Згідно  з таким офіційним тлумаченням, під чинниками впливу на інноваційну активність підприємств доцільно розуміти умови, рушійні сили, завдяки яким виникають, створюються і впроваджуються інновації на підприємстві.

Оскільки "автором" будь-якої інновації  є людина, тому людський чинник є  визначальним у процесі виникнення інновацій на підприємствах. Особа, яка є автором інновацій, може належати як до внутрішнього середовища організації (наприклад, працівник, власник або співвласник, інвестор тощо), так і бути складовою зовнішнього середовища підприємства (наприклад, працівник підприємств-конкурента, незалежного науково-дослідного інституту тощо). Таким чином, можна запропонувати поділити усі чинники впливу на інноваційну активність підприємств за ознакою впливу на 2 групи:

• чинники, які діють в межах підприємства (внутрішні змінні), які в теорії менеджменту називають чинниками внутрішнього середовища.
• чинники, які діють поза підприємством (зовнішні змінні), які називають чинниками зовнішнього середовища.

 

    Рисунок 1. Чинники впливу на інноваційну активність підприємств 
 

До  внутрішніх чинників впливу на інноваційну активність підприємств можна віднести усі ті внутрішні змінні, які мотивують працівників підприємств до створення інновацій. [ 8, ст. 74] 

Такі  чинники насамперед залежать від особливостей підприємств, працівників, індивідуальних умов праці (суспільні та матеріальні), а також від стратегії та структури підприємства (правові, організаційні та стратегічні). Такі чинники можуть бути:

     – індивідуальними

– груповими.

Перші стосуються окремих працівників, а  другі – колективу працівників на різних щаблях організаційної структури підприємства.  

      ● Першою групою чинників впливу на інноваційну активність підприємств є група суспільних чинників, до яких можемо віднести особистісні характеристики працівників та підприємців, а також міжособистісні відносини. Головними ознаками, що характеризують особистісний чинник працівників підприємства, є: освіта та знання, креативність, амбіції, наявність спільних інтересів, вміння працювати в колективі, правильне самоорганізування тощо. Такі ознаки, як і зазначений чинник, мають індивідуальний характер, показником оцінювання якого є, насамперед, ефективність праці даного працівника та колективу, в якому він працює. Особистісні чинники підприємців залежать від їх освіти та знань, досвіду роботи, здатності ризикувати, креативності, відкритості на інновації, амбіцій тощо. Показником оцінювання даної ознаки є фінансово-економічні результати підприємства, а також оцінювання умов та організування праці, що здійснюється самими працівниками підприємства.

      ● До матеріальних чинників впливу на інноваційну активність підприємств можемо віднести фізичні умови праці та матеріальну вартість результатів індивідуальної праці працівників. Своєю чергою, до показників оцінювання фізичних умов праці можемо віднести обсяг фінансових ресурсів, стан техніки та технології на підприємстві та кількість науково-дослідних лабораторій. Головними показниками оцінювання цього чинника у європейських країнах є розмір внутрішніх витрат підприємства на дослідження та розроблення, а також частка цих витрат у загальному розмірі інвестицій підприємства. Показниками оцінювання матеріальної вартості результатів праці працівників є розмір матеріальної і нематеріальної винагороди за працю (заробітна плата, премії, надбавки тощо).

      ● До чинників, що пов'язані зі стратегією та структурою підприємства, пропонуємо відносити правові, організаційні та стратегічні чинники. Такий набір чинників можемо визначити як універсальний, що характерний будьяким підприємствам незалежно від їх місцезнаходження (регіон, держава, материк). Однак залежно від місця розташування підприємства вплив окремих чинників може змінюватись. 

Виділення зовнішніх чинників впливу на інноваційну активність підприємств дає змогу оцінити їхній вплив на інноваційну політику підприємства. Огляд літературних джерел дає підстави стверджувати про існування різноманітних класифікацій факторів зовнішнього середовища.  Можна виділити 3 групи факторів зовнішнього середовища, що визначають інноваційну активність підприємств: суспільство, економічна політика та ринок (див. рис. 1).

      ● Суспільство як чинник впливу на інноваційну активність підприємств відіграє дуже важливу роль, яка проявляється в рівні економічного розвитку держави, відкритості на зміни, ефективному організуванні та заохоченні суспільства до інноваційних змін, які є визначальною умовою розвитку підприємств. З огляду на це, у цій площині ми виділили дві групи чинників: суспільні та культурні. Суспільні чинники знаходять своє відображення в динаміці розвитку сфери досліджень та розробок, а також в розвитку освіти. Торги, виставки, семінари, а також наукові конференції також є суспільною ініціативою, яка може стимулювати підприємства до інноваційної діяльності. Культурні чинники тісно пов'язані з історією окремих держав.

      ● Наступним важливим фактором впливу на інноваційну активність підприємств є економічна політика держави, в межах якої можемо виділити економічні, політичні, правові та екологічні чинники. Економічні чинники визначаються розміром витрат державного бюджету на дослідження та розроблення, фінансовими показниками держави, рівнем розвитку економіки, станом платіжного балансу у сфері техніки та технологій, прямими іноземними інвестиціями тощо. Економічні чинники мають чи не найбільший вплив на інноваційні процеси держави.

      ● Політичні чинники впливу на інноваційну активність підприємств охоплюють насамперед податкову політику держави, а також політику уряду у сфері інновацій. Правові чинники визначаються правовою системою та нормами права, що стосуються інновацій, і враховують зміни в податковому законодавстві, нормативно-правові акти у сфері інтелектуальної власності, зовнішньої торгівлі тощо. Специфікою політичних чинників є те, що вони охоплюють як норми національного законодавства, так і міжнародного.

      ● Важливою групою чинників впливу на інноваційну активність підприємств є екологічні чинники, увага щодо яких постійно зростає у веденні інноваційної політики держави та підприємств.

      ● Останнім з виділених чинників впливу на інноваційну активність підприємств є ринок, в межах якого виділено інфраструктура ринку. Вона формується через очікування інновацій з боку клієнтів, співпрацю підприємства зі споживачами, покупцями, посередниками чи постачальниками, рівень інноваційності конкуренції. Підприємства, оцінюючи власні можливості та визначаючи цілі подальшої діяльності, враховують як власні можливості, так і ринкову ситуацію. Тому чинник інфраструктури ринку потрібно завжди брати до уваги у разі визначення стратегії та цілей підприємства.

    Активізація інноваційного розвитку підприємств  повинна бути пов’язана, по-перше, з  оновленням основних виробничих фондів, які мають стати головним джерелом збільшення обсягів виробництва  та створення умов для виготовлення вітчизняної продукції на рівні кращих світових зразків. По-друге, розвиток інноваційної діяльності має бути органічно пов’язаним з ресурсозбереженням і приводити до суттєвого зменшення витрат матеріалів на одиницю продукції. По-третє, виходячи з сучасних умов, інноваційний розвиток, повинен мати соціальну спрямованість, де саме людина, якість та безпека її життя матимуть забезпечити пріоритети інноваційного розвитку. Таким чином, головною метою інноваційного процесу будь-якої країни є підвищення соціально-економічної ефективності виробничої сфери на базі системного удосконалення всіх елементів та матеріалізації наукових знань і підвищення соціального забезпечення. 

3. Оцінка ефективності інноваційної діяльності.

 

      Оцінка ефективності інвестицій в інновації залишається однією з найважливіших економічних проблем сучасності. Останнім часом з'явилися значна кількість наукових праць щодо інноваційної моделі розвитку економіки України і суб'єктів господарювання. У них розкрита суть, види і особливості моделі інноваційного розвитку економіки, інструменти і важелі державної підтримки інновацій, складові механізму інноваційного розвитку підприємств, етапи інноваційного процесу, методи оцінки інноваційних проектів і тому подібне. Проте проблему оцінки ефективності інновацій все ще не вирішено остаточно, не враховуються ринкові вимоги щодо побудови цілісної моделі оцінювання ефективності, не обґрунтовані повною мірою принципи і особливості оцінки ефективності окремих напрямів інноваційної діяльності в тому числі й технічного переозброєння та реконструкції [7, ст..] 

Ефективність  інновацій — величина, що визначається конкретною здатністю інновацій зберігати певну кількість трудових, матеріальних і фінансових ресурсів з розрахунку на одиницю створюваних продуктів, технічних систем, структур.

Економічне  оцінювання охоплює систему показників, які відображають відношення результатів і витрат кожного учасника інновації.

Загальним принципом оцінювання економічної  ефективності інноваційної діяльності є порівняння ефекту (результату) від застосування нововведень і витрат на їх розроблення, виробництво та споживання. Розмір ефекту від реалізації інновацій визначається їх очікуваною ефективністю, яка виявляється:

а) у  продуктовому сенсі — поліпшенням  якості продукції і розширенням  її асортименту;

б) у  технологічному сенсі — підвищенням  продуктивності і поліпшенням умов праці;

в) у  функціональному сенсі — підвищенням  ефективності управління;

г) у  соціальному сенсі — поліпшенням  якості життя.

В економічних  розрахунках використовують різні  показники економічної ефективності інноваційної діяльності, їх поділяють за:

         ● місцем одержання: локальні, регіональні, галузеві і

         загальнодержавні;

         ● метою визначення: абсолютні та порівняльні;

         ● ступенем збільшення: одноразові й мультиплікаційні;

         ● часом урахування результатів і витрат: за розрахунковий період і за

         рік.

Ресурсне  оцінювання здійснюєьбся з метою визначення впливу інновації на обсяги споживання певного виду ресурсу і подолання проблеми його обмеженості. Визначають показниками підвищення ефективності їх використання (наприклад, підвищення ефективності використання трудових ресурсів — зростанням продуктивності праці; технічних ресурсів — зростанням фондовіддачі тощо).

Соціальне оцінювання полягає у визначенні внеску інновації у поліпшення якості життя працівників (чи населення, якщо йдеться про масштабні інновації).

Отже, оцінювання інновації дає змогу точніше  врахувати усі результати і наслідки, які очікуються від її втілення у  життя, і прийняти правильне рішення щодо доцільності її реалізації.

При розрахунку економічної ефективності слід обов'язково враховувати зміну вартості грошей у часі при дотриманні таких  принципів: 

1. Проект вважається  ефективним, якщо забезпечується  повернення початкової суми інвестицій і обумовлена дохідність для інвестора, що надав капітал.

2. Інвестований  капітал і грошові потоки, які  генеруються цим капіталом (отримані  від продажу нової продукції),зводяться  до теперішнього розрахункового  періоду, який зазвичай визначається  роком початку реалізації проекту.

3. Процес дисконтування  капіталовкладень і грошових  потоків здійснюється за різними  ставками дисконту, які визначаються  залежно від особливостей інноваційних  проектів.

      Дисконтування — це перерахунок вигод і витрат для кожного розрахункового періоду за допомогою норми (ставки) дисконту.

Приведення  до базисного періоду витрат і  вигод визначається для постійної  норми дисконту Е як: 

 

де t — номер року розрахунку. 

З погляду  інвесторів, сума, яку вони одержать у майбутньому, має тим меншу цінність, чим довше її доводиться чекати, оскільки більшою буде сума втрачених за період очікування доходів.

Використовувані на практиці методи оцінювання економічної  ефективності включають розрахунок кількох показників:

 ● інтегрального показника ефективності, розрахованого на основі

    чистої теперішньої (дисконтованої) вартості;

 ● індексу рентабельності інвестицій;

 ● внутрішньої норми рентабельності (доходності);

 ● терміну окупності;

 ● точки беззбитковості проекту.

      Чиста теперішня вартість ЧТВ (або інтегральний ефект). Це різниця результатів і витрат за розрахунковий період, приведених до одного, як правило, початкового року, тобто з урахуванням їх дисконтування: