму, який проявлявся у мистецтві і в житті.[26, 47]

     Титанізм (англ. titanium’s ) – це якість ренесансної особистості, яка відрізняється виключністю розуму, силою духу і розмаїттям талантів. Бог залишається на другому плані, а людина, маючи необмежені можливості творчості, бере на себе божественні функції.[6, 38]

     З’являється поняття “ідеальна людина” –  сильна, талановита і всебічно розвинена, здатна бути творцем самої себе і своєї долі.[2,51]

       На думку Зедльмайра, епоха Відродження – це час “божественної” людини. Вона не тільки образ Бога, але й у творчих здібностях – його точна копія.[26, 51]

     Видатний  діяч італійського Відродження Піко делла Мірадола (1462-1494) висловлює думку, що якщо Бог є творцем самого себе, а людина створена за подобою бога, тому вона теж здатна змінювати або наново створювати саму себе. В одній з своїх декларацій він характеризує людину як “хамелеона”, здатного імітувати усі живі форми. Людина має повну свободу і вона не обмежена ніякими умовами чи правилами, бо вона сама їх і створює.

     “Обумовленість  природи людини – бути вільною, вибирати свою долю, - зазначав Е. Гарен, - створювати своїми руками вівтар слави й кайдани  покарання”, а Маннеті згадував про людину як про творця світу мистецтва.[2,54]

     Але титанізм як явище проявився не лише серед великих людей. Бажання самоствердитись було притаманне багатьом людям епохи Відродження. Вони сповнюються нестримним бажанням до слави, людська краса уподібнювалася красі божественній.

Я.Буркхардт вважав, що людина, яка пізнала саму себе, набуває індивідуальності і створює свій внутрішній світ. Гуманісти у своїх роботах підкреслюють цю індивідуальність і силу. Стверджувалася людська особистість у всій її грандіозності красі й величчі.[11, 46]

     Тобто з’являється яскрава, контрастна в усіх проявах особистість. Усі досягнення у будь-якій сфері приписуються саме їй. Людина вважає себе центром Всесвіту, тому відчуває у собі безмежні можливості і силу, здатну змінити світ. Усвідомлюючи це, вона намагається показати усім навколо на що вона здатна.

     Талановита  людина – талановита у всьому. Титани епохи це довели,  проявивши свої здібності одночасно у декількох галузях науки і мистецтва.

     Вчені стверджують, що не існувало істоти подібній людині, ніхто не міг зрівнятися з нею у її величчі. Людина стає повністю незалежним індивідуумом. 
 
 
 
 
 
 
 

     1.3 Негативні проявлення ренесансного індивідуалізму 
 

     У XІV столітті виник новий тип самопізнання, зв’язаний з абсолютним акцентом на суверенності та самоцінності кожного людського “я”.

     Люди  не стільки цінили себе, скільки  пишалися і красувалися собою, своїми, як їм здавалося, безмежними здібностями. А. Ф. Лосєв(1893-1988) називав цей феномен  “зворотнім боком титанізму”. Лосєв писав: “… усяка річ на світі має  свій зворотній бік”.[13, 15]

     Дійсно, у кожної речі є зворотній бік, який ми іноді не бачимо, бо не достатньо добре знаємо її . Поет пише вірші, музика виконує пісні, актор грає свою роль на сцені, але це не означає, що вони є такими, якими ми їх бачимо, що саме так вони поводять себе у різних сферах життя.

     Дослідники  неодноразово помічали, що добро і  зло переплітаються у епоху Відродження  небаченим чином. З’явився високий  ідеал гуманізму у духовному  житті, але залишається середньовічна звичка вільнодумства. Тому у соціальній сфері життя так і не було гармонії, а дикі пристрасті охопили окремих особистостей, змушуючи їх діяти, не зупиняючись ні перед чим і не думаючи про наслідки.[9, 34]

     За  Лосєвим людина взяла на себе божественну функцію. Змістом цього феномену є необмежена свобода, що ставить людину понад усіма законами, бо людина сама створює собі закони.[13, 19]

     Звичайно, таке визначення стало рухомою силою  пізнання, але гуманізм, розтлумачений  таким чином, призводить до самозвеличення людини, що призводить до свавілля. Таким чином він переходить у стихійний індивідуалізм у якійсь дикій і тваринній естетиці.

     Самоутверджувалася не лише творча особистість, а й аморальна. У кожній людині разом з творчими силами існує і руйнівна енергія. Прикладом є Бенвенуто Челліні, який самоутвердився не лише як відомий ювелір і скульптор, а й як убивця. І це є не єдиний приклад.

     У цей період коїлися такі безчинства, що й передати важко. Внутрішній розбрат і боротьба між партіями різних політичних міст, які не закінчувалися протягом усієї епохи Відродження, висувала сильних особистостей, які утверджували у тій чи іншій формі свою безмежну владу і які відрізнялися неймовірною жорстокістю. Страти, вбивства, вигнання, погроми, питки, заколоти, підпали - безперервно чергуються. Переможці розправляються з переможеними, для того, щоб через кілька років самим стати жертвами нових переможців.[11, 54]

     Дуже  часто сила ставала основою права  без моралі. “Ціль виправдовує засоби” – формула Ніколо Макіавеллі, яка стала виправданням багатьох темних справ не тільки того часу. [16, 58]

     Коли  помирала якась відома людина, одразу ж розповсюджувались чутки, що ніби то його отруїли. Дуже часто це була правда.

     Важливим  фактом стало введення інквізиції. Спочатку переслідування єретиків мало дуже м’який характер і не мало нічого спільного з покаранням міських  діячів, згодом репресії посилились, покарання  стали більш жорсткими. Інквізитори отримали необмежену владу у своїх руках.[2, 37]

     Пристрасті  і злочини не оминули і багатьох відомих діячів Ренесансу.

     “Гуманісти  безперервно протистояли і боролися один з одним, їх полеміка, усипана  обвинуваченнями, передає побутовий настрій епохи, - пише А.Ф.Лосєв - … причини їх суперечок зазвичай – це ущемлення марнославства.”[12, 59]

     Таким чином, Відродження прославилося своїми побутовими типами віроломства, неймовірною мстивістю, жорстокістю і авантюризмом.

     Але треба зазначити, що зворотній бік Відродження – це історична необхідність. Справа у тому, що Середньовіччя переживало себе. Почало зростати значення міст, починався перехід до буржуазно-капіталістичних відносин. Потрібно було поламати основи феодалізму. Для цього потрібні були сильні люди – титани земного самоствердження людини. Звідси і походить стихійний індивідуалізм.[1, 15]

       Звичайно, титанічна сила мала  у епоху Відродження і негативний  бік, проте негативні риси були притаманні кожній епосі. 
 

     Розділ 2 СПЕЦИФІКА СТРУКТУРУВАННЯ ТИТАНІЧНОЇ ОСОБИСТОСТІ У ТРАГЕДІЇ КРІСТОФЕРА МАРЛО “ТРАГІЧНА ІСТОРІЯ ДОКТОРА ФАУСТА” 
 

     2.1 Особливості розвитку англійського Відродження 
 

     У XVI столітті, незважаючи на усі політичні негаразди і воєнні невдачі, економічний розвиток Англії швидко йшов уперед. Це спричинило загальну перестройку і посилило значення тих класів, на які спирався королівський  абсолютизм.[17, 94] У XVI столітті Англія пережила повний переворот у всіх сферах економічного і соціального життя, який зробив з феодальної країни класичну. Саме у цей період і починається надзвичайний розквіт мистецтва і думки. Відродження у Англії хронологічно співпадає з періодом правління династії Тодор.[23, 19]

     Процес  капіталізації господарства, який розвивався доволі інтенсивно і послідовно у Англії,  вже у середині XVII в. призвів до  буржуазної революції, бо разом зі зростанням багатств володарюючих класів різко зростала і бідність народу. 

     Відродження в Англії, яке охопило більш ніж століття, пройшло декілька етапів свого становлення.

     Ранній період Відродження в Англії співпав з Реформацією. Цей факт зумовив важливі особливості англійського гуманізму. Перш за все, питання  релігії і церковного життя для ранніх англійських гуманістів грали більшу роль, ніж для італійських гуманістів