Чарльз Діккенс

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст 

1. Вступ                                                                                         стор. 3-6                                                                                   
2. Основна частина                                                                       стор. 7-28

2.1. Ч. Діккенс – классик критичного реалізму, та урбаністичний     письменник                                                                               стор. 7-22                                                                         

            2.2.  «Холодний дім» як уособлення похмурого міста        стор. 23-28

      3. Висновок                                                                                    стор. 28-31

      4. Список використаної літератури                             стор. 32 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                         

Вступ

   Дана  робота має на меті дослідити риси класичного реалізму у творчості  Чарльза Діккенса, а саме віднайти ці риси в описі міста у романі «Холодний дім». Таким чином предметом дослідження у даній курсовій роботі постає Лондон, як місто, що фігурує у романі, обєктом дослідження є сам роман «Холодний дім». У роботі враховано різні точки зору , а саме великих дослідників В.Д. Набокова, В.В. Івашевої. Дана робота акцентує свою увагу на позиції урбанізму у творчості письменника, які є маловідомими для пересічних читачів та лише поверхнево розглядались в уже існуючих дослідженнях. Особлива увага приділяється образу міста у частині 2.3.  ”Холодний дім” як уособлення похмурого міста, яка слугує підґрунтям для подальшого розгляду реалістичних рис. Проте для цього спершу чітко окреслимо, що саме слід розуміти під класичним реалізмом.

     Реалізм— стиль і метод у мистецтві і літературі, а також філософська доктрина, яка вчить, що предмети видимого світу існують незалежно від людського відчуття і пізнання.[7,600]

   Реалістичні доктрини були розвинуті ще античними  греками та середньовіччям, проте  найбільший їх розвиток припадає на  ХІХ-ХХ століття. У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережування явищ, без ідеалізації. Проте поняття реалізм є досить широким, реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є і митці, які з фотографічною точністю копіюють природу. У реалізмі, як і в інших напрямках присутні характерні риси які підкреслюють його як провідний напрям, а саме:

• раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);
• правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;
• принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;
• характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;
• конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;
• вільна побудова творів;
• превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;
• розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей[11.3,4]

   Саме  в 20-30рр. ХІХст. пішли з життя Байрон, Шеллі, Кітс і Скотт. Романтизм повільно втрачав свої риси і непоповнявся новими ідеями та іменами. Хоча він не припиняв свого існування і був ще більш значним у літературі.

   30рр. ХІХст. в історії розвитку англійської  літератури відмічені появою  нових рис у жанровій структурі  роману, що було обумовлено історико-політичним  та економічним розвитком Англії  в період формування чартиського  руху. «Блискуча плеяда» англійських  письменників, яркі і виразні  сторінки витворів, які відкрили  світу більше політичних і  соціальних істин, ніж це зробили  професіональні політики, публіцисти, моралісти разом взяті. Діккенс и  Теккерей, міс Бронте і місіс Гаскел відобразили їх повними сумнівами, мілкого тиранства і невірності де цивілізований світ підтвердив їх вирок. [11.4]

   В ХІХ столітті найбільшого розквіту в Англії достиг роман, звязаний з  активно-політичною ситуацією і  політичним життям країни, що відображає духовні потреби суспільства. «Домбі і син» , «Холодний дім», «Важкі часи», «Різдвяні історії» Чальза Діккенса, «Ярмарок суєти» У. М. Теккерея стали найкращими художніми здобутками,символами епохи.

   Національна цілісність англійського критичного реалізму виділяється перш за все сатиричною направленістю творчості багатьох письменників. Розвиваючи традиції просвітницького реалістичного роману, література ХІХ ст. не тільки розкрила їх, але і збагатила новими тенденціями.

   В 30рр. в літературу  вступають молоді, Діккенс і Теккерей. Романи «Олівер Твіст» і «Кетрін» були відповідями цих письменників на їх стосунки до ньюгейского роману. В соціальних романах «голодних сорокових»  -  Диккенс, Теккерей, сестри Бронте отримали відображення і ідеї  епохи. Вони збагатили роман ввівши в нього елемент публіцистичності, прямої полеміки з існуючими ідеями і філософськими концепціями.[11,4]

   Критики називали Діккенса хранителем великої традиції англійського роману,  за легкість, з якою він володів словом, фразою, ритмом і образом. Чарльз Діккенс не отримав класичної англійської освіти, хоча в роки, коли в сімї були гроші він відвідував школу. Саме життя  заставляло його займатися самоосвітою. Діккенс вмів турбуватися про ближніх ця риса його характеру проявилася по відношенню до своїх дочок та до дітей свого брата. Ці особливості натури Діккенса не були простою даниною вікторіанської моралі проповідуйочої співчуття до чужого горя та християнську допомогу ближнім. Твори Діккенса мали великий успіх у всіх класах англійського суспільства. І це небуло випадковістю, він писав про те, що добре відомо кожному -  про сімейне життя.[4,256]

     «Холодний дім» належить до  останнього періоду творчості  Діккенса. Роман був закінчений  в 1853р. і з самого початку  друкувався різними видавництвами. Ілюстрував роман відомий художник Фіц. В своєму романі автор спеціально описав атмосферу буденного життя. Виходячи з цього ми бачимо в романі дві сюжетні лінії: одна з них - Канцлерський суд з розвязкою тяганини «Джарндіс проти Джарндіса», інша сюжетна лінія – це історія Естер Саммерсон. Але так чи інакше всі сюжетні лінії сходяться до Канцлерського суду, який вважається нетільки центром подій, а й таким собі діючим лицем, яке несе вагомий вплив на життя інших героїв. Всі персонажі тісно повязані між собою.

      Художній світ Ч. Діккенса являє собою споконвічну боротьбу двох початків – добра і зла. Протистояння сил добра і зла визначає не тільки тематику його романів (тема “великих сподівань”), але і своєрідність художнього рішення цієї проблеми в естетичному і етичному плані. Ч. Діккенс, проповідник і мораліст, який у своїх романах затверджує, що добро – це етичний ідеал письменника. Діккенс-мораліст майже завжди програвав Діккенсу-художнику, можливо тому, що, як мораліст, він завжди жив у світі ідеальному. Але в той же час цей ідеальний казково-різдвяний світ, почерпнутий письменником з народної культури і фольклору, був життєдайним джерелом для Діккенса-художника. Творчість Ч. Діккенса виявилася продовженням і розвитком традицій англійського роману XVIII - початку XIX століття. Письменник значно збагатив не тільки англійський реалізм. Його творчість вплинула на всю європейську й американську літературу. Достоєвський, Лєсков, Кафка, Фолкнер і багато інших великих письменників вважали Ч. Діккенса своїм учителем.

      Відома російська дослідниця англійської літератури Е.Ю.Генієва писала: «Діккенс-письменник дуже різний. Добрий, смішний, карикатурний на початку творчого шляху, трагічний, повний скепсису, іронії, психологічних прозрінь – наприкінці. Християнин, що володів разючим життєлюбством».[4, 265] 

     Розділ 2.1. Ч. Діккенс – класик критичного реалізму, та урбаністичний письменник.

     Формування реалістичного методу в літературі Англії XIX ст. припадає на початок четвертого десятиліття і пов'язане з іменами Чарльза Діккенса, Вільяма Теккерея, сестер Бронте, Елізабет Гаскел. Незважаючи на те, що основні риси англійського реалізму співпадають з ознаками цього методу взагалі, література Великобританії XIX ст. має і деякі притаманні тільки їй особливості. Цю своєрідність можна пояснити обставинами як суспільно-політичного розвитку країни, так і прихильністю письменників (набагато сильнішу, ніж, скажімо, у Франції) до літературних традицій.

     Початок реалізму в Англії формально пов’язується з творчістю Ч. Діккенса, але по суті є відгуком і реакцією на реалії так званої доби “вікторіанства”, тобто часу правління королеви Вікторії (1837-1901). Термін “вікторіанство” означає  сукупність ідеологічних, інтелектуально-духовних понять, моральних і етичних настанов, способу життя – комплексу, що свідчив про добропорядний поступальний розвиток суспільства. Щоправда, політичні  та ідеологічні тенденції “вікторіанства”  формувались уже в 20-30 роках.[4,532]

     Початок третього десятиліття позначився приходом до влади буржуазії (реформа 1832 року). Цей час започатковує значні успіхи національної індустрії, розширення діяльності англійських підприємців у інших  країнах, розвиток зовнішньої торгівлі. Загострення соціальних протиріч (зокрема  – рух чартистів) прискорило рішення  правлячих кіл розв’язати низку  соціальних проблем: народної освіти, боротьби з бідністю, стану робітничих будинків і в’язниць, тощо. Все це знайшло відображення в англійській  критичній літературі.[4,532]

     Особливістю англійського реалізму є його міцний зв’язок з літературою Просвітництва, традиціями, які спрямовували митців до дидактизму і моральних категорій. Критикуючи всі сторони сучасного життя, англійські письменники спирались на досвід побутового і моралізаторського просвітницького роману. Вони внесли в реалістичну структуру власних творів символіку і метафору, сатиричне забарвлення.

     Дещо  складніше ставлення реалістів  Англії до романтизму. Деякі з них (наприклад, Е. Гаскел) активно використовують його художні надбання. Ставлення  інших до романтичних прийомів неоднозначне. Ч. Діккенс, наприклад, іронічно ставився до Байрона, але в той же час  створив історичний твір вальтерскоттівськото типу “Барнебі Радж”, в якому до того ж відчутний вплив іншого романтика – Вордсворта.[10]

     В історико-літературному процесі  англійського реалізму можна виділити три основні періоди.

     Перший  – 30-і роки – характеризується складною зміною соціальної структури англійського суспільства, що було пов’язано з  посиленням буржуазного прогресу в  країні і врешті-решт з приходом буржуазії до політичної влади. Саме в цей час вступають у літературу майбутні реалісти – Діккенс і  Теккерей.

     Другий  період – так звані “голодні сорокові”, – пов’язаний із розвитком  чартизму (робітничого руху). Цей  час збагатив літературу розширенням  функціональності художнього образу, комплексом соціальних і моральних  завдань, ідеями “великих сподівань”.

     Третій  період – 50-60 роки – пов’язаний зі спадом робітничого руху, економічною  стабільністю. Літературна палітра  збагачується штрихами позитивізму. Ця доктрина (головний ідеолог – Г. Спенсер) пов’язана з механічним перенесенням закону живої природи  на суспільство. Суспільна моральність  згідно з положенням позитивізму  пов'язана з доцільністю самого суспільства. У практичному плані  це означало необхідність власної праці, а не безпідставних сподівань на чиюсь допомогу зі сторони. Тому цей період іноді називають часом “втрачених ілюзій”.[4,533]

       Різноманіття літературних і  культурних явищ, зміна шкіл і  напрямів, яскрава неповторність  талантів, народження важливих методів  в літературознавстві створюють  неповторний вигляд XIX століття, динамікою і непередбачуваністю якого захоплювалися Бальзак і Гюго, Діккенс і Ж. Санд. Духовне життя Європи було інтенсивним і багатоаспектним. Але XIX ст. пов'язане і з формуванням сучасної науки про літературу, принципи осмислення духовного досвіду людини. До середини XVIII ст. в теорії словесності практичним керівництвом служили нормативні "Риторика" і "Поетика" Аристотеля. Зміна у відношенні до літератури, нормативна і ненормативна поетика, що відділилися, була серйозним поворотом, пов'язаним з розмежуванням природних, соціальних, гуманітарних наук. Невипадково взаємовідносини літератури з природними науками впливають істотним чином на формування психологічно аналітичного методу, що пізнає природу людини. Нормативна поетика володіла досить жорсткою схемою визначення якостей твору, з якими повинні були рахуватися автори. Ненормативна поетика поставила автора в більш вигідні умови. Розділивши природу (як об'єкт пізнання в природних науках) і людину як суб'єкт, де гуманітарні науки сприяли принциповому збігу об'єкта і суб'єкта, оскільки вони вивчають людину.[4,536]