Соціальне положення римлян за часiв Iмперії

Виходячи з того, що на повсякденні дослідження не так сильно впливають ідеологічні переконання, автор поділяє історіографічний матеріал не за ідеологічним забарвленням та часом і місцем публікації роботи, а за широтою повсякденного дослідження. Так виділяються такі групи робіт: праці загального побутового характеру, вузькоспеціалізовані повсякденні дослідження.

Лише з кінця 80-х - початку 90-х років у вітчизняній історіографії почалося підвищення інтересу до цієї теми. З цього часу у вітчизняному антикознавстві відбуваються зміни в методологічних підходах до вивчення суспільних явищ, розширюється тематика, значна увага приділяється проблемам соціо-культурного розвитку.

 

 

 

2. Характеристика використаних джерел

 

 

Для вивчення повсякденного  життя і побуту римлян можна залучати різноманітні джерела: літературну традицію і пам'ятники матеріальної культури. У творах античних авторів зустрічається безліч окремих фактів, з яких складається загальна картина. Велику частину відомостей про життя і побут Риму історики отримали після археологічних розкопок загиблого античного міста Помпеї. Там збереглися предмети начиння, прикраси, основи будівель.

Джерела з історії повсякденного життя римського народу можна поділити на пам'ятники матеріальної культури, письмові джерела з повсякденності римського суспільства.

1. Пам'ятники матеріальної культури:

Основним джерелом  все ж можна вважати пам'ятники матеріальної культури, кількість яких щороку зростає завдяки археологічним розкопкам. Це і залишки міської житлової забудови, архітектурні споруди, пам'ятки образотворчого мистецтва (скульптура, стародавній живопис, антична гліптика, кераміка, дрібна кам'яна, керамічна та металева пластика), монети, різні предмети повсякденного побуту. Збережені від кінця Республіки та епохи Імперії колумбарії належать знаті, колегіям ремісників, членам імператорських сімей. Підземні галереї, що використовувалися для поховань, пояснюють для нас побут і вірування ранніх християнських громад. Економіка, побут і культура Римської Італії оживають завдяки розкопкам Остії і Помпеї. 

Це безліч парадних, одягнених  мармуром площ, споруджених імператорами і названих їхніми іменами. Пам'ятниками імператорських діянь є вівтарі і колони.

В епоху ранньої Імперії  було впорядковано знаменитий Великий  цирк, заснований ще в царські часи для змагань колісниць. Смаки  і придворний побут Риму можуть бути простежені по знахідкам руїн імператорських палаців й членів їх сімей на Палатині. В якості історичного джерела виступає і портретна скульптура, де відтворювались найменші деталі зовнішності, передавались тонкі риси людської вдачі. Це парадні статуї імператорів, а також скульптури знатних і простих римлян і навіть рельєфні зображення вільновідпущеників і рабів на надгробках,які дають можливість для вивчення та аналізу зовнішнього виду римсього народу [18]. Скульптурними портретами прикрашали будівлі й надгробні споруди. На них відтворювали образи померлих, зазначали їхній суспільний стан і діяльність.

Багатий матеріал про релігію, звичаї, спосіб життя і про соціальні стратифікації дають римські надгробні споруди з зображеннями побутових сцен і написами.

Другу велику, й основну, групу джерел до дипломної роботі складають письмові джерела з повсякденності, що автор за логікою також розподіляє на три групи:

1. Історичні твори:

• Г. Веллій Патеркул (19 р. до н. е. - 31 р. н. е.) - основну увагу приділяє військово-політичним подіям, але й також приділяє увагу історії культури [19].
• Корнелій Тацит (бл. 55-120 рр..) - його інтерес зосереджений на внутрішній історії, особливо на взаєминах імператорів з сенаторским станом [20].
• Полібій (близько 201 до н. е.- близько 120 до н. е.) «Загальна історія» в 40 книгах. Є фактично першою спробою викладу історії Риму від 220 до 144 до н. е. «Історію», Полібій, назвав прагматичною (діловою) історією, де він не тільки описував події і факти, а й всебічно їх аналізував, пояснював, розкривав причини явищ, їх взаємозв'язок і закономірності [21].
• Гай Светоній Транквілл (між 75 і 160 рр.. н. е.) - «Життя дванадцяти Цезарів» наводить масу фактів з громадського та приватного життя імператорів, домішуючи сюди анекдоти і вислови, слабо пов'язуючи свій величезний матеріал, не піклуючись про прагматичність або хронологічну послідовність. Светоній організовує виклад за темами: коротка хронологія від народження імператора до його воцаріння, передує розділ про рід і предків, потім розповідь про правління імператора, зазвичай розділених на частину про приватне життя і частину про життя громадськості; нарешті, хронологічний розділ про смерть імператора [22].

2. Спеціальна наукова література:

• Варрон (116-27 до н.е.)- трактати про сільске господарство. Він даϵ багатющий матеріал по економіці, соціальному устрою та побуту Італії II і I ст. до н. е., цікаво великою кількістю побутових деталей і відомостей про життя римського села [23].
• Витрувій Полліон (1 ст. до н.е.) - подання про техніку будівельної справи і будівельному мистецтві, а також в соціально-політичному аспекті розвиток містобудування в епоху Августа містять «Десять книг з архітектури» [24].
• Гален(129 - 199 рр.)- його трактати були основним джерелом медичних знань на Близькому і Середньому Сході і в Європі [25].

3. Листи й промови:

• Пліній Молодший (61-114 рр..)- вимальовується економіка, суспільні відносини, а також культура, побут і політичні симпатії насамперед вищої римської знаті. Його листи до Траяну - документальне свідчення життя східних провінції і системи управління ними. У них є згадки про християн [26].

Писемність фіксувала  лише ділову прозу: закони та жрецькі літописи. Лірична поезія була цілком обрядова (гімни богам, плачі за померлими) і здавалася теж не художньої, а ділової словесностью. Драматична поезія грала лише підсобну роль при ігрових виставах: одні з цих уявлень вважалися етруського походження.

Істотне значення мають юридичні пам'ятники. Ранні з них - підручники права, або Інституції. Збереглися Інституції юриста II ст. Гая [27]. Більш пізніми (IVст.) є Дігести, тобто коментарі до законодавства. На початок V ст. відноситься перший кодекс римського права, створений за дорученням імператора Феодосія II і названий його ім'ям, до VI ст. - Кодекс Юстиніана [28]. Найбільшим збором римського права є збірник, який в XII в. отримав назву «Корпус цивільного права» (Corpus iuris civilis). До нього увійшли: 1) інституції, 2) Дігести, 3) імператорські конституції, тобто встановлення, або кодекс Юстиніана, 4) новели, тобто конституції, видані після кодексу Юстиніана. Кодекси відображають соціально-економічне і політичне життя Імперії, а встановлення Юстиніана - і релігійне життя, в тому числі значення християнства [29].

Ці письмові джерела є  основними в дипломній роботі, хоча не єдиними, автор вважає, що їх буде достатньо, зважаючи на обривчатість та поверховість інших джерел.

Основне джерело - історичні  твори. Насамперед це твори античних письменників різних жанрів. Вони ϵ частиною античної традиції. Найбільш поширенною рисою римської історіографії ϵ прагматичність, яка була притаманна усім представникам Рима. До наших днів збереглися порівняно пізні тексти, не раніше I в. до н. е. Але в розповідях про найдавніший період їх автори грунтуються на втрачених для нас, які містили важливі відомості, матеріалах. Що ж являє собою ця частина історичної традиції? В основі її лежать: 1) офіційні записи, що стосуються життя всієї римської громади, 2) усна народна творчість, родові і сімейні перекази, які передавалися з покоління в покоління, 3) відгуки греків на події в далекій Гесперія (Вечірньої, Західної країні), як вони називали Італію.

Саме на основі цих груп джерел автор будує свою дипломну роботу, більш детальний не поверховий аналіз саме повсякденності буде поданий у відповідних розділах.

Дотриматись поставленої  задачі та цілей можна лише при  комплексному аналізі як письмових, так і матеріальних типів джерел, враховуючи ту історичну ситуацію в якій вони були створені.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Методологія дослідження

 

 

Метою даної роботи є  є  визначення основних рис та стан повсякденного життя римлян за доби Iмперії, опис специфіки повсякденному житті, звичаїв, моралі, традицій римського суспільства. Крім того, ілюструвати соціальні процеси, що відбувалися в античному суспільстві.

Для досягнення поставлених  завдань та мети, автор використовує широку базу методів ведення дослідження, та дотримується сучасних принципів  ведення історичного дослідження.

В роботі дотримано  основних принципів ведення історичного дослідження: принцип історизму, об’єктивності, логічності та та комплексного підходу,також не менш важливого принципу культуро відповідності [30]. Використання цих принципів дало змогу на основі вивчення та узагальнення фактичного матеріалу зробити конкретні висновки, вирішити поставлені завдання, висвітлити маловідомі факти, виходячи з цього – якнайбільш повно відтворити картину повсякденного життя.

1. Принцип історизму в роботі дотримано від початку до останньої сторінки, матеріал подається в історичній послідовності, від повсякденного життя римлян часів початку Імперії до закінчення її існування; від принесення рис побуту, культури та освіти греками на Італійський півострів, запозичення їх римлянами та до введення до досконалості на загарбаній території Римом.
2. Принцип об’єктивності  один з найважливіших. Розглядається питання всебічно, розділене на декілька розділів, виділяються плюси та недоліки у повсякденності римського суспільства.
3. Принцип логічності витримано в такий спосіб - матеріал розподілено на підрозділи, що логічно із собою пов’язані, весь матеріал також викладено логічно та послідовно, він легкий для розуміння, в роботі виділені причинно-наслідкові чинники.
4. Принцип культуровідповідності (органічний зв’язок з історією народу, традиціями, з народними ремеслами, промислами. Особистість  формується через відтворення у власному житті привласненого досвіду попередніх поколінь, їхніх духовних і моральних надбань, побудови за цими зразками структури вирішення головних життєвих ситуацій тощо.
5. Конкретний аналіз - це дослідження історико-соціальних явищ з урахуванням їх виникнення і взаємовпливу, як єдність різноманітних їх складових елементів. Це дозволяє розглядати дані різних видів джерел в їх сукупності.

 

Таким чином, при дослідженні автор дотримується основних принципів історичного дослідження.

Сучасні науковці розподіляють методи на три групи: загальнонаукові, спеціально історичні та між предметні. В роботі використане це надбання [31].

1. Загальнонаукові:

• метод аналізу та синтезу: в дипломній використані дуже широко, як приклад, автор збирав інформацію про основні види  жител Риму та Греції, піддавав ці матеріали обробці (тобто аналізу) і робив висновки, порівняння (тобто синтезував якесь нове знання). Просто можна сказати і так, аналізується матеріал в кожному розділі, а у кінці розділу синтезуються висновки;
• методи індукції та дедукції: цими методами ми користуємось щоденно навіть не замічаючи цього, використані вони і у роботі. Наприклад, метод індукції використовується для характеристики різноманітних видів дозвілля, розподіляючи їх на типи, і таким чином складається типологія та класифікац<span class="Lis