Наприкінці 1905 р. УДП і УРП об’єднались  в єдину Українську демократично-радикальну партію (УДРП). Громади партії існували в Полтаві, Чернігові, Лубнах, Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі, Катеринодарі, Санкт-Петербурзі, групи - у повітах Полтавської та Чернігівської губерніях. Значна частина української інтелігенції вимушена була відійти від партійної діяльності під тиском урядового циркуляра від 14 вересня 1906 року,яким заборонялося членство у незареєстрованих організаціях земським і муніципальним службовцям. На заваді була  і практика подвійного членства, за якого діячі УДРП належали водночас до інших партій.

  Після поразки Першої російської революції  УДРП припинила своє існування. Українські ліберали в вересні 1908 року створили Товариство українських поступовців (ТУП) з метою об’єднання українських  політичних сил у блок на між партійній  основі.

7.Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП)

   Українська  соціал-демократична робітнича партія (УСДРП, популярна назва - есдеки) - політична  партія, що утворилася у грудні 1905 року з Революційної української партії. Визнавала марксистську ідеологію; складалася з інтелігенції, частково з робітників і селян. Підкреслюючи національне питання і домагаючись автономії України, УСДРП вела свою діяльність незалежно від Російської соціал-демократичної робітничої партії. 

   Після першої російської революції 1905-1907 років, у період столипінської реакції, виступала разом з Бундом, почасти  з меншовиками. У 1908 році нараховувала близько 3 тис. членів. Видавала газети "Праця" (1909-1910), "Робітник" (виходила в Харкові до червня 1918), "Наш  голос" (1910-1911). Провідними діячами  партії були: Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Дмитро Антонович, Левко Юркевич, Михайло Ткаченко, М.Ковальський, Микола Порш. Після Лютневої революції в Росії УСДРП відновила свою діяльність на з’їзді в Києві 17-18 квітня 1917 року і добивалася автономії України в складі демократичної Росії. Її друкованим органом була "Робітнича газета".

   У період існування Центральної Ради УСДРП виконувала роботу виконавчої влади (уряд Володимира Винниченка). Перебуваючи на поміркованих позиціях в аграрному питанні, УСДРП втратила підтримку українського селянства, яке йшло в основному за Українською партією соціалістів-революціонерів (УПСР). 
Після проголошення IV Універсалу в уряді залишилося тільки 2 члени партії - Дмитро Антонович і Михайло Ткаченко. У період гетьманату УСДРП перебувала в опозиції до режиму Павла Скоропадського, а її лідери (В.Винниченко, С.Петлюра та інші) тимчасово знаходилися під арештом. УСДРП входила до складу Українського національного союзу, брала участь у підготовці антигетьманського повстання та формуванні Директорії УНР, до якої увійшли В.Винниченко і С.Петлюра. 

   У 1918-1920 роках члени УСДРП очолювали  Раду народних міністрів УНР (Володимир  Чехівський, Борис Мартос, Ісаак  Мазепа). На IV з’їзді (10-12 січня 1919) УСДРП  розкололася на дві фракції: праву - "офіційну соціал-демократію" і  ліву - "незалежну", яка з підозрою ставилася до централізаторської політики російських більшовиків в Україні, але визнавала необхідними організацію  Радянської влади в УНР, установлення "диктатури пролетаріату" і  негайного миру з радянською Росією (А.Пісоцький, Василь і Юрій Мазуренки, М.Ткаченко, М.Авдієнко). Більшість з’їзду, що очолювали М.Порш, В.Винниченко, С.Петлюра, І.Мазепа, відстоювала ідею "трудової демократії", висловилася за поступову соціалізацію головних галузей господарства й підтримку Директорії УНР. Під час Трудового конгресу України УСДРП висловилася за демократичний парламентаризм, збереження повноти влади в руках Директорії УНР.

   Щоб Директорія УНР могла вести переговори з Антантою, соціал-демократи відкликали 7 лютого 1919 року своїх міністрів-соціалістів  з уряду, надавши можливість голові Ради народних міністрів Сергію Остапенку  почати переговори з представниками французького військового командування в Одесі. Одночасно С.Петлюра вийшов з УСДРП, а В.Винниченко пішов  з посади голови Директорії УНР, передавши  свої повноваження С.Петлюрі. ЦК УСДРП, що залишився в Україні, продовжував  підтримувати політику Директорії УНР  і урядів Б.Мартоса й І.Мазепи. Ті ж члени партії, що емігрували (В.Винниченко, Б.Матюшенко, В.Левицький, П. Дідушок, М.Порш, В.Мазуренко, С.Вікул), на конференції 1919 року у Відні добивалися виходу есдеків (УСДРП) з уряду.

   "Незалежні"  есдеки в січні 1920 року створили  Українську комуністичну партію, що стала легальною радянською  партією і виступала за незалежність  УРСР.

   В еміграції "Закордонна делегація  УСДРП" (І.Мазепа, П.Феденко, О.Козловський, О.Бочковський, В.Матюшенко, В.Старосольський, Й.Безпалко) мала центр у Празі  й належала до Соціалістичного Інтернаціоналу. Партійні друковані органи: "Вільна Україна", "Соціалістична думка" (1922-1923), "Соціаліст-демократ". Після Другої світової війни (1939-1945) УСДРП взяла участь у створенні Української національної ради. У 1950 році УСДРП об’єдналася з іншими соціалістичними партіями в Українську соціалістичну партію.

 

8.Товариство українських поступовців

 

  (ТУП) - нелегальна міжпартійна громадсько-політична організація, що діяла у Наддніпрянській Україні в 1908-1917. Створена на поч. 1908 у Києві за ініціативою членів Української демократично-радикальної парти для координації діяльності українського національного руху в період наростання реакції в Російській імперії. До ТУП, крім дем.-радикалів, увійшли діячі соціал-демократичних (С. Петлюра, М. Шаповал, В. Винниченко) та ліберальних (А. В'язлов, Є. Чикаленко, А. Ніковський, Ф. Матушевськийіа ін.) організацій, які об'єднались у ній на засадах парламентаризму та конституціоналізму. Керівним органом ТУП була Рада (знаходилася у Києві), яка обиралася на щорічних з'їздах організації. Осередки організації - “громади ТУП” діяли по всій Україні (бл. 60), а також у Петербурзі та Москві.

  Напередодні Першої світової війни до Ради ТУП  входили Є. Чикаленко, С. Єфремов, Ф. Матушевський, О. В'язлов, В. Леонтович, О. Ніковський, Л. Яновська, В. Прокопович, Д. Дорошенко, Л. Старицька-Черняхівська, О. Корчак-Чепурківський, Л. Жебуньов, П. Холодний.

  Неофіційними  друкованими органами ТУП були газета “Рада” та журнал “Украинская жизнь” (виходив у Москві в 1912-17, ред. О.Саліковський та С.Петлюра). На щорічних нелегальних  з'їздах ТУП обговорювалися назрілі  політичні та культурницькі питання. Основні напрями діяльності - культурницька  робота (створення “Просвіт”, клубів, поширення видань), виховання національної свідомості, створення блоків з ін. організаціями у відстоюванні політичних свобод, участь у виборах і роботі Державної Думи, поширення кооперативного руху. ТУП виступало за проведення українізації шкільництва, запровадження  української мови у середній школі, судівництві, церковному житті. Політична  програма ТУП зводилась до трьох  основних вимог: парламентаризму, перебудови Російської держави на федеративних засадах, національно-територіальної автономії України.

  З поч. Першої світової війни виникли  розходження серед членів ТУП  щодо участі Росії у війні. Одна частина тупівців (Є. Чикаленко, А. Ніковський та ін.) виступила за поразку Росії у війні, інша (Л. Яновська) стояла за повний розгром Австро-Угорщини та приєднання Галичини до Росії. Восени 1914 прийнято компромісне рішення - ТУП зайняло нейтральну позицію щодо війни та воюючих сторін. Рада ТУП засудила російську політику в окупованій Галичині, а в грудні 1916 випустила декларацію під заголовком “Наша позиція” з вимогами: припинення війни, надання Україні автономного статусу у федеративній Росії, забезпечення культурно-національних і політичних прав українського народу тощо. Рада ТУП підтримала ноту Вільсона у справі примирення воюючих держав. ТУП встановило тісні зв'язки з думськими фракціями трудовиків та конституційних демократів (кадетів), які підтримали українські домагання у сфері культурно-національного самовизначення і виступили в Думі щодо заборони святкування в Києві століття від дня народження Т.Шевченка. Після Лютневої революції 1917 Рада ТУП разом з представниками інших громадських і політичних організацій утворили Українську Центральну Раду, обравши на посаду голови М. Грушевського.

   25-26.03.1917 у Києві відбувся І з'їзд ТУП, на якому були делегати від багатьох громад України, а також Петербурга, Катеринодара, Москви. Головним  політичним питанням стало,яке роз’єднало «тогочасну українську громад кість»,було питання про те,хто повинен оголосить автономію України.

  Резолюція з'їзду включала такі вимоги: підтримувати Тимчасовий уряд; домагатися легальними засобами автономії України у  складі демократичної Російської держави  і у зв'язку з цим змінити  назву організації на Союз українських  автономістів-федералістів; забезпечити  права національних меншин. Члени  Ради ТУП увійшли до складу тимчасового  ЦК СУАФ. У червні 1917 Союз українських автономістів-федералістів було перетворено на Українську партію соціалістів-федералістів.

 
 
 

9.ВИСНОВОК:

На початку XX ст. перед нашою країною відкрилась перспектива переходу до правових, демократичних форм політичного  життя, але цей шанс реалізувати  не вдалося. Демократичним нормам не бажав слідувати уряд. Не були зацікавлені  у їх становленні і революціонери. Народ спочатку мовчав, а потім  став діяти по-своєму, в результаті чого країна була втягнена у громадянську війну. Є підстави стверджувати, що багатопартійність в Україні на межі 19—20 ст. відіграла як прогресивну, так і негативну роль у політичному процесі державотворення. Прогресивна роль — це залучення широких верств населення України до державотворення, волевиявлення яких було сконцентроване в політичних програмах різних партій. Негативна роль — це розбіжність поглядів, ідей і програм, що призвело до кризової ситуації в Україні, спричинило гетьманський переворот, падіння УНР і встановлення більшовицької влади, безроздільне панування якої тривало понад сім десятиліть.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

10.СПИСОК ВИКОРОСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ :

 

1.Яневський,  Д.Загублена історія втраченої  держави/Данило Яневський.-Х.: Фоліо,2009.-256с.-(історичне  досьє).-ст.70 -93.

2.Політична  історії України: навчальн. посібник/[кол.авт. В. А. Гриченко і др.];за ред. В. І. Танцюри.-2-ге видання,доп..-К.: Академвидав,2008-552с.-(Альма-матер)

3.Політична  історія України ХХст.:в 6-ти  томах/[ред..колегія І.Ф. Курас та др.].-К.:Генеза,2002.Т.1 На зламі століть (кін.ХІХ-1917р./Ю.А. Левинець [і др.];кер.тому Ю.А. Левинець.-424с.

4.Стрілець В.В. Українська радикально-демократична партія: витоки, еволюція,діяльність (кін.ХІХ ст.-1939 рік).-2004.-С.51,60,111,117

5.http://uateka.com/uk/article/society/heritage/1264

6.http://www.wikipedia.org/