Фізіологічні центри мовлення

">Особливості мовлення в стані емоційної  напруженості взагалі були вивчені  О. Носенко («Особливості мовлення в  стані емоційної напруженості»).

Автор виділила такі особливості мовленнєвої  діяльності в стані стресу.

Особливості вибору слів:

1. Утруднення в оперативному  виборі слів для адекватного вираження ду-мок:

а) зростає кількість і тривалість пауз нерішучості, що передують слову  по-шуку слова . Такі паузи спостерігаються навіть перед словами, що мають велику частотність і легко актуалізовані в мовленні в звичайному стані через їхню високу передбачуваність у певному конкретному оточенні. Пошукові паузи супроводжу-ються заповненими паузами (э, кх, гм, мм), кількість яких зростає. Скорочується середня тривалість мовленнєвого відрізка. Зростає індекс нерішучості — співвід-ношення часу пауз до вчасного чистого мовлення;.

б) труднощі в здійсненні вибору мовних одиниць матеріалізуються у вигля-ді зростаючої кількості семантично нерелевантних повторів окремих звуків, скла-дів, слів, словосполучень;

в) труднощі у формулюванні думок: зростання кількості пошукових  слів «це», «такий», розтягування кінцевого  голосного в слові;

г) слова-пПаразити. У стані емоційної  напруженості їхня кількість зростає  вдвічі (внаслідок ослаблення контролю мовця за якістю мовлення).

2. Зниження словникової різноманітності. Мовець відбирає слова, найбільш частотні в його ідіалекті, які ніби лежать на поверхні, тобто він спрощує стратегію пошуку слів.

Єдність двох тенденцій: до переривчастості  мовлення й до збільшення його злитості.

3. Тенденції до використання  ерзац-позначень, порожніх лексем, поява яких пов’язана з труднощами в усному мовленні при виборі адекватних лексичних одиниць для реалізації задуму висловлення.

4. Виникнення парафазій — слів, що вживаються недоречно в  певному кон-тексті.

5. Вибір слів із чіткою позитивною або негативною конотацією, вживання посилювальних часток «же, ж».

6. Більш частотне вживання дієслів у порівнянні із прикметниками, що на-дає мовленню динамічнішого характеру.

Для значеннєвої  структури мовлення в стані емоційної напруженості харак-терні:

1. Зниження щільності пропозицій (пропозиція — будь-яка комбінація слів, що становить предикативну пару або здатна бути трансформуватися в ній):

а) за рахунок утруднень, що відчуваються мовцями;

б) за рахунок значної кількості  пресервацій іншого походження, не пов’язаних з утрудненнями у виборі слів, а викликаних властивим тільки мовлен-ню в стані емоційної напруженості явищем — «погіршенням гальмування  стерео-типу, що виник один раз».

в) за рахунок повторів, обумовлених  прагненням мовця найбільш ефектив-но донести свою думку співрозмовникові.

2. Інтенсивність уживання експресивних  пропозицій зростає, цьому сприяє  збільшення кількості слів із  чіткою позитивною або негативною  конотацією.

3. Уживання більшої кількості  слів, що виражають непевність.

Специфіка граматичного оформлення висловлення.

1. Значна кількість граматично  й логічно незавершених фраз. Тенденція до синкретизму у сфері стройового синтаксису. Тенденція до розчленованості в об-ласті актуального синтаксису.

У стані емоційної напруженості мовець обирає чи не найбільш спрощений  спосіб граматичної реалізації висловлення, нехтуючи необхідністю «зчитувати» граматичні «зобов’язання» у ході його породження. Із цим пов’язана відсутність граматичного узгодження між окремими частинами висловлення.

2. Незакріпленість місця другорядних  членів стосовно головних, причому  частіше залежні члени розташовуються  в постпозиції. 

3. У мовленні нерідко спотворюється  логічний зв’язок між окремими  слова-ми висловлювання, виникає двозначність.

4. Порушення структури складного  синтаксичного цілого — мовець  неодно-разово відволікається від  викладу основної думки, повідомляючи  вторинні відо-мості, що ускладнює  сприйняття мовлення.

5. Порушення домінованості імені  в рамках складного синтаксичного ціло-го, тобто випадки заміни мовцями іменників займенниками.

6. Помилки узгодження, некоректовані  мовцям.

Особливості моторної реалізації

У стані  емоційної напруженості, мовець особливо зацікавлений у тому, щоб вплинути на поведінку слухача в бажаному для нього напрямку, він переважно  надає своєму мовленню афективного  забарвлення, знаючи із власного мовного  до-свіду, що «афективне мовлення —  кращий спосіб переконання у своїй думці спів-розмовника».

1. Коливання  частоти тону й інтенсивності  мовного сигналу. 

2. Різкі перепади загального темпу мови.

3. Зростання  темпу артикуляції. 

4. Зміна  тривалості латентного періоду реакції на репліку співрозмовника.

5. Виникнення  помилок в артикуляції звуків  поряд з підкреслено посиленою вимовою, що часом переходять у скандування.

Зміни в характеристиках мовлення у стані емоційної напруженості, обумо-влені особливостями нейрофізіологічних механізмів емоційних станів. У стані  емоційної напруженості під впливом імпульсів, переданих через ретикуляторну формацію й лімбічну кору до гіпоталамуса, останній дає майже максимальні ро-зряди, які, у свою чергу, впливають на нову кору, викликаючи «функціональну декортикацію». Це явище виникає за рахунок надмірного генералізованого по-рушення кори, що у свою чергу порушує її диференціальну діяльність, необхідну для уваги й вищих психічних процесів, і суттєво впливає на процес мислення.

Логічно припустити, що саме це надмірне генералізоване порушення кори, і  зокрема її лобових відділів, що беруть участь в усвідомленні стресових  ситуацій, а також надмірне порушення  області «гіпокампового кола», пов’язаного  з лобовою корою функціонально, зумовлює особливості поведінки  людину в стані емоційної напруженості та деякі специфічні особливості її мовлення.

 

5. Мовлення глухонімих.

В рамках нейролінгвістики та аналізу патологій мовленнєвої діяльності проводились також дослідження мовлення німих, глухонімих та сліпоглухонімих. Німота – це повна відсутність мови, глухонімота – відсутність мови та слуху. Сліпоглухонімота – являє собою випадання зорової та слухової функції і порушення на цій основі мовлення. При наявності сліпо глухоти в раньому дитинстві відбувається порушення мовного спілкування з людьми і, як наслідок, затримка в розумовому розвитку. Без спеціального навчання не засвоюється ні людська мова, ні правила поведінки в суспільстві.

При спеціально організованому навчанні первинними засобами спілкування з німими, глухонімими  та сліпоглухонімими є жести, які  позначають предмети та дії.

Мова  жестів характеризується використанням  елементів пантоміміки як дії, яка  виконується руками та супроводжується  мімікою. Для мови жестів глухонімих характерен такий семантичний синтаксис, в якому відсутнє членування знаків на категорії, відповідні граматичним  класам. Предмети, обличча і дії  в мові жестів в більшості випадків відсутні. Нерідко назви дій та знарядь дії (сокира, рубати) позначаються однаково; немає різниці між предметом  дії, ознакою предмета і дією, позначеними  в мові однокореневими словами (чистий - чистить - чисто; храбрець – хоробрий); в ряді випадків відсутнє позначення дії і предмета, на який дія спрямована (доїти - молоко), дії і предмети, які позначають місце дії (митися - баня). Ця відсутність граматичних класів мімічної мови пов'язана з її високою ситуативністю.

Надалі  на цій основі формується також дактильная форма мови, коли жести замінюються словами, які повідомляються за допомогою дотиків руки. Згодом словесна дактильна мова може повністю замінювати жестовую форму спілкування. За допомогою дактільной мови можлива транслітерація (побуквенне позначення) будь-яких слів будь-якої мови.

Особливостями сприйняття усного мовлення глухими  є орієнтація на зорове сприйняття, коли слова які вимовляє співрозмовник розпізнаються за рухахами губ (lips reading). У нормі це доповнює слухове сприйняття мови, коли воно чимось утруднене (шум, недостатня гучність мови, невиразність вимови). Глухим і слабочуючим читання по губам до певної міри відшкодовує можливість або обмежену можливість слухового сприйняття мови. Сприйняття ж писемного мовлення сліпими засноване на тактильному сприйнятті рельєфних знаків подушечками пальців - так званий рельєфний шрифт Брайля.