Укріпрайони західного кордону

Цікаво, що при штурмі КиУР фашисти використовували трофейну артилерію і техніку, у великій кількості захоплену при відступі Червоної Армії від західних кордонів. Радянські далекобійні гармати крупних калібрів (від 122 до 203 мм) і важкі танки КВ у той час не мали аналогів в німецькій армії. Дальність трофейних гармат (15-20 км.) дозволяла фашистам обстрілювати безпосередньо місто. Важкі танки КВ-2 з 152 мм гаубицею розроблялися радянськими конструкторами саме для придушення довготривалих вогневих точок, деякі з них навіть застосовувалися під час Фінської війни.

Оговтавшись від невдачі  у південному секторі, німці 24 серпня досягли північних рубежів КиУР, таким чином, створивши суцільний фронт облоги укріпрайону. Вони неодноразово намагалися переправитися через Ірпінь. Атаки відбивалися дотами 161 окремого кулеметного батальйону і стрілецькими підрозділами в районі сіл Мощун, Гута-Межигірська та інших місцях.

Запеклий опір, що здійснювався 37-ою армією, до складу якої входили  всі частини Київського укріпрайону і п'ять стрілецьких дивізій, змусив німецьке командування відтягнути частину сил групи армій "Центр" і зробити глибокий обхід КиУР з півночі і півдня. Командувач 2-ою танковою групою генерал Гудеріан - ідеолог німецьких бронетанкових військ, категорично не бажав знімати свої танки з головного московського напряму, але рішення Гітлера направити танки в обхід Києва потрібно було беззастережно виконувати.

У тил захисникам Києва  і всього Південно-Західного фронту рухалися дві німецькі танкові групи  Клейста і Гудеріана з чотирьох, що у той час знаходилися на Східному фронті, тобто половина фашистських танків. Генерал Кирпонос, розуміючи загрозу оточення військ КиУР, неодноразово відправляв донесення в Ставку з проханням про відведення військ від Києва.

В середині вересня німецькі танкові групи з'єднались в районі Лохвиці (Полтавська область), внаслідок  чого 4 радянських армії, зокрема 37-а, були оточені. Фашисти почали свій останній наступ на нечисленних захисників міста (частина підрозділів 37-ої армії  була виведена зі складу оборонців  для ліквідації угрупування німців, що переправилися через Дніпро в  районі села Окуниново). Німцям вдалося форсувати на північній ділянці КиУР річку Ірпінь, внаслідок чого наступного дня були захоплені Пуща-Водиця і Вишгород. Наказ Верховного Командування про відведення від Києва військ був відданий вночі 17 вересня 1941 року. Практично ж, війська почали відводити за Дніпро лише 19 вересня - в той час, коли німці вже входили до Києва. Таким чином, героїчна оборона Києва тривала 71 день.

Пошарпані в боях, розчленовані німецькими танками на окремі групи  частини Південно-Західного фронту намагалися вирватися з оточення. Без пального було покинуто техніку, закінчувалися боєприпаси. Зустрічні  деблокуючі удари радянських військ не приносили бажаного результату. Багатьом із захисників Києва так і не судилося вирватися з Супійських та Трубіжських боліт, а тих, хто не прийняв смерть, чекав довгий німецький полон.

20 вересня в бою біля  хутора Дрюківщина (Полтавська область) загинув командувач Південно-Західним фронтом генерал-полковник М.П.Кирпонос.

За підрахунками військових істориків тільки під Києвом німці  втратили близько 100000 чоловік убитими  і пораненими. Тривала і наполеглива  оборона Києва зіграла важливу  роль у зриві німецького плану "блискавичної війни" і затримала наступ фашистів на Москву.

Подорожі по дотах  КиУР

Розташування споруд північної частини КиУР

Північна  частина КиУР (доти 161 окремого кулеметного батальйону)

Маршрут: Лютіж-Гута Межигірська

Свою розповідь почну  з опорного пункту "Гута Межигірська", до дотів якого ми зробили 3 поїздки в різний час. Район між р. Ірпінь на заході, трасою Іванків-Київ на сході і дорогою між населеними пунктами Гута Межигірська (далі - Гута) і Лютіж, мені знайомий давно по "вилазкам" за грибами. Цікаво, що знаходячись, як я потім зрозумів, всього в кількох кроках від добре замаскованих в лісі дотів, я навіть не здогадувався про їх існування.

Пройшовши кілометра 3 від  Лютіжа по дорозі на Гуту, зліва легко  знайти зруйнований кулеметний дот (№ 565). Кількість амбразур (швидше за все - 3) складно визначити. Всякому, хто побачить цю довготривалу вогняну  точку, вона запам'ятається хіба що величезною кількістю сміття, очевидно привезеного  жителями довколишніх сіл. Руїни  наступного об'єкту КиУР (дот № 551) зростають перед нами прямо в центрі села Гута Межигірська. Побачивши, що ми фотографуємо його, декілька місцевих жителів з розумінням хитають головами і діляться знаннями про те, що розібрати його на будівельні матеріали практично неможливо.

ДОТ №553

На околиці  Гути насилу знаходимо добре замаскований (вписаний й підошву тераси) дот (№ 553), побудований за індивідуальним проектом. Довготривала вогнева точка  колись була командно-спостережним пунктом 161 окремого кулеметного батальйону. До наших днів добре зберігся двохамбразурний кулеметний каземат, потрапити в який можна через запасний напівзасипаний колодязеподібний лаз. Пересуватися всередині можна тільки рачки, причому ризикуючи порізатися битим склом. Основний вхід колись знаходився на вершині пагорба у зруйнованій командно-спостережній споруді з двома броньованими баштами. Башти спостереження і кулеметний каземат з'єднувалися між собою вертикальною штольнею і галереєю. Сьогодні вони частково засипані, і можна пройти тільки метрів 15 галереї, яка в одному місці погрожує зруйнуватись. У доті добре збереглися оббиті залізом двері, заслінки на амбразурах і дерев'яні елементи кулеметних станків. З того місця, де сьогодні знаходяться руїни командного пункту, відкривається прекрасний краєвид меліорованої заплави Ірпеня.

Засипана галерея  ДОТу №553. Фото Андрія Волкова

Наступний дот (№554) знаходиться приблизно у 800-х метрах на північ від околиці Гути Межигірської. У лісі добре простежується лінія окопів, що оперізує зручну для оборони висотку та часто перетинається ярами. Дот є одним з двох порівняно добре збережених артилерійських напівкапонірів КиУР. На жаль, з внутрішнього оснащення уціліло не багато. Можна побачити артезіанську свердловину, двері, що самотньо лежать перед дотом, та інші дрібні деталі.

У 400 метрах на північ від  артилерійського доту можна побачити одноповерховий кулеметний трьохамбразурний дот, що добре зберігся (№ 555). Довготривала вогнева точка знаходиться в мальовничому і, що важливо, добре прорідженому лісі, з прекрасним виглядом на заплаву Ірпеня. Невідомими людьми він був пофарбований в зелений колір. Крім того, відновлено ходи сполучення біля доту. З внутрішнього оснащення доту запам'яталася вентиляційна труба, на жаль, без запірної кришки.

У 700 метрах північніше і  на захід від доту № 555 знаходяться  два повністю зруйнованих (швидше за все нашими відступаючими військами) кулеметних доти. Перший дот (№556) запам'ятався викладеними на шматку бетонної стіни  іржавими і, мабуть, не потрібними для  шукачів знахідками. Поглянувши на дот № 564, можна уявити, якої страшної сили був вибух, що зруйнував його. Один з фрагментів доту, який важить не менше тонни, знаходиться на відстані метрів двадцяти від нього. Немов  на згадку про героїчні події тих  днів, біля доту в травні квітне сон-трава.

Остання з оглянутих в  опорному пункті "мала" довготривала вогнева точка знаходиться приблизно  в кілометрі південніше села Демидів  біля лінії електропередач. Трьохамбразурний кулеметний дот, на відміну від інших довготривалих споруд опорного пункту, що збереглися у хорошому стані, має один бойовий каземат, тобто всі три кулемети знаходяться в одному приміщенні.

ДОТ №551. Фото Андрія Волкова

Північна  частина КиУР (доти 161 окремого кулеметного батальйону)

Маршрут: Гостомель - Горенка - Мощун

По дотах, які раніше прикривали Варшавську дорогу в районі Гостомельського моста через р. Ірпінь, а також ділянку між селами Горенка і Мощун, я вирішив зробити маршрут на велосипеді. Пересувний засіб дозволив за один день охопити територію, яку навряд чи можна пройти за той же час в пішому порядку. Разом з тим, були труднощі з пересуванням по лісу, який "радував" густим підростом дерев і кущів (велосипед в основному доводилося носити на руках).

Перший зруйнований кулеметний дот (№ 478) можна побачити приблизно  в 400 метрах південніше Гостомеля біля Варшавської траси. У наш час  дот використовується придорожньою шашличною у якості ями для  сміття.

У 400 м на південь від  моста через р. Ірпінь, на пагорбі, що підноситься над дорогою і  селом, знаходиться великий (тип  Б) чотирьохамбразурний двоповерховий командно-спостережний дот. У тильній частині доту є дві амбразури для прикриття входу в споруду. На другому поверсі, де розміщувалися кімната для відпочинку гарнізону і допоміжне устаткування, ще можна побачити трубу артезіанської свердловини. У казематі на підлозі лежать бронедвері. В цілому, дот у гарному стані зберігся до наших днів. У теплу пору року він виглядає дуже вражаюче, хоч і заростає чагарниками і високою травою. На жаль, сьогодні довготривала споруда засипана різного роду сміттям і битим склом, стіни вкриває шар сажі від "піонерських вогнищ". Кожного, хто ризикне досліджувати внутрішнє приміщення доту, можуть чекати не завжди приємні несподіванки.

ДОТ №483. Фото Андрія Волкова

На північний  захід від вищеописаного доту, прямо між будинками сільської  вулиці, розташований трьохамбразурний дот (№ 483), який безпосередньо прикривав мостовий перехід через річку. Господарі довколишніх садиб відокремили частину довготривалої споруди огорожею. Крім того, вхід повністю закладений цегляною кладкою так, що побувати усередині доту немає ніякої можливості. Південна, від річки, частина доту має сліди обстрілів. Цікаво, що на даху доту збереглася запірна кришка (деталь, що рідко зустрічається), яка, скоріше за все, закривала вентиляційну трубу.

Напівзруйнований трьохамбразурний дот № 484 є, на мою думку, одним з найбільш фотогенічних. Він розташований приблизно в 700 метрах на південь від околиці с. Горенка, неподалік від однойменної каналізованої річечки та озера, що, здається, утворився на місці піщаного кар'єру. Товщина стінок досягає 1,5 метри. Руїни тильної частини доту чимось мені нагадують стародавні культові споруди індіанців майя з півострову Юкатан.

Наступну довготривалу вогняну  точку (№ 501) я довго шукав на північно-західній околиці села Горенка. Знайшов її випадково між двома садибами, проїжджаючи мимо на велосипеді. Оскільки дот знаходиться за огорожею приватної власності, побачити його зблизька мені не вдалося. Здалеку видно, що це, швидше за все, трьохамбразурний кулеметний дот. На даху доту можна розгледіти вентиляційну (із запірною кришкою) та антенну труби, а також залізні кільця для кріплення маскувальної сітки.

ДОТ №481. Фото Андрія Волкова

Решта з відвіданих мною дотів знаходилися в лісі між селами Горенка і Мощун. Перший, трьохамбразурний, дот (№ 502) знаходиться у практично непролазних нетрях. Дот повністю заріс мохами і має екзотичний, можна сказати навіть таємничий вигляд. На тильній стіні час ще не стер нерозшифроване скорочення "МЮД" і римську цифру "ХVІІ". Вхід у дот колись був повністю засипаний піском, а амбразури замуровані (з якою метою не зрозуміло). Невеликий лаз ("нора") був відкопаний, судячи з усього, не так давно. Усередині доту добре збереглися броньовані двері з ручкою та труба артезіанської свердловини. Із стелі звисають сталактити. На даху, як і в 501 доті, залишилися залізні кільця і вентиляційна труба.

Несподівано, якраз в той  момент, коли я намагався разом  з фотоапаратом по-пластунськи пролізти у вузький отвір, що замінює вхід, до доту вийшли грибники. Глава родини став розповідати синові про дот, і, немов "підбадьорюючи" мене, пояснив, що в дот лазити не варто, адже там  можуть бути змії.

ДОТ №484. Фото Андрія Волкова

Трохи вище, на пагорбі, метрах в двохстах у північно-західному  напрямі від доту "МЮД", стоїть трьохамбразурний кулеметний дот (№ 503), який, мабуть, прикривав фланги і тил вищеописаної довготривалої споруди. Дві амбразури і вхід у дот забетоновано. Потрапити всередину доту можна через невеликий трикутний лаз. У споруді збереглися залізні грати, якими закривався вхід. На даху, окрім труб різного призначення, можна побачити отвір, через який, швидше за все, проводилося буріння артезіанської свердловини. У бойовому казематі вражають бетонні "столи", на яких кріпилися кулеметні станки.

Наступний командно-спостережний дот третьої роти 161-го окремого кулеметного  батальйону (№ 504) я шукав двічі - навесні і восени. Безуспішно. Сподіваюся, що взимку мені все-таки пощастить його знайти і сфотографувати.

Останній в маршруті - напівзруйнований трьохамбразурний кулеметний дот, був знайдений в лісі, недалеко від південної околиці села Мощун. Запам'ятався він великою кількістю натічних форм на стелі каземату і розкуроченими амбразурами із залізними оголеними балками.

ДОТ №205 "Мала фортеця". Фото Романа Маленкова

Південна частина  КиУР (доти 28 окремого кулеметного батальйону)

Маршрут: Віта Поштова - Юрівка - Гатне