Роль молоді в процесі державотворення(1990-2005 рр.)

Значення «Революції на граніті» дуже велике оскільки вона була повністю організована силами студентства, не мала на той час аналогів у всій Європі, адже «оксамитові революції» у Східній  Європі у 1989 році проводили більш  зрілі політики. Прямим наслідком  протестів була відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола та виконання низки вимог мітингувальників. Ці акції та голодування відіграли  важливу роль у становленні незалежності України.

Також, 23–24 квітня 1991 р. відбулася масова акція УСС та СУС спільно зі страйкуючими шахтарями Донбасу, які прибули на пікети до Києва. Це був період двомісячного шахтарського страйку (березень-квітень), коли зупинилися 80 шахт, 12 шахтобудівничих управлінь, вуглепереробні підприємства, навіть підприємства ВПК 9 областей України. Студенти спільно з шахтарями пікетували Верховну Раду, вимагаючи виконання Постанови від 17 жовтня 1990 р., проводили пікетування вузів, мітинги та демонстрації. У “Зверненні координаційної ради СУС до студентів” стверджувалося: “Становище населення, малозабезпечених його верств, зокрема студентів швидко погіршується. Український уряд не в змозі захистити просту людину від грабіжницької політики кабінету Павлова, який вирішив звалити всі економічні труднощі на плечі народу. СУС заявляє про своє рішуче прагнення відстояти здобутки жовтневого голодування. Ми надто довго чекали. Надто довго сподівалися. Досить!”. Більшість шахтарських та студентських акцій супроводжувалися сутичками із міліцією. На відміну від шахтарів, які частково досягли виконання своїх вимог, для студентів цей страйк закінчився безрезультатно. Навесні 1991 року в Харкові було створено Молодіжну лігу Харківщини, яка об’єднала молодіжні націоналістичні організації СУМ, ТУСМ ім. М. Міхновського та молодіжну патріотичну організацію “Сокіл”. 4 травня 1991 р. Молодіжна ліга Харківщини провела низку заходів під гаслом “Харків — колиска українського націоналізму”. Акція полягала у вечорах пам’яті та панахидах по М. Міхновському та діячах СВУ-СУМ, засуджених до страти сталінським режимом. Також Ліга засудила книгу Г.Снєгірьова “Набої для розстрілу” “як акт вандалізму над світлою пам’яттю члені та діячів СВУ-СУМ, як підлу спробу відняти у нашого народу героїчне минуле, представити борців за державну незалежність як звичайних випадкових жертв сталінських репресій”17.

23 травня 1991 р. Львівська  СНУМ спільно з іншими молодіжними  націоналістичними структурами  провели заходи до 53-річниці з  дня вбивства Є.Коновальця. Після  панахиди відбувся мітинг та  похід вулицями Львова із запаленими  смолоскипами.

16 червня 1991 р. у Києві  за ініціативи Київської СУМ  було відзначено 100-річчя з дня  народження Є.Коновальця. Після проведення  науково-практичної конференції  відбувся мітинг та демонстрація, в яких взяли участь понад  200 осіб18.

Взагалі необхідно відзначити, що протягом першої половини 1991 року в  молодіжному середовищі спостерігався  процес ідеологічного пошуку. Крім того, на частину молодих активістів, переважно молодшого віку, вплинули ідеї інтегрального націоналізму, який пропагував активізм та безкомпромісну боротьбу. Конформізм “дорослих” політиків, ідеологічна невизначеність та протиріччя в потужних студентських та молодіжних організаціях призвели до поширення  націоналістичної ідеології серед  значної частини активної молоді. Відсутність реакції з боку влади  на вимоги студентів виконати умови  Постанови від 17.10.90 р. викликала  в середовищі УСС та СУС ідею відновити  акції протесту. 9 серпня 1991 р. на о. Хортиця  напередодні проведення фестивалю  “Червона рута” (на той час в  дирекцію фестивалю входив голова Запорізької  філії СУС А.Власенко) координаційна  рада СУС прийняла рішення поновити голодування студентів у м. Києві 17 вересня 1991 р. Вимоги голодування  залишалися незмінними: виконання умов Постанови Верховної Ради від 17 листопада 1990 р. 3–4 серпня 1991 р. в Києві відбулася ІІ Світова конференція українських молодіжних організацій (СКУМО). В її роботі взяли участь 180 делегатів від 35 молодіжних організацій, фондів, філій політичних партій, організацій, а також представники українських молодіжних організацій діаспори. Головував на засіданнях конференції голова СНУМ І.Деркач. Конференція прийняла “Політичну резолюцію” та постанову “Про захист соціально-економічних інтересів молоді”. В резолюції були окреслені головні вимоги ІІ конференції СКУМО і, зокрема:

• “прийняття Конституції  України як суверенної держави;

• запровадження громадянства республіки;

• прийняття закону про  партії та громадські організації, департизацію виробництва та державних інститутів;

• запровадження муніципальних  форм місцевого самоврядування;

• запровадження української  професійної армії;

• націоналізація незаконно  нажитого майна КПРС-КПУ та ВЛКСМ-ЛКСМУ;

• прийняття Закону про  вибори на багатопартійній основі.” 

 В постанові ІІ конференції  СКУМО “Про захист соціально-економічних  інтересів молоді” мова йшла  про необхідність повноцінної  державної молодіжної політики, спрямованої на вирішення соціально-економічних  проблем та сприяння самореалізації  молоді.

Вже 19 серпня 1991 року Київська УСС на основі статті в “Московских  новостях” щодо подій у Литві  було скомпоновано текст звернення  до військовослужбовців (російською мовою). Ця листівка була розповсюджена вже 19 серпня на виходах із військових частин Києва. Автором листівки була студентка 

І курсу романо-германського факультету Київського університету Т. Стрілець. В листівці, зокрема, говорилося: “Мы обращаемся только к тебе, к  солдату, как к одному из нашего поколения. Диктатура приходит, и приносишь  её ты, сидящий в танке!.. В Вильнюс, в Грузию тебя посылали они! Они тебя снова предали! А ты предаёшь нас. Ты снова пешка в грязной игре, песчинка в кремлёвском строительстве песочного замка империи”21.

Друга заява УСС, датована 19 серпня 1991 р., була розповсюджена по місту 20 серпня. Це було “Звернення УСС  до Верховної Ради і народу України”. В ньому, зокрема, зазначалося: “УСС закликає Верховну Раду республіки не визнавати законними постанови  цього комітету і діяти відповідно до Декларації про суверенітет. Ми закликаємо молодь і весь народ України не підкорятися наказам самочинного  комітету і захистити Демократію та Незалежність, захистити своє майбутнє”.

19 серпня 1991 р. по Харкову  було розповсюджено “Звернення  Молодіжної ліги Харківщини (“Сокіл”—  СУМ — ТУСМ) до української  молоди”. В “Зверненні” зазначалося:  “Ми — майбутнє нації і  від нас залежить майбутнє  України. Ми мусимо стати на  захист нашої незалежності. Сказати  — “ні”! — самозванцям! Сьогодні  або ніколи! Молодіжна ліга Харківщини  закликає всю молодь до громадської  непокори та протесту, чинити  всілякі перешкоди машині терору! Саботуйте рішення комуністичної хунти!”.

В регіонах осередки СНУМ-СУМ, Студентського братства, УСС та СУС  приєднувалися до заяв протесту демократичних  сил.

Із “Зверненням до Верховної  Ради УРСР” звернулася СУС. І ньому  стверджувалося, що “СУС в найближчий час почне акції громадської  непокори під вимогами:

• Визнати всі рішення  так званого ГКЧП недійсними на території  України.

• У випадку репресивних  дій ГКЧП на території України, Верховна Рада республіки оголошує всеукраїнський страйк з відшкодуванням коштів страйкуючим  з фондів України.

• Негайне припинення відрахувань  Україною всіх коштів у союзний фонд”.

Крім того, протягом 20–24 серпня 1991 р. було розповсюджено листівки СУС. В листівці закликалося “створювати  осередки громадського опору” діям ДКНС, вести активно пропагандистську роботу. На майдані Незалежності проходив постійнодіючий мітинг протесту, організований  СУС.

Не залишилися осторонь і  українські молодіжні організації  в діаспорі. Ряд молодіжних українських  структур на Заході виступили із заявами-протестами проти дій ДКНС. Особливо слід згадати  позицію Української молодіжної асоціації, яка об’єднувала українців, які мешкали на території інших  республік СРСР. З 31 березня 1991 р. рішенням Ради асоціації було створено Київську управу УМА, що включала секретаріат  та інформаційну службу. Під час  серпневого путчу Київська управа УМА  виступила із заявою протесту проти  рішень ДКНС та підтримкою захисників “білого дому” в Москві. Слід також зазначити, що з 19 по 21 серпня 1991 р. представники УМА брали активну  участь в обороні Верховної Ради Росії у Москві.

Спроба партійної номенклатури врятувати свою владу завершилася  остаточною її поразкою. Керівництво  КПРС та її республіканських організацій  було звинувачено у причетності  до спроби державного перевороту. Скориставшись  ситуацією повної деморалізації  КПУ, Народна рада перейшла в контрнаступ. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада проголосила  Україну незалежною державою, а також  проголосувала за департизацію армії  і правоохоронних органів. Вже 26 серпня 1991 р. Президія Верховної Ради України прийняла рішення “Про тимчасове припинення діяльності КПУ”, а 30 серпня взагалі заборонила Компартію.

  30 серпня 1991 р. Комуністична партія України перестала бути домінуючою силою в республіці та була усунена з політичного життя. Більшість партій рішуче виступили проти дій ДКНС. 20 серпня 1991 року республіканські страйкоми закликали до всеукраїнського страйку. До страйку закликала і Народна рада. В регіонах активісти ПДВУ, НРУ, УРП, УНДП та ін. структури розповсюджували заклики до громадянської непокори. Суспільство не сприйняло ДКНС, про що свідчить опитування громадської думки. Лише 16% киян визнали законність ДКНС, а 60% — не пов’язували з Комітетом перспективи економічного зростання, 75% взагалі негативно ставилися до ДКНС. Слід зазначити, що опитування проводилося 20–26 серпня 1991 р. і свідчить про те, що більшість громадян в невизначеній ситуації не боялися відповідати на “провокаційні запитання”. Населення не підтримало ДКНС, що й стало однією з причин його поразки.

Після заборони КПУ та проголошення незалежності України розпочався новий  етап становлення політичної системи, зокрема, багатопартійності в Україні. Було ліквідовано монополію КПУ  та її визначальний вплив на політичні  процеси в країні. Також з розпадом СРСР було зруйновано загальносоюзні структури (профспілки, громадські об’єднання, партії), вплив московських політиків  на Україну почав зменшуватися. Фактично з серпня 1991 року розпочалося формування власне української багатопартійної  системи. Якщо до цього часу в республіці діяли як національні українські партії, так і загальносоюзні політичні  структури (“Демократичний Союз” Ліберально — демократична партія СРСР, Конфедерація анархістів-синдикалістів тощо), то після серпня 1991 року залишилися лише українські політичні структури.

В молодіжному середовищі “серпневий путч” відзначився відходом ЛКСМУ як домінуючої сили з політичної арени. Як вже вище зазначалося, ЛКСМУ  в 1990 та на початку 1991 рр. значною мірою  реформувалася в бік демократизації. У більшості випадків комсомол сприяв розвитку молодіжних неформальних ініціатив  на місцях. Однак в травні 1991 року ЛКСМУ (МДС) розпочинає процес згортання  демократичних процесів. ЦК приймає  рішення про поглиблення тісної співпраці між комсомолом та Компартією. Це фактично було підписанням смертного  вироку для структури. З ЛКСМУ  вийшла ціла низка регіональних демократичних  спілок молоді та цілий прошарок низових  активістів. Інша частина комсомольської номенклатури зосередила свою діяльність на комерційних справах. Тому подальша доля комсомолу є цілком закономірною.

21 вересня 1991 р. відбувся XXVII з’їзд ЛКСМУ (МДС), який у  зв’язку з тим, що комсомол  в останній час постійно не  встигав за розвитком суспільних  процесів на Україні, що форми  його діяльності не завжди  відповідали змісту програмних  заяв, що спілка практично вичерпала  свій потенціал як громадсько-політична  організація, прийняв рішення  про припинення діяльності Ленінської  комуністичної спілки молоді  України (Молодь за демократичний  соціалізм). З’їзд проголосив себе  І установчим з’їздом Спілки  молодіжних організацій України.  СМОУ відразу визнала себе  правонаступницею комсомолу з  усіма юридичними наслідками. Було оголошено перехідний період до лютого 1992 року, протягом якого всі обласні організації колишньої ЛКСМУ (МДС) повинні були визначитися у своєму ставленні до нової організації. Вже на 1 листопада 1991 р. 11 обласних організацій підтвердили своє входження до СМОУ. 16 жовтня 1991 р. СМОУ була зареєстрована як молодіжна організація Міністерством юстиції України. Головою СМОУ став В.Бутко.

 Установчий з’їзд  СМОУ прийняв Статут організації  та Програмну заяву. Статут  СМОУ проголошує цю структуру  самостійною громадською організацією, метою якої є побудова незалежної  Української держави та соціальний  захист молоді. В Програмній заяві  СМОУ було викладено загальнодемократичні  принципи та оголошено про  неприпустимість монополії однієї  політичної партії на політичне,  економічне та духовне життя  суспільства. Цікаво, що на останньому  з’їзді ЛКСМУ (МДС) не брали  активної участі чільні керівники  цієї організації, що були при  владі до “серпневого заколоту”.  По суті, СМОУ стала організацією, до якої приєдналися треті  секретарі та різноманітні інструктори  обкомів та райкомів комсомолу,  які не знайшли свого місця  у виконавчій владі чи у  бізнесі, який тоді процвітав  в комсомольському середовищі.

Таким чином, комсомол було ліквідовано. Для молодіжних структур демократичної орієнтації відкривалися широкі можливості для розвитку та поширення свого впливу на молодь України. Відразу після проголошення незалежності України СУС, СНУМ, “Пласт”  та Фонд “Молода Україна” оприлюднили  “Заяву молодіжних організацій”, де вимагали негайної націоналізації майна ЛКСМУ  та зміни керівного складу усіх рівнів в республіці.

Проголошення незалежності та департизаційні і деідеологізаційні  заходи у вузах призвели до того, що СУС та УСС реально могли  замінити комсомольські організації. Так, у Київському університеті через  активну роботу УСС після перереєстрації членів ЛКСМУ серед студентів  в 1990 році комсомол фактично був усунений від впливу на студентський загал. Після  “серпневого заколоту” ректор університету В.Скопенко в червоному корпусі  надав приміщення для УСС. Крім того, ректорат сприйняв проект УСС по створенню  Студентського парламенту.

 Знайшли підтримку  адміністрацій вузів і інші  проекти УСС. Зокрема, ректорати  Київського політехнічного інституту  та Київському університету ім. Т.Шевченка повністю підтримали  проект УСС з українізації  вищої школи. 

Фактично УСС та СУС  після проголошення державної незалежності України пішли на конструктивний діалог з адміністрацією вузів та органами виконавчої влади.

3 жовтня 1991 р. лідер СУС  В.Чемерис в своїй статті в  газеті “Молодь України” зазначав, що “СУС відмовляється зараз  від крайніх засобів політичної  боротьби, орієнтуючись лише на  “парламентські” форми”.

 Однак націоналістично  налаштовані молодіжні структури  не підтримали курсу на конструктивну  співпрацю з владою. 16 вересня  1991 р. члени Київської СУМ з  гаслом “Київ — проти Москви!”  виступили на вічі в м. Києві  на Софіївській площі. Це гасло  було сприйняте керівниками Руху  як провокативне, і в результаті  відбулися зіткнення між членами  СУМ та охороною мітингу.