Шляхи забезпечення інноваційного типу розширеного відтворення економіки

Найбільша частка підприємств, які вдосконалюють (самостійно покращують) наявні технології, припадає на сферу виробництва офісного устатковання та електронно-обчислювальних машин - 46,7% підприємств. Слід зазначити, що підприємства цього виду діяльності найбільш активно переходять на використання передових промислових технологій, оскільки біля половини з них мають технологічні процеси, вік яких не перевищує 5 років

Із загальної кількості обстежених підприємств лише 21,1% виробників промислової продукції повідомили про те, що планують протягом 2009–2011рр. заміну існуючих технологій на передові. Переважна більшість з них (від 80% до 100% підприємств виду діяльності) готові лише до незначних змін (до 25%). Разом з тим, понад 30% підприємств з виробництва офісного устаткування та електронно-обчислювальних машин, а також половина підприємств з виробництва тютюнових виробів планують замінити існуючі технології на передові на 26–75%.

Рис. 2.4. Розподіл підприємств за методами впровадження ППТ

Основний фактор, що перешкоджав провадженню передових технологій, - обмеженість фінансування, про що зазначили 44% підприємств. Майже в однаковій мірі заважали впроваджувати передові промислові технології такі фактори як низькокваліфікований персонал (3,4%), неспроможність керівників оцінити нові технології (4,9%), організаційні та правові проблеми (5,2%) та відсутність науково-технічної підтримки з боку інших організацій (4,2%).

Рис. 2.5. Розподіл підприємств за факторами, що перешкоджають впроваджувати передові промислові технології

Із загальної кількості підприємств лише 4,5% випускали високотехнологічну продукцію (за переліком високотехнологічних товарів, гармонізованим з переліком, прийнятим у країнах ОЕСР), обсяг чистої виручки від реалізації якої склав лише 2,6% від загального обсягу реалізованої обстеженими підприємствами продукції. При цьому лише 6,7% підприємств запланувало в період 2010-2013 рр. освоєння нової для підприємства високотехнологічної продукції.

Експорт високотехнологічних товарів здійснювали 2,2% обстежених підприємств переробної промисловості, загальний обсяг яких становив 55% реалізованої українськими виробниками високотехнологічної продукції.

Із загальної кількості обстежених підприємств лише 10% мають системи управління якістю, яка відповідає вимогам стандарту ISO 9000, серед яких 21,6% здійснюють виробництво харчових продуктів, 14,7% - випускають машини та устаткування; 2,2% - сертифікат серії ISO 14000, більша частина яких - підприємства хімічної промисловості, з виробництва машин та устаткування, харчових продуктів та напоїв.

3. Шляхи забезпечення інноваційного типу розширеного відтворення економіки

Для реалізації інноваційних програм і поступового переходу до інноваційного типу розширеного відтворення необхідна відповідна цьому система організації з обґрунтованою структурою організаційних форм, які повинні знаходитись в постійному взаємозв’язку, єдності та взаємодії.

Функціонування кожного елементу інноваційної системи і взаємозв’язок між ними будуються на принципах організації: спеціалізації, пропорційності, поєднання самоорганізації й державного регулювання, матеріальної зацікавленості, комерційному розрахунку.

Інноваційній системі відтворення притаманні такі принципи організації, як динамічність, невизначеність, адаптивність, інтеграція, надмірність. При організації інноваційного процесу необхідно враховувати, що при переході на нову техніку і технологію настає певний момент розбалансування виробництва, що відображається на економічних показниках роботи підприємства й інших організаційних структур, а також на взаємовідносинах між ними. Тому необхідні динамічні та цілеспрямовані заходи, які забезпечують взаємодію всіх структурних елементів до закінчення періоду освоєння нової техніки.

Інновації завжди пов’язані зі значним ризиком, тому необхідно передбачити створення системи фінансових і матеріальних резервних фондів, венчурного капіталу та системи венчурних фірм.

Природною умовою реалізації інноваційної політики є оздоровлення економічного середовища, у якому виробничі підприємства і корпорації організують інноваційне відтворення, застосовують новітні технології та техніку, нові форми організації праці, виробництва, маркетингової діяльності, розроблені прикладною наукою та проектно-дослідницькою роботою. Економічна база повинна бути такою, щоб стимулювати інноваційний процес на всіх його стадіях: від зародження нової ідеї до її реалізації в нову техніку, технологію та використання в процесі відтворення.

Держава повинна фінансувати на певних умовах фундаментальну науку, науково-дослідницькі центри, проектно-дослідницькі організації. Виробничі формування можуть отримувати замовлення на виробництво нової техніки, випробування та відпрацювання нової ключової технології з забезпеченням гарантованої оплати по договірним цінам, орієнтування на ціни, які складаються в даний час на ринку.

Ціноутворення на нову техніку повинне бути орієнтоване на вирішення трьох завдань: компенсації підвищених витрат виробника нової техніки; фіксації в ціні частки ефекту, яка підлягає перерозподілу між всіма учасниками науково-виробничого циклу; здешевленню одиниці ефекту для споживача нової техніки з урахуванням сфери її застосування. Крім того, при ціноутворенні на нову техніку потрібно орієнтуватися на рівень попиту та пропозиції. Завищення цін на нову техніку уповільнює її застосування, а зниження - обмежує виробництво.

Заміна застарілого виробу кращим за якістю потребує встановлення нижчої та вищої меж ціни, перша із яких гарантує збереження попередньої рентабельності виробнику, а друга - споживачу нової техніки. Ціни на вироби параметричного ряду, які здатні задовольнити ту ж потребу, встановлюються за допомогою надбавок і знижок. Заохочувальні надбавки (знижки) до оптових цін реалізують диференційний науково-технологічний прибуток (збиток), який отримують підприємства, які виробляють і застосовують нову (застарілу) техніку.

Держава повинна стимулювати інноваційний тип відтворення на підприємствах і в корпораціях не лише економічно обґрунтованою ціною, але й забезпеченням замовлення матеріальних ресурсів з централізованих закупок своїх запасів і резервних фондів на регіональному рівні.

Вплив держави повинен бути спрямований на підтримку створення ПФГ для розвитку інноваційного процесу в пріоритетних напрямках промислового виробництва. Для активного залучення ПФГ в інноваційну сферу необхідні створення і коригування відповідної законодавчої бази. Важливо фінансувати інноваційні ПФГ, стимулюючи створення стратегічних альянсів, в яких об’єднуються зусилля, які забезпечують кожному підприємству-учаснику доступ до результатів спільно виконаних проектів, програм, НДДКР, баз і банків даних тощо; вхід до ПФГ науково-виробничих об’єднань, які випускають функціонально або технологічно близьку наукомістку продукцію, науково-дослідницьких та досвідно-конструкторських організацій.

Виробничі підприємства, тим більше інноваційні, виключені зі сфери інтересів комерційних фінансових установ. Їх становище посилюється загальним курсом Національного банку України (НБУ) щодо кредитної політики виробничих підприємств. Введені обмеження комерційним банкам на пріоритет їх кредитів, діє висока недиференційована ставка комерційним банкам по кредитам НБУ. У цих умовах вони зацікавлені в максимальній оборотності своїх коштів. У зв’язку з цим виробничі підприємства отримують кредити на вельми короткі строки під високі відсотки. Вони, таким чином, позбавлені можливості отримання довгострокових кредитів від комерційних банків. За таких умов підприємствам брати кредити економічно невигідно. Як відомо, у ринкових умовах підприємці припиняють інвестування при збігу грошової ставки (норми відсотка на ринку позикових капіталів) з натуральною відсотковою ставкою (мірою прибутковості на вкладений капітал). Необхідний механізм перетворення короткострокового грошового капіталу в довгостроковий. Потрібна цілеспрямована політика по створенню механізму, коригуванню законодавчих актів по кредитуванню, які б зіграли роль первісного імпульсу в ланці ініціювання підприємців на інноваційне відтворення.

Для фінансового і матеріального забезпечення інноваційного процесу необхідно формування лізингового підприємництва як особової галузі економічної діяльності, починаючи його зі створення мережі підприємницьких структур, які здійснюють лізингові операції у великих містах та регіонах. Найбільш прийнятний напрям лізингових операцій - це великі наукомісткі галузі.

Важливішим економічним механізмом стимулювання інноваційного відтворення може бути стимулююча система оподаткування. Інноваційні формування будь-якого розміру можуть мати привілеї в оподаткуванні не менш широкого кола, ніж малі підприємства. Ці пільги повинні стимулювати інноваційне відтворення на підприємствах усіх організаційно-правових форм власності й господарювання; інвесторів (включаючи іноземних) інноваційного процесу; державні інноваційні програми; підвищення якості інноваційної продукції та технологій шляхом зниження ставок податку при досягненні відповідних нормативів тощо.

Інноваційні підприємства та організації також повинні стимулюватися за допомогою ефективної амортизаційної політики. Амортизаційний фонд при інноваційному відтворенні виступає фінансовим джерелом не лише відновлення, але й розширення основних фондів. В останні роки амортизація не виконує цих функцій через знижену оцінку основних фондів, низькі норми амортизації. Необхідна розробка правового нормативного акту, у якому знайшли б відображення вимоги економічних законів ринкового господарювання, мотиваційний механізм стимулювання інноваційного процесу, враховуючи гіперінфляційний фактор.

Підприємства, корпорації, які перейшли на інноваційне відтворення, потрапляють в поле найвищої напруги, тому вони потребують стратегії та механізму управління підприємницьким ризиком. Елементами страхування підприємницького ризику є:

   обов’язкове державне комплексне страхування підприємств і корпорацій у тих галузях, сферах і регіонах, які піддаються постійному завищеному впливу несприятливих і непередбачених обставин;

   добровільне страхування як за допомогою державної, так і комерційної системи страхування;

   венчурний капітал, який формується спеціальними фондами, банками тощо.

Доцільно розробляти на підприємствах план впровадження нововведень, який дозволить відповісти на питання: як, які нововведення залучати, хто забезпечить їх введення, коли вводити, які ресурси і кошти потрібні для введення, де знайти ці кошти, як організувати роботу працівників, які приймають участь в процесі влучення нововведень.

Інноваційність підприємства визначається його стратегією. Внутрішньогосподарський механізм повинен бути орієнтований на фінансування, матеріальне і трудове забезпечення новизни у сфері виробництва засобів виробництва, споживчих виробів, організації праці, маркетингового обслуговування. У стратегії інновацій, яка базується на розвитку новизни в технології та виробленому продукті, господарський механізм важливо підпорядкувати зниженню витрат виробництва, випередженню у динаміці цього зниження своїх конкурентів. У той же час повинна витримуватися лінія по заміні асортименту і підвищенню якості виробів. Важливішим елементом внутрішньогосподарського механізму повинна виступати ефективна система стимулювання інноваційності підприємств, у яку повинні входити системи заохочення працівників і колективів: системи заробітної плати, премій, соціальних благ. Інноваційне підприємство у даний час повинно бути підприємством підприємницького типу. Для формування в підприємницькій організації внутрішньогосподарських відносин необхідно:

   перетворення усіх підрозділів підприємства в господарюючи суб’єкти. Це потребує розширення економічної самостійності господарських одиниць до надання їм статусу юридичних осіб, які самостійно вступають в економічні відносини з підприємством в цілому, з суб’єктами господарювання зовнішнього середовища, ринкової інфраструктури, інших підприємств, у т.ч. іноземних;

   розвиток ефективних форм господарювання (формування дочірніх акціонерних товариств, малих підприємств тощо);

   створення внутрішньофірмових формувань, які забезпечують обслуговування підприємницької діяльності (розрахункові фінансові центри або власні внутрішньофірмові банки);

   орієнтація усіх елементів внутрішньогосподарського економічного механізму на підприємництво (стратегічне й оперативне внутрі-шньофірмове планування, економічний механізм розподілу прибутку, встановлення договірних відносин між підрозділами підприємства, між ними і підприємством в цілому тощо).

Інноваційному розвитку повинна сприяти і держава. Головні цілі сучасної інноваційної політики країни полягають у формуванні нової моделі інноваційного розвитку, яка включає важелі та механізми прискорення науково-технічного прогресу, визначення його пріоритетних напрямів, підвищення інвестиційної активності господарюючих суб’єктів, галузей, регіонів та держави в цілому.

Інноваційна політика має ґрунтуватися на певній інноваційній стратегії, яка може мати стосовно нововведень характер [3, с. 59]:

   перенесення, тобто в національній економіці наявного зарубіжного науково-технічного потенціалу через закупівлю ліцензій на високоефективні технології для освоєння виробництва продукції нових поколінь;

   запозичення, тобто освоєння випуску науковомісткої продукції, яку раніше виробляли розвинуті країни, використовуючи національний виробничий потенціал та дешеву робочу силу;

   нарощування, тобто використання власного науково-технічного потенціалу, об’єднання результатів фундаментальної та прикладної науки для створення нових продуктів та технологій, які використовуються на виробництві та соціальній сфері.

Саме інноваційна модель розвитку економіки країни та регіонів є визначальним чинником прогресу суспільства та підвищення добробуту його громадян. Цим зумовлена потреба державної підтримки інноваційної сфери як джерела економічного зростання.

На даному етапі розвитку економічних відносин пріоритетними напрямками інноваційної діяльності є: ресурсозберігаючі технології (розробка та впровадження енергоекономічних джерел системи освітлення, розробка новітніх технологій у перспективних галузях кожного з регіону, використання біопалива), машинобудування, як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії; високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості; впровадження інноваційних технологій будівництва; охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища; розвиток інноваційної культури суспільства.