Де Тр — розрахунковий рік;

Дt — доходи в t-й рік;

Вt — інноваційні витрати в t-й рік;

Аt — коефіцієнт дисконтування.

Рішення доцільно впроваджувати, якщо ЧТВ є позитивною.

      Найскладнішим у розрахунку ЧТВ є прогнозування  величини грошових потоків, точність якого  великою мірою залежить від зовнішніх умов господарської діяльності — рівня інфляції, зміни цін на ресурси, зміни попиту на продукцію внаслідок появи конкурентів тощо. Тому розрахунок ЧТВ слід супроводжувати аналізом чутливості проекту до ризику. 

Аналіз  чутливості — це техніка аналізу проектного ризику, яка показує, як зміниться значення чистого дисконтованого доходу (або чистої теперішньої вартості — ЧТВ) при заданій зміні вхідної змінної за інших умов. Метод передбачає:

— визначення ключових змінних, які впливають на значення ЧТВ;

— встановлення аналітичної залежності ЧТВ від ключових змінних;

— розрахунок базової ситуації (встановлення очікуваного значення ЧТВ при очікуваних значеннях ключових змінних);

— зміну однієї з вхідних змінних на потрібну величину (зазвичай на 10%), при цьому всі інші значення фіксовані; проводиться послідовно для всіх вхідних змінних;

— розрахунок нового значення та його зміни у %;

— розрахунок критичних значень змінних проекту та визначення найчутливіших з них; критичне значення показника — значення, за якого чиста теперішня вартість дорівнює нулю (ЧТВ = 0);

      —аналіз отриманих результатів і визначення чутливості ЧТВ до зміни вхідних параметрів. 

      Індекс  рентабельності інвестицій JR. Це відношення приведених доходів до приведених на цю ж дату витрат, що супроводжують реалізацію інноваційного проекту. 

      

де Дt — доход в період t;

     Вt — розмір інвестицій в інновації у період t. 

Індекс  рентабельності чітко пов'язаний з  ЧТВ. Якщо ЧТВ позитивна, то індекс рентабельності JR > 1, і навпаки. При JR > 1 інноваційний проект вважається економічно ефективним, а якщо JR < 1 — неефективним.

Цей показник доцільно використовувати для порівняння кількох альтернативних проектів. За жорсткого дефіциту коштів перевагу слід надавати тим проектам, для  яких індекс рентабельності є найвищим. 

      Внутрішня норма рентабельності (ВНР). Показує ту норму дисконту ER , за якої величина дисконтованих доходів за певне число років стає рівною інвестиційним вкладенням у реалізацію проекту. У такому разі доходи (Д) і витрати (В) проекту визначаються приведенням до розрахункового періоду:

                                    

      Отже, норма рентабельності - дорівнює максимальному відсотку за позиками, який можна платити за використання необхідних ресурсів, залишаючись при цьому на беззбитковому рівні.

      Розрахунок  внутрішньої норми рентабельності здійснюють методом послідовних  наближень величини ЧТВ до нуля за різних ставок дисконту. На практиці можна  застосовувати таку формулу:

      

де А  — величина ставки дисконту, за якої ЧТВ позитивна;

В — величина ставки дисконту, за якої ЧТВ негативна:

а — величина позитивної ЧТВ за величини ставки дисконту А;

b — величина негативної ЧТВ за величини ставки дисконту В. 

      Термін  окупності інноваційного проекту. Це період, протягом якого додатковий прибуток, отриманий внаслідок реалізації інноваційного проекту, забезпечить повернення вкладених інвестицій. Його розрахунок також базується на грошовому потоці з його дисконтуванням для приведення до початкової (теперішньої)вартості.

Період  окупності інноваційного проекту  розраховують за формулою:

      То = ПІ / Д

де ПІ — початкові інвестиції у проект;

Д —  прогнозні щорічні грошові доходи. 

      Точка беззбитковості використовується для визначення того обсягу нової продукції, який потрібно реалізувати на ринку за прогнозного рівня цін на неї, досягнення якого забезпечуватиме прибутковість проекту. Точку беззбитковості (критичний обсяг продукції) можна розраховувати у натуральних одиницях за формулою:

де  Сум — умовно-постійні витрати підприємства, грн.,

Цод — ціна одиниці продукції, грн.;

Взм — змінні витрати на одиницю продукції, грн. 

Узагальнюючи  можна стверджувати, що в сучасних умовах кардинального реформування господарського механізму, його орієнтації на ринкові моделі економічного розвитку, проблема обґрунтування інвестиційних рішень в товарній інноваційній політиці вимагає творчого та індивідуального підходів. Водночас, реалізації будь-якого інноваційного проекту передує рішення двох взаємопов'язаних задач: оцінка вигідності всіх можливих альтернатив та порівняння варіантів і вибір найефективнішої альтернативи. 
 
 
 

 

       
 
 
 

Висновки

 

     Інновацій потребують усі області нашого життя, інновації покликані докорінно поліпшити справи у всіх сферах виробництва, економіки, права, соціальних відносин, науки, культури, освіти. Отже можна стверджувати, що інновації охоплюють усі сфери діяльності суспільства і саме вони можуть докорінно поліпшити економічний та суспільно-політичний стан країни, прискорити трансформування суспільства.

       Наукова література переповнена великою кількістю визначень щодо поняття «інновація». Були розглянуті визначення багатьох авторів, починаючи від класичного визначення Шумпетера, закінчуючи різними підходами польських, австрійських та французьких вчених-теоретиків. Зрозумілим стає і те, що кожен автор трактує інновації відповідно до індивідуального бачення, таким чином з’являються технічний, економічний та організаційний характер інновацій. Отже, правомірно буде визначення інновації як результату творчого процесу у вигляді створених (або впроваджених) нових споживчих вартостей, застосування яких потребує, щоб особи (або організації), котрі їх використовують, змінили звичні стереотипи діяльності, свої навички. При цьому найважливішою ознакою інновації в умовах ринкового господарювання повинна виступати новизна його споживчих властивостей.

     Ми  дослідили класифікацію інновацій і зробили висновок щодо того в якій мірі новий товар є новим для виробника, а в якій - для споживача.

       З точки зору виробника, інновацією  є використання вперше певного технічного рішення. З позиції споживача, продуктова інновація — це товар, який має нову споживчу вартість в очах споживачів.

     Можна припустити, що деякі товари, визнані  виробником за інновації не будуть оцінені споживачем як товари з новою  споживчою вартістю. І навпаки  — технічне рішення, яке придасть виробу нових важливих властивостей і тому буде розглядатись споживачами як інновація, не вимагатиме від виробника нових інноваційних підходів і тому виробником не розглядатиметься як інновація.

     Розглядаючи інновації, ми зробили окремий акцент на питання щодо інноваційних стратегій та чинників впливу на інноваційну діяльність. Важливо зрозуміти, що саме інноваційні стратегії роблять діяльність будь-якої організації цілеспрямованою та ефективною. Розвиток підприємства неможливий без вироблення ним стратегічних напрямків своєї діяльності, які грунтуються на нововведеннях, тобто мають інноваційний характер. Стратегія розвитку підприємства базується на використанні науково- технічних досягнень у сфері організації, техніки і технології, ця стратегія націлена на спроможність підприємства використовувати комплексні інновації.

Існують кілька типів стратегій, і різні  економісти визначають їх по-різному. За класифікацією Фрідмана, існує шість типів інноваційної стратегії підприємства: наступальна, захисна, імітаційна, залежна, традиційна, та інноваційна стратегія «за нагодою».

      Під чинниками впливу на інноваційну діяльність підприємств доцільно розуміти умови, рушійні сили, завдяки яким виникають, створюються і впроваджуються інновації на підприємстві. Оскільки "автором" будь-якої інновації є людина, тому людський чинник є визначальним у процесі виникнення інновацій на підприємствах. Досліджуючи цей пункт плану, чинники будо поділено на внутрішні та зовнішні. Внутрішніх чинників включають усі ті внутрішні змінні, які мотивують працівників підприємств до створення інновацій (суспільні, матеріальні, правові, організаційні, стратегічні)

      Виділення зовнішніх чинників впливу на інноваційну активність підприємств дає змогу оцінити їхній вплив на інноваційну політику підприємства (економічна політика, ринок, суспільство).  

Оцінка ефективності інновацій залишається однією з найважливіших економічних проблем сучасності. Економічне оцінювання охоплює систему показників, які відображають відношення результатів і витрат кожного учасника інновації.

Загальним принципом  оцінювання економічної ефективності інноваційної діяльності є порівняння ефекту (результату) від застосування нововведень і витрат на їх розроблення, виробництво та споживання. Отже, оцінювання інновації дає змогу точніше врахувати усі результати і наслідки, які очікуються від її втілення у життя, і прийняти правильне рішення щодо доцільності її реалізації.

Використовувані на практиці методи оцінювання економічної  ефективності включають розрахунок кількох показників:

 ● інтегрального показника ефективності, розрахованого на основі

    чистої теперішньої (дисконтованої) вартості;

 ● індексу рентабельності інвестицій;

 ● внутрішньої норми рентабельності (доходності);

 ● терміну окупності;

 ● точки беззбитковості проекту.

 Отже, оцінювання інновації дає змогу точніше врахувати усі результати і наслідки, які очікуються від її втілення у життя, і прийняти правильне рішення щодо доцільності її реалізації.

Список  використаної літератури

 

1. Антонюк Л.Л., Поручник А.М., Савчук В.С. Інновації:  теорія,  

    механізм  розробки та комерціалізації: Монографія. - К.: КНЕУ,  

    2003.

2. Бажал Ю.М.  Економічна теорія технологічних  змін: Навч. 

    посібник  К.: Просвіта 1996.

3. Бендерський  Ю. Роль інвестицій та інновацій  у реструктуризації економіки  

    // Економіка  України. К.: ОСВІТА 2007. – №9.

4. Букіна В.  М. Управління інноваціями // Регіональні  перспективи. –

   К.: Просвіта 2000.

5. Гальчинський  А., Геєць В., Семиноженко В. Україна:  Наука та 

   інноваційний  розвиток. — К.: Оранта, 1997.

6. Галіцин В.К., Суслов О.П., Кубрушко Ю.О. Моделі і методи оцінки 

    інвестиційних  проектів: Монографія. – К.: КНЕУ, 2005.

7. Гриньов А.В.  “Оцінка інноваційного потенціалу  підприємства”, 

    К.: Письмо №12/2003.

8. Економіка  та організація інноваційної  діяльності // Сухоруков А.І. —   Київ, 

   К.: КНТ 2001.

9.  Економіка  і організація інноваційної діяльності // За загальною редакцією  

     Стельмащук А.М.  — Тернопіль, К.: Економічна думка 2001.