Моніторинг земель

     Спостереження  за  станом  земель,  залежно від  терміну  та  періодичності  їх  проведення, поділяються на чотири групи:

• базові (вихідні), що  фіксують  стан  об’єкта  спостережень  на початковій  стадії  ведення моніторингу земель;
• періодичні (через  рік  і  більше); 
• оперативні (фіксують зміни протягом року);
• ретроспективні (історичний аналіз попередніх спостережень). [4, c. 195]

     Залежно від мети моніторинг поділяється на:

- загальний (стандартний); 

- оперативний (кризовий);

- фоновий (науковий).

     Загальний (стандартний) моніторинг земель –  це  оптимальні  щодо  кількості параметрів спостереження  за  використанням  і  охороною земель,  об’єднані  в  єдину  інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі

оцінки  і  прогнозування  стану земельних ресурсів  розробляти  необхідні  управлінські рішення.

     Оперативний (кризовий) моніторинг земель – це визначення спеціальних показників, дані для яких збираються у цільовій мережі екологічних пунктів-стаціонарів. Спостереження ведуться за окремими об’єктами підвищеного екологічного ризику,  які  визначені  як  зони  надзвичайної екологічної ситуації, а також в районах аварій зі шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення  оперативного  реагування  на кризові  ситуації  та  прийняття  рішень  щодо  їх ліквідації,  створення  безпечних  умов  для населення.

Фоновий (науковий) моніторинг земель – це спеціальні спостереження за всіма складовими екосистеми «земля»,  а  також  за  характером зміни складу угідь, процесами, пов’язаними зі змінами  родючості  грунтів (розвиток  ерозії, втрати  гумусу,  погіршення  структури  грунту, заболочення  і  засолення  тощо),  міграцією забруднювальних  речовин  і  т.п.  З  його допомогою  встановлюються  причини,  які зумовлюють деградацію грунтів.                                  Фоновий моніторинг земель проводиться на екологічних станціях-стаціонарах. Кількість цих стаціонарів залежить:

- від екологічного стану території; 

- складності грунтового покриву; 

- наявності регіонів з кризовою ситуацією.

     Робота  на  цих  станціях  базується  на спеціальних  польових  дослідженнях - балансових  і  лізиметричних.  В останній  час лізиметричні  дослідження проводять з використанням  аналітичних  методів   радіометричних,  мінералогічних, спектроскопічних та ін.

     Технічне  забезпечення  моніторингу  земель здійснюється  автоматизованою  кібернетичною інформаційною системою даних про земельний фонд та обчисленнями на ЕОМ.

     Прогнозування  екологічного  стану  землі проводиться різними методами: моделюванням (імітаційним,  математичним),  нормативним, трендів.

     Структура  державного  моніторингу  земель має такі рівні:

• локальний – на  території окремих землеволодінь,  землекористувань,  ділянках ландшафтів; 
• регіональний – у межах адміністративно-територіальних  одиниць,  на  територіях економічних і природних регіонів; 
• національний – охоплює всю територію України; 
• глобальний – пов’язаний  з міжнародними науково-технічними програмами. [3, c. 2]

     На  кожному  рівні  доцільно  визначати ступінь  кожного  з  видів  антропогенного навантаження.  При  цьому,  як  свідчить вітчизняний  досвід,  потрібно  мати  систему інтегральних  показників  дії  антропогенного навантаження  всіх  підвидів  і  використовувати індекси інтегральної оцінки.

     Застосування  бальної  системи  та використання  статистичних  матеріалів  і  є складовою  частиною  оцінки  еколого-господарського стану території.

     За  цими  оцінками  визначається  категорія земель з різним антропогенним навантаженням і встановлюється  напруженість  еколого-господарського  стану  території,  що  дає  змогу правильно  планувати  і  розміщати  на  ній народногосподарські  об’єкти  з  врахуванням правил і норм охорони природного середовища.

     Класифікація  видів  антропогенного навантаження  повинна  відображати  не  тільки видові  відмінності,  але  й  ступінь (рівень) навантаження,  оскільки  перед  моніторингом стоїть  мета:  встановити  критерії  допустимого рівня  і визначити межу,  перевищення якої приводить  до  негативних  наслідків  у  стані земель  і  ландшафтів.  Наприклад,  при розорюванні  схилів  крутизною  понад 7° інтенсивність змиву грунту значно зростає, що веде до порушення грунтової структури і втрат гумусу.

     Найбільшу  негативну  дію  на  земельні ресурси  спричинюють:  водна ерозія;  токсичні викиди промислових підприємств; радіоактивне забруднення  в  результаті  аварії  на Чорнобильській  АЕС;  порушення  земель гірничими розробками і під час вирубувань лісу; безсистемний випас тварин на гірських схилах  тощо. [4, c. 196] 

4. Принципи та способи здійснення моніторингу земель 

     Таким чином, усе сказане вище щодо сенсу і структури  системи  моніторингу  земель, підводить до висновку про те, що на сьогодні він є найоптимальнішим засобом для отримання об’єктивної  інформації  як  інструменту прийняття  науково  обгрунтованих управлінських  рішень  щодо  раціонального використання та охорони земель.

     Правова  основа моніторингу  земель встановлена Земельним кодексом України. Тому принцип законності даних системи моніторингу земель  надає  їм  обов’язкового  характеру  для всіх  власників  землі  і  землекористувачів, організацій  і  підприємств  на  всіх етапах прийняття рішень.

     Система  моніторингу  земель  як  складова загальнодержавної  системи  моніторингу навколишнього  природного  середовища створюється  для  забезпечення  органів державного управління та науково-виробничих організацій  необхідною,  своєчасною  та достовірною інформацією. Особливо важливим є  принцип  об’єктивності  інформації. Це означає,  що  всі  його  показники  повинні  бути вірогідними  і  відповідати  реальному  стану земельних територій.

     При  здійсненні  моніторингу  земель необхідний  системний  підхід  як  до  об’єкта дослідження  території,  так  і  до  предмета вивчення  способів  спостереження  за станом  земель і змінами в їхній структурі. Системний підхід - напрямок  методології  наукового пізнання, в основі якого є підхід до об’єктів як до  систем;  орієнтує  дослідження  на  розкриття цілісності об’єкта, на виявлення різноманітних типів зв’язків у ньому та зведення їх в єдину теоретичну картину.

     Важливо,  щоб  інформація про  моніторинг земель була наочна і доступна для споживача. Наочність даних щодо стану земель досягається з  допомогою  планово-картографічних матеріалів,  на  яких  відображають  одержану інформацію.

     Ведення  земельного  моніторингу здійснюється  через  систему  постійного спостереження в просторі і часі за визначеними блоками-компонентами  агроекосистеми,  з використанням  відповідних  параметрів  і показників.

     Із  багатьох  показників вибираються ті,  які визначаються  основним  завданням  зонального земельного моніторингу – кількісною і якісною оцінкою змін властивостей, процесів і режимів.

     У  моніторингу  земель  прийнято  виділяти чотири блок-компоненти: 

1)  структура та стан агроландшафту; 

2)  грунти; 

3)  рослинність; 

4)  вода.

     Достатня  розгалуженість  структури земельного  моніторингу  за  окремими показниками  і  режимами  блок-компонентів землі, як  агроекосистеми,  дозволяє  визначити найсуттєвіші  чинники  і  науково  обгрунтувати режими раціонального використання і охорони землі.

     Контроль  багатьох  показників,  які характеризують короткострокові і довготривалі зміни  стану  кожного  блок-компонента,  можна проводити тільки в умовах високоорганізованих, комплексних  досліджень  на  сучасному технічному рівні.

     Розглянемо  один  з  чотирьох  блок-компонентів - грунти.  Вони  є  одним  із найважливіших  обмежених  і  незамінних природних  ресурсів.  Враховуючи  умови (господарські,  демографічні,  природні),  які склалися  в  Україні,  вони  зазнають великих антропогенних  навантажень,  викликаних ерозією,  забрудненням  хімікатами  і  важкими металами,  втратою  гумусу,  заболоченням, засоленням тощо.

      Проте з огляду на різноманітність природних умов, чинників  впливу  на  грунти,  недостатню вивченість  цієї  проблеми,  створення такої системи  спостереження  в  умовах  України супроводжується  певними  труднощами.  Однак створювати  її  треба,  і  при  цьому  потрібно керуватись загальновідомими підходами.

     Серед  найбільш  важливих  організаційних підходів  до  грунтового  моніторингу  потрібно виділити такі:

       - комплексність спостережень. Це означає, що найкращий результат досягається при одночасному контролі за всіма параметрами, які визначають  найбільш  суттєві ознаки

грунтового об’єкта в конкретному регіоні; 

       - мінімум параметрів  спостереження.  Слід віддавати перевагу  тим,  які забезпечують інтегральну оцінку; 

       - більш повне поєднання аерокосмічних і стаціонарно-наземних методів спостереження за станом грунтів; 

       - досягнення  необхідної  узгодженості  між різними відомствами,  оскільки  проблеми грунтового моніторингу ними розуміються по різному; 

       - рішуча  постановка  задачі  щодо  розробки теоретичних і методичних основ екологічного нормування  допустимих  навантажень  на грунти.

     При   цьому  принциповим  організаційним  моментом  є  вичленення  в   грунтовому моніторингу  його  складових.  Такими складовими  моніторингу  можуть  бути:  якість грунтового  покриву,  продуктивна  здатність грунтів,  грунтово-ерозійний,  меліоративно- іригаційний,  агрофізичний,  агрохімічний, агротоксикологічний,  агрорадіаційний моніторинг,  моніторинг  грунтової  біоти  і санітарно-гігієнічний. Разом вони об’єднуються поняттям регіонального моніторингу.

     На  відміну  від  регіонального,  локальний моніторинг здійснюється  на  територіях,  які прилягають  до  місцевих  джерел  забруднення (гірничодобувні  родовища,  промислові підприємства,  комунальне  господарство, автодороги, тваринницькі комплекси тощо).

     Третім  великим  виділом  є  фоновий моніторинг –  спостереження  за  глобальним забрудненням  грунтів (випадання  пилюки, радіоактивні опади, кислотні дощі тощо).

     Невід’ємним  елементом  організації грунтового  моніторингу  є  розвинута  мережа спостережень.  Вона  повинна  створюватися таким  чином,  щоб  якнайбільш  повно враховувалась  вся  різноманітність антропогенних впливів на грунт.

     Спостереження  повинні  здійснюватися дискретно за допомогою стаціонарів (полігонів), в  число яких  потрібно  включати  дослідження науково-дослідних установ, навчальних закладів та проектних організацій (агрохімічні, ерозійно-меліоративні).  При  цьому  необхідно дотримуватись, як мінімум, двох умов: перша – дослідження повинні пройти  контроль на відповідність їх типовому зональному грунту і типовій  регіональній  системі  землеробства (сівозміна, обробіток грунту, удобрення, захист рослин);  друга – спостереження  повинні проводитись з  врахуванням методичних вимог грунтового моніторингу (періодичність відбору зразків, стандартні методики аналізів та ін.).

     Важливе  місце  в  мережі  спостережень повинні зайняти базові (ландшафтні) полігони. Під  них  відводяться  типові  в регіональному плані  балочні  водозбори,  на  території  яких розміщені типові для зони сільськогосподарські угіддя. Призначення базових полігонів – стати зв’язуючою  ланкою  грунтового  моніторингу  з моніторингом  водного  і  повітряного середовища.  На  базових  полігонах  найбільш повно  реалізуються  вимоги  комплексності спостережень,  поєднання  різних  напрямків моніторингу.

     Такі стаціонари дозволяють прогнозувати, в якому  напрямку  будуть  трансформуватись властивості грунтів.