Моніторинг земель

     Полігони  спостереження  повинні  бути розміщені  з  врахуванням  географії  грунтів, оскільки  процеси  деградації  і  забруднення  на різних їх типах і підтипах будуть розвиватись по-різному.

     При  цьому  система  повинна  бути уніфікованою,  що  полегшить вступ різних організацій-виконавців  у  роботу  з ведення грунтового  моніторингу.  Важливо  відзначити, що система моніторингу земель здійснюється з використанням відповідних способів одержання інформації і методів їх обробки: дистанційного

зондування; наземні  знімання і спостереження; використання фондових даних.

     Космічні знімання і спостереження з літаків дають можливість  одержати  характеристики стану земель на національному і регіональному рівнях. Знімання і спостереження за допомогою малої  авіації  проводять  для  створення регіонального і локального моніторингу земель та уточнення аерокосмічної інформації. Наземні спостереження  проводять  на  полігонах, еталонних  ділянках,  автоматизованих стаціонарних пунктах збору інформації.

     Оскільки  дистанційне  зондування  є маловивченим, на  цьому питанні зупинимося детальніше.

     Дистанційне  зондування –  це  сукупність методів дослідження будови  поверхні  Землі, верхнього  шару  літосфери  земної  кори  і атмосфери,  що  виконуються  візуально  за допомогою  фотографій  та  інших виміряних параметрів  електромагнітного  і  гравітаційного поля Землі. Останнім часом найбільший обсяг інформації  отримується  саме  фотографічним методом  з  подальшим  опрацюванням фотозображення. Фотограмметрія якраз і є тією галуззю науки,  яка займається  опрацюванням фотозображень  з  метою  визначення геометричних властивостей об’єкта (місцевості) за його копією. Сам термін «фотограмметрія» в перекладі  з  грецької  означає «вимірювання світлового  зображення».  Правда,  сучасна фотограмметрія  займається  вже  не  тільки опрацюванням  світлового  зображення,  а  й інфрачервоного,  рентгенівського  та радіовипромінювань,  а  недавно  почались дослідження і лазерного випромінювання (голограми).

     У фотограмметрії є три головні напрямки:

• інженерна  фотограмметрія (наземна фотограмметрія); 
• аерофотограмметрія; 
• космічна фотограмметрія.

     Всі  ці  напрямки,  в  принципі,  мало відрізняються  один  від  одного.  Це  зумовлено тим,  що  всі  вони  вирішують  одне  і те  саме завдання,  а  саме    визначення  геометричних властивостей об’єкта за його копією.

     Інженерна  фотограмметрія,  яка  й започаткувала розвиток всієї науки, передбачає опрацювання  знімків,  які  отримані  з  земної поверхні,  тобто  займається опрацюванням  перспективної моделі об’єкта.

     З  часом,  коли  людина  навчилася  літати спочатку  на  повітряній  кулі,  а  згодом  і  на літаках,  від  фотограмметрії  відокремилась аерофотогеодезія.  Перші  свої  кроки аерофотогеодезія здійснювала, використовуючи, як і інженерна фотограмметрія,  перспективні знімки,  а  згодом  перейшла  на  планові. Плановими знімками називають такі знімки, у яких  головна  оптична вісь –  вертикальна,  в результаті чого отримують за знімками майже ортогональну модель об’єкта (місцевості).

     Нарешті,  наймолодше  відгалуження  від інженерної  фотограмметрії - космічна

фотограмметрія. Вона використовує знімки, які  отримані  з  борту  космічного  апарата,  що обертається  навколо  планети  під дією гравітаційних та інших сил. Орієнтування таких знімків  у  просторі  виконують  за  допомогою зоряних камер  шляхом  фотографування зоряного  неба.  Таким  чином,  в  космічній фотограмметрії  необхідно  враховувати орбітальний  рух  космічного  апарата  та використовувати  системи  координат,  в  яких однозначно  описано  орбітальний  рух.  За  таку систему  прийнята  екваторіальна  геоцентрична система  координат,  яка  зафіксована  відносно певної епохи.

     Матеріали  моніторингу,  що  одержані різними способами, повинні нагромаджуватись в банку даних у  комп’ютері (з  записом  на магнітні носії тощо).

      З  екологічної  та  господарсько-економічної точки зору доцільніше попереджувати негативні дії, ніж виконувати великий обсяг трудомістких і  дорогих  робіт  щодо  відносного  відновлення або очищення земель.

     Організація і ведення моніторингу земель на рівні області полягає у: 

       - розробці (визначенні) переліку показників для діагностики стану земельних ресурсів;

       - визначенні мережі пунктів контролю та точок спостереження за  раціональним

використанням і охороною земель; 

       - проведенні  ерозійного  та  земельно-кадастрового районування території області з

виділенням  районів  розповсюдження основних  негативних  процесів  за  видами  і

ступенями їх впливу на стан земель;

       - визначенні територій, які потребують ведення оперативного (кризового) моніторингу земель;  

       - проведенні  картографування стану земельних ресурсів  за  показниками моніторингу;

       - розробці  техніко-економічного  обгрунтування витрат на організацію і ведення моніторингу земель;

       - узагальненні інформації служб спостережень і локальних центрів про стан  використання  і охорони земель,  представлення  її Держкомзему  та  прийняття  ефективних управлінських  рішень  щодо  запобігання негативним  процесам  та  усунення  їх наслідків.

     Вся   ця  робота  покладається  на:  обласні управління  земельних   ресурсів;  філіали  інституту землеустрою УААН; станції хімізації сільського  господарства;  інші  організації    при потребі.

     Мережа  пунктів  контролю,  як  і  точок спостереження,  організовується  залежно  від характеру  розповсюдження  видів  і  підвидів антропогенного навантаження. [4, c. 197]

5. Висновки

     Моніторинг земель — важлива функція управління у сфері використання та охорони земель. Його об'єктом є землі України незалежно від форм власності на землю, цільового призначення та характеру використання. Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки: стану використання угідь, полів, ділянок; процесів, пов'язаних зі змінами родючості ґрунтів, збільшенням сільськогосподарських угідь, забрудненням земель токсичними речовинами; стану берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, гідротехнічних споруд; процесів, пов'язаних з утворенням ярів, селевими потоками, землетрусами та іншими явищами; стану земель у межах населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, а також іншими промисловими об'єктами.  
     До завдань моніторингу земель належать: довгострокові систематичні спостереження за станом земель; аналіз екологічного стану земель; своєчасне виявлення змін стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій щодо запобігання негативним процесам та усунення їх наслідків; інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру, землекористування, землеустрою, державного контролю за використанням та охороною земель, а також власників земельних ділянок.

  Моніторинг  земель здійснюється відповідно до загальнодержавних і регіональних (місцевих) програм. Інформація про стан земельних ресурсів та їх використання, яку отримано у процесі ведення моніторингу, нагромаджується в архівах і банках даних автоматизованої інформаційної системи. На основі зібраної інформації і результатів оцінки стану земель складаються оперативні зведення, наукові прогнози і рекомендації, які направляються до місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та інших державних органів для вжиття заходів щодо запобігання негативним процесам і ліквідації їх наслідків. Отримані матеріали об'єктивно характеризують фізичні, хімічні, біологічні процеси у навколишньому середовищі, рівень забруднення ґрунтів, що дає можливість органам державного управління пред'являти до землекористувачів певні вимоги щодо усунення правопорушень у сфері використання та охорони земель.

  Державна  система моніторингу навколишнього природного середовища загалом покладається на Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Моніторинг земель є складовою загального моніторингу довкілля. Структуру, завдання та зміст моніторингу земель визначено у Положенні про моніторинг земель, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р.

  Ведення моніторингу земель покладається на Державний комітет України по земельних ресурсах за участю Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство аграрної політики України, Національне космічне агентство України, інші зацікавлені міністерства та відомоства. Органи Держкомзему надають усім заінтересованим суб'єктам системи моніторингу інформацію про стан земельного фонду, структуру землекористування, трансформацію земель, заходи щодо запобігання негативним процесам і ліквідації їх наслідків; Міністерство аграрної політики надає інформацію про фізичні, геохімічні та біологічні зміни якості ґрунтів сільськогосподарського призначення; Національне космічне агентство України — архівну та поточну інформацію з дистанційного зондування Землі.

  Складовою моніторингу земель є моніторинг родючості грунтів, який проводиться  спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань аграрної політики.

6. Використана література 
 

1. Земельний кодекс України. - Відомості Верховної Ради (ВВР). - Чинне законодавство зі змінами та доповненнями на 14 червня 2010 року                   ( Відповідає офіц. текстові). - К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. – 88 с. 

2. Конституція України. - Відомості Верховної Ради (ВВР) - Х.: ТОВ «Одіссей», 2010. – 48 с. 

3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про моніторинг земель» від 20 серпня 1993 р., № 661. 

4. Шульга М.В., Анісімова Г.В., Багай Н.О., Гетьман А.П. та ін. Земельне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2004. – 368 с.