Головою виконавчої влади ставав Президент. Дискутувалося пи­тання, чи має він  обиратися пожиттєво, чи тільки на чотири роки. Перший президент Дж. Вашингтон  виставляв свою кандидатуру двічі, оголосивши про небажання балотуватися на третій строк. За винятком Ф. Д. Рузвельта, який чотири рази обирався президентом (1932, 1936, 1940 та 1944), президенти США перебували на своїй посаді макси­мально дві каденції. Основне міркування: президент, якого турбують наступні вибори, часто домагається дешевої популярності. Сьогодні вважається, що перший термін перебування при владі новообраний президент виконує основні передвиборні обіцянки, натомість у разі обрання на другий строк він має змогу проводити у життя малопопулярні, але життєво необхідні для країни реформи. Президент виступає главою держави, прем'єр-міністром і головнокомандуючим в одній особі. Він має бути не молодшим за 35 років. Обирається в ході дво­ступеневого голосування. Раз на чотири роки в «перший вівторок після першого понеділка листопада» обирається колегія виборців, а уже вона і обирає президента. До складання нині діючої двопартійної системи другий тур виборів мав певне значення - кандидатам, щоб заручитися голосами колегії виборців, доводилося домовлятися з ними, йти на певні поступки.

     Сьогодні  уже після першого туру, в силу партійної дисципліни, особа наступного президента перестає бути загадкою. Президент  призначає міністрів та вищих  чиновників зі згоди Конгресу (частину  затверджує Сенат, частину - палата представників), але може зміщувати їх одноосібно. Тим самим забезпечується єдність президентської команди -жоден міністр не може з якихось міркувань перейти у опозицію президентові, опираючись на підтримку конгресу. Також зі згоди Сенату затверджуються посли та члени Верховного Суду країни. Сенат же затверджує міжнародні договори, укладені президентом. У виключному віданні Палати представників - закони з регулювання внутрішньої і зовнішньої торгівлі, грошова емісія, трудове законодавство, військові витрати, зовнішні позики, правила натуралізації та набуття громадянства.

     Президент і міністри не є членами Конгресу і не залежать від його рішень. Президент  не має права законодавчої ініціативи, але протягом 10 днів після прийняття  закону зберігає право президентського  вето. Це вето може бути подолане кваліфікованою більшістю обох палат. Питання про імпічмент президента (піднімалося двічі за усю історію США, кожного разу безуспішно) вирішується у Сенаті кваліфікованою більшістю у 2/3 голосів.

     За  конституцією 1787 рі встановлювався ряд цензів. Виборче право регулювалося конституціями штатів, тим самим індіанці, негри, жінки були первісно позбавлені виборчих прав. Для працюючих білих чоло­віків існували віковий (25 років), освітній, майновий цензи та ценз осідлості. У 1787 р. з трьохмільйонного білого населення країни ви­борчим правом могли скористатися не більш як 120 тис. чоловік.

     Третьою гілкою влади стала судова. Конституція  встановлювала Верховний Суд  для перегляду законів, прийнятих  Конгресом. Члени Верховного Суду призначаються сенатом за поданням президента, їх посада є пожитєвою, але тільки «поки їх поведінка є бездоганною». Членам Верховного Суду не можна зменшувати заробітну плату. Згі­дно із Законом про судовлаштування (1789 p.), питання про неконсти­туційність закону в цілому чи його частини може бути поставлене будь-якою приватною особою чи організацією на тій підставі, що цей закон порушує якусь гарантію, встановлену конституцією для особи, честі, майна чи інших прав позивача.

     Конституція 1787 р. врегулювала питання про федеральні повно­важення та компетенцію штатів. Так, податки, бюджет, міжнародні договори та безпека Сполучених Штатів, питання зовнішньої торгівлі та торгівля між штатами є прерогативою федерального конгресу. Кон­гресу заборонено вводити подушний податок, призупиняти Habeas Corpus Act, крім випадків відкритого заколоту, вводити дворянські титули, встановлювати закони зі зворотною дією. В компетенції окремих штатів перебуває організація власного уряду, усі місцеві справи, включаючи поліцію і суд, карне, цивільне і процесуальне за­конодавство, торгівля в кордонах штату, робітниче законодавство і навіть невеликі збройні сили. Федеральному уряду втручання у внут­рішні справи штатів дозволене виключно для придушення заколотів і безпорядків.

     Як  уже зазначалося, конституція 1787 р. вступала у дію після ра­тифікації законодавчими зборами штатів. Під час обговорення було звернуто увагу на відсутність Білля про права (у Англії подібний до­кумент діяв ще з 1689 p.).

     У 1789 р. був обраний перший конгрес  і перший президент США. Ним став Дж. Вашингтон. Під тиском демократичних елементів у ве­ресні 1789 р. були прийняті 10 перших доповнень до конституції. Вони набрали чинності у грудні 1791 р. і дістали назву «Білля про права».

     Цей документ не скасовував рабовласництва, але вводив у молодій республіці основи буржуазної демократії. На той час це було великим завоюванням. Уже перша поправка встановлювала свободу віроспові­дання, свободи слова і друку та право на подання петицій. Друга - пра­во народу зберігати і носити зброю, «оскільки для безпеки вільної дер­жави необхідна добре влаштована міліція». Третя - визначала порядок розміщення військ на постій у житлах цивільних громадян. Четверта встановлювала порядок обшуків і затримань/ П'ята поправка визначала права підсудного, якому загрожує смертна кара за т. зв. capital crimes, зокрема право відмовлятися від надання показань, які можуть зашкодити тому, хто їх надає. Заборонялося двічі притягати особу до відповідальності за одним звинуваченням. ІШоста поправка гарантувала права звинуваченого у карному злочині на адвокатську допомогу, на дотримання судової процедури і на суд присяжних та визначала право на швидкий судовий розгляд справи. Сьома поправка стосувалася майнових позовів на суму, не меншу за 20 доларів. Гарантувався розгляд цих цивільних справ судом присяжних. Восьма поправка забороняла «надмірні» штрафи і застави для досудового звільнення та накладення «жорстоких і надзвичайних покарань». Дев'ята поправка стверджувала, що «перечисления в Конституції певних прав не повинне тлумачитися як заперечення чи зменшення інших прав, що зберігаються за народом», десята - надавала штатам можливість збільшувати громадянські права свого населення звиш загальнофедеральних.

     Ці  поправки не зачіпали основ работоргівлі, навпаки, остання про­довжувала визнаватися федеральним інститутом. Водночас десята поправка теоретично надавала законодавчим органам окремих штатів право скасовувати рабство на території власної юрисдикції.

     Відзначимо, що в конституції та у 10 поправках («Білль про права») відбилися три головні ідеї американської визвольної війни: наро­довладдя, громадянська рівність, засудження колоніальної політики. На жаль, наприкінці XVIII ст. ці ідеї історично не могли бути реалізо­вані у повному обсягу. Фактично конституція була прийнята голосами 2% населення, або близько 8% дорослих білих чоловіків. Корінне на­селення, жінки, негри, рівно як і білі чоловіки, які не подолали чис­ленних виборчих цензів, не були допущені до здійснення народовладдя, не користувалися громадянськими правами у повному обсязі або узагалі позбавлялися багатьох громадянських прав.

     Підкреслимо і ту обставину, що боротьба населення  північноаме­риканських колоній широко підтримувалася прогресивною громадсь­кістю усього світу. На боці повстанців билися понад 7 тисяч європей­ських добровольців, в тому числі майбутній провідник польського повстання 1794 р. Тадеуш Костюшко, французький соціаліст-утопіст Сен-Сімон, діяч Французької революції Лафайєт та ін. В країнах Європи було зібрано 2 млн ф. ст. на підтримку повсталого народу.

2. Формування державності США: Декларація незалежності 1776.; Статті Конференції 1781р.; Конституція 1787р.

      В наші дні Велика хартія вільностей вважається в США неформальним історичним джерелом конституційного права. Один із її примірників зберігається в Національному архіві США разом з оригіналом інших чисто американських конституційних документів, а сама вона підноситься офіційними колами як свідчення стародавньої англо-американської традиції поваги прав і свобод громадян, втіленої в Декларації незалежності, у конституції, у Біллі про права. « Коли ми віддаємо почесті Декларації незалежності... ми одночасно віддаємо   данину   поваги Великій хартії вільностей, із якої народилась Декларація...» - пише У.Бергер. Визначну роль у концепції природних прав і свобод громадян і в її практичній реалізації відіграв ряд документів, які з'явилися в ході американської революції.

      Йдеться Насамперед про дві Декларації, прийняті у 1776 році. Одна з них - Декларація прав Віргінії, яка набрала сили 12 червня 1776 року, тобто на 22 дні раніше Декларації незалежності, по-праву вважається одним із найважливіших документів в історії американського конституціоналізму. Цей документ, що являє собою по суті Білль про права, зробив найсерйозніший вплив на конституційну творчість незалежних штатів. У ньому містилися розділи, спеціально присвячені правам і свободам громадян.

      Відомий учений і суспільний діяч Німеччини Юрген Кучинський, приділивши у своєму аналізі джерел буржуазної концепції прав 
людини значне місце Віргінській декларації, писав: « Білль про 
права Віргінії, безсумнівно, є першим і класичним державним 
визначенням прав людини на капіталістичній стадії суспільного 
розвитку  людства».

      Могутнім   імпульсом   конституційного закріплення прав і свобод, початок якому поклала Віргінська декларація, стала прийнята 4 липня 1776 року Декларація незалежності - на другому конституційному конгресі.

      Автором проекту Декларації був З3~^х літній Томас Джефферсон - родоначальник демократичної ідейно-політичної традиції в США. Створюючи порівняно невеличкий за своїм обсягом документ, Томас Джефферсон спирався як на теорії американських і європейських просвітителів, так і на революційний досвід населення англійських колоній. Не всі свої демократичні перетворення йому вдалося втілити.

      Відомо, наприклад, що стаття, яка засуджує рабство, була видалена з проекту  на настійну вимогу Південної Карагани і Джорджи. Проте створена ним політична теорія Декларація носить явно виражений   демократичний   і революційний характер. Декларація незалежності складається з преамбули, чотирьох частин, переліку «самоочевидних істин», списку викладів англійського короля і заключної частини, в якій сказано, що «сполучені колонії відтепер є і по-праву повинні бути вільними і незалежними державами».

      Самий акт оголошення колишніх британських  колоній незалежними суверенними  державами (створення США як єдиної федеративної республіки відбудеться в момент вступу в силу конституції 17&7Р-) був подією виняткової важливості не лише для самих американців, але й для зовнішнього світу. Проте не менше значення мали положення Декларації, у яких говорилося про людей, суспільство і державу.

      Друга частина Декларації починається просто й урочисто: «Ми вважаємо самоочевидними такі істини: усі люди створені рівними і наділені Творцем певними невід'ємними правами, серед яких -право на життя, свободу і прагнення до щастя». Насамперед варто зазначити, що принцип рівності поширюється аж ніяк не на всіх людей, а лише на білих чоловіків - власників. Всі раби за своїм становищем були не суб'єктами цивільних прав, а об'єктами цивільних правовідносин - купівлі, продажу й обміну. Принцип рівності не поширювався також на корінних жителів Америки - індійців, які хоча й не були рабами, але цілком виключалися з політичної спільноти. Жінки не мали політичної правоздатності, їхня цивільна правоздатність була обмежена. Цей перелік виглядає досить скромно в порівнянні з Віргінською декларацією прав, У Декларації незалежності немає згадки про виборчі права, процесуальні гарантії правосуддя, свободу преси, свободу віросповідань. Але не має в ній і згадки про право приватної власності. Хоча це не означало її скасування. Оцінюючи історичне значення документу, американські вчені відзначали важливість положення про «прагнення до щастя». «Саме ця ідея про право людини на прагнення до щастя складає святу святих революційної доктрини Декларації незалежності; саме ця ідея, завдяки доданій їй величі, вічної загальної форми робить документ наповненим глибоким змістом і хвилюючим для всіх часів». Найважливіше значення мало також положення Декларації про те, що народ має право не лише скинути неугодний йому уряд, але й при певних обставинах зобов'язаний зробити це. Одночасно з розробкою проекту Декларації незалежності спеціальна комісія континентального конгресу розробила проект Конституції «Об'єднаних колоній», який був поданий конгресу 12 липня 1776 p., а затверджений у 1777р. Однак цей документ, що іменувався «Статті конфедерації і вічного союзу», набирав сили тільки з і березня 1781 р. після затвердження його всіма державними (штатами). «Статті конфедерації» були швидше міжнародно-правовим договором про утворення союзу 13 незалежних держав-конфедерацій, створеного «для загальної оборони, забезпечення своїх свобод, а також взаємного і загального добробуту». Кожна держава (штат) зберігає свій суверенітет у внутрішніх і зовнішніх справах. Члени конфедерації зобов’язувалися допомагати один одному у випадку будь-якого роду зазіхань на одного з її членів.

      Для керівництва загальними справами конфедерації затверджувався однопалатний конгрес  із делегацій, які обиралися законодавчими  органами штатів. Кожна делегація  мала в конгресі один голос. У період між сесіями конгресу його повноваження повинен був здійснювати «комітет штатів», який складався з делегатів від кожного члена конфедерації.

      Повноваження  конфедеральних органів були дуже обмежені. Вони не могли прийняти рішення по найважливіших питаннях без згоди  більшості (9) членів конфедерації. Вони не мали права та й не могли примушувати членів конфедерації до виконання прийнятих рішень.

      У їх руках не було власних фінансових зборів, тому що вони не могли встановлювати  і збирати податки.

      Перемога  Штатів над Англією була поворотним пунктом у американській революції. З цього часу її керівна сила - буржуазія і крупні землевласники - прагнуть до роззброєння революційної армії.

      У вересні 1786 р. під керівництвом Даніеля Шейса відбулося перше збройне повстання американських трудящих. Вони вимагали безкоштовної роздачі землі, анулювання державних і приватних боргів. Повсталі знищили в судах боргові розписки бідняків, звільнили з тюрем боржників, вимагали повного переділу земель, докорінної реорганізації судів і адміністративних органів. Повстання хоча й було жорстоко придушене, все ж налякані буржуазія і плантатори зважилися на зміну державного ладу колоній, які об'єдналися.

      Вранці  29 травня 1787 р. в будинку філадельфійського Стейт-хауза зібралися 55 делегатів із 12 штатів. Вони приїхали в столицю для того, щоб, за висловом одного з них - Дж. Вашингтона, -«привести революцію до щасливого завершення». Створена для захисту інтересів пануючих класів, конституція не могла не відображати дух американської революції. Вона стала видатним документом свого часу, закріпила в Сполучених Штатах буржуазно-республіканський лад.

      17 вересня 1787 р. Конвент схвалив проект Конституції, і після її ратифікації (3/4 штатів) 4 березня 1789 р. вона набула законної сили. Конституція США 1787 p. складалася з 7 частин (розділів). У стислій вступній частині Конституції її розробка і прийняття обґрунтовані такими причинами: утворенням більш досконалого союзу, утвердженням правосуддя, охороною внутрішнього спокою, організацією спільної оборони. У преамбулі говориться про сприяння добробуту тим, хто живий, і про надання їм і їхнім нащадкам благ і свобод. Революційні гасла Декларації незалежності про права і свободи американських громадян не згадуються. Упорядники прагнули закріпити права і владу в США за багатою меншістю, всупереч демократичній більшості. Отже, структура загально-федеральних властей і їхньої компетенції відповідала в першу чергу крупної буржуазії і плантаторів. У цьому смислі Конституція зробила крок назад у порівнянні з Декларацією незалежності.