Сворення фермерського господарства

ЗМІСТ

 

ВСУП    

 

РОЗДІЛ І СТВОРЕННЯ  ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

1.1. Загальна характеристика  законодавства про фермерське 

господарство

1.2. Поняття фермерського  господарства та його правові  ознаки

1.3. Порядок створення  фермерського господарства

 

РОЗДІЛ ІІ ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВ

ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

2.1. Типи фермерського  господарства та визначення напрямку

господарської діяльності

2.2. Організація виробництва

 

РОЗДІЛ ІІІ УСТРІЙ ТЕРИТОРІЇ ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

3.1. Проектування сівозмін

3.2. Визначення просторових умов запроектованих сівозмін

 

РОЗДІЛ ІV ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

4.1. Фактори, що впливають  на навколишнє  середовище

4.2. Вплив навколишнього  середовища та людського фактору

на якісний стан земельного фонду

4.3. Природоохоронні заходи

 

ВИСНОВКИ

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ДОДАТКИ

 

 

 

 

ВСТУП

 

За природно-ресурсним  потенціалом Україна належить до найбагатших країн світу. Найціннішим  природним ресурсом є земля. Близько 27 відсотків чорноземів земної кулі розміщені в нашій державі.

Багатоплановість експлуатації землі як об'єкта господарської діяльності людини, її обмеженість у просторі, незамінність, невідтворюваність висувають на перший план проблему раціонального її використання та охорони.  

Актуальність цієї проблеми все більш зростає у зв'язку з науково-технічним прогресом, ростом виробничих сил, які потребують залучення в господарське користування нових земельних ресурсів. Тому концепція сучасної земельної реформи в Україні ґрунтується, в першу чергу, на принципах раціонального, високоефективного і екологобезпечного використання земельних ресурсів, підвищення родючості та охорони ґрунтів.

В результаті земельної  реформи виникло багато нових  агроформувань.

Земельний кодекс регулює  раціональне використання земельних  ресурсів і охорону ґрунтів, передусім у сільському господарстві, передбачає обов'язки землекористувачів. Раціональне використання природних ресурсів вимагає, щоб кожне підприємство, кожен природокористувач орієнтувався на дбайливе господарське використання ресурсів природи з найбільшою вигодою. Обов'язок суб'єктів аграрного підприємства найбільш раціонального використання землі відповідно до її господарського призначення містить такі найважливіші елементи:

1) внутрішньогосподарський  землеустрій, або організацію  земельної території підприємства;

2) цільове використання  землі відповідно до її господарського  призначення;

3) охорона земель як  об'єкта природного середовища.

Система правових, організаційно-господарських, земельно-технічних заходів, що забезпечують правильну організацію земельної території, називається землеустроєм (внутрішнім землеустроєм території). Основні завдання землеустрою полягають у такій організації земельної території, яка б відповідала всім вимогам агротехнічної науки, забезпечувала еколого-економічне обґрунтування впроваджених сівозмін, впорядкування угідь, а також розробку заходів щодо охорони земель.

Внутрішньогосподарський землеустрій враховує такі основні  питання: розміщення виробничих підрозділів  сільськогосподарського підприємства, організацію сільськогосподарських угідь, сівозмін, встановлення складу та співвідношення угідь, видів та кількості сівозмін, організацію території садів, виноградників, пасовищ, сінокосів та ін. До розробки проектів внутрішньогосподарського землеустрою залучаються керівники та спеціалісти господарства. Внутрішньогосподарський землеустрій сприяє зростанню культури землеробства та продуктивності сільськогосподарських угідь, повному і правильному використанню кожного гектара землі, високовиробничому застосуванню техніки і раціональній організації виробництва сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств та ін.

Раціональне та ефективне  використання землі означає не тільки отримання максимуму необхідної сільськогосподарської продукції, а й підвищення її родючості. В  разі неправильного використання землі, порушень правил агротехніки якість земель знижується, а родючість зменшується, тому сільгоспвиробники повинні застосовувати певні організаційно-господарські, агротехнічні, меліоративні та гідротехнічні заходи щодо землі.

В своїй роботі «Організація території фермерського господарства»  я буду розробляти проект устрою території  фермерського господарства «Ювіал». Врахувавши місце розташування земельних ділянок, які перебувають у фермерського господарства, напрямок господарської діяльності кількість членів господарства, я маю запропонувати сівозміну та найдоцільніше розміщення полів. Передбачити необхідні заходи, щодо підвищення як  врожаю  та і родючості землі.

 

РОЗДІЛ І

СТВОРЕННЯ ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

1. Загальна характеристика законодавства про фермерське господарство

Правову базу для створення  та припинення існування фермерського господарства створює законодавство, яке можна поділити на три групи: загальне законодавство, що діє стосовно всіх суб’єктів;                                   галузеве (земельне, аграрне, цивільне, трудове, фінансове та інше) законодавство, яке закріплює певні однорідні суспільні відносини і торкається  фермерського господарства; фермерське законодавство, як специфічна, спеціалізована, комплексна галузь законодавства, що лише формується як галузеве утворення і яке стосується лише фермерських господарств.

Щодо загального законодавства, то провідна роль у ньому належить Конституції України. Її прийняття  створило досить чіткий правовий фундамент  для розвитку галузевого та спеціального, зокрема, фермерського законодавства. У зв'язку з тим, що виникнення фермерського господарства пов'язано насамперед з земельними відносинами, важливе значення для цього має стаття 14 Конституції, яка гарантує право власності на землю, а саму землю правомірно оголошує «основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави». Для земельних відносин таким основним законом є Земельний кодекс України, який передбачає право громадян України одержати безоплатно у власність земельну ділянку «для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство» (ст. 81, 121). Крім того ст.. 31 Земельного кодексу передбачає, що землі фермерського господарства можуть складатися з земельних ділянок, що використовуються фермерським господарством на умовах оренди. Також важливе значення для визначення правового становища фермерського

господарства мають  конституційні норми щодо підприємництва (стаття 42). Отже, фермерство є одним  з найяскравіших проявів аграрної підприємницької діяльності, і вона, згідно з Конституцією, повинна бути під державним захистом. Стаття 42 Конституції України цілком слушно говорить про те, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Для фермерів це повинно означати створення знову ж таки певних пільгових державних умов цієї конкурентної підприємницької діяльності, адже ж стартові її умови, для великого давно існуючого КСП і маленького щойно створеного ФГ є дуже різними. Практично це могло б знайти втілення у наданні фермерам пільгових цільових кредитів, звільнені на більш тривалий термін (на п'ять років) не лише від сплати земельного, а й інших податків та державних зборів. Цей принцип законодавче стверджений у більшості країн світу і дає необхідний економічний та соціальний ефект. Він знаходить там свою реалізацію через систему стабільної державної підтримки сільського господарства як зони особливого природного ризику, дію цільових державних програм підтримки різних видів сільськогосподарського виробництва, державної дотації діяльності фермерів тощо. У нас, на превеликий жаль, про пріоритетність села здебільшого лише говориться, але відсутність конституційного закріплення цього принципу позначається і на подальшому його розвитку в поточному законодавстві і на практиці діяльності органів державної влади та управління всі рівнів, які щороку змушені приймати конкретні «авральні» заходи для забезпечення весняних посівних, або осінніх збиральних робіт.

Цивільне законодавство, і у першу чергу Цивільний  кодекс України, мають універсальну сферу дії щодо всіх суб'єктів  майнових відносин у частині загальних  положень, принципових засад права власності, зобов'язувального права, договірних відносин тощо. Важливе значення для фермерського господарства має законодавство щодо плати за землю, про їх пільги щодо земельного оподаткування. Поширюються на фермерів і законодавчі акти про охорону навколишнього природного середовища, Лісовий та Водний кодекси

України, Кодекс про надра. Для правової регламентації відносин у фермерському господарстві має Закон України від 7 лютого 1991 року «Про власність». Закон України від 7 лютого 1991 року «Про підприємництво», закони України про банкрутство, податки, пенсійне забезпечення тощо.

Після одержання земельної  ділянки для голови і членів фермерського господарства важливим є питання  про організацію їх праці, а також  праці найманих працівників. З огляду на це їм треба знати деякі положення законодавства про працю. Слід особливо виділити норми статті 3 кодексу Законів про працю, якими встановлено, що особливості праці членів фермерських господарств «визначаються законодавством та їх статутами». Звідси випливає значення статутів фермерських господарств, у яких члени господарства повинні врегулювати як членскі трудові відносини, так і трудові відносини з найманими працівниками. Всім працюючим у фермерському господарстві повинні бути забезпечені гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, інвалідів відповідно до норм законодавства про працю. На фермерське господарство та його членів поширюються певні положення адміністративного, фінансового, житлового та інших галузей законодавства.

З окремих галузей законодавства найбільшу причетність до фермерського господарства має аграрне законодавство. Це комплексна інтегрована галузь законодавства, яка складає органічну сукупність взаємопов'язаних спеціалізованих до умов сільського господарства елементів різних галузей законодавства (земельного, адміністративного, цивільного, трудового, екологічного, фінансового тощо). Аграрне законодавство регламентує правове становище всіх суб'єктів аграрних відносин, які функціонують на різних формах власності. Багато його нормативно-правових актів мають відношення і до фермерських господарств. Зокрема, це - Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. (особливо в частині можливості добровільного виходу з КСП з метою створення ФГ та одержання земельного та майнового паїв); - Указ Президента

України «Про невідкладні  заходи щодо прискорення земельної  реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 р.; - Указ Президента України «Про заходи щодо реформування аграрних відносин» від 18 січня 1995 р.; - Указ Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 р.; - Постанова Кабінету Міністрів України «Про методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» від 23 березня 1995 р.; - Постанові Кабінету Міністрів України «Про додаткові заходи щодо підтримки розвитку особистих підсобних господарств і селянських (фермерських) господарств» від 31 травня 1995 р.; Постанова Кабінету Міністрів України «Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі та спрощення процедури її проведення» від 19 липня 1996 р.; - Закон України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10 липня 1996 р. та інші.

Новизна та специфічність  фермерських господарств як суб'єктів  аграрних відносин сприяли виділенню  з загального великого масиву аграрного  законодавства такої його частини  як фермерське законодавство. Це стало з юридичної точки зору особливо відчутним тоді, коли 20 грудня 1991 року вперше було прийнято спеціальний Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». Зараз діє закон «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року. Закон України «Про фермерське господарство» поширюється виключно на фермерські господрства і не стосується сільськогосподарської діяльності громадян, які ведуть особисте селянське господарство, або займаються садівництвом, чи городництвом. Окрім цього базового фермерського закону до групи (спеціально-фермерського) законодавства можна віднести:  Положення про Український фонд підтримки фермерських господарств, Положення про порядок кредитування господарств тощо.

 

1.2 Поняття фермерського господарства та його правові ознаки.

Фермерське  господарство (ФГ) – це юридично самостійна організаційна форма, виробляюча сільськогосподарську продукцію. Організовувати таке господарство можна окремим громадянам, сім'ям або групам громадян, які володіють  землею і іншим майном на правах приватної власності або оренди. Майно ФГ належить його членам на праві спільної власності, якщо інше не визначено договором між ними.

 Мета фермерського господарства – забезпечити добробут його членів на основі виробництва, реалізації і переробки сільськогосподарської продукції.

Селянське (фермерське) господарство характеризується певними ознаками. Його основу зазвичай становить окрема сім'я, до складу якої входять подружжя, батьки, діти (однак лише ті, що досягли 16-річного віку) та інші родичі, котрі об'єднуються для роботи в цьому господарстві; воно утворюється для виробництва продовольства і сировини рослинного і тваринного походження; члени цього суб'єкта підприємництва підтримують між собою трудові зв'язки, беруть особисту участь у веденні господарства (фактичному господарюванні), тобто існує "інститут правового регулювання членства в селянському (фермерському) господарстві". Виробничо-економічні відносини такого господарства з державними, колективними та іншими підприємствами й організаціями, господарськими товариствами, окремими громадянами будуються на підставі договорів. Розрахункові операції провадяться як на безготівковій основі, так і готівкою.

Держава гарантує додержання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерського) господарства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного забезпечення останнього у період його трирічного становлення. Втручання в господарську або іншу діяльність цього господарства з боку державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні господарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються загальним, арбітражним або третейським судом. Проте дане положення не обмежує передбаченого зазначеним Законом права державних органів здійснювати контроль за діяльністю селянських (фермерських) господарств.