Автор работы: Пользователь скрыл имя, 31 Июля 2011 в 21:37, курсовая работа
Королівські грамоти, видані в різний час, надавали їм певну автономію у внутрішніх справах. Ще більше значення мали в тому ж відношенні так звані фундаментальні угоди, які укладалися самими колоністами. В залежності від того, кому належало верховенство влади, колонії ділилися в середині 18 ст. на три групи: коронні, які перебували під управлінням королівських чиновників (південні); приватновласницькі - вважалися власністю окремих осіб (Пенсільванія, Делавер , Мериленд); колонії, які користувалися самоврядуванням на підставі королівських хартій (Коннектикут, Род-Айленд).
Вступ 3
1. Війна за незалежність у Північній Америці, її особливості. 4
2. Формування державності США: Декларація незалежності 1776.; Статті Конференції 1781р.; Конституція 1787р. 16
Висновки 28
Список використаної літератури 29
Конституція не ліквідувала політичної автономії штатів, але вона протипоставила їй сильну центральну владу, Конфедерація перетворилась у федерацію. Основним принципом Конституції став принцип «поділу властей», проголошений свого часу англійським філософом Локком і розвинутий видатним мислителем Франції Монтеск'є - «одна влада стримує іншу». Вища загально-федеральна законодавча влада вручалась Конгресу, який складався з двох палат: нижня - палата представників, верхня - сенат. Двопалатна структура парламенту відображає федеративний устрій держави. Палата представників обиралася терміном на два роки прямим голосуванням із числа громадян, які досягали 25-літнього віку. У той час виборчі округи були рівними за своєю чисельністю (по 30 тис. жителів). Було потрібно також, щоб особа, обрана в палату представників, не менше 7 років була громадянином США і проживала в момент обрання в тому штаті, в якому обирається. Члени сенату обиралися законодавчими зборами штатів по 2 сенатори від кожного. 17 поправка до Конституції, прийнята в 1913 p., установила, що сенатори обираються безпосередньо населенням штату шляхом прямих виборів. Віковий ценз для сенаторів - 30 років (було потрібно, щоб він був громадянином США не менше 9 років і жив у цьому штаті). Термін їхніх повноважень 6 років. Через 2 роки 1/3 сенаторів повинна переобиратись. Головою сенату був віце-президент. Конституція наділяє сенат правом контролю за діяльністю вищих федеральних посадових осіб, включаючи президента.
Якщо 2/3 сенаторів підтримують обвинувачення, висунуте палатою представників, то винний звільняється з посади. У даному випадку сенат діє в порядку імпічменту (резолюція недовіри). Це вважається дійовим засобом обмеження виконавчої і судової влади. Лише за згодою сенату президент може укладати міжнародні договори, призначати послів, членів Верховного суду тощо.
Отже, обсяг повноважень сенату набагато ширший, ніж палати представників, і він є немов би гальмом стосовно неї. Варто проте зазначити, що палата представників і сенат наділені однаковими правами в тому, що стосується законодавчої ініціативи і прийняття законів. Як бачимо, компетенція конгресу в порівнянні з повноваженнями, визначеними статтями конфедерації, значно розширилась.
Він отримав право: видавати закони по регулюванню зовнішньої і внутрішньої торгівлі, карбуванню монет, роботі поштових відомств, набору і утримування армії, оголошувати війну, укладати зовнішні позики, встановлювати одиницю мір і ваг, вводити правила про натуралізацію майбутніх американців громадян, видавати акти по управлінню й організації судноплавства. Йому належать повноваження по виданню актів по організації придушення заколотів, 16-та поправка, прийнята в 1913 p., надала конгресові право встановлювати прибутковий податок. Передача багатьох прав із ведення штатів до федеральних органів свідчить про концентрацію влади.
Члени
конгресу одержують платню, але під
час перебування в
Виконавча влада вручалась президенту США, він обирався двоступеневими виборами, терміном на 4 роки. Його вік повинен бути не нижче 35 років і термін проживання в США не менше 14 років. Кількість президентських виборщиків у штаті дорівнює загальному числу представників цього штату в обох палатах конгресу. Виборщиків обирає населення в перший вівторок після першого понеділка листопада високосного року.
Президент вступає на посаду лише після того, як прийме присягу, і приступає до обов'язків на початку березня того ж року. У день інавгурації він дає клятву шанувати і дотримуватися Конституції, виголошує промову програмного характеру.
Президент - глава держави і федеральної адміністрації. Але він може бути усунутий від посади резолюцією недовіри, прийнятої конгресом. Президент є головнокомандуючим армією та флотом , може призначати і зміщати будь-якого члена свого кабінету. Як глава держави, він здійснює функції представництва: приймає і призначає послів. За порадою і за згодою сенату призначає членів верховного суду США і суддів федеральної системи.
Президент покликаний забезпечити точне дотримання федеральних законів, має право помилувати і відстрочити виконання вироків по справах про злочини проти СІЛА (передбачається, що це право є гарантією від сваволі суддів).
Як глава уряду, президент визначає обов'язки всіх міністрів, посадових осіб США, вимагає від керівників кожного департаменту, міністерства письмової думки по будь-якому питанню.
Президент - єдиний офіційний керівник виконавчої влади. Аналізуючи взаємовідносини законодавчої і виконавчої влади, слід зазначити, що у випадку розбіжностей між палатами конгресу президент має право перенести термін сесії, а при потребі - негайно скликати засідання палат. Крім того, будь-який законопроект, прийнятий конгресом, потребує підпису президента. Причому, якщо протягом і о днів він не висловлюється проти нього, останній набуває законної сили. Якщо ж президент не згодний із законом, вважається, що він наклав вето на нього.
Щоб відхилити президентське вето, потрібно повторне прийняття законопроекту 2/3 членів конгресу. Вето мислиться як гарантія від сваволі законодавців. У той же час президент не залежить від того, як буде сприйнята проведена ним політика в палатах, за винятком випадків, коли здійснення цієї політики було б неможливе без сприяння конгресу (асигнування, укладення міжнародних договорів тощо.).
Вища судова влада перебуває у віданні Верховного суду США. Його члени призначалися президентом «за порадою і згодою сенату» і зберігають свої посади довічно. Конституція забороняє зменшувати їх зарплату.
Право
перегляду законів, прийнятих конгресом,
і актів виконавчої влади при
їхній невідповідності
Вони чітко розуміли, яку мету повинна переслідувати утворена ними конституційна система і які завдання вона покликана виконувати. Як вказував історик В.Г. Шечатнов, «батьки фундаторі... апробували різноманітні варіанти створення міцної буржуазної держави. Вони цілком усвідомлювали розбіжності своїх інтересів з інтересами народу й у разі потреби були готові до най рішучих дій». Саме тому в текст конституції нової незалежної держави не було включено спеціального розділу про права і свободи громадян.
У період її упорядкування й обговорення ідеологи Американської революції розцінювали спеціальний звід гарантій прав і свобод («Білль про права») як конституційну надмірність, висловлюючи думку, що «стримування і противаги» системи поділу влад цілком достатні для забезпечення законності і справедливого правління. «Конституція сама по собі, у будь-якому її практичному смислі й у будь-якому її корисному застосуванні є Біллем про права»,- доводив А. Хамільтон.
Як підтверджують американські історики, «батьки фундатори» вважали права особистості «природними», а тому - не потребували фіксації в тексті основного закону. Такий їх перелік міг бути нібито витлумачений як вичерпний список усіх прав і свобод, які до нього не ввійшли.
Противники
включення зводу гарантій прав і
свобод у федеральну конституцію
посилались також на те, що необхідні
права і свободи вже
Відсутність широкого переліку прав і свобод викликало різку критику цього документа з боку анти федералістів і демократично настроєних законодавців у штатах. Під тиском демократичної громадськості, знову обраному конгресу в 1789 Р- були запропоновані проекти поправок, які містять положення про політичні й особисті права громадян. Прийняті ним ю поправок, що дістали назву Федерального Білля про права, були ратифіковані до із грудня 1791р.- Історичним предтечею американського Білля про права був британський Білль про права 1689 p., який обмежив владу монарха і проголосив ряд прав і свобод його підданих. У пам'яті громадян молодої буржуазної республіки ще не згладилася сваволя, яка чинилася британською короною стосовно своїх політичних і релігійних противників. Тому вороже ставлення до влади країни - метрополії набуло форми недовіри не до влади взагалі, а до сильної, централізованої влади, яку уособлював собою федеральний уряд за Конституцією 1787 p., і яка:
Положення, що стосувалися особистих прав громадян і процесуальних гарантій правосуддя, містилися в 2,3,4,5,6 і 8 поправках.
Наступний розвиток США йшов під знаком наростаючого зміцнення позицій крупної буржуазії в державі. Молода держава відразу ж почала проводити активну експансіоністську політику, спрямовану на розширення своєї території. Шляхом покупок колоній інших держав (наприклад, Флориди в Іспанії, Луїзіани у Франції), захоплення мексиканських земель і особливо в результаті знищення і виселення індійців, територія США до 60-х років 19 ст. зросла майже в 9 разів. Нові території перетворилися в штати. Процедура їхнього перетворення визначалася
Великим ордонансом 1791р. для цього потрібно було мати певне число жителів, свою конституцію і відповідне клопотання до федерального конгресу. Рабство поширювалося на нові землі, що являло серйозну загрозу розвиткові капіталізму в США.
На
політико-правову ідеологію
Правоволодіння
і розпорядження приватною
Політичні
свободи, які не легко дісталися
американцям і які мали ідеологічно
першорядне значення в системі цінностей
буржуазного