Утворення Київської Русі.

9. Генеза українського козацтва

     Наукова  спадщина з історії українського  козацтва пропонує читачеві різні  версії щодо його походження. За характером аргументації їх  можна віднести до таких груп, як етимологічна, етнічна  і автохтонна. Представники першої початки козацтва  шукали в різних словах, схожих з терміном “козак”  за своїм звучанням, чи значенням. Прихильники етнічної групи прагнули пов’язати козацтво  з косогами, хозарами, тюрками, половцями тощо. Більшість дослідників, як українських (С.Величко,  М.Грушевський, Д.Яворницький та ін.), так і зарубіжних (М.Бєльський, Г.Боплан та ін.) сходилися на думці про місцеві корені українського козацтва. Втім, зв’язок з минулим вони тлумачили по-різному. Одні надавали перевагу соціальним передумовам, інші – необхідності   захисту українських земель  від татар.  М. Грушевський,

М. Брачевський, М. Котляр пов’язували джерела українського козацтва з вічовими громадами   лицарських княжих часів Київської  Русі.  Узагальнюючи існуючі теорії, О.Д. Бойко вважає, що кожна з них має раціональне зерно і лише їх синтез  дає можливість наблизитися до відповіді на питання про походження козацтва.

   З питанням про походження козацтва повязана проблема з’ясування джерел його формування. Об’єктивному висвітленню цієї проблеми сприяє запропонована  М.Грушевським  періодизація історії українського козацтва, що включає в себе  зародковий (перший)  та класичний (другий) етапи. На першому етапі  (ХV- початок ХVІ ст.)  в ході освоєння південних степів (“уходництво”, “добичництво”)  основу козацтва  закладали міщани, зем’яни-шляхта, селяни. На другому етапі (ХVІ- початок ХVІІ ст.) з перетворенням козацтва  в суспільну верству  зі своїм окремим устроєм, правами, організацією в лави козацтва вливалися  вихідці  з давніх княжих родів, шляхти, боярства, кріпосні селяни, міська біднота та ін.

Землі козацтва. Козацтво мало свої землі. Вже на першому етапі воно поступово заселило території на схід і захід від Середньої та Нижньої Наддніпрянщини – від Дністра до Сіверського Дінця й Дону. На 1700 верст

 у другій  половині ХVІІІ століття простяглися землі Війська Запорозького. За територіальним принципом 1625 року були сформовані Київський, Білоцерківський, Переяславський, Корсуньський, Канівський та Черкаський реєстрові полки.

Його  функції. В ході своєї еволюції козацтво опанувало такими функціями: 1) колонізація і господарське освоєння Дикого Поля; 2) збирання в своїх лавах поневолених категорій українського суспільства та взяття їх під захист; 3) мобілізація українського народу на боротьбу проти феодально-кріпосницького гніту; 4) збройна боротьба проти турецько-татарської агресії та інших поневолювачів; 5) консолідація українського народу та створення умов для усвідомлення ним власних національних завдань; 6) створення моделі, а згодом, розбудова Української держави (Запорозька Січ, Українська козацька держава середини ХVІІ-ХVІІІ ст.).

10.Національно-визвольна боротьба широких верств українського народу в перші десятиліття ХVІІ століття сприяла формуванню його національної свідомості, об’єднанню за виборення незалежності. Визвольна війна середини ХVІІ століття на чолі з Б. Хмельницьким створила умови для виникнення нового суспільно-економічного ладу, руйнування кріпацтва. В складних умовах Б. Хмельницькому вдалося сформувати Українську козацьку державу з її характерними рисами, яка відіграла велику роль у боротьбі українського народу проти іноземного поневолення. І хоча здобутки національної державності були втрачені під натиском царського самодержавства, все ж можна стверджувати, що молода українська держава, вписала важливу сторінку в історію українського державотворення.

    Навесні 1648 року в Україні спалахнула національно-визвольна  боротьба українського народу під керівництвом Б. Хмельницького, яка стала переломним етапом в історії України.

    З  початку 90-х років ХХ століття  сучасна українська історіографія  поставила проблему національно-визвольної  боротьби на якісно вищий рівень  наукового  пізнання.  Ряд   сучасних  істориків,  таких   як:  В.А.Смолій,

В.С. Степанков, В.М. Литвин, О.Г. Сокирко, І.В. Рибак та багато інших, вважають, що за своїм  значенням, масштабами, радикальними змінами  в державному ладі, політичній організації, соціальній структурі, культурному  житті цю подію можна трактувати, як Українську національну революцію ХVІІ ст. Передумови та розвиток її мали спільне із революціями в Нідерландах, Німеччині, Англії, Франції. Проте, вона як і інші, мала свої особливості.

 Новим в історичній науці є те, що в сучасних умовах, дослідники вказують на спрямування національно-визвольної боротьби не лише проти Речі Посполитої, а і проти інших ворогів незалежності українського народу.

    Національно-визвольна  війна українського народу проти  польської шляхти була спричинена насамперед безправним соціально-економічним, політичним, релігійним становищем українського суспільства. Це викликало велике обурення всіх верств населення, що вилилось в ряд селянсько-козацьких повстань.  
 
 
 
 
 
 

11.1) соціально-економічна сфера:

-посилення економічного  визиску;

-зародження мануфактурного виробництва;

-подальше закріпачення  селян;

-політика польського

2) політична сфера : -позбавлення українського народу національної ідеї шляхом проголошення приєднаних до Польщі земель своєю споконвічною територією;

-всупереч політики польського уряду козацтво стає захисником і носієм української національної ідеї.

3) національно-релігійна сфера:

-значне

 зростання  національного, релігійного гніту;

-політика ліквідації  православної віри і насадження  католицизму;

Мета

визвольної  війни: побудова незалежної соборної держави в етнічних межах проживання українського народу

Рушійні сили

визвольної  війни

• козацтво;
• селяни;
• міщани;
• дрібні та середні верстви шляхти;

-    нижче

  православне       духовенство.