Інвестиції.Використання інвестицій в Україні

У Швеції використовується державна система податкових пільг на інвестиційні резерви. Дана система передбачає резервування інвестиційних коштів у розмірі 40% комерційних доходів, які не підлягають оподаткуванню.

У Китаї з метою покращення інвестиційного клімату у 2007 році було впроваджено єдину податкову ставку для національних та іноземних підприємств у розмірі 25 %, а пільгові податкові режими було скасовано. Стосовно підприємств, для яких діяло звільнення або зниження податку протягом фіксованого періоду, з 1 січня 2008 року зберігалося застосування раніше закріплених податкових ставок до закінчення встановленого терміну дії пільги.

Досвід Китаю зі створення вільних економічних зон (ВЕЗ) свідчить про те, що модель залучення іноземного капіталу, заснована на функціонуванні ВЕЗ, є цілком реалістичною, дозволяє досягти стійких темпів економічного зростання та сприяти вирішенню багатьох соціально-економічних проблем. Однак, реалізація такої моделі потребує значних витрат матеріальних, фінансових та трудових ресурсів, перш за все на створення потужної виробничої інфраструктури.

Податкове законодавство Японії стимулює інвестування передового обладнання через надання права вираховувати з податку на прибуток 7% розміру інвестицій, котрі забезпечують створення нових матеріалів і електронної техніки.

Аналіз свідчить, що за умов стабільного законодавства, найбільш ефективним важелем впливу на інвестиційні процеси є податки, а точніше податкові пільги, що надаються інвесторам, як вітчизняним, так і іноземним. Політика оподаткування прибутку, амортизаційна політика та різноманітні форми податкових субсидій та кредитів – найголовніші методи регулювання капіталовкладень і капіталопозичення у розвиненій ринковій економіці, особливо у періоди депресій та криз.

Сьогодні увага приділяється лише окремим аспектам таких важелів державного регулювання, як бюджетна, грошово-кредитна, податкова, митна та валютна політики, але проблема активізації діяльності інвестиційної сфери економіки за допомогою цих засобів розглядається лише опосередковано. В той же час падіння обсягів інвестицій, що забезпечують відтворення економіки підприємств та темпи її зростання – одна з найболючіших проблем України. У країнах розвинутої ринкової економіки використовуються різні методи державного стимулювання інвестиційних процесів – податкові, амортизаційні, кредитні тощо.

Західні країни широко використовують податкові канікули, податкові інвестиційні відрахування і податкові інвестиційні кредити для стимулювання виробничих капіталовкладень, враховуючи при цьому економічну ситуацію та необхідність розвитку тих або інших галузей. Наприклад, в США для прискорення оновлення виробничого потенціалу та стимулювання розвитку активної частини основних фондів використовується податковий інвестиційний кредит, який вираховується із суми обчисленого податку на прибуток та йде на придбання нових машин та устаткування. Інвестиційна знижка скорочує податкові платежі на 19,5 – 49,7%, але держава виправдано йде на таке скорочення.

Слід зауважити, що в управлінні інвестиційним процесом велике значення має амортизаційна політика, якій відводиться пріоритетне значення у стимулюванні інвестицій таких країн, як Франція, Німеччина, Великобританія. Амортизаційне законодавство цих країн крім традиційного рівномірного списання амортизаційних відрахувань передбачає використання пільгового порядку амортизації обладнання (прискорених норм амортизації). Ціллю даного метода є стимулювання інтенсивного оновлення засобів виробництва і подолання морального зносу технічних засобів. Застосування прискорених норм амортизації здійснюється в США, Великобританії, Німеччині, Японії, Франції, Італії та інших країнах. У Німеччині дозволяється списання 40% витрат на придбання нового обладнання в перший рік експлуатації.

Повчальним є досвід розвинутих країн щодо залучення іноземних інвестицій в національну економіку. Уряд США використовує спеціальні програми по залученню іноземного капіталу, які включають різні системи пільгового кредитування та страхування іноземних інвестицій, надання земельних ділянок для будівництва промислових підприємств.

Лідером по імпорту капіталу в Європі є Великобританія. Її політика «відкритих дверей» надала іноземним інвестиціям практично вільний доступ на внутрішній ринок капіталу. Система оподаткування побудована таким чином, що капіталовкладення в обладнання та НДДКР не оподатковуються, інвестиції у будівництво споруд оподатковуються за ставкою, зниженою на 79%. Для найбільш важливих інвестиційних проектів вартістю не менше 0,5 млн. фунтів стерлінгів діє система державної конкурсної допомоги, максимальний розмір якої може становити половину вартості проекту.

Ефективно діюча система залучення як власного, так і іноземного капіталу існує у Франції. Уряд країни виділяє інвесторам субсидії в розмірі 25% вартості всіх капіталовкладень у землю та обладнання, що купуються в перші три роки будівництва. Широко використовується система довгострокового пільгового кредитування.

Таким чином, досвід розвинутих країн свідчить, що інвестиційні потоки, система податкових і митних пільг, кредитне забезпечення та державні гарантії є основними регуляторами розвитку сфери інвестування. Підприємства функціонують в інвестиційному кліматі, створення якого певною мірою бере на себе держава шляхом законодавчо-нормативного регулювання, забезпечення заходів гарантування і страхування інвестиційних ризиків, прямого державного фінансування інвестиційних програм.

4. Інновативність іноземних інвестицій як чинник структурної перебудови

Оцінку інноваційного потенціалу України здійснюють різні вітчизняні і світові організації, але картина її реального економічного стану і здатності до розвитку вельми різноманітні і не доволі точні. Так, за допомогою рейтингових оцінок за композитним та загальним індексом конкурентоспроможності серед 80 країн світу за показником ВВП на душу населення Україна займає 72-ге місце, за індексом технологій – 67-ме місце. За кількістю поданих заявок на патенти Україна відстає від Росії в сім разів (341 заявка від Росії і 45 заявок від України). Якщо перейти від показника поданих заявок до виданих патентів, наприклад, США, то України, на жаль, навіть немає у статистиці наукового фонду США; Росія отримала 202 патенти, Угорщина – 72, Польща – 17. Для порівняння наведено дані лідерів інноваційного процесу: США – 87 901 виданих патентів, Японія – 35 570, Німеччина – 11 444.

Зрозуміло, що резерви зростання товарообігу із зовнішнім світом на старій структурній і технологічній основі фактично вичерпані. Це стосується, передовсім, промисловості. За даними опитування керівників 1012 вітчизняних підприємств-експортерів, ситуація вкрай небезпечна: 29,9  основних фондів на цих підприємствах вкрай застаріли (понад 20 років), лише 6,8% із цих підприємств працюють за новими технологіями, 18,7 % – не впроваджують енерго- та ресурсоощадні технології.

Слід зазначити, що в обсязі українського експорту до країн ЄС понад   70 % становить продукція з невисокою доданою вартістю, зокрема 18% – чорні метали. З ЄС Україна ввозить значну частину промислового устаткування, приладів, транспортних засобів. Це означає, що вітчизняне машинобудування використовує свій потенціал неефективно. За роки економічного зростання експорт машинобудівної продукції зріс на 149,5%, а імпорт – на 282,9%, тобто імпорт вдвічі більший за експорт. Патентно-ліцензійна торгівля має теж незначні успіхи. Трансфер технологій не розвинутий. Водночас світовий досвід показує, що основними формами трансферу технологій є чотири складові:

                 патентно-ліцензійна торгівля правами на об'єкти промислової власності;

                 прямі іноземні інвестиції в нове обладнання і технології;

                 формування спільних підприємств на інноваційній основі;

                 лізинг техніки та трансфер продукції машинобудування із використанням нових технологій.

Із вищеназваних форм майже 80% обсягу усіх світових операцій з комерційного передавання технологій припадає на продаж ліцензій на винаходи і ноу-хау. B українському експортному обсязі пропорції порівняно пріоритетних напрямків – готові засоби виробництва і ліцензійні витрати – 46:1. Ha придбання готових засобів виробництва Україна витратила 54,8% загального обсягу інноваційних інвестицій.

Наприклад, у 2010 p. у країну надійшло 52 021 млн. дол. прямих іноземних інвестицій, і це на 10,7% більше ніж в 2009 p. Але головне те, що галузі, в які ці інвестиції вкладені, ніяк не можна назвати стратегічно важливими для держави. Це фінансова сфера – 21%, промисловість – 23%, торгівля – 10%, операції з нерухомістю – 10,2% У високотехнологічний інноваційний сектор практично нічого не вкладено.

Найбільш доступним альтернативним джерелом формування інвестиційних ресурсів в інноваційній діяльності можуть стати венчурні фонди. Венчурний фонд – це недиверсифікований інститут спільного інвестування (ІСІ) закритого типу, який здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш ніж на 50% складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі.

На сьогодні в Україні зареєстровано 636 венчурних фондів, всі вони створені за рахунок іноземного капіталу, проте займаються фінансуванням здебільшого традиційних проектів або невеликих продуктових інновацій. Це свідчить про відсутність стимулів у них вкладати кошти в інноваційні проекти за високого рівня ризику.

Слабка інноваційна орієнтація венчурного капіталу в Україні не дозволяє використовувати наявні напрацювання у мікроелектроніці, медичних, біо- і нанотехнології, хоча в Україні існує близько 300 інноваційних секторів, які відрізняються перспективами створення висококонкурентоспособних компаній і швидкої комерціалізації технологічних розробок. Сприятливими факторами розвитку венчурного інвестування в Україні є: наявність висококваліфікованої робочої сили; заділи нових знань у фундаментальному і прикладному секторі науки; географічна і суспільно-політична близькість до ЄС; наявність інноваційних секторів та інвестиційних ресурсів і т.д.

Розвиток венчурної індустрії України стримують наступні негативні чинники: слабка законодавча база, недостатність обсягів інвестиційних ресурсів, адже згідно з діючим законодавством, фізичні особи та інституційні інвестори не можуть інвестувати у венчурні фонди, слабкість фондового ринку та відсутність гарантій для венчурного інвестора, які б обмежували його ризики, нерозвиненість неформального сектору венчурного бізнесу.

Щоб забезпечити ефективне використання науково-технологічного й інтелектуального потенціалу України шляхом розвитку венчурного бізнесу вважаємо необхідним здійснення наступних заходів: створити Центральний венчурний фонд, що має здійснювати пряме надання капіталу венчурним фондам, сприяти зниженню венчурних ризиків приватних інвесторів, у тому числі шляхом державних гарантій за кредитами венчурним фондам, впливати на диверсифікацію капіталів приватних венчурних фондів шляхом участі державного венчурного фонду в спеціально відібраних проектах.

Ще однією проблемою в галузі інвестиційно-інноваційної діяльності в Україні є недосконалість державного регулювання цієї сфери. Сьогодні в Україні прийнято достатньо нормативно-правових актів, які регулюють та стимулюють інноваційну та інвестиційну діяльність, але у той же час вони є суперечливими.

Державне стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності включає прямі й непрямі інструменти.

До прямих інструментів належать:

- надання пільгових кредитів підприємствам і організаціям, що здійснюють наукові розробки;

- безоплатна передача (або передача на пільгових умовах) державного майна та земельних ділянок для організації інноваційних підприємств; розвиток інноваційної інфраструктури;

- розробка і впровадження різноманітних програм, спрямованих на підвищення інвестиційно-інноваційної активності бізнесу;

- державні замовлення, переважно у формі контрактів на проведення НДДКР та забезпечення початкового попиту на нововведення;

- створення науково-технічних зон зі спеціальним режимом інноваційно-інвестиційної діяльності.

До непрямих відносять:

- податкові пільги на інвестиції, що здійснюються в інноваційній сфері;

- митні пільги;

- прискорена амортизація.

Вітчизняне законодавство передбачає, перш за все, використання прямих методів підтримки і стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності, зокрема бюджетне фінансування.

Держава надає правові та фінансові гарантії на виконання своїх зобов'язань перед країнами - донорами та міжнародними фінансовими і не фінансовими організаціями - донорами для здійснення спільних проектів і програм розвитку. Такі гарантії визначаються у відповідних міжнародних рамкових і інших документах, укладених між державами, які також можна зарахувати до прямих методів інвестування.

Загальна ситуація в системі оподаткування та здійснення фіскальної політики урядом України у цій сфері управління економікою призвела до занепаду наукових організацій та установ, особливо галузевої науки, які втратили основні джерела фінансування з боку промислового виробництва на фоні зменшення прямих асигнувань на розвиток науки, техніки та інновацій з державного бюджету країни.

Отже, реалізація інноваційної моделі економічного розвитку можлива за умови забезпечення платоспроможного попиту на інноваційні досягнення з боку реального сектору економіки. Відповідно до цього державна політика спрямовується не стільки на залучення інвестицій у будь-які сектори економіки та пряме фінансування з бюджету наукових і науково-технічних робіт, скільки на створення належних умов, які б змушували підприємців використовувати інновації як засіб конкурентної боротьби.

Висновок

Соціально-економічний стан розвитку нашої країни на нинішньому етапі робить нагальним проведення активної державної політики з розвитку інвестиційної діяльності, яка сприятиме:

      збалансованому розвитку державного та приватного сектору;

      концентрації зусиль на пріоритетах розвитку, підвищенню привабливості об'єктів інвестування;

      створенню умов як для прямої участі держави в інвестуванні, так і непрямої шляхом стимулювання залучення інвестицій.