Українські політичні партії

ЗМІСТ:

1. Вступ
2. Українська (Русько-українська) радикальна партія
3. Українська соціал-демократична партія
4. Революційна українська партія
5. Національно-революційна течія в українському русі
6. Ліберальна політична течія в Україні. УНДП
7. Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП)
8. Товариство українських поступовців
9. Висновок
10. Список використаної літератури

1. ВСТУП 

    Становлення  політичних партій в Україні зумовлена  необхідністю з´ясувати не тільки коріння  походження більшості сучасних політичних партій, а й їхню ідейну спрямованість, політичні платформи та організаційні  засади, способи й методи діяльності.

    Важливість  такого екскурсу зумовлена ще й тим, що ідеологічний спектр діяльності сучасних українських політичних партій у  третьому тисячолітті зазнав незначних  змін порівняно з тим, яким він  був наприкінці 19 ст. — на початку 20 ст. Соціалізм і націоналізм  — найпоширеніші ідеології кінця 19 ст. — продовжують, хоча трохи у  видозміненому вигляді, залишатися ідеологічним орієнтиром для багатьох українських політичних партій. На основі цих двох ідеологій українські політичні партії виробляють ліберальну, консервативну, право- і ліворадикальну, правоцентристську й інші ідеології, що мають (і не можуть об´єктивно не мати!) українське обличчя. І в цьому  контексті з´ясування ґенези політичних партій України, їхніх ідеологій  являє особливий інтерес.

    Становлення політичних партій було зумовлене низкою соціальних і політичних обставин. Уведення загального виборчого права  відкривало доступ до політики широким  верствам суспільства. Важливим чинником, що вплинув на виникнення масових  політичних партій, була зміна відносин між державою і суспільством.

    Обмеження державного втручання в суспільне  життя, утвердження низки політичних свобод (слова, зборів, союзів), що мають  безпосередній вплив на утвердження  партій, на розвиток представницької  демократії, створювало умови, необхідні  для становлення цивілізованого партійного життя. Позначилося й  потепління відносин між державою і  партіями, відхід від довготривалого стереотипу, що партія є гальмом  розвитку демократії й ефективності функціонування інститутів держави. 

2. Українська (Русько-українська) радикальна партія. 

    (РУРП) - перша політична партія на території України, заснована на І з’їзді, що відбувався 4-5 жовтня 1890 року у Львові І.Франко, Н.Левицький, М.Павлик, С.Данилович, Є.Левицький створили Русько-українську радикальну партію (РУРП) першу політичну організацію європейського типу з програмою та реєстрованим членством. Програма  партії орієнтувалась на ідеї етичного і наукового соціалізму,вимагали демократичних свобод, передачі селянським громадам землі,заборону її поділів,сприяння дрібному кредитуванню. Партія ставила а також за мету «переміни способу продукції згідно зі здобутками наукового соціалізму»,досягнення «колективного устрою праці і колективної власності продукційних коштів». В її програмі зазначалося,що «розвій народних мас можливий тільки на національних справах»,містився заклик боротися за «піднесення почуття національної самосвідомості і солідарності в масах всього русько-українського народу».

   З 1891 року партія керувала вічевим рухом. У 1894 р. вимоги політичних свобод,запровадження  української мови у діловодство  органів влади,припинення конфіскації  прогресивних  видань,скасували  податки на пресу.                                                     У 1895 році на IV з'їзді було прийнято Доповнення до Програми УРП, в якому виголошувалося, що здійснення соціалістичних ідеалів можливе лише за умови якнайширшого самоуправління краю. У 1904 році була прийнята ще одна програма.

   Лідерами  і засновниками партії були І.Франко (до 1899), М.Павлик (до 1914), В'ячеслав Будзиновський, С.Данилович, Євген Левицький та інші. Після розколу РУРП у 1899 році частина членів увійшла до складу новостворених УНДП (Українська національно-демократична партія) і УСДП (Українська соціал-демократична партія). Разом з УНДП утворила в українському політичному русі неофіційну двопартійну систему, в якій РУРП відігравала роль лівої опозиції щодо центристського УНДП.

   Діячі партії займали провідні посади в  уряді ЗУНР (Ю.Бачинський, Д.Вітовський, І.Макух, А.Шмігельський). У 1919-1939 роках під час польської окупації Галичини УРП була однією з найбільш впливових серед легальних українських партій. У 1926 році об’єдналася з волинською Українською радикально-соціалістичною партією. Чисельність партії сягала 20 тис.чол. У 1931 році партія вступила до ІІ Соціалістичного Інтернаціоналу. Після ІІ Світової війни діяла в еміґрації.

   У своїй діяльності РУРП прагнула поєднати відстоювання соціальних інтересів  українських селян Галичини із захистом національних прав українського народу. Спершу на ідеологічну позицію РУРП досить сильний вплив мали ідеї Драгоманова, свою позицію рупівці називали "науковим соціалізмом", "народницьким соціалізмом". У державотворенні стояли на позиціях "правдивого автономізму", вимагали вільного розвитку краю, збільшення самоврядування в Східній Галичині, проголошували напрямок на піднесення національної самосвідомості. Заявлалася позиція про повну незалежність "русько-українського народу" - єднання в незалежній державі з Наддніпрянською Україною.

   У програмі 1904 року виголошувалися соціальні  гасла: повне усунення мілітаризму(вимога роззброєння); вимога безпосереднього, загального, таємного і рівного голосування  і рівного пасивного права  вибору без різниці статі; вимога якнайбільшої особистої свободи, свободи  зборів, товариств, слова, науки і  друку; скорочення дня праці, заборона праці жінок і дітей на шкідливих  для здоров’я роботах, недільний  відпочинок - для всіх, обмеження  нічної праці, створення робітничих інспекторів, контроль за місцями праці  і помешкань робітників, соціальне  забезпечення по безробіттю, старістю, втрати годувальника; заміна безпосередніх податків прогресивним податком доходовим, звільнення від безпосереднього оподаткування предметів першочергової необхідності, викладання української мови в школах і "наукових інституціях", забезпечення прав національних меншин на вивчення і використання національної мови, розвиток власної культури; свобода релігійних переконань; як засіб боротьби проголошувалося: "змагаємо до піднесення почутя національної самосвідомости в масах усього україньско-руского народа Австро-Угорщини і Росиї через лїтературу, збори, з’їзди, манїфестациї" і т.д.

   Соціальною  базою партії було галицьке селянство, яке на 80% було безземельним. Засобами боротьби були земельні страйки.

   Друковані органи: місячник політики, науки і  письменства "Народ" (видавався  у 1890-1895, 1918), місячник для селянства "Хлібороб" (1891-1895), "Громадський  голос" (1895-1939, з перервами). Під  впливом РУРП діяла спортивно-патріотична  організація "Січ", заснована К.Трильовським у 1900 році.

   Недоліки  діяльності партії: духовенство Галичини було досить вороже настроєне проти партії (через їх ідеологію), що блокувало радикалам доступ на село; малочисельність українського пролетаріату (який міг найактивніше підтримати соціалістичні гасла партії); залежність від польських соціалістів та фракціоністів. 

3. Українська соціал-демократична партія . 

  У вересні  1899 р.  лівими радикалами і представниками невеликих соціал-демократичних  організацій,що виникли в 90-ті роки,було засновано Українську соціал-демократичну партію (УСДП) як складову частину Соціал-демократичної робітничої партії  Австрії(СДРПА). Партія мала тісні зв`язки з Польською соціал-демократичною партією (ППС),неофіційно розподіливши сфери впливу: українські соціал-демократи діяли в сільській місцевості, польські-в містах. Лідери УСДП   М.Ганкевич, С.Вітик були водночас на керівних посадах в обох партіях. Така організаційна структура відповідала реаліям існування соціал-демократії в Австро-Угорщині, особливостям становленням УСДП,що позначилось на її подальшій долі.

  Лідери  УСДП М. Ганкевич,С. Вітик, В.Левинський, В.Старосольський, Ю.Бачинський орієнтувалися  на теоретичні засади центристської  течії європейської соціал-демократії,легальні парламентські засоби досягнення мети. «Пора вже,щоби і український  працюючий люд і народ український  не оставав позаду європейських націй»,-писав партійний орган «Воля». Український соціал-демократи намагалися поєднати вирішення соціальних проблем з національними прагненнями українців: «ми змагаємо до того,щоби цілий народ український  виборов собі національну волю та самостійність політичну;наша ціль -  вільна держава українського люду,українська республіка». Партія брала участь у масовому селянському русі в Галичині в червні – серпні 1902 року,коли страйкувало,коли страйкувало понад 100 тис. сільськогосподарських робітників. У результаті було підписано договір з поміщиками про поліпшення умов оплати праці. Актуальність аграрного питання для українського населення Галичини і Буковини стимулювала дискусію щодо аграрної програми. На другому з`їзді УСДП в січні 1906року обговорювався проект програми партії ,який увібрав в себе програму СДРПА з доповнення аграрних вимог. Ним передбачалось усуспільнення власності на землю і засоби виробництва шляхом викупу церковної і великої поміщицької земельної власності та передачі її разом із державними,крайовими,громадянськими землями у спільне управління громад під контролем краю та держави,збереження дрібного селянського землеволодіння.

       Важливою подією в розвитку  українського соціал-демократичного  руху стала конференція УСДП (Львів,червень 1907),яка ухвалила рішення про створення місцевих партійних комітетів у містах,підпорядкування їх повітовим комітетам,сплату членських внесків,справедливий розподіл коштів між партійними структурами ,поширення партійної роботи на промисловий пролетаріат і створення в перспективі самостійних профспілкових організацій українських робітників.У1907-1911 рр. місцеві комітети УСДП виникли в 15 містах : Львові ,Станіславі , Тернополі , Стрию , Дрогобичі , Бориславі та ін. Створювались повітові та окружні організації . Всі вони вели агітаційно-пропагандистську роботу, організовували віча,  збори,демонстрації. Налагоджено було видання і поширення партійної преси, особлива роль серед якої належала газета «Воля» (1900-1907), « Земля і воля» (1907-1912) ,пропагандистських брошур «Що таке соціалізм», «Селянство і соціал-демократія», «Українсько-польська справа в австрійськім парламенті» та ін. Партія створювала культурно-просвітницькі товариства «Воля».

   «Молода»  течія в УСДП ініціювала різке  відмежування від інших українських  партій, особливо в культурно-просвітницькому  питанні, розглядаючи їх як «дрібнобуржуазні», «міщанські».Наслідком цього став розкол, який спричинив ослаблення партії, занепад її організаційної роботи. Формальна єдність була відновлена на V з’їзді  УСДП в березні 1914 року. 
 
 

4. Революційна українська партія 

Українські  політичні партії на Наддніпрянщині створювалися за відсутності політичних свобод , нелегально. На початку 1900 р на зборах студентської громади. у Харкові була  заснована перша  в Російській імперії українська політична партія Революційна українська партія (РУП). Програмні засади партії сформулював М. Міхновський у брошурі "Самостійна Україна". Лідером РУП був Д. Антонович .         А засновниками були Д. Антонович, М. Русов, Б.Камінський, М. Міхновський, Л.Мацієвич, Б. Мартос, Б. Матюшенко. Партія ставила за мету об´єднати всіх свідомих українців на боротьбу за національні права і соціальну революцію. РУП стала першою організаційною спробою українського руху виступити на політичній арені Росії під прапором державної незалежності України. її створення поклало початок переходові від культурницького українофільства до організованої праці серед широких мас.РУП мала місцеві організації -«вільні громади»- у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Лубнах, Львові.

До 1902 р. кредо парії виражала брошура  М. Міхновського «Самостійна Україна», видана 1900 р. РУП здійснювала масштабну  видавничу і культурно-просвітницьку  роботу: друкувала за кордоном, транспортувала на Наддніпрянщину і розповсюджувала  брошури, авторами яких були члени партії, а також відомі європейські соціалісти К. Каутський, В. Лібкнехт, А. Бебель. У 1902-1905 рр. видавала кількість друкованих органів,найпомітнішими  серед яких були часопис «Гасло»(21 номер) і «Селянин» (34 номери). Усі вони були розраховані на селян ,сільськогосподарських робітників, ремісників. Разом із загальноросійськими політичними партіями РУП спрямувала селянських рух у Харківській і Полтавській губерніях у 1902 р.

У грудні 1902 р. у Києві відбувся перший з’їзд  РУП ,на якому були присутні шість  делегатів. До обраного з’їздом Центрального комітету з трьох осіб увійшли  Д. Антонович, Є. Голіцинський, В. Козиненко.