Типологічні ознаки журналів

Стиснутість подання і розташування матеріалів за ступенем значимості необхідні для тих читачів, що читають «на бігу». Важливий і дизайн журналу, його стиль оформлення, розмаїтість «будівельних блоків» сторінок. Оскільки увага читача при швидкому перегляді зупиняється на чомусь не надто складному, заголовки роблять великими за розміром і простими за змістом.

Відповідно до їх впливу на читача і формування попереднього уявлення про матеріал заголовки можна розділити на нейтральні та мотиваційні. Нейтральні заголовки, як правило складаються з 1-3 слів і коротко інформують про тему без будь-якої оцінки чи емоцій. Вони можуть констатувати чи давати фактичні відомості (хто, де, коли, скільки). Заголовки, що не містять авторського чи редакційної оцінки, неемоційні мають на меті переконати читача, що перед ним проста фіксація подій, думок. Хоча сама послідовність матеріалів може вже інтерпретувати їх зміст.

«Мотиваційний заголовок — це елемент  тексту, що має своїм завданням  вплинути на читача емоційно» [2, С. 67.]. Можна виділити кілька різновидів мотиваційних заголовків: окличні, спонукальні, питальні, інтригуючі, експресивні та інші. «Спонукальний заголовок, який ще називають заголовком-висловом, скоріш має на меті не прямо надати основне повідомлення, а натякнути на нього, навести на цю думку. Тут мова йде про те, щоб здивувати читача, заінтригувати і інколи викликати посмішку. Проте спонукальний заголовок має чітко відповідати змісту статті» [1].

Задля привернення уваги у заголовках застосовуються фразеологічні обороти. Це обумовлено тим, що велика частина фразеологічного фонду має експресивно-стилістичне фарбування. У ролі заголовків широко вживаються прислів’я, приказки, крилаті слова, афоризми, широко відомі фрагменти літературних творів, кінофільмів, пісень. Експресія, заради якої використовують такі заголовки, базується на їхній загальновідомості і зв’язку з контекстом, який виникає у підсвідомості читача.

Заголовок стає ще більш привабливим, якщо фразеологічний оборот дещо трансформують. Це дає можливість уникати штампів, тому що в цих випадках фразеологізм одержує, крім властивостей, закладених у ньому самому (а іноді і всупереч ним), нові експресивні властивості. Найбільш розповсюдженими способами трансформації фразеологізмів у заголовках є:

• заміна одного чи кількох лексичних компонентів фразеологічної одиниці;
• розширення фразеологізму за рахунок уведення додаткових компонентів;
• усікання фразеологічної одиниці, що посилює ефект посиленого чекання;
• фразеологізм включається в експресивну синтаксичну конструкцію.

Сучасні журнали застосовують велику кількість експресивних заголовків, які формують оцінний тон. Яскраві, виразні назви полегшують сприйняття тексту, привертають до нього увагу, хоча заважають читачеві скласти власну думку про зміст. Назва тексту може пожвавити фонові знання читача. Обсяг передтекстової інформації в різних читачів неоднаковий, він залежить від якостей особистості. У різних індивідів виникає неоднаковий комунікативний контекст, на тлі якого сприймається заголовковий комплекс. Заголовок дає попереднє тло, крізь яке буде сприйматися текст, і ця попередня оцінка неоднакова у різних груп читачів. Джерела експресії заголовків різноманітні: виразні фразеологічні та лексичні засоби, експресивні синтаксичні конструкції тощо.

Заголовок має враховувати інтереси читацької аудиторії, на яку розрахований. Спеціалізовані журнали мають чітко визначену читацьку адресність, а аудиторія громадсько-політичних охоплює всіх читачів. Їхні інтереси й інформаційні запити найрізноманітніші, і заголовок, залучивши увагу одного, залишить байдужим іншого. Нерідко читач отримує всю необхідну інформацію з заголовка і не потребує читання тексту. Тому заголовок має перш за все зацікавити, примусити прочитати матеріал, а не давати відповіді на питання. У наш час, коли інформаційний потік надзвичайно бурхливий, кількість інформації така, що людина просто не спроможна охопити всі події, абсолютно істотно, що людина не буде читати всі матеріали журналу – деякі перегляне, в інших зверне увагу на зображення чи заголовок, а інші прочитає від початку до кінця.

Дотекстова інформація зводиться  до такої: особи (хто), подія (що), місце (де), часовий проміжок (коли), цілі, інтереси. Акцентування на цих відомостях дає можливість читачеві вирішити, чи цікавить його текст, а значить, читати його чи ні.

Приміром у громадсько-політичних журналах застосовуються заголовки  образні «Ні, він не змінив своєї  палітри! І сила – що гірський потік («Віче № 4, 2009), фразеологічні «Гине  не той, хто втомився, а хто зупинився  на шляху» («Віче № 4, 2009), питальні «Чи  є вихід?», «Хто врятує моряків «Фаїни»? » («Профіль» № 5, 2009), констатуючі «Чорнобильський синдром» («Український тиждень» № 16-17, 2009).

Заголовки структурують текст матеріалів, виконуючи в такий спосіб оформлювальні задачі. У процесі сприйняття тексту заголовкові компоненти постійно тримаються у полі зору. Одна з головних когнітивних (лат. cognitio — знання, пізнання) функцій заголовка – контроль за розумінням твору, відповідність його інтерпретації наявним в пам’яті моделям й актуалізованим фоновим знанням. Відповідно до когнітивної теорії особистості Дж. Келлі, кожна людина сприймає зовнішній світ, інших людей й себе крізь призму створеної ним пізнавальної системи - «персональних конструкторів». Важливу роль грає поняття «когнітивний дисонанс» (за Л. Фестингером) – розходження досвіду людини з сприйняттям конкретної ситуації. У процесі такого контролю повторюються ті сегменти інформації, які містяться у заголовковому комплексі.

Назва матеріалу допомагає у першу чергу усвідомити сенс публікації, зрозуміти журналістську концепцію. Реципієнт, сприймаючи інформацію, інтуїтивно співвідносить назву з тим або іншим компонентом смислової схеми тексту: головною думкою, основними та розвиваючими тезами, аналітичною оцінкою ситуації, ілюстраціями, тлом.

У громадсько-політичних журналах обов’язково присутні рубрики інформаційних повідомлень. Заголовки матеріалів, розміщених в них, не повинні мати оцінного характеру. Їх роль – нейтральними мовними засобами коротко виразити релевантний зміст матеріалу. Доцільність використання в текстах новин інформативного типу заголовка пов’язана з тим, що навмисно стереотипний, стандартизований заголовок свідчить про надійність інформації, що повідомляється. Хоча висвітлення новин в інформаційній формі не є гарантією безстороннього викладу матеріалу, тому що, як відомо, будь-яке вербальне поводження спрямоване на визначену мету. Тому, незважаючи на те, що в добре побудованій інформаційній рубриці думка редакції непомітна, вона проявляється в інших аспектах: виділенні конкретного матеріалу серед інших, розташуванні у виданні та на сторінці, акцентуванні зображенням, розміром заголовка.

Послідовність слів у заголовку здатна виражати редакційну позицію. Так, якщо у заголовках новин, що повідомляють факти-думки, першим міститься компонент, який передає зміст думки, і після нього – адресність, тоді можна стверджувати, що редакція поділяє дану думку, оскільки першим ставиться той компонент тексту, який, з погляду автора, є більш важливим, релевантним.

Значення вміло поданих заголовків неможливо переоцінити, тому що вони підводять читача безпосередньо до тексту статті. Вдалий заголовок може згодом стати девізом, рекламним слоганом, навіть сформувати стереотип. Заголовок може запам’ятатися після прочитання всього матеріалу, якщо текст привернув увагу змістом чи виразною композиційно-графічною побудовою.

Інтегративні властивості заголовкового  комплексу виявляються в тому, що його частини знаходяться в семантичних зв’язках один з одним. Ці співвідношення важливі для адресатів при орієнтації в тексті, при складанні первісного враження про текст.

Графічно-видільна функція заголовка реалізується немовними засобами, композиційно-графічною побудовою за допомогою шрифтових виділень, використання кольору, декоративних елементів, прийомів верстки. Кожен журнал обирає певний стиль оформлення заголовків:

• заголовок складається титульним шрифтом без будь–яких декоративних елементів;
• заголовки складаються вивороткою;
• поєднання кількох заголовкових компонентів у блок;
• застосування декоративних елементів, підкреслення або оточення рамкою (повною чи неповною, тіньовою, кольоровою);
• заголовок поверх зображення.

Комунікаційні прийоми виділення  заголовкових компонентів пов’язані з рядом особливостей журналу, а також психологічними факторами. Вибір засобів виділення – завдання оформлення видання, а вибір об’єктів виділення – справа автора і редактора, обумовлюється цільовим призначенням і особливостями сприйняття тексту читачем. Виділення є одним із засобів керування процесом читання, забезпечують однозначність розуміння тексту різними читачами, і, крім того, служать кращому запам'ятовуванню матеріалу.

Заголовковий комплекс змістовно  та структурно відділяється від тексту. Композиційний варіант верстки  заголовка визначає його функціональність. Оформлення елементів рубрикаційної  системи здійснюється через титульний  шрифт [5], пробільні та декоративні  елементи, форматування. Архітектонічний заголовок поєднується з декоративними елементами відповідно накреслення шрифту: напівжирні і жирні шрифти не сполучаються зі світлими лінійками, або, навпаки, світлі шрифти – з жирними, плашка чи виворотка несумісні з тонкими, курсивними шрифтами. Заголовковий комплекс, розташований у повній або неповній рамці збільшує свою площу до формату потрібної кількості шпальт і врівноважує всі елементи сторінки.

Основна концепція функціонального  дизайну стверджує, що око читача не стомлюється, якщо є постійна вісь орієнтації. Тому заголовок починають на одній лінії з лівою межею тексту. Відстань між словами в заголовку повинне дорівнювати половині ширини (у пунктах) великої букви Н шрифту заголовка.

Силует заголовка також може привернути увагу читача. У спадному заголовку перше слово й імена власні друкуються великими буквами, а все інше - малими літерами. Це доцільно робити тому, що людина сприймає слово по його силуету, і те, що виділено, привертає увагу. Заголовок, що складається тільки з великих букв, програє в плані зручності читання.

Комунікативні властивості заголовків змінюються відповідно до виду матеріалу і видання. Літературним творам та публіцистиці найбільш підходять яскраві, оригінальні і виразні, короткі образні заголовки, що виражають зміст чи ідею матеріалу, допомагають краще зрозуміти його зміст. Заголовки суспільно-політичних журналів відповідають тим же вимогам образності, виразності, оригінальності, але разом з тим вони повинні бути публіцистично загостреними. Це припускає насамперед політично чітке формулювання думки. Заголовкам науково-популярних матеріалів властива описова коротка форма типу констатації, риторично питального чи спонукального типу, наприклад: «Яма-2012», «Чорнобильський синдром» («Тиждень», №16-17, 2009), «Хто полетить до зірок?», «Увага, сонце!». Однак і тут вимоги стислості, виразності й оригінальності зберігаються, хоча предмет знання в будь-якій формі повинний бути включений у заголовок. Науковим статтям властиві чіткі інформативні заголовки, з максимально можливим вираженням змісту, застосуванням ключових слів контексту, без службових і модальних слів. 

В цілому вимоги до заголовків можна  звести до таких:

• індивідуалізація (неповторність заголовка),
• стислість,
• виразність,
• стильова відповідність твору,
• логічна єдність з усією системою заголовків рубрики та журналу.

Приміром, заголовок «Навчають  грамоти, що обертається прибутками» («Віче») мало зацікавить читачів, оскільки він нічого не говорить. Розмір заголовка недостатній, щоб розкрити основну ідею статті – про особливості навчання в Уманському державному університеті. Скорочений заголовок «Сучасна освіта» дає можливість збільшити кегль шрифту та підвищити читаність тексту. Такий заголовок може бути використаний для багатьох матеріалів, але він нічого не повідомляє про суть, не містить ключових слів.

Заголовки журнальних статей або інтригують читача, або розкривають суть матеріалу. Точність відображення реального змісту дуже важлива – сприйняття змісту і довіра читачів падає , коли значення фактів применшується чи перебільшується. Не може впливти на читача заголовок, в якому використані слова, що не мають відношення до матеріалу, чи робиться акцент на другорядних лініях сюжету. Будь-які скорочення погано сприймаються у заголовках, крім часто вживаних і широко відомих. Неінформативним є заголовок «Марія Ткаченко відзначає свій 90 день народження», цікавішим був би заголовок «І в 90 років Марія Ткаченко веде світське життя». Для офіційно-документальних статей суспільно-політичних видань характерні заголовки, що включають строго нормовані для визначених груп документів слова: «Укази ...», «Кодекс...», «Інструкція...», «Технологічні правила...».

Найкращі заголовки – компактні, у теперішньому часі для створення  відчуття реального часу, близькості до події. Особливо це важливо у громадсько-політичних журналах. Короткі заголовки сприймаються найкраще, крім цього, читач швидше схоплює суть, якщо слова також короткі. Вибір заголовка, підбір точного значеннєвого відтінку слова, а ще й короткого – важка справа і автор не завжди може сам врахувати все необхідне. Тому, мабуть, у більшості європейських редакцій існує посада копірайтера, який формулює заголовки, враховує всі необхідні вимоги – оформлювальні, рекламні, змістові, концептуальні. Простий спосіб формулювання заголовка – скласти звичайне речення, що передає суть матеріалу, і прибрати зайві слова.

Формування багаторядкових заголовків вимагає підвищеної уваги. Довгі заголовки важки для сприйняття, найкраще, щоб довжина заголовка не перевищувала 45 знаків, для однорядкових не більше 32 знаків, дворядкових – по 22 знака в кожному рядку, трирядкових – по 15 знаків. Дієслово - головний елемент заголовка - у багаторядковому варіанті має стояти в першому рядку, а складні присудки, прикметники й обумовлені ними іменники, а також устояні словосполучення – в одному рядку.