Системи управління охороною праці, служби охорони праці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Системи управління охороною праці, служби охорони праці»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

 

Вступ

1. Загальна ситуація стану охорони праці в Україні та залучення світового досвіду.

2. Органи державного управління  охороною праці .

3. Регіональна система  управління охороною праці.

4. Служба охорони праці  на підприємстві, її права та обов’язки.

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 Державна політика  в сфері охорони праці направлена  на забезпечення безпечних і  здорових умов праці, попередження  нещасних випадків та професійних  захворювань на виробництві. Одним  із основних завдань страхування  від нещасних випадків на виробництві  та професійних захворювань є  проведення профілактичних заходів,  спрямованих на усунення шкідливих  і небезпечних виробничих факторів, запобігання виникненню випадків  загрози здоров’ю та життю  застрахованих, викликаних умовами  праці.

 

 Як показує світовий  досвід безпека праці є основною  гарантією стабільності та якості  будь-якого виробництва. До того  ж відсутність нещасних випадків  позначається на професійній  активності працюючих, на моральному  кліматі в колективі, а отже  і на ефективності та продуктивності  праці, скорочує витрати на  пільги та компенсації за роботу  в шкідливих та небезпечних  для здоров’я умовах.

 

 Безперечно, питання охорони  праці багатогранне, складне і  досить відповідальне. Адже за  ним – життя і здоров’я  людей, які своєю працею створюють  для держави, нації матеріальні  блага. Тому безпека праці на  виробництві повинна стати пріоритетним  напрямом як для керівників  підприємств, так і для найманих  працівників. Адже сьогодні вигідніше  вкладати кошти в створення  безпечних умов праці, ніж потім  нести колосальні матеріальні  затрати у вигляді штрафів,  допомоги сім’ям потерпілих, відновлення  зруйнованих після аварій приміщень  і шахт, ремонт пошкодженої техніки  і обладнання.

 

 Тому вчасно проведені  профілактичні заходи не лише  зекономлять чималі кошти страхувальників,  а головне убезпечать працюючих  від травм і каліцтва. А отже  вбережуть їхнє здоров’я і  життя».

 

 

 

 

 

 

1.Загальна ситуація стану охорони праці в Україні та залучення світового досвіду

 

 За статистикою, в  Україні щоденно на виробництві  травмуються 80-85 осіб, із них до 10% стають інвалідами і до 2% гине.

 За даними американських  учених, виростити, навчити і підготувати до самостійної праці людину коштує в середньому від 120 до 400 тисяч доларів. В Україні ця цифра значно менша, але досить вагома: 56-200 тисяч гривень (за приблизними розрахунками авторів). Такої суми недораховується суспільство, якщо людина втрачає працездатність у період найбільш активного й продуктивного віку - 18-40 років, при цьому суспільство додатково витрачає кошти на її утримання та лікування. Крім того, така людина не приносить матеріальної користі суспільству (яку важко підрахувати), якби вона працювала і віддавала свої знання та працю людям.

За даними Національного  науково-дослідного інституту охорони  праці, стан виробничого травматизму  в Україні за останнє десятиріччя  характеризується зменшенням кількості  випадків як загального, так і смертельного травматизму. За період 1991-2005 pp. кількість травмованих зменшилась на 76,8%, смертельних травм - на 48,6%. Слід зазначити, що у 2005 р. кількість випадків смертельного травматизму, порівняно з 2004 p., збільшилась з 1325 осіб до 1378 осіб, тобто на 53 особи

  Зароки економічної кризи (1990-1999 pp.) ВВП скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції - на 48,9%, сільського господарства - на 51,5%. Найбільш відчутних втрат українська економіка зазнала у 1990-1994 pp. За цей час обсяги ВВП зменшилися на 45,6%, промислового виробництва - на 40,4%, сільського господарства - на 32,5%. Лише у 1994 р. падіння ВВП склало 22,9% (промислового виробництва - 27,3% (ут.ч. непродовольчих товарів - 37,5%), сільськогосподарського -16,5%).

 Практично на цей  період припадає найбільше скорочення  випадків загального і смертельного травматизму. Поступова стабілізація економічної ситуації в Україні (1994-1999 pp.) супроводжується прискоренням темпів скорочення випадків як загального, так і смертельного травматизму.

 Позитивні зрушення  в економіці України в 2000-2005 pp. супроводжуються зростанням у 2005 році випадків смертельного травматизму.

 

 

 

 

Найбільша кількість нещасних випадків пов'язана з організаційними (64%), технічними (27%), психофізіологічними (9%) причинами.

 Найвищий рівень смертельного травматизму спостерігається У вісьмох галузях економіки, на які припадає 86% всіх смертельних випадків на виробництвах України

 Розподіл нещасних  випадків загального і смертельного травматизму серед областей України наведено в таблиці 2 і 3. Зростання кількості травмованих у 2005 році, у порівнянні з 2000 роком, зареєстровано в АР Крим, Івано-Франківській, Київській та Рівненській областях (у кожному регіоні 10%).

 Зростання випадків смертельного травматизму допущено в Черкаській - на 77%, Запорізькій - 72%, Миколаївській - 58%, Донецькій - 37%, Київській - 36%, Дніпропетровській -18%, Сумській - 11% областях та АР Крим - 15%.

Значна кількість працівників  травмуються або гинуть у групових нещасних випадках, що виникають на виробництві України.

 Тільки за 1995-2005 роки  сталося 1586 групових нещасних  випадків (рис. 2), в яких постраждало  4965 осіб, з них 1643 особи загинуло.

Порівняно з 2000 р. кількість  групових нещасних випадків у 2005 р. збільшилась  на 32%, кількість потерпілих і загиблих в цих випадках, відповідно, збільшилась  на 205 та 28 осіб. В Україні спостерігається  високий рівень травматизму зі смертельними наслідками у соціально-культурній сфері та торгівлі. Аналіз оперативних даних про стан виробничого травматизму зі смертельними наслідками за 2002 рік показує, що в невиробничій сфері загинуло 125 осіб - це на 6 осіб більше, ніж у будівництві, де ступінь травмонебезпеки є високим. Постає питання: чому гинуть люди в тій сфері, де відсутні нікідливі та важкі умови праці, складні механізми. Адже законодавство України щодо охорони праці встановлює єдині вимоги з безпеки праці для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та видів діяльності для всіх працюючих. Як показує досвід, на практиці ці вимоги не виконуються. Існує думка, що в невиробничій сфері відсутні шкідливі та небезпечні чинники, що негативно впливають на стан здоров'я та працездатність працюючих. В більшості установ та організацій керівники, посадові особи та службовці не обізнані в питаннях безпеки праці, не створюються служби з охорони праці навіть тоді, коли чисельність працюючих становить більше 100-500 осіб. Питання охорони праці покладаються на сумісників, які не мають певної кваліфікації, не проводяться інструктажі та навчання (або проводяться не на належному рівні).

 

 

Відомо, що трудова діяльність більшості працівників невиробничої сфери пов'язана з використанням  персональних комп'ютерів, периферійної та копіювальної техніки, засобів зв'язку, зокрема стільникового.

Штатними працівниками таких  установ і організацій є обслуговуючий  персонал, робота якого пов'язана безпосередньо з травмонебезпечними чинниками. Для безпечного ведення робіт та особистого захисту ці працівники повинні володіти спеціальними знаннями з питань охорони праці.

 В Україні, крім  виробничого травматизму, є високим  рівень професійної захворюваності. За статистичними даними, на підприємствах України щорічно реєструється близько 2,6 тисяч професійних захворювань. Аналізом професійної захворюваності виявлено, що професійна патологія зареєстрована у осіб понад 185 професій, серед яких значною є частка (2,5%) інженерно-технічних працівників, зайнятих у різних галузях економіки. Ситуація з професійною захворюваністю, що склалася в Україні, вимагає реалізації комплексних заходів щодо створення умов праці, які забезпечать захист працюючих від несприятливого впливу професійних шкідливих чинників.

За даними Міжнародної  асоціації «Пожежна безпека України» в Україні щорічно виникає  близько 60 000 пожеж, в яких гине понад 3 500 осіб. Так, у 2002 р. в Україні внаслідок  пожеж загинуло 3 616 осіб, у т. ч. 133 дитини. Порівняно з періодом середини 80-х pp. річна кількість пожеж сьогодні майже втричі вища.

 Щодня в Україні  виникає близько 150 пожеж, в  яких гине 7-10 осіб і 5-6 отримують травми. Збитки від пожеж складають понад 2 млрд грн на рік.

Найпоширенішими причинами  пожеж в Україні є: необережне поводження з вогнем (61%); порушення  правил монтажу та експлуатації електроприладів (18%); порушення правил монтажу та експлуатації приладів опалення (11%); пустощі  дітей з вогнем (7%); підпали (2%); невстановлені та інші (1%). Слід особливо підкреслити, що кількість пожеж, які виникають безпосередньо з вини людей внаслідок необережного поводження з вогнем, недотримання вимог пожежної безпеки при виконанні зварювальних робіт неухильно зростає з року в рік. Наведені дані свідчать, що стан і рівень пожежної безпеки в Україні значною мірою зумовлені складним соціально-економічним становищем держави, слабкою профілактичною роботою щодо запобігання пожеж, недостатньою участю в справі пожежної безпеки місцевих органів самоврядування та громадських об'єднань і потребують негайного та суттєвого покращення.

 

 

 

 

 Державна політика  України щодо охорони праці  виходить із конституційного  права кожного громадянина на  належні безпечні і здорові  умови праці та пріоритету життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності. Реалізація цієї політики має забезпечити постійне поліпшення умов і безпеки праці, зменшення рівнів травматизму та професійної захворюваності.

 В Україні прийнята  і реалізується Національна програма  поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2005-2005 pp., що була затверджена Кабінетом Міністрів від 10.10.2005 р. (наказ № 1320), на основі якої були розроблені галузеві та регіональні програми поліпшення стану охорони праці.

22.10.2005 р. наказом Мінпраці  № 432 була затверджена і впроваджується  в життя Концепція управління  охороною праці, в якій визначені шляхи реформування управління охороною праці в Україні.

 З метою підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці указом Президента України від 18 вересня 2002 року № 834 на базі Державного департаменту з нагляду за охороною праці утворено Державний комітет України з нагляду за охороною праці як центральний орган виконавчої влади у цій сфері.

 У 2002 році органами  Держнаглядохоронпраці проведено  майже 199 тис. оперативних обстежень,  призупинено більше 255 тис. робіт  і об'єктів, накладено 1290 штрафів  на підприємства, притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення нормативних і законодавчих актів про охорону праці понад 51 тис. працівників, з них 8,2 тис. - керівники підприємств і організацій.

 Ймовірність загинути, отримати травму чи набути  професійне захворювання існує  на тих підприємствах, установах та організаціях, де нехтуються правила безпеки і не виконуються вимоги охорони праці. За будь-якої діяльності людини існує ризик отримати травму чи набути професійне захворювання. Людина, яка володіє професійними навичками та знаннями правил безпеки, враховує цей ризик і застосовує заходи, які його зменшують або зовсім виключають.

 

 

 

 

 

 

 

2.Органи державного управління охороною праці

 

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють: Кабінет  Міністрів України; Державний комітет  України по нагляду за охороною праці; міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади; місцева  державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.

У компетенції Кабінету Міністрів  України: забезпечення реалізації державної  політики в галузі охорони праці; затвердження національної програми щодо поліпшення стану безпеки, гігієни  праці і виробничого середовища; визначення функцій міністерств, інших  центральних органів державної  виконавчої влади щодо створення  безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці; визначення порядку створення і  використання державних, галузевих  і регіональних фондів охорони праці. Для розробки і реалізації цілісної системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів  України створюється Національна  рада з питань безпечної життєдіяльності  населення, яку очолює віце-Прем'єр-міністр  України.

Державний комітет України  по нагляду за охороною праці: здійснює комплексне управління охороною праці  на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі; розробляє  за участю міністерств, інших центральних  органів державної виконавчої влади  та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці  та виробничого середовища і контролює  її виконання; координує роботу міністерств, інших центральних органів державної  виконавчої влади, місцевої державної  адміністрацї та об'єднань підприємств  у галузі безпеки, гігієни праці  та виробничого середовища; опрацьовує і переглядає спільно з органами праці, статистики і охорони здоров'я  систему показників обліку умов і  безпеки праці; бере участь в міжнародному співробітництві з питань охорони  праці, вивчає, узагальнює і поширює  світовий досвід у цій галузі, організує  виконання міжнародних договорів  і угод з питань безпеки, гігієни  праці та виробничого середовища; одержує безплатно від міністерств, інших центральних органів державної  виконавчої влади, місцевої державної  адміністрацї та підприємств інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань. Рішення Державного комітету України по нагляду за охороною праці з питань охорони праці, що належать до його компетенції,