Заголовок как отражение журналистского текста

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І

Заголовок – дзеркало або візитівка тексту.

1.2. Види заголовків залежно від їх функцій. Назва публіцистичного тексту, як елемент цікавого у вивченні газети.

Розділ ІІ

Роль лексико-семантичних засобів у підвищенні інформативності заголовків:

2.1. Фразеологізм, як заголовок ;

2.2. Каламбур у ролі заголовка;

2.3. Агітаційні заголовки;

2.4. Заголовок-цитата;

Розділ ІІІ

Як дібрати якісний і доречний заголовок.

3.1. З чого почати;

3.2. Джерела.

Висновки

Література

Додатки

1

ВСТУП

На сучасному етапі журналістикознавства вчені приділяють особливу увагу заголовковому комплексу. Слід зазначити, що цей компонент публіцистичного твору відіграє важливу роль у сприйнятті читачами всіх матеріалів журналіста, тому останнім часом заголовок розглядається не тільки як назва, а й як обов’язковий елемент журналістського твору. Назва як лінгвістичне явище висвітлювалась у працях багатьох лінгвістів, а саме: І. Р. Гальперіна [10], В. А. Кухаренко [20] та інших. В наукових працях робилися неодноразові спроби аналізу функцій заголовків [9, 13]. Перелік цих функцій дає змогу вирішити, яку роль відіграють заголовки в ЗМІ. Є праці й загальнотеоретичного характеру, де переважно розглядаються питання, пов’язані із добором більш вдалого заголовка [11], його морфологічної та синтаксичної структури [2, 18], розподілу заголовків на класи, типи, види [9, 13], проблеми заголовка в аспекті текстознавства [4], оформлення заголовків та їх розташування [29, 14].

Кожен з дослідників заголовкового комплексу намагався підійти з різних сторін до вирішення кола проблем, інтегрованих з назвою тексту, її статусом, кількістю функцій, класифікацією заголовків тощо. Але, складність полягає в тому, що різнобічністю функцій хрематоніма, тексту він надає завершеності, підпорядковуючись певному задуму (концепту твору). Тобто назва виявляється в усіх конкретних формах реалізації способу інтеграції тексту. Аналізуючи ту чи іншу проблему , журналіст висуває якусь, з його точки зору, головну думку (ідею), тому у даному випадку заголовок може стати дзеркалом цієї головної тези. Саме заголовок інтегрує всі види текстової інформації.

Це зумовлює актуальність обраної теми: “ Заголовок, як стислий зміст журналістського матеріалу ”.

Метою курсової роботи є вивчення заголовків, як стислого тексту журналістського матеріалу (на прикладі луганської преси). Вона конкретизується у таких завданнях:

1) з’ясувати семантику таких понять як заголовок, заголовковий комплекс;

2)   описати залежність заголовка від тексту;

3)   проаналізувати журналістські матеріали щодо специфіки заголовків;

4)   вияснити як дібрати якісний і доречний заголовок.

Предметом даної наукової праці є заголовок, його комунікативна спроможність, прагматичний комплекс, семантика заголовків та їх інтерпретація. Об’єктом – заголовки з глибоким, неоднозначним змістом в друкованих ЗМІ Луганщини.

У дослідженні ми скористалися методами:

1)       відбір й систематизація прикладів заголовків;

2)       класифікація зібраного матеріалу;

3)      лінгвостилістичний коментар;

4)      порівняльно-типологічний метод.

РОЗДІЛ І.

ЗАГОЛОВОК – ДЕРКАЛО АБО ВІЗИТІВКА ТЕКСТУ

Перші спроби аналізувати заголовки, зокрема газетні, відносять до 20-30-х років ХХ ст., але на той час ці спроби не стали безпосереднім об’єктом лінгвістичних досліджень. Заголовок є частиною публіцистичного твору, яка “увиразнює специфічну природу” [8] твору. Категорія інформативності, як ознака тексту, виводить дослідника за межі суто лінгвістичних проблем, бо будь-яка інформація, яка повідомляє про щось досі невідоме не може розглядатися поза соціальними, психологічними, науково-теоретичними, загальнокультурними, віковими, часовими та іншими факторами. Джон Ґолсуорсі з цього приводу казав, що заголовки подвоюють розмір подій.

“Заголовок – це назва твору або його частини, що друкується чи пишеться над текстом”[16; 225]. Заголовок має перегукуватися з проблематикою, а значить містити в собі тему або ідею твору. Хрематонім дозволяє читачу зробити вибір, що саме він читатиме. Тому заголовок мусить бути виразним, цікавим, змістовним але стислим, легко вкладатися в пам’яті читачів, для того щоб спонукати їх до прочитання усього тексту. Наприклад: “211-Я ГОДОВЩИНА ГОРОДА ИЛИ ЛУГАНСК-2006.” (ХХІ век. – № 55. – 2006.), “Как сегодня оформить субсидию?” (ХХІ век. – № 64. – 2006.), “Новым автобусам – новый маршрут” (ХХІ век. – №21. – 2007.), “В Луганске эпидемии гриппа нет, а в Одессе уже умирают люди” (ХХІ век . – № 9. – 2008.)

Головна функція такого заголовка – інтригувати, дивувати, шокувати читача, змусити його читати подальший текст не заради цікавої інформації, а щоб розкрити якусь таємницю. Досить часто цей заголовок не містить головного повідомлення, але спонукає до прочитання тексту. Він інтригує читача, не надаючи одразу важливої інформації.

Текст можна розглядати принаймні у трьох аспектах: змістовому (яка ідея твору), структурному (яка його побудова, яка композиція, архітектоніка), прагматичному (з якою метою це було написано, сказано, повідомлено) [ 10; 27].

З погляду прагматики можна виділити кілька типів інформації у тексті:

а) змістовно-фактуальну (ЗФІ);

б) змістовно-концептуальну (ЗКІ);

в) змістовно-підтекстову (ЗПІ) [10; 27].

Змістовно-фактуальна інформація – це повідомлення про факти, події, процеси, які відбуваються у реальному чи віртуальному світі. Змістовно-концептуальна інформація повідомляє індивідуально-авторське розуміння відношень між явищами, описаними засобами ЗФІ. Така ЗКІ є творчим авторським переосмисленням того, що сприймається, відтворюється автором, тому що цьому передує аналіз цілого тексту. Цей тип потребує тлумачення, що стає можливим в разі глибокого занурення не лише у текст, а й у дискурс. Тому розкодування тексту потребує знання епохи, мовних особливостей жанру, стилю, індивідуальності автора. Змістовно-підтекстова інформація (ЗПІ) пов’язана з підтекстом, який криється у конотативних співзначеннях [16].

Серед конституентів тексту більшість дослідників називають заголовок. І це не випадково, заголовок є частиною системи тексту, тому що передає, як і будь-який словесний знак, змістовно-фактуальну інформацію (інформація, що містить повідомлення про факти, події, процеси, які відбуваються у реальному або віртуальному світі) [10; 27], виконуючи номінативну функцію [8]. Заголовок виступає найпершою ознакою творів різного характеру. Порівняймо:

“Луганский маршал” (ХХІ век. – № 5. – 2008.),

“Бюджет как он есть” (ХХІ век. – №4. – 2008.),

“Солдат Удачи” (ХХІ век. – № 45. – 2007.),

“Впервые за десять лет Луганск посетил министр здравоохранения. Итоги не слишком утешительны...” (ХХІ век. – № 14. – 2008.).

У творі “заголовок виступає своєрідною тезою самого корпусу тексту” [12; 55]. Тому інтерпретуючи твори, навіть коли потенційний читач може пропустити передтекстові відомості (автор, жанр, видавництво) через недосвідченість або неуважність, заголовок обов’язково візьме участь у створенні читацького ставлення – очікування на нову інформацію.

Ще не читаючи текст, заголовок здатен апелювати лише до попереднього досвіду читача. Для виконання прогнозної ролі заголовка потрібні зв’язки практично з усіма галузями читацького тезауруса – його “таблицею знань” [20; 93].

На нашу думку, заголовок не повинен повністю розкривати зміст журналістської публікації, навіть коли заголовок є цитатою. Бо це не гарантує прочитання публікації повністю. Хрематонім має інтригувати, містити елемент зацікавленості, що дає змогу привернути увагу та примусити читача прочитати весь текст, з метою віднайти відразу непомітний ключ до використання саме такого заголовка. Отже, назва – це скомпресований не повністю розкритий зміст тексту. А. Чехов писав, що “вся суть... у назві книги”, а С. Крижанівський вважає, що “заголовок – це те, що автор видає за головний зміст книги”. Л. Толстой вимагав, щоб “назва випливала зі змісту оповідання”. А.Євграфова зазначає, що у деяких творах “заголовок лише називає проблему, вирішення якої дається у тексті” [ 16].

Для багатьох творів характерна настільки глибоко закодована назва, що її декодування можливе лише після повного прочитання твору. Напр.: “ПЕРЕИМЕНОВАТЬ НЕЛЬЗЯ ОСТАВИТЬ” (ХХІ век. – № 64. – 2006), “ВСЕ ЕЩЕ (НЕ)ТЕПЛЫЙ ЛУГАНСК СТАРЫЕ НОВЫЕ ПРОБЛЕМЫ” (ХХІ век. – № 66. – 2006.), “ЗДРАВЫЙ ВЗГЛЯД НА ЗДРАВООХРАНЕНИЕ” (ХХІ век. – № 66 – 2006.), “Кто “нагревает” “Термо”? ” (ХХІ век. – №18. – 2007), “Экономная” луганская экономика” (ХХІ век. – №29. – 2007.), “ДУССМАННА ОТПЕЛИ. КТО НА ОЧЕРЕДИ?” (ХХІ век. – № 33. – 2007.).

І навпаки. Є твори, де змістовно-концептуальна інформація очевидна. Напр.: “Свердловский рынок: зона отчаяния” (ХХІ век. – № 14. – 2008.), “Свердловский рынок – зона перспектив” (ХХІ век. – № 20. – 2008.).

Р. Будагов, наголошує на тому, що автор може використовувати і так званий “нульовий заголовок”. Дослідник надає цим заголовкам особливої уваги. “Це певний стилістичний прийом – розкрити те, що саме по собі очевидне, прийом певного відчуження”[3]. Читач не відразу розуміє про що йдеться, його цікавість гострішає, він неодмінно прагне прочитати такий текст. “Нульовий заголовок” не повідомляє про зміст, хоча функція заголовка полягає в тому, щоб натякнути читачеві завчасно, інформувати його про наступні події. “Нульовий заголовок” цього не може зробити, але він підсилює інтригу, й бажання прочитати твір і тим самим теж виконує свою цілком специфічну – “контактоутворювальну функцію” [3].

Безперечно, заголовок у тексті виступає однією з найсуттєвіших ознак, він є авторським концептом і конденсатом усього змісту. Заголовок співвідноситься з семантикою тексту, він є домінантою, яка утворює в публіцистичному творі смислову та емоційну єдність. Тому є всі підстави стверджувати, що заголовок актуалізує всі типи текстової інформації, він є водночас дзеркалом та завісою змісту тексту.

1.2. ВИДИ ЗАГОЛОВКІВ ЗАЛЕЖНО ВІД ЇХ ФУНКЦІЙ.

НАЗВА ПУБЛІЦИСТИЧНОГО ТЕКСТУ,

ЯК ЕЛЕМЕНТ ЦІКАВОГО У ВИВЧЕННІ ГАЗЕТИ.

В газетній публіцистиці заголовку приділяється багато уваги, оскільки читач в першу чергу, як правило, проглядає назви статей та повідомлень, і тільки потім починає читати текст з тим заголовком, що його зацікавив. Для того щоб “зачепити” читача тобто привернути увагу, використовують яскраві, експресивні, ігрові – мотивуючі заголовки. В такий спосіб автор публікації прагне “завоювати” реципієнта, привернути його увагу, затримати її і досягти прочитання всього матеріалу.

В. Галич [8] заголовки поділяє залежно від цілей та способу вираження (Додаток А):

1)              за наявністю образного елемента (номінативні, образні);

2)              за актуальним членуванням вислову (тама, рема, дирема);

3)              за функціями (рекламні, інформаційні, номінативні);

4)              за наявністю наказової та спонукальної модальності (з дієсловом наказового способу, інфінітивні, еліпси);

5)              за присутністю синтаксичних засобів увиразнення (інверсія, еліпс, риторичні, опозиція);

6)              за структурою (одночлен, багаточлен).

Крім того, заголовки поділяються за типом постановки запитання, на яке вони відповідають. На сучасному етапі вивчення заголовкового комплексу виділяють багато видів, типів (номінативні, образні, рекламні, інформативні, риторичні та інші) та не менш багато функцій заголовка. Аналіз цих тем дає підстави говорити про їх невідмежованість. Від функції заголовка залежить його вид або тип (див. додаток А).

Так виділяють:

1. Інформативну та номінативну функції, що є найголовнішими ознаками журналістської публікації.

За М. Яцемірською [35;44] , інформативність – це насиченість інформацією, змістовність, значна кількість відомостей, знань. У взаємозв’язку “текст-аудиторія” діють три важливі чинники, які впливають на ефективність контактів із читачем, слухачем, глядачем і визначають високу інформативність журналістського тексту: не банальність (оригінальність відомостей, новизна інформації); декодування (доступність повідомлення, виразна, зрозуміла мова); релевантність (цінність, важливість для аудиторії поданої інформації).

Інформативний заголовок несе в собі головне інформаційне повідомлення й відповідає на запитання: що читач може дізнатись з даної статті? Такий заголовок одразу зрозумілий.

Заголовок, представлений одним словом, через можливу багатозначність лексичної одиниці значно ускладнює очікування змісту, бо не дає вичерпної уяви про реальний смисл. Заголовок-слово може створювати хибну пресуппозицію, провокуючи виникнення результату, на який читач не сподівався, що по-різному може позначитися на подальшому ознайомленні з текстом.

Спонукальний заголовок використовується тоді, коли ви прагнете щось з’ясувати, проаналізувати, прокоментувати.

Головна функція такого заголовка – інтригувати, дивувати, шокувати читача, змусити його читати подальший текст не заради цікавої інформації, а щоб розкрити якусь таємницю. Досить часто цей заголовок не містить головного повідомлення, але спонукає до прочитання тексту. Він інтригує читача, не надаючи одразу важливої інформації.

Спонукальний заголовок демонструє, як вправно журналіст володіє нюансами стилю. Автор може використовувати змінені назви книжок, фільмів, прислів'я, гру слів тощо.