Фізіологічні центри мовлення

1. Фізіологічні центри мовлення.

Фізіологічним підгрунтям мовлення є умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку, подразниками для якої є слова, “сигнали сигналів” (І. Павлов), що замінюють безпосередні предмети та їх властивості. Як подразник слово постає у трьох формах: слово почуте; слово побачене; слово вимовлене. Функціонування слова пов’язане з діяльністю периферійного апарату мовлення та центрально-мозкових фізіологічних механізмів.

Периферійний, або голосовий, апарат мовлення складається з трьох частин: • легенів, бронхів, трахеї; • гортані; • глотки, носової порожнини, носоглотки, язичка, піднебіння, язика, зубів і губ.

Кожний з цих органів відіграє певну роль в утворенні звуків мови.

Діяльність периферійного мовного  апарату підпорядкована корі великих півкуль головного мозку, якою вона спрямовується і функцією якого вона є. Ця функція властива лише людському мозку. Мовні зони кори становлять собою кілька аналізаторів, які взаємодіють і координаційно пов’язані з усією діяльністю нервової системи.

Мовлення як рефлекторний за природою процес здійснюється за участю другої сигнальної системи в тісному  взаємозв’язку з першою сигнальною системою.

Слово завдяки попередньому психічному досвіду людини пов’язане з усіма зовнішніми та внутрішніми подразненнями, що надходять до кори великих півкуль, і може сигналізувати про них, змінювати їх чи викликати певні реакції на них. У результаті в корі утворюються відповідні системи тимчасових нервових зв’язків.

В утворенні цих зв’язків беруть участь зоровий, слуховий і руховий  аналізатори.

Кора великих півкуль двобічно-еферентними та аферентними шляхами пов’язана з різними частинами периферійного мовного апарату.

Хоча процес мовлення залежить від роботи всієї кори великих півкуль, окремі її ділянки відіграють специфічну роль, яка полягає в локалізації в них мозкових закінчень аналізаторів, що регулюють процес слухання та говоріння. Встановлено, що центри мовлення розташовані у скроневій частині лівої півкулі. Проте вся ця ділянка пов’язана з різними мовно-руховими механізмами мовлення.

Понад сто років тому П. Брока помітив, що пошкодження певної ділянки кори, а саме задньої частини третьої чолової закрутки лівої півкулі, призводить до порушення мовної артикуляції — так званої моторної афазії. Хворий втрачає здатність довільно висловлювати думки, хоча руховий артикуляційний апарат залишається непошкодженим. П. Брока дійшов висновку, що ця ділянка є центром “моторних образів слів”. Дещо пізніше К. Верніке встановив, що внаслідок ураження верхньої скроневої закрутки лівої півкулі у хворого порушується розуміння мови. Він зробив висновок, що у цій частині лівої півкулі локалізуються “сенсорні образи слова”. У разі ушкодження цієї ділянки у хворого виникає так звана сенсорна афазія, яка полягає в порушенні здатності розуміти мову інших. Чуючи мову, хвора людина не може пов’язати звучання з певним значенням.

Ці та інші ділянки кори, пов’язані з окремими аспектами мовної функції, не є самостійними й суворо ізольованими центрами мовного процесу, а лише окремими ланками складного нервового процесу мовної діяльності. Дослідження П. Брока та К. Верніке породили цілу низку аналогічних тверджень, в яких усі психічні функції, пов’язані з мовленням, “розподілялися” між певними ділянками кори.

Проте численними дослідженнями фізіологів і психологів доведено, що таке розуміння фізіологічного підгрунтя мовної діяльності недостатнє для її інтерпретації.

Так, дослідженнями М. Жинкіна [3], присвяченими з’ясуванню механізму мовлення, доведено існування кількох таких механізмів.

Перш ніж будувати мовний акт, зазначає М. Жинкін, людина будує його смисловий  кістяк (за допомогою предметно-зображувального  кола уявлень, образів і схем). Це і є механізм програмування висловлювання.

Далі включається група механізмів, пов’язаних з переходом від плану програми до граматичної (синтаксичної) структури речення.

До цієї групи належать механізм граматичного прогнозування синтаксичної конструкції, механізм, що забезпечує запам’ятовування, зберігання та реалізацію граматичних характерних слів, механізм переходу від одного типу конструкцій до іншого (трансформація), механізм розгортання елементів програми у граматичні конструкції та ін.

Окрім названих М. Жинкін виокремлює ще механізми, які забезпечують пошуки потрібного слова за смисловими та звуковими ознаками, механізм вибору необхідних звуків мови та механізм реального існування звукового мовлення.

Таким чином, можна констатувати, що фізіологічне підгрунтя процесу мовлення досить складне, воно розгортається в певній послідовності та в часі. Тому говорити про ізольовану локалізацію в корі великих півкуль головного мозку всіх боків мовного акту недоцільно.

Сприймання мовлення забезпечується тими самими механізмами, що й говоріння. Сприймання мовлення — це також  поетапне переведення сприйнятого  на смисловий (предметно-зображувальний) код, ототожнення окремих слів, словосполучень, а також цілих фраз із мовним досвідом. Розуміння мовлення є завершальною стадією процесу переведення, коли людина співвідносить зміст сприйнятого (звернену мову, прочитаний текст тощо) із змістом свідомості та різними чинниками діяльності.

Такі уявлення про фізіологічне підгрунтя та механізми мовлення підтверджуються сучасними дослідженнями мовної діяльності, афазій, що виникають при пораненнях, пухлинах та інших порушеннях діяльності тих чи інших ділянок кори великих півкуль. Істотний внесок в їх характеристику на рівні різних механізмів зробив психолог О. Лурія [6].

Він виокремив динамічну афазію, пов’язану з порушенням здатності говорити фразами, хоча хворий не відчуває труднощів ні в повторенні слів, ні в називанні предметів, ні в розумінні мови. Це є наслідком порушення або механізму програмування висловлювання, або механізму граматично-семантичної організації.

Сенсорна афазія виявляється у втраті фонематичного слуху, тобто в порушенні зв’язку між звуковим складом і значенням слова, що є наслідком порушення звукового аналізу слова.

Семантична афазія — це порушення, що виявляється у труднощах знаходити слово та в розумінні семантичних відношень між словами.

Наприклад, хворий розуміє слова  “батько”, “сестра”, але не може зрозуміти, що означає сполучення “сестра батька”.

Еферентна моторна афазія характеризується руйнуванням структури висловлювання при збереженні окремих слів і відсутності здатності поєднувати слова у певній послідовності. Тут порушено принцип сукцесивності. Близькою за характеристикою є аферентна моторна афазія, яка виявляється в порушенні членоподільних мовних артикуляцій, у труднощах підбору потрібного звука.

Крім розладів мовлення, що пояснюються ураженням коркових частин аналізаторів, трапляються і функціональні його розлади, пов’язані з діяльністю мовно-рухової частини. Одним із них є заїкання, яке викликається судомами мовних м’язів. До них можуть приєднуватися судоми обличчя, рук тощо.

Заїкання виникає з різних причин: сильного нервового збудження, нервової травми, інфекції, успадкування. Усунути заїкання можна, якщо своєчасно звернутися до лікувальних логопедичних закладів.

2. Порушення та дефекти мовлення.

Серед розладів мови виділяються  порушення мови (пов'язані з серйозними органічними поразками) і дефекти мови (пов'язані з недорозвиненням психічних функцій). Аналіз порушень мови в теперішній час відноситься не стільки до психолінгвістики, скільки до нейролінгвістики як розділу психології, присвяченому вивченню мозкових механізмів мовної діяльності в нормі і при локальних ураженнях мозку.

При локальних поразках кори лівої півкулі мозку і при деяких психічних захворюваннях може виникати таке порушення мови, як афазія (від греч. а - негативна частка; phasis - прояв, висловлювання). Афазія, на відміну від мовних дефектів, є розладом управління мовним процесом, це системне порушення мови, що є порушенням вже сформованої мови . Такі порушення можуть зачіпати фонемну, морфологічну і синтаксичну структури активної і пасивній мові. Розрізняється декілька видів афазій.

Еферентна афазія (efferentis - що виносить; эфференты - кінцева частина рефлекторної дуги) уперше описана П. Брока в 1861 р. Вона виникає при поразці нижніх відділів премоторной кори лівої півкулі мозку, викликає розпад граматики висловлювання і трудність перемикання з одного слова ( чи складу) на інше внаслідок інертності мовних стереотипів.

Динамічна афазія проявляється в порушеннях сукцессивної (послідовної) організації мовного висловлювання. Вона пов'язана з дефектами внутрішньої мови і з порушеннями в ланці планування розмови. Для динамічної афазії характерні труднощі побудови зв'язного висловлювання при відносному збереженні моторних і сенсорних компонентів мови. Вона можлива при поразці середньо- і задньолобних відділів кори лівої півкулі мозку. Хворий може повторювати слова, розуміти мову, але у нього порушена здатність говорити фразами - немає зв'язності. Він не може перекодувати загальний задум в схему мовного висловлювання, не може планувати свою мову. Говорить переважно іменниками (телеграфний стиль). Існує трудність актуалізації слів, що означають дії. Переказуючи навіть найпростіший текст, наприклад, казку, такий хворий говоритиме дуже рваними фразами.

Для аферентної моторної афазії (від afferentis - що привносить; афференты - нервові закінчення) характерне порушення ланки вибору звуку. Вона можлива при поразці нижніх відділів постцентральною кори лівої півкулі. При цьому виді порушення мови слова вимовляються не так, як вони пишуться. У важких випадках спонтанна мова може бути зовсім відсутньою, діалогічна - грубо порушуватися і характеризуватися эхолалією (echo - відображення, lalia - мова) - простим повторенням слів співрозмовника. Іноді це супроводжується эхопраксією - людина механічно повторює за співрозмовником рухи.

Вищеописані типи афазій виникають  при поразках в центрі виробництва  мови. У хворих же з поразкою зони сприйняття мові значною мірою збережена власна мова, але істотно ускладнено сприйняття чужої мови.

В основі сенсорної афазії (чи афазії Верніке) лежить порушення фонемного слуху, розрізнення звукового складу слів. Вона виникає при поразці задньої третини скроневої звивини лівої півкулі.

При акустико-гностичній афазії спостерігається втрата здатності розуміння звукової сторони мови. Порушена слухомовна пам'ять, тобто взаємозв'язок між звуковим складом і значенням слова. Різні слова можуть звучати для хворого однаково.

Акустико-мнемична афазія - це порушення об'єму утримання мовної інформації, заторможеність слухомовної пам'яті. Вона можлива при поразці середніх відділів лівої скроневої області. Це призводить до труднощів розуміння довгих, багатоскладових висловлювань, що складаються більш ніж з п'яти-семи слів.

У основі оптико-мнестичної афазії лежить порушення зорової пам'яті, слабкість зорових образів слів. Проявляється у виді утруднень в назві предметів і їх зображень при більшій легкості назви дій. Вона буває при поразці задньонижніх відділів скроневій області лівої півкулі.

У основі семантичної афазії лежать дефекти симультанного аналізу і синтезу мови. Вона можлива при поразці зони третинної кори скронево-потиличних відділів лівої півкулі. Семантична афазія - це симптомокомплекс, що характеризується порушенням розуміння сенсу граматично складних фраз, стосунків між словами, що виражаються за допомогою флексій, атрибутивнихконструкцій. Розуміються окремі слова, але не їх поєднання. Виникає трудність в сприйнятті прийменників і, як слідство, дій, для здійснення яких потрібне розуміння просторових стосунків. Насилу розуміються порівняльні конструкції. Труднощі виникають і в розумінні складних синтаксичних конструкцій, що виражають причинно-наслідкові зв'язки, а також дієприслівникових оборотів.

В цілому мова афатиків характеризується бідністю лексики, вони рідко вживають прикметники, говір, описові обороти, майже не використовують і не розуміють  прислів'я, приказки. Якщо афазія трапляється  у поліглотів, то відбувається втрата однієї з відомих людині мов, як правило, останньої з вивчених. Серед порушень письмової мови відмічають дислексию і дисгра- фию.

Дислексия, або алексія(від греч. а - негативна частка і lexis - слово) - порушення процесу читання або оволодіння ім. Виникає в результаті поразки різних відділів кори лівої півкулі . Розрізняють декілька форм алексії. При оптичній алексії не визначаються або букви(літеральна оптична алексія), або цілі слова (вербальна оптична алексія). При односторонній оптичній алексії ігнорується половина тексту (частіше ліва). При слуховій алексії як одному з проявів сенсорної афазії можливі порушення фонемного слуху і звукобуквенного аналізу слів. При порушенні регуляції психічних процесів виникає особлива форма алексії, яка проявляється в порушеннях цілеспрямованого характеру читання і відключенні уваги.

Дисграфія, або аграфія(від  греч. а - негативна частка і grapho - пишу) як нейропсихологичне порушення характеризується втратою здатності до письма при достатньому збереженні інтелекту і сформованих навичках письма. Може проявлятися в повній втраті здатності до письма, в грубому спотворенні написання слів, пропусках, нездатності сполучати букви і склади.

До розладів мови відносять  також дефекти мові (від латів. de - fectus - відпадання, убування, недолік). Частина з них пов'язана з голосоутворенням.