Укріпрайони західного кордону

Південна ділянка  КиУР

Свою розповідь  почну з дотів, які вдалося  розшукати в селі Віта Поштова. Перший, чотирьохамбразурний двоповерховий дот (№ 179) типу "Б", легко знайти біля дороги, що веде із вищезгаданого населеного пункту до села Круглик. Довготривала вогнева точка у гарному стані збереглася до наших днів. Всякого, хто захоче увійти до доту, зустрічає п'ятикутна зірка і грізний напис "СРСР". У бойовому відділенні можна побачити кріплення під металевий кулеметний станок системи Юшина і ніші, в які вставлялися патронні коробки.

Нижній поверх, на який можна  спуститися по залізних "скобах", - частково затоплений (поряд з дотом  знаходиться болото).

ДОТ №211

Другий кулеметний дот (№ 211) був побудований за індивідуальним проектом. Довготривала вогнева точка  знаходиться біля Одеської траси, навпроти автобусної зупинки "Круглик". Зруйнований бойовий каземат на 3 амбразури був вписаний в пагорб. Основний і запасний входи (розташовані в північній частині пагорба) сполучалися підземними ходами (галереями) завдовжки понад 100 метрів. Крім того, був колодязеподібний лаз, по якому можна було потрапити з підземного ходу на вершину пагорба, де знаходилися позиції гаубичної батареї. Галереї використовувалися не тільки як ходи сполучення - в них також влаштовувалися притулки для людей, складські приміщення, встановлювалося допоміжне устаткування. У підземних приміщеннях можна побачити залізні двері та повітреводи.

На згадку про героїчні дні війни біля доту були встановлені  пам'ятник із зібраних в околицях зброї і боєприпасів та декілька пам'ятних знаків. Між селами Віта Поштова та Юрівка в лісі можна знайти зруйнований дот № 180. Він за своєю конструкцією, швидше за все, був капоніром (міг вести вогонь у два боки). Місцевість біля довготривалої вогняної точки розкопана вздовж і впоперек шукачами матеріальних свідоцтв ВВВ.

Наступні три доти, які  знаходяться в с. Юрівка і її околицях, входили до опорного пункту "Крим". Перший кулеметний дот (№ 201) знаходиться на південно-східній околиці села прямо між хатами.

До другого доту (№ 205) - командно-спостережного пункту 28 окремого кулеметного батальйону (командир - капітан І.Є.Кипаренко) - легко знайти дорогу, слідуючи дороговказам, встановленим у селі. Дот двоповерховий, з двома трьохамбразурними бронековпаками. До наших днів вони зберегли вм'ятини, залишені німецькими кулями і снарядами.

Один із казематів 205-го ДОТу

Третій кулеметний дот (№ 205), лейтенанта Вєтрова, знаходиться  на північній околиці Юрівки. Його ще називають "Малою фортецею". Дот побудований за індивідуальним проектом і є наймогутнішою бойовою спорудою КиУР.

Дот складається з чотирьох одноамбразурних і одного двохамбразурного казематів, вписаних у пагорб. Каземати зв'язані між собою підземними галереями, протяжність яких складає близько 200 метрів. У підземних ходах, як і в доті № 211 (біля Одеської траси), були обладнані складські приміщення для продовольства і боєприпасів.

Під час генерального штурму КиУР, який почався 31 липня 1941 року, дот "Вєтрова" десять днів "бився" в повному оточенні. Коли гарнізон доту деблокували, місцевість навколо нього була майже повністю переорана воронками від німецьких снарядів і бомб.

У довготривалу вогняну споруду  сьогодні можна потрапити через  низький вхід. У галереях досить багато води, тому всім охочим поглянути  на дот зсередини раджу прихопити  з собою гумові чоботи.

Лейтенант Вєтров

З вершини пагорба, на якому покоїться прах полеглих в боях за Київ, в наш мирний час  відкривається прекрасний краєвид  на стародавню Турову долину. Далі, у  п'ятистах кроках в північно-східному напрямку від "Малої фортеці", біля платного ставка, на високому пагорбі, можна знайти стаціонарну артилерійську  позицію типу ТАУТ. Вона є відкритим  бетонованим майданчиком з двома  боковими нішами для снарядів. На жаль, до наших днів не зберігся навіть лафет  від гармати.

Групу дотів від стаціонарної артилерійської позиції до села Гатне знайти не вдалося. Дачні ділянки, що непомірно розрослися, і престижні котеджні містечка немов поглинули їх. Хто знає, можливо взимку нам повезе більше.

Південна частина  КиУР (доти 28 окремого кулеметного батальйону)

Маршрут: Лісники - Ходосівка - Кременище - Круглик

Місцевість виявилась  досить насиченою оборонними спорудами  КиУРа, тому нам довелося розбити маршрут на два дні. Хоча навіть після двохденних блукань околицями Лісників, Ходосівки, Кременища та Круглика ми не змогли відвідати усі доти даної ділянки.

Перший дот, який ми побачили (№126), знаходився відразу за південно-східною  околицею села Лісники. Від споруди  залишились лише стіни. За десятибальною  шкалою зруйнованості цьому доту я дав би 5 балів. Оглянувши руїни, ми визначили, що дот був трьохамбразурний одноповерховий. Хоча біля однієї із стін збереглися залишки скоб драбини, що вела колись кудись вниз - можливо на нижній поверх, який зараз повністю засипаний. Поряд із залишками доту ентузіасти-пошуковці спорудили із старих дерев'яних дверей простенький стіл та лавочки.

Споруди ДОТа №205

Наступною нашою  ціллю був дот № 138, який на усіх картах пошуковців був зображений як цілий, трьохамбразурний. Але знайти його виявилось нелегкою справою. Натомість ми натрапили на більш віддалений дот № 137, який виявився повністю зруйнованим. Поряд із залишками споруди стоїть пам'ятний знак: "Тут в серпні 1941 року загинули солдати 28-го окремого кулеметного батальйону". Неподалік від доту, на пагорбі, збереглися руїни піонерського табору із безголовим гіпсовим Леніним в центрі.

На пошуки 138-го доту ми потратили  майже годину. Мабуть, і німцям нелегко  було знайти цю заховану серед зарослих лісом пагорбів та балок споруду. А можливо вони її не сильно й  шукали, і саме тому вона до наших  днів достояла майже цілою та неушкодженою.

ДОТ №129. Фото Максима  Мельникова

Дот № 138 трьохамбразурний. Крім основного, довгого й доволі просторого входу (без "сквозняку"), залишився ще й запасний лаз із залізною драбиною. Всередині дот також зберігся непогано. Приміщення, в яких уціліли навіть гачки на стінах, здалися нам охайними та навіть затишними.

До наступного доту (№ 127) ми прямували через ліс (кілометра  півтора на південний схід). Ця споруда  виявилася однією з наймальовничіших та найзагадковіших в усьому КиУРі. Хоча підійти до неї ближче ніж на 30 метрів не було ніякої можливості. Справа в тому, що 127-й дот збудували практично у заплаві річки Сіверка, біля підніжжя схилу глибокої балки. В повоєнні роки в балці спорудили ставок, який затопив нижню частину частково зруйнованої двоповерхової споруди, тому зараз до неї можна дістатись лише човном. Але навіть здалеку дот, що здіймається над спокійною водною гладдю, виглядає гордо й велично.

На п'ятсот метрів західніше 127-го розташовано 128-й дот. Ця трьохамбразурна двоповерхова споруда виявилась зруйнованою лише частково, хоча ми чекали гіршого. Потужним вибухом розломило метрової товщини дах доту на дві частини, які, обпершись одна на одну, продовжують вкривати споруду. На стелі утворились невеликі натічні форми - сталактити.

ДОТ №151. Фото Романа Маленкова

На схилах долини Сіверки  розташовано дуже багато дотів, причому  з десяток цих споруд були збудовані  безпосередньо на березі річки. Серед  них чи не найкраще зберігся 129-й  двохамбразурний кулеметний капонір з п'ятикутною радянською зіркою, який розташований метрів на 400 західніше 128-го доту. Споруда повністю чорна - найвірогідніше, вкрита шаром сажі від пожежі. Коли відбулась ця пожежа - нам достеменно дізнатись не вдалось.

130-й дот напівзруйнований. Він стоїть відносно недалеко  від 129-го. Колись ця величезна  споруда була двохповерховою, але  потужний вибух розніс дах  та провалив підлогу між верхнім  та нижнім поверхами. Всюди  з розтрісканих стін доту стирчить  арматура, що скріплювала колись  товстелезні бетонні блоки.

ДОТ №128. Фото Романа Маленкова

Паралельно лінії  розташування 128, 129 та 130-го дотів простежуються  залишки розчленованого окопами  стародавнього "Змієвого валу", по якому, за проектом КиУРа, повинна була проходити так і не збудована залізниця. Саме тому вал прорізають численні дренажні тунелі. Тунелі ці було збудовано з каменю і бетону. Зараз їх не так вже й легко знайти у лісових хащах. Те ж саме стосується і напівзруйнованого доту № 132 - його ми так і не знайшли.

Дот № 131 стоїть поміж сільськими городами села Кременище (на східній його околиці). Він двохповерховий, причому другий поверх утворений великим бронековпаком з товщиною броні до 20 см. Нижній поверх повністю схований під товщею ґрунту, але саме в його стінці розташований вхід до споруди, виконаний зі стандартним "сквозняком".

Лейтенант Якунін

Гарнізон 131-го доту під керівництвом лейтенанта Якуніна навіть у повному оточенні чинив запеклий супротив наступаючим німцям. Противнику довелося застосувати вогнеметні танки, щоб затихли кулемети "Якунінського" доту. Усі захисники споруди загинули. Поряд із дотом стоїть пам'ятний знак, який увіковічує подвиг кулеметників, а в центрі Кременища розташовано могилу лейтенанта Якуніна, сержанта Максимова та тринадцяти невідомих воїнів, над якою височіє пам'ятник - бронзова фігура солдата.

Бронековпак ДОТа №131 лейтенанта Якуніна у селі Кременище. Фото Романа Маленкова

До наступного доту (№ 151) потрібно було йти лісом, вздовж "Змієвого валу". Пройшовши  кілометра два у західному  напрямку, ми уперлись в широчезну  просіку, на якій височіли опори ЛЕП. На просіці вал був зруйнований, але до уцілілої східної його частини  була прибудована грандіозна споруда - віадук. Точніше чотири його опори. Цей віадук повинен був стати  частиною майбутньої залізниці та сполучати  ділянки "Змієвого валу". Але консервація  КиУР не дозволила спорудити залізницю, тому віадук так і не добудували.

Опори віадука складенні  з величезного каміння і мають  висоту метрів 15. В цілому споруда  непогано збереглася і виглядає дуже ефектно.

За просікою вал продовжився, і ми далі попрямували вздовж нього, щоб через деякий час побачити ще одну ефектну і гарно збережену  споруду - дот № 151. Неподалік від  неї розмістилось лісництво, а сама споруда виявилась врізаною у  вал, причому вхід - з одного боку, а трьохамбразурний каземат - з іншого. Вхід з казематом сполучується довгим (близько 10 метрів) тунелем. Каземат зберігся відносно гарно, навіть броньовані двері та залізний кулеметний станок ще не стали здобиччю брухтошукачів.

Численні віадуки  повинні були з'єднувати залізницю  яку будували навколо КиУР. Але так і недобудували. Фото Романа Маленкова

Досить довго  нам довелося шукати 152-й артилерійський дот, який став останнім у маршруті. А виною довгим пошукам стали  карти, виконані пошуковцями, на яких 152-й  було зображено практично в центрі Круглика, поряд з дорогою Хотів - Іванковичі. Але довготривалої споруди ми на цьому місці не виявили, причому навіть місцеві жителі стверджували, що ніякого доту тут ніколи не було. Спантеличені, ми попрямували до головного орієнтиру - "Змієвого валу", адже згідно з позначеннями на одній із карт, артилерійський дот був врізаний у це стародавнє земляне укріплення. Гарно побродивши біля валу, а потім біля Круглицьких ставків, ми вже не надіялись знайти споруду, коли раптом, попід дорогою Ходосівка - Віта Поштова, побачили табличку "Дот № 176". За нашими даними 176-й був двохамбразурним та майже повністю зруйнованим. Спочатку все вказувало на те, що це він і є, але, пройшовши трохи далі від дороги по залишкам "Змієвого валу", ми побачили напівкапонір з величезними артилерійськими амбразурами. Отже, це і був 152-й дот. Чому його назвали 176-м невідомо.

Недобудований залізничний  шляхопровід біля села Круглик. Фото Романа Маленкова

Доля довготривалих  вогневих точок в наші дні і  перспективи в майбутньому

Ті доти, які не були зруйновані відступаючими частинами Червоної армії і наступаючими фашистами, а також бурхливою господарською  діяльністю післявоєнного періоду, можна побачити і сьогодні. Чомусь згадується безкрайнє "Київське море", що затопило село Бірки з частиною довготривалих вогневих точок однойменного опорного пункту, а також дачна (котеджна) забудова територій під Києвом, що зробила неможливим доступ до деяких дотів. Хтось скаже: "А кому вони потрібні, що в них цінного, стоять собі бетонні розвалини, роби з ними, що хочеш". Само собою, так у наш час і виходить: замість того, щоб охороняти "безмовні пам'ятники" нашої героїчної історії і виховувати на прикладі солдатів і командирів, що билися в дотах і біля них, своїх нащадків, наш сучасник завалює довготривалі вогневі точки всіляким будівельним і побутовим сміттям, піском, битим склом і використаними шприцами, розводить в них вогнища і займається настінним розписом, розкрадає внутрішнє оснащення і розкопує території у пошуках "скарбів" Великої Вітчизняної війни (далі - ВВВ). Декілька дотів "плином часу" закинуло в межі сільських дворів. Деякі з них являють собою якби продовження огорожі, що розмежовує присадибні ділянки, і зовсім вже "повезло" довготривалим вогняним спорудам, біля стін яких були зведені "капітальні" будівлі під кодовою назвою "туалет" або обладнана вигрібна яма.