Українські політичні партії

Створив українську археологію як науку, розробивши нову методику ведення розкопок. Дослідив стоянки періоду палеоліту, неоліту, провів розкопки поселень Трипільської культури, древлян та розробив їх класифікацію. Видав археологічні карти Київської  й Волинської губерній (1895, 1900). Учасник  багатьох загальноросійських археологічних  з'їздів, міжнародного археологічного конгресу в Лісабоні (1880).

У 1903 р. київська «вільна громада» РУП запропонувала  для обговорення  «Нарис громади» партії , в якому було висунуто вимогу повної автономії України у «внутрішніх справах із забезпеченням рівноправності населяючи її національностей і на підставі найширшої демократичної конституції з Народною Радою, яко законодавчими зборами і яко вищою заступничою політичною інституцією країни».

У 1904 р. РУП спробувала зібрати в Києві  другий з’їзд , але він не відбувся через розбіжності у становленні  до російської соціал-демократії та баченні  майбутніх відносин з Росією. У  січні 1905 р. частина діячів партії на чолі з М. Меленевським заснувала Українську соціал-демократичну спілку («Спілка»), що увійшла до складу РСДРП на засадах автономної організації. Її планували перетворити на організацію для роботи серед селян Росії під прапором РСДРРП,її громади є самостійними організаціями. Програма «Спілки» орієнтувалася на програму РСДРП.

 У  грудні 1905 року відбувся другий  з’їзд РУП, який започаткував  існування Української соціал-демократичної робітничої парії (УСДРП). Її лідери -  М. Порш, Д. Антонович, С. Петлюра, М. Ткаченко , В. Винниченко, взявши за основу Ерфутську програму німецької соціал-демократії, головними цілями УСДРП проголосили встановлення в Росії демократичної республіки, «автономії України з окремою державною інституцією (сеймом), якому належить право законодавства у внутрішніх справах населення тільки на території України». Сейм мав займатися земельними питаннями та народною освітою. В аграрному питанні партія, з огляду на інтереси вільного розвитку класової боротьби на селі, вимагала передачі всіх казенних, удільних, кабінетських,монастирських, церковних і великих приватновласницьких маєтків краєвим само порядкуванням; знищення всіх пережитків кріпацтва в аграрних відносинах; відміни законів, які обмежують права селян  вільно розпоряджатися своєю землею; впровадження права розділу громадської землі і права виділу; примусового державного «перемежування» земель коштом великих землевласників.

У наступні роки УСДРП і «Спілка» ,маючи в  своїх рядах 3 тис. і 10 тис. членів відповідно,вели активну роботу серед пролетаріату селянства України. Обидві партії у 1906-1907 роках боролися за місця у  Державній Думі. До ІІ Думи від «Спілки» було обрано 6 депутатів. У 1907 році відбувся судовий процес над соціал-демократами.

5.Національно-революційна течія в українському русі

На правому  фланзі українського національно-визвольного  руху перебувала створена у 1902 році з  ініціативи М. Міхновського Українська народна партія (УНП). Її лідери вийшли з РУП, не погодившись із програмними настановами щодо пріоритетності соціального визволення й автономії України у складі Росії. Вони виступали за повну національну незалежність України. Керівниками партії були М. і С. Шемети, О. і С. Макаренки, О. Степененко та ін.

Мико́ла Міхно́вський

Мико́ла Іва́нович Міхно́вський (*31 березня 1873, Турівка, Полтавська губернія; †3 травня 1924) — український політичний та громадський діяч, правник, публіцист, основоположник, ідеолог і лідер самостійницької течії українського руху кінця ХІХ — початку ХХ ст., автор славнозвісної брошури «Самостійна Україна», один з організаторів українського війська, борець за незалежність. Співзасновник першої політичної партії у Наддніпрянській Україні — Революційної Української Партії (РУП). Лідер Української Народної Партії, співорганізатор Української Демократично-Хліборобської Партії, член Братства самостійників. Ідеолог державної самостійності України. Участь у «Братстві тарасівців».

Після розгрому Братства Тарасівців Міхновський  присвятив час саморозвитку і  вивченню ідеологій та політичних рухів. Саме в той час, у 90-ті роки XIX століття на теренах Австро-Угорщини в Богемії  і Моравії з’явилися перші  німецькі і чеські націонал-соціалісти очолювані Л. 1898 року Міхновський  переїхав до Харкова, де відкрив власну канцелярію. А у 1900 році він розпочав політичну діяльність як націонал-соціаліст, справивши великий вплив на формування Революційної Української Партії (РУП). Брошура Міхновського «Самостійна  Україна» стала першим програмовим  документом РУП і українського право-радикального руху взагалі. «Самостійна Україна» утверджує принцип боротьби між  націями і потребу створення  Нової України: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Закінчується програмова брошура наступними визначними словами:                                                       

 «В  РУП з самого початку її заснування існувало кілька ідеологічно різних течій: культурницька, соціал-демократична, народницька і націонал-соціалістична, яку очолював Міхновський. Внаслідок такого об’єднання партію розривали суперечності. Проте Міхновський активно просував націонал-соціалізм як єдино можливу ідеологію РУП, і одна з статей партійного органу «Гасло» заявляла, що ідеалом партії є «вільна, самостійна Україна з широко розвиненим соціялістичним державним устроєм». Але 1902 року відбувся з’їзд РУП на якому взяли гору реакціонери культурники і марксисти соціал-демократи, тому націонал-соціалістична фракція на чолі з Міхновським вийшла з РУП з рішенням заснувати свою партію. Таким чином 1902 року Микола Міхновський зі своїми однодумцями засновує першу українську суто націонал-соціалістичну організацію із виразно ідеалістичною ідеологією, що відкидає убоге культурництво українофілів і брехливу діалектику марксистів – це Українська Народна Партія.

Програмні орієнтири УНП спочатку визначала  робота М. Міхновського «Самостійна  Україна». Спираючись на досягнення історичної та правової науки початку ХХ ст., він рішуче відкидав аргументи противників  незалежності України. У 1902-1904 роках  він написав і видав у Чернівцях  та Львові теоретичні і  програмні роботи -  роботи « Робітницька справа у програмі УНП», «Справа української інтелігенції в програмі УНП», «Робітницьке свято Першого мая», «Десять заповідей УНП». У 1906 р. з’явилася «Програма УНП», у якій конкретизовано ідею всеукраїнської революції, суб’єктами якої повинні стати робітники і хлібороби. Головна мета -  створення самостійної української держави, що забезпечить соціальні перетворення у соціалістичному напрямі.

Міхновських відкидав можливість співробітництва  УНП із загальноросійськими ліберальними та соціалістичними партіями, доводив, що «чуже лихо не болить», і справа визволення України може бути тільки справою українського народу. Ідеї Міхновського були спрямовані проти  урядовців , поміщиків, капіталістів різних національностей, які експлуатують український народ, прагнуть зрусифікувати  його. Націоналізм Міхновського мав  захисний характер , протидіяв велико-державному шовінізму.

6.Ліберальна політична течія в Україні. УНДП

У Західній Україні лібералів репрезентували Українська національно-демократична партія (УНДП), яка була найвпливовішою партією, у Наддніпрянщині – Українська демократично-радикальна партія (УДРП),яка своїм впливом поступалася українським соціалістам.

УНДП  виникла в 1899 році. Ідейно та організаційно  вона була підготовлена сорокарічною діяльністю народовської течії української  політичної думки, що орієнтувалася  на створення самостійної української  держави. До партії належало багато представників радикалів, незгодних із соціалістичними пріоритетами своїх лідерів. Програма партії містила вимоги демократизації політичного життя в Австро-Угорщині з використанням легальних,парламентських засобів; рівноправ’я українського та польського населення в Галичині; поділу Галичини на українську (східну) і польську (західну) частини, приєднання Північної Буковини до Східної Галичини й утворення українського Коронного краю; запровадження прогресивного податку,захисту інтересів селян (викупу великих земельних володінь і наділення селян землею).

Керівний  орган партії  - Народний Комітет  – очолив Ю. Романчук . Активно працювали  в партії М. Грушевський, І. Франко, О. Баранівський, Є. Левицький, В. Охрімович. Впливовим друкованим органом була щоденна газета «Діло»(1888 – 1939),на сторінках  якої обговорювались найважливіші питання  програми і тактики партії , українського національно-визвольного руху.

У 1897 на з’їзді «громад» у Києві була заснована Загальноукраїнська Безпартійна Демократична Організація («Всеукраїнська загальна організація»). Восени 1904 р. вона перетворилася на Українську демократичну партію (УДП). Керували нею         О. Лотоцький, Є. Тимченко, В. Чеховський, Є. Чикаленко. Паралельно з  УДП         С. Єфремов, Б. Грінченко, М. Левицький, Ф. Матушевський створили (УРП).

Сергі́й  Єфре́мов

Сергі́й Олекса́ндрович Єфре́мов (справжнє прізвище — Охрі́менко; 6 жовтня 1876 с. Пальчик, тепер Катеринопільського району Черкаської області — † 10 березня 1939) — український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української Академії Наук (з 1919), віце-президент ВУАН (з 1922), дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові.

Брав  участь у розробці концепції української державності, української національної культури й освіти. Надрукував близько 3 тисяч статей та рецензій. Видав ряд монографічних нарисів, присвячених творчості Марка Вовчка, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуй-Левицького, Івана Карпенка-Карого, Панаса Мирного та ін.

Незаконно репресований 1930 року в результаті сфабрикованого радянською владою так званого «процесу Спілки визволення України». Реабілітований 1989 року. У березні 1917 увійшов до складу Української Центральної Ради, а в квітні 1917 на Українському Національному Конгресі обраний заступником голови УЦР і членом Малої Ради. Після створення 15.6.1917 першого українського уряду — Генерального Секретаріату УЦР-УНР займав у ньому посаду генерального секретаря міжнаціональних справ. З вересня 1917 очолював Українську партію соціалістів-федералістів. З квітня 1918 до травня 1920 офіційних посад не обіймав.