Шляхи забезпечення інноваційного типу розширеного відтворення економіки

Водночас, є чинники, які відлякують іноземних інвесторів від вкладення капіталу в українську економіку. До таких чинників, насамперед, варто віднести:

   невідпрацьованість юридичної бази, яка має захищати інтереси і власність як зарубіжних, так і вітчизняних інвесторів; нестабільність економічної та політичної ситуації в країні;

   відсутність довгострокової виваженої політики держави щодо залучення іноземних інвестицій і створення сприятливих умов для їхнього ефективного використання (згідно з оцінкою спеціалістів Європейського центру досліджень, підприємницький ризик інвестицій в Україні становить 80%. У рейтингу інвестиційної привабливості країн наша держава посідає 106 місце (для порівняння у 1992 р. - 138 місце, у 2004 р. - 109, у 2009 р. - 98 місце серед 145 країн), маючи тенденції до подальшого пониження);

   високий рівень корумпованості вітчизняної економіки і високий рівень ризикованості підприємницької діяльності.

Необхідним є запровадження відповідних адекватних державних програм, спрямованих на поліпшення інвестиційно-інноваційного клімату і підвищення ефективності інноваційної діяльності. Зазначені програми мають бути націленими не на “ процес” (розподіл бюджетних коштів, формування комісій і установ, звіти посадових осіб), а на “результат” (створення інноваційного продукту, оновлення технології, закупівлю нового устаткування тощо).

Важливо ширше і масштабніше спрямовувати інвестиційні потоки у розвиток інформаційної економіки. Головною метою такої політики є стратегічна орієнтація розвитку виробництва на створення і широке застосування принципово нових технічних та організаційних рішень, комплексних технологічних систем, ефективне впровадження науково-технологічних розробок, забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для постійного відтворення та ефективного використання науково-технічного потенціалу.

2. Оцінка інноваційного розвитку національної економіки

В умовах трансформаційних процесів в економіці України важливе значення має ефективна інвестиційна діяльність підприємств, регіонів, держави. На мікрорівні її ефективність залежить, насамперед, від формування раціональної інвестиційної стратегії підприємства та його фінансових можливостей. Сучасні тенденції економічного розвитку вказують на необхідність переходу до інноваційної моделі економіки, а це потребує значних інвестицій. Тому інвестиції є засобом ресурсного забезпечення інновацій.

Виходячи з того, що інноваційна діяльність промислових підприємств є вирішальним елементом розвитку сучасного виробництва, проблеми її інвестиційного забезпечення набувають особливої актуальності. Водночас вітчизняна практика свідчить, що інноваційною діяльністю займається незначна кількість промислових підприємств - у 2009 р. їхня частка становила 12,8% [15].

Активізація інноваційної діяльності підприємств в умовах ринкової економіки пов’язана, насамперед, з пошуком джерел і форм інвестування, які мають забезпечити баланс між інноваційними витратами та фінансовими можливостями. Забезпечення динамічного розвитку промислових підприємств в Україні, зміцнення їх конкурентних позицій на вітчизняному й зарубіжному ринках потребує значного збільшення інвестицій, спрямованих на впровадження інновацій, проведення технічного й технологічного оновлення виробництва.

У 2009 році у промисловості України більша частина інвестицій в основний капітал надійшла в галузі, які за класифікацією Організації економічного співробітництва та розвитку, належать до середньо-низькотехнологічних - виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, металургійне виробництво, виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції. Натомість галузі, які забезпечують пропорційно більшу частку виробництва інноваційної продукції, залучили значно менші обсяги інвестицій. Тим самим, інвестиційні процеси сприяють відтворенню і закріпленню поточної структури економіки.

Інвестиційний процес в Україні не виконує інноваційної функції, кінцевим результатом реалізації якої мала б стати структурна перебудова національної економіки в напрямі формування виробництв із довгостроковими інноваційними конкурентними перевагами, спроможними ефективно реагувати на посилення внутрішніх і зовнішніх дестабілізуючих чинників.

Це зумовлює зниження інноваційної ефективності інвестицій в основний капітал. Показник інноваційної ефективності інвестицій показує відношення обсягів реалізації інноваційної продукції відповідної галузі промисловості до обсягів сформованих і залучених нею інвестицій в основний капітал [20].

Слід вказати, що інноваційна ефективність інвестицій є найвищою для машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості і металургійного виробництва. Саме ці галузі мають потенціал для забезпечення інноваційного зростання та модернізації промисловості України, генеруючи прогресивні структурні зрушення також у суміжних галузях і в технологічній базі промисловості в цілому. Так, у машинобудуванні кожна гривня інвестицій у 2009 р. забезпечувала створення 2,9 грн. доходу від реалізації інноваційної продукції, у металургійному виробництві - 1,6 грн., у хімічній та нафтохімічній промисловості - 0,5 грн. [15].

Проте розвиток інвестиційних процесів за 2006-2009 рр. супроводжувався зниженням рівня інноваційної ефективності інвестицій майже по всіх галузях промисловості. В цілому у промисловості в 2009 р. порівняно з 2006 р. інноваційна ефективність інвестицій знизилась на 0,11 грн., у тому числі в переробній - на 0,09 грн. При цьому найбільших втрат ефективності зазнали хімічна та нафтохімічна промисловість - 1,36 грн., машинобудування, де цей показник знизився на 1,19 грн.

Разом із тим високі показники інноваційної ефективності інвестицій у машинобудуванні ще не дають підстав стверджувати про створення достатніх сприятливих умов для інноваційного зростання галузі. За наявності кількаразової диспропорції між часткою інвестицій в основний капітал, вкладених у цю галузь, і часткою витрат на фінансування інноваційної діяльності справедливим є висновок про те, що інноваційний процес у машинобудуванні забезпечується переважним чином за рахунок експлуатації старої технологічної бази.

Переважна більшість інвестицій у інноваційні проекти в Україні здійснюються за власні кошти суб’єктів підприємницької діяльності. Ресурси, залучені на фондовому ринку, а також довгострокові позики комерційних банків є незначними, а видатки державного й місцевого бюджетів, включаючи державні цільові фонди, - недостатніми. Для прискорення інноваційного розвитку потрібно істотно збільшити його інвестування та стимулювати розробку й запровадження інноваційних проектів.

Дані стосовно техніко-технологічного рівня виробництва показують, що майже 45% підприємств переробної промисловості застосовують технології, вік яких складає до 10 років, 37% — від 11 до 30 років, майже 6% підприємств не визначили вік технологій свого виробництва.

Рис. 2.1. Розподіл підприємств за віком технологічних процесів

Більшість підприємств, які застосовують технологічні процеси, середній вік яких не перевищує 5 років (23,9%), працюють у сфері виробництва харчових продуктів та напоїв. При цьому, найвища частка таких підприємств в загальній кількості підприємств (46,2% підприємств виду діяльності) - серед виробників офісного устаткування та електронно-обчислювальних машин, біля 30% - у виробництві меблів, гумових та пластмасових виробів, медичної техніки, вимірювальних засобів, оптичних приладів та устатковання, годинників, виробництві іншої продукції, 27,8% - у виробництві автомобілів, причепів та напівпричепів, 25,6% - паперової маси, паперу, картону та виробів з них, біля 24% - у виробництві готових металевих виробів та металургійному виробництві.

Серед видів економічної діяльності, серед яких значна частина припадає на тих, хто працює з найстарішими технологіями, слід зазначити виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення (36,4% підприємств виду діяльності) та виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції (27,8%), металургійне виробництво (20,8%).

Слід зазначити, що на підприємствах з виробництва офісного устаткування та електронно-обчислювальних машин відсутні технології віком понад 20, з виробництва тютюнових виробів - понад 30 років. В той же час, частка підприємств переробної промисловості, які застосовують технологічні процеси віком до 10 років становить від 32% (у виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції) до 69% (у виробництві офісного устаткування та електронно-обчислювальних машин).

Розподіл підприємств за середнім віком технологічних процесів та видами економічної діяльності подано на рис. 2.2.

В період 2007–2009 рр. 46,9% загальної кількості підприємств впроваджували машини та обладнання для власних технологічних процесів. У кожному з видів їхньої діяльності від 36% (виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів) до 78% підприємств (виробництво тютюнових виробів) поновлювали власні виробничі потужності. При цьому лише 9,7% підприємств повідомили про наявність в їх виробництві щонайменше однієї з передових промислових технологій (ППТ) із запропонованого переліку.

Рис. 2.2. Розподіл підприємств за середнім віком технологічних процесів та видами економічної діяльності

Таблиця 2.1

Перелік передових промислових технологій та розподіл підприємств, що їх застосовують

Найпоширенішими передовими технологіями, що застосовуються вітчизняними виробниками, є: автоматизовані проектування та конструювання, локальна мережа для проектування та виробництва, технології виробництва продукції кінцевої форми, гнучкі виробничі системи. Комп’ютери, що використовуються для контролю в цеху, комп’ютери, що використовуються для контролю в цеху та програмовані логічні контролери.

Більшість підприємств використовують лише одну технологію з вказаного переліку. Частка підприємств, які одночасно використовують три і більше ППТ, становлять лише 3,5% (або 270 підприємств), з яких лише десять - понад 10 технологій.

Серед видів економічної діяльності, де зосереджена найбільша кількість підприємств, які мають три і більше ППТ, - виробництво офісного устаткування та електронно-обчислювальних машин (25,0% підприємств галузі), виробництво апаратури для радіо, телебачення та зв’язку (12,9%), виробництво інших транспортних засобів (12,0%), медичної техніки, вимірювальних засобів, оптичних приладів та устатковання, годинників (11,5%), тютюнових виробів та виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення та ядерних матеріалів (по 11,1%).

Серед підприємств, що складають п’ятірку лідерів за кількістю наявних ППТ: підприємство, що працювало у сфері виробництво сухарів, печива, пирогів і тістечок тривалого зберігання (23 ППТ), підприємство з виробництва машин та устаткування для металургії (20 ППТ), з виробництва електричного устаткування для двигунів і транспортних засобів (19 ППТ), з виробництва літальних апаратів, включаючи космічні (17 ППТ), по 16 ППТ є у виробника машин та устаткування для сільського та лісового господарства та виробника електричного устаткування для двигунів і транспортних засобів.

Про те, яким методам впровадження передових промислових технологій віддається перевага, повідомили 31,5%, або 2407 обстежених підприємств. Більше половини з них відзначили купівлю готового обладнання, чверть – вдосконалення наявних технологій. Інші – розробці якісно нових технологій (як самостійно, так і спільно з іншими підприємствами чи організаціями). Найменша кількість господарюючих суб’єктів орієнтуються на придбання ліцензій.

Рис. 2.3. Розподіл підприємств за методами впровадження ППТ, яким надається перевага

Серед тих, хто віддає перевагу купівлі готового обладнання, 25,5% припадає на виробників харчових продуктів і 11,2% — на підприємства з виробництва машин та устаткування. До цього методу впровадження ППТ звертаються в основному ті підприємства, які планують модернізацію виробництва.