Вища освіта в Німеччині

     ПЛАН

     Вступ.

     1. Розвиток системи вищої освіти на різних етапах історії німецького суспільства.

     1.1. Психологічні особливості вищої  освіти Німеччини з епохи пізнього  Середньовіччя до сучасного етапу.

     1.2. Проблеми та перспективи розвитку  вищої освіти в Німеччині сьогодні.

     2. Досвід застосування ECTS у навчальному просторі.

     Висновок.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ.

     Сьогодні  вища освіта Німеччини, як і інших  країн Європи, переживає кризу. Підґрунтям такої кризи є, безперечно, економічні та соціально-політичні чинники. Принаймні, на них вказують всі аналітики, вчені, громадські діячі. Але, якщо проаналізувати стан сучасної вищої освіти, звернувшись до внутрішніх, зокрема психологічних, факторів, можна розглянути дану проблему під іншим, суттєво новим кутом зору і зробити певні важливі висновки. Для аналізу національних особливостей вищої освіти в Німеччині недостатньо лише опису її сучасного стану, проблем та перспектив розвитку. Для того, щоб чітко зрозуміти різні аспекти даного питання, а зокрема його психологічний аспект, необхідно перш за все розглянути деякі ключові моменти в історії німецької вищої освіти на різних етапах розвитку німецького суспільства. Важливим моментом для з'ясування суттєвих психологічних особливостей німецької освіти є вивчення праць видатних німецьких мислителів, психологів, педагогів та їх впливу на стан вищої освіти в різні періоди становлення і розвитку даної галузі суспільного життя. Працюючи над темою свого дисертаційного дослідження "Німецькі запозичення у російській мові", я намагалася знайти причини такого активного потоку запозичень з німецької мови. Головною з цих причин виявилась саме освіта в Німеччині, яку прагнули здобувати кращі російські студенти і високий авторитет якої був визнаний у всій Європі. Що ж послужило причиною такої популярності німецької вищої освіти, яким саме психологічним чинникам має завдячувати система вищої освіти в Німеччині своєю популярністю? Чи можна вважати причинами кризи сучасної системи вищої освіти лише зовнішні (економічні, соціально-політичні та ін.) чинники? На ці та деякі інші питання ми спробуємо дати відповідь у даній роботі.  
 
 
 
 

     1. Розвиток системи  вищої освіти на різних етапах історії німецького суспільства.

     1.1. Психологічні особливості  вищої освіти Німеччини  з епохи пізнього  Середньовіччя до сучасного етапу.

     Протягом  багатьох століть вища освіта Німеччини  розвивалася за умов роздробленості земель, що наклало певний відбиток не лише на її структуру, а й на ті ідеологічні та психологічні чинники, які були покладені в її основу. Національною особливістю німецького народу є не лише його славнозвісна акуратність і пунктуальність. Німці несуть у собі майже всі переваги і недоліки середньостатистичного жителя Західної Європи. Великий римлянин Тацит, звісно, помилявся, говорячи про відсутність у німців золота і срібла: золото німців - їх руки, а срібло - їх голови. Система освіти в Німеччині поступово стала тим центром, навколо якого складалась більшість переваг і недоліків німецької нації. Той факт, що німецька "школа" користувалась заслуженою славою протягом багатьох століть (починаючи з епохи пізнього Середньовіччя і майже до кінця 19 століття), не є випадковим. Німецька освіта була ґрунтовною і добротною. Вона прищеплювала громадянам працелюбство, прагнення до знань, навички пунктуальності й дисципліни. Самі німці були також і старанними учнями. Класичного і глибокого змісту набула відома німецька тріада „Studieren, propagandieren, organisieren!" (нім. "Вивчати, пропагувати, організовувати!"). Популярність вищої освіти у Німеччині набуває свого значення в період пізнього Середньовіччя, за часів реформ Мартіна Лютера. Реформатор добре розумів, що втілення його ідей знайде відгук лише у освічених громадян. Але його погляд на розвиток освіти був неоднозначним: нижчим верствам населення він пропонував давати мінімум освіти: "Молодий і дурний народ слід навчати завжди одними й тими ж виразами, в іншому разі не уникнути помилок". Подальший розвиток вищої освіти в Німеччині пов'язаний з ім'ям Гейдельбергського університету. Заснований ще в середині XV століття, цей університет виховав цілу плеяду видатних вчених і державних діячів. Цей славетний вуз продемонстрував зразки високої духовної стійкості. Тридцятилітня війна, під час якої була вивезена до Риму всесвітньо відома університетська бібліотека "Biblioteca Palatina" та зруйнований весь комплекс корпусів університету, нанесла значних збитків знаменитому Гейдельбергу. Але університет зміг відновити свою роботу і до середини XIX століття піднявся до рівня найпрестижнішого вузу в Європі. Пізніше визнаними центрами вищої освіти європейського рівня стануть Йєна, Берлін, Лейпциг, Геттінген. Успіх і популярність цих навчальних закладів пов'язаний не лише з блискучим професорсько-викладацьким складом, а й з певними психологічними факторами німецької системи освіти. По-перше, це висока організованість і дисципліна навчального процесу. Іноді цей фактор мав і негативну сторону: казармені звички і фельдфебельський дух нерідко виступали предметом критики видатних мислителів того часу. Підґрунтям цього можна вважати тривалий вплив Прусії - воєнно-кріпосної держави, політика якої відрізнялась крайньою реакційністю і войовничістю. Важливе значення мали також і гуманістичні принципи освіти. Якщо французи говорили "L" argent n"a pas de maitre" (фр. "Гроші не мають хазяїна"), то німці стверджують інший принцип: "Освіта не знає кордонів". Ідеалом німецької прогресивної думки є людина-особистість, освічена і духовно багата. В уявленні представників тогочасної вітчизняної інтелігенції Німеччина завжди була колискою Лютера, Дюрера, Гете, Шиллера, Гейне, Бетховена, Гегеля, Канта, Гердера, Фіхте, Гумбольдта, Шеллінга та багатьох інших творців і мислителів. Якщо звернути увагу на стан вищої освіти в Німеччині періоду кінця XVIII - протягом XIX століть, на передній план виступає її прагматизм. Невтомна, вміла, кваліфікована, наполеглива праця дала німецькому народу всі переваги, що стверджувались в етиці І психології тогочасної західної людини". Праця і виробництво стають ідеалом, а незабаром ідолом. "Європа одягає робочий халат" - писав голландський дослідник Й. Хейзенга. Домінуючими тенденціями у сфері вищої освіти стають суспільна користь і ефективність процесу навчання. Класична освіта відступає на задній план - науково-технічний прогрес завойовує всі сфери суспільного життя. Серед наукових дисциплін перевага надається точним і природничим наукам. Саме в цей час німецька освіта була популярною і в Росії. Достатньо згадати роман Тургенєва "Отцы и дети" (1861), де йдеться про російських фізиків і хіміків, "которыми наполнен Гейдельберг и которые, удивляя на первых порах наивных немецких профессоров своим трезвым взглядом на вещи, впоследствии удивляют тех же самых профессоров своим совершенным бездействием и абсолютной ленью". Ці слова ще раз підтверджують тезу про працелюбство німців як провідну рису їх національного характеру. В кінці XIX - на початку XX століття в європейському суспільстві складається негативне уявлення про представників німецької нації. З початком Франко-прусської війни «німці слова» миттєво перетворились в «німців діла». І.С. Тургенєв в 1870 р. писав: «Теперь немцы являются завоевателями, а к завоевателям у меня сердце не лежит». «Плоды немецкой нации есть Лессинг и Гёте, Кант и Шеллинг, а плод германского национализма - насильственное онемечение соседей» - писав В.І. Соловйов. Після двох світових війн образ німця асоціюється вже лише з образом завойовника, а німецька культура сприймається як експансія. Відповідно, знижується популярність вищої освіти в Німеччині, більше того, німецька освіта і наука бойкотуються європейським співтовариством: на переважну більшість міжнародних наукових конференцій не запрошуються німецькі вчені.Стосовно психологічного аспекту, німецька вища освіта перебувала під впливом ідей панування "арійської раси" з одного боку і повного бойкотування світовим співтовариством - з іншого. Такий стан негативно впливав на розвиток освіти, відтиснувши на задній план ідеї гуманізму, внутрішньої свободи, формування високоморальної особистості.Особливістю розвитку вищої освіти Німеччини у XX столітті є суттєві відмінності у системі та структурі вищої освіти Німецької Демократичної Республіки та Федеративної Республіки Німеччини, на які була поділена Німеччина до 3 жовтня 1990 року. Система освіти НДР, особливо її вища школа, була значним чином створена за радянським зразком. Для неї були характерні: велика кількість планових показників, надмірна ідеологізація освіти, перенасиченість допоміжним персоналом і обслуговуючими структурами Як і все народне господарство НДР, система вищої освіти країни базувалась на планових показниках, одним з яких була кількість студентів, яка не змінювалась з середини 70-х рр. (110 тис. осіб), їх частка в відповідній віковій групі населення складала в НДР 11 - 12 % (в ФРН - 26—27 %), тобто не всі бажаючі і здатні навчатися молоді люди могли реалізувати свої наміри. В НДР не було засновано жодного університету, не відбувалося і розширення існуючих класичних вузів, отриманих НДР "у спадок" з часів слави німецької науки. Система вищої освіти розвивалась переважно за рахунок створення так званих спеціальних вищих шкіл, прирівняних до університетів в тому значенні, що вони мали право на присвоєння вчених ступенів (в ФРН цим правом користувалися лише університети). В процесі реформи вищої освіти передбачається, що в нових землях Німеччини правом створення вчених рад і присвоєння ступенів будуть також користуватися виключно університети. Психологічні проблеми, що постали перед студентською молоддю об'єднаної Німеччини, пов'язані, перш за все, з адаптацією до нових соціально-економічних умов жителів колишньої НДР. Молоді, яка звикла жити "за схемою", у якої сформувалось "шаблонне мислення", важко пристосуватись до законів "вільного суспільства" Федеративної республіки Німеччини. Шляхом подолання стереотипів провідні німецькі мислителі бачать виховання моральної особистості. У це поняття вони вкладають такі риси: моральні переконання, усвідомлені дії і вчинки, моральна зрілість, внутрішня свобода і мотиви, збереження духовних орієнтирів у динаміці суспільного життя.  

     1.2. Проблеми та перспективи розвитку вищої освіти в Німеччині сьогодні .

     Система вищої освіти Німеччини включає 250 вищих навчальних закладів, 70 університетів  у старих і 28 у нових землях, спеціалізовані професійні навчальні заклади (113 у  старих землях і 15 у нових), існують  педагогічні, технічні, теологічні інститути, вищі школи управління, мистецтв. В останні роки з'являються приватні університети. Найстаріший навчальний вищий заклад Німеччини, університет в Гейдельберзі, був заснований у 1386 році. Декілька інших університетів вже відсвяткували свої п'ятсотрічні ювілеї. Вища школа, яку заснував Вільгельм фон Гумбольдт, повинна була стати закладом чистої науки, без тенденційних досліджень і навчання. Але цей ідеал з часом перестав відповідати вимогам сучасного індустріального суспільства. Освітня політика зазнала змін: відкриття вищих навчальних закладів принципово для всіх молодих людей стало загальновизнаною метою політики в царині освіти. У 1960 році лише 8% людей одного року народження почали навчання у вищому навчальному закладі, сьогодні кожен третій претендує на місце у вузах. Щоб задовольнити потреби молоді, почали будувати нові навчальні заклади, були впроваджені нові навчальні дисципліни, навчання більше орієнтується на майбутню професійну практику. Але ці заходи не могли іти в крок зі зростанням кількості студентів, це привело до того, що становище з вищою освітою розвивалося несприятливо, також і тривалість навчання є занадто довгою. У 1997 році німецькі студенти вийшли на демонстрації з протестом проти умов навчання. Цей виступ сприяв усвідомленню суспільством великого значення науки і освіти для держави в XXI столітті, необхідності ґрунтовних реформ у системі освіти. Сьогодні уся Європейська спільнота вирішує проблеми функціонування вищої освіти у XXI столітті, академічної свободи, сприяння міжнародної мобільності, визнання дипломів, атестатів, глобалізації освіти, адаптації освіти до нових умов роботи, специфіки країн у сфері комплексної глобалізації.У Німеччині усім цим проблемам приділяється величезна увага з боку держави, політичних лідерів, приватних спеціальних фондів сприяння фундаментальним дослідженням, програмам розвитку обдарованої молоді, висококваліфікованих кадрів. Атестат зрілості, або матура, дає право на вступ до наукової вищої школи. Але кількість абітурієнтів настільки зросла, що не для всіх, хто хоче навчатися у вищому навчальному закладі, є місце для навчання згідно з їх бажанням.Федеральна структура Німеччини основним законом від 1949 року визначила основні принципові напрями розвитку науки і системи освіти, відповідальними за цей процес стали федеральні землі. Вони вирішували проблеми принципів побудови системи вищої освіти, її планування і фінансування.Дві політичні події суттєво вплинули на розвиток освіти Німеччини - відновлення країни після світової війни і возз'єднання Західної і Східної Німеччини. Ці процеси вимагали інноваційних дій в реформуванні освіти. Велике реформування освіти відбувається на початку XXI століття в зв'язку з тим, що в 2005 році половина сьогоднішніх професорів піде на пенсію, а тисячі русистів Східної Німеччини поповнили армію безробітних, змушені терміново перекваліфіковуватись в зв'язку зі зменшенням попиту на російську мову як іноземну. Після об'єднання Німеччини Комісія Федерації і федеральних земель розробила програми, спрямовані на координацію зусиль в галузі освіти і наукових досліджень, на взаємообмін інформацією між окремими землями. Уже протягом тривалого часу ведуться дискусії про реформу системи вищої освіти, яка насамперед повинна скоротити тривалість навчання. Сьогодні студент до закінчення університету з одержанням професійної кваліфікації проводить у ньому в середньому приблизно 14 семестрів, тобто 7 років. У порівнянні з іншими країнами це занадто довго. Часто до початку навчання у вузі молоді німці завершують багаторічне виробниче навчання або відбувають службу в армії. Зумовлений цим пізній початок роботи за фахом є значним недоліком порівняно з претендентами з інших країн - особливо з точки зору постійно зростаючої міжнародної мобільності у межах Європейського ринку.Вища освіта Німеччини охоплює 1,8 млн. студентів, 40 тис. професорів, 70 тис. викладачів з науковим ступенем, 300 навчальних закладів. На 2010 р. очікується, що кількість абітурієнтів зросте на 25%.В галузі наукових досліджень розробляються точні критерії для оцінки результатів, які забезпечують більшу їх транспарентність. Конкуренція стає важливим елементом у системі наукових досліджень. Наукова діяльність вузів Німеччини ґрунтується на концепції вищої освіти В. Гумбольдта, яка акцентує в процесі навчання зв'язок навчальної і наукової роботи. Вузи займають центральне місце в науково-дослідному «ландшафті». Слід зазначити, що наукові організації Німеччини працюють в тісному співробітництві, відсутнє розмежування вузівської і невузівської, в тому числі промислової, науки. Це дозволяє уникнути дублювання досліджень, одночасно полегшуючи передачу технології не лише з одного наукового закладу в інший, але й, що є більш важливим, з наукових закладів, в тому числі вузів, до промислових фірм, полегшуючи і прискорюючи тим самим процес впровадження винаходів і реалізації наукового потенціалу країни.Німецьку систему підготовки студентів неможливо порівняти з англо-американською. Щоб зробити німецькі університети привабливішими для іноземних студентів і збільшити шанси випускників для роботи за кордоном, університетам надається право присуджувати ступені бакалавра і магістра. Це відповідає Європейському контексту, де існує тенденція до універсалізації структури освіти з метою еквівалентності дипломів у межах європейського співробітництва. Поступово відбувається реструктуризація системи вищої освіти і наукових досліджень. Крім створеного ще у сімдесяті роки загального вузу розвивається друга група в структурі освіти - спеціальні навчальні заклади. Спеціальні вищі школи не є аналогами спеціальних (професійних) вузів колишньої ФРН. їх планують інтегрувати в якості відповідних факультетів в склад університетів, а спеціальні професійні вузи створювати або з професійних училищ (кращих з них), або з вищих технічних шкіл, що існували в НДР. Система спеціальних навчальних закладів дає академічну освіту практичного напрямку, має модуляризовані цикли і курси, але спектри дисциплін мають обмежений характер. За останні 10 років відбулися значні кількісні і якісні зміни. Кількість "класичних" німецьких студентів зменшується, а кількість "неповнокурсників" постійно зростає. Мотивація студентів до навчання за неповнокурсною системою пов'язана з фінансовими й особистими проблемами. Для того, щоб запобігти нерівності в навчанні за двома різними системами, Наукова рада, яка була створена ще у 1957 р., пропонує транспарант не і чітке структурування кількості курсів, які обов'язково мають доповнюватись модульними системами і системами балів. Такі неповні курси існують у системі навчання різних країн світу і дають змогу студентам поєднувати роботу і навчання, допомагати родині і виконувати різні професійні обов'язки. Ця реформаторська ініціатива оцінюється як гнучка ланка між навчанням і роботою. Ґрунтовно переробляються структура і зміст освіти, які мають відповідати вимогам суспільства, культурного й економічного життя, вирішуються кадрові питання в сфері наукових досліджень і освіти, відбувається диференціація структури кадрів відносно нових завдань і функцій (однакова квота для чоловіків і жінок, боротьба з утиском прав жінок, створення жіночих коледжів і університетів). Диференціація спрямована на збільшення гнучкості процесу навчання в університетах країни (нові форми навчання, курси з неповним тижнем введення мультимедійного і наукового підвищення кваліфікації), університетам надається максимальна автономія при регулярному оцінюванні якості викладання і досліджень. Ще Вільгельм фон Гумбольдт, засновник Берлінського університету, проголосив принцип єдності досліджень і викладання, згідно з яким студенти під час навчання в університеті беруть участь у наукових дослідженнях. Ця концепція є моделлю розвитку особистості впродовж навчання, її залучення до наукової, творчої роботи. Новим у реформуванні освіти Німеччини є створення великої кількості приватних навчальних закладів як альтернатива державним університетам, щоб краще відповідати вимогам економічних структур і реагувати на попит ринків праці.В процесі реформування освіти важливими залишаються питання внутрішнього погляду на систему освіти в різних представників німецького суспільства, надання менеджменту знань найвищого пріоритету. Фонд освіти німецького народу фінансується федеральним урядом, федеральними землями, допомагає творчій молоді, надає спеціальні стипендії, видає "книжкові гроші", забезпечує контакти між студентами і професійною сферою.  

     2. Досвід застосування ECTS у навчальному просторі.

     Входження України до єдиного європейського  та світового освітнього простору не можливе без запровадження такого багатоцільового механізму, як європейська кредитно-трансферна й акумулююча система ECTS. Ця система запроваджується на інституціональному, регіональному, національному та європейському рівнях і є однією з ключових вимог Болонської декларації 1999 року. Окремі вищі навчальні заклади України мають досить вагомі напрацювання щодо запровадження елементів ECTS, зокрема з модульно-рейтингової системи оцінювання знань студентів. Нагальною потребою є розширення запровадження елементів ECTS за рахунок введення кредитно-модульної системи формування навчальних програм; посилення ролі самостійної роботи студентів і змін педагогічних методик, запровадження активних методів і сучасних інформаційних технологій навчання.  

       Аналіз досліджень і публікацій. В умовах запровадження в систему вищої освіти України зарубіжного досвіду, насамперед визначеного Болонською конвенцією, є актуальним вивчення цього досвіду та його всебічний аналіз. Саме на це було спрямовано наукові розвідки таких вітчизняних дослідників, як А. Глузман, О. Локшина, Л. Пуховська та інших. Проблема знайшла відображення у численних публікаціях Я. Болюбаша, М. Дмитриченко, М. Степка та інших.  

       Метою нашої статті є теоретичне  обґрунтування особливостей запровадження  європейської системи ЕСТS у  практику організації навчально-виховного процесу ВНЗ України. Європейську систему трансферу кредиті в (ECTS) було розроблено в експериментальному проекті, організованому в межах програми “Еразмус” як засіб поліпшення визнання освіти для навчання за кордоном. Основні елементи ECTS на практиці перевіряли в експериментальному проекті 145 європейських університетів з усіх держав-членів та країн Європейської економічної зони.  

       Основною метою запровадження  навчальної системи ECTS є створення  європейського простору вищої  освіти як засобу підвищення мобільності та працевлаштування студентів. Тому, приймаючи основні вимоги Болонського процесу (єдиний додаток до диплома; двоступеневість освіти: бакалавр, магістр; система кредитів; якість освіти; усунення перешкод для вільного пересування студентів і викладачів), переконуємося, що кожна країна має можливість поглиблювати ці вимоги, залишаючись неповторною, унікальною в єдиному освітньому просторі.   

       На думку науковців і практиків,  для переходу на кредитно-модульну  систему організації навчально-виховного процесу і підготовки фахівців у ВНЗ потрібно реалізувати такі заходи: порівняти навчальні плани вищих закладів освіти України з навчальними планами країн Болонського процесу й узгодити їх інваріантні частини (до 70%); централізовано затвердити єдині терміни аудиторного навчання у вищих навчальних закладах протягом 36 тижнів щорічно: І семестр – з 1.09 по 29.12 (17 тижнів), II семестр – з 25.01 по 6.06 (19 тижнів); використовуючи можливості дидактичної інтеграції, зменшити кількість різних навчальних дисциплін до п’яти для кожного курсу й розмежувати поняття навчального предмета і дисципліни: дисципліна складається з окремих автономних предметів; централізовано для кожного напряму підготовки затвердити інваріантну частину навчальних планів і програм, а також концепцію формування навчальними закладами варіативної частини програми; уніфікувати поняття дидактичного кредиту, виходячи з європейських вимог (1 кредит = 24 год.); конкретизувати державний стандарт вищої освіти, визначивши структуру елементів знань для повного засвоєння навчального предмета, дисципліни, курсу і ступеня підготовки; організувати конкурси з написання інтегрованих навчальних підручників за модульним принципом та структурованими знаннями, а також матеріалів для контрольних зрізів; укласти перехідні структурно-логічні схеми – викладання навчальних дисциплін у кредитних вимірах, за модульним принципом; узгодити зміст освіти у середній та вищій школах, враховуючи перевантаження навчальних планів, програм та підручників, що негативно позначається на психічному здоров’ї суб’єктів навчального процесу; узгодити критерії оцінювання досягнень студентів у процесі поточного контролю; розширити співпрацю із закордонними навчальними закладами в галузі навчання і наукових досліджень. Використання ECTS є добровільним і базується на взаємній довірі та переконанні щодо якості навчальної роботи освітні х закладів-партнерів.Основними вимогами до застосування норм і механізмів ECTS є: призначення координатора ECTS від навчального закладу; призначення координаторів ECTS з числа працівників кафедр (факультетів) за дисциплінами на всіх факультетах, що мають намір користуватися ECTS; призначення кредитів ECTS для елементів навчального плану; випуск інформаційного пакета щодо всіх навчальних предметів/дисциплін, у яких ECTS буде використовуватися рідною мовою та однією з мов країн ЄС; використання форм заяв для студентів, перелік оцінок дисциплін і навчальних контрактів. Досвід роботи окремих вищих навальних закладів показав, що система ECTS забезпечує прозорість через такі засоби: 1) кредити ECTS, які є числовим еквівалентом оцінки, що призначається елементам навчального плану, щоб окреслити обсяг навчального навантаження студентів, необхідний для завершення навчання ; 2) інформаційний пакет, який дає письмову інформацію студентам і працівникам про навчальні заклади, факультети, організації і структуру навчання та елементи навчального плану; 3) перелік оцінок з предметів, який показує здобутки студентів у навчанні , що є всебічним і загальнозрозумілим і може легко передаватися від одного навчального закладу до іншого; 4) навчальний контракт навчальної програми, за якою будуть навчатися, і кредитів ECTS, які будуть присвоюватися за успішне її закінчення, є обов’язковим як для місцевого і закордонного закладів, так і для студентів.