Політичний феномен Хозарського каганату (VII – X ст.)

Вирішальна битва відбулася 15 червня 451 р. на Каталонських полях (сучасна  Шампань у Франції). Цю грандіозну битву, в якій варвари билися проти варварів за майбутнє Риму, назвали «битвою народів». На боці римлян билися вестготи, бургундці, франки; у складі війська Аттіли були гуни, остготи, алани, слов'яни, гепіди та інші племена. Аецій блискуче використав своє знання військової організації і тактики гунів. Аттіла програв битву і ледве спромігся втекти. Це була одна з найкривавіших битв в історії людства. Як твердили сучасники, на Каталаунських полях загинуло близько 300 тис. воїнів. Наступного року Аттіла знову напав на Італію і вирушив на Рим. Врятував місто від пограбування римський єпископ Лев І. З коштовними дарунками він прибув до Аттіли. після розмови Аттіла прийняв дарунки і повернув назад. Римляни вважали це божим дивом.

Через рік, наступного дня після свого весілля, Аттіла помер загадковою смертю. Гуни поховали свого ватажка у трьох домовинах — золотій, срібній та залізній — на відзнаку того, що Аттіла залізом підкорив народи і примусив їх сплачувати гунам золото і срібло. Держава Аттіли після його смерті розпалася

Аварський каганат — племінне об'єднання типу «варварських імперій». Також відомі як псевдо-авари або євразійські авари. Племена мешкали у Північному причорномор'ї та на теренах сучасної України. Сусідили з державами антів, гунів, болгар, кутригурів, оногурів.

Очолив державу видатний полководець  хан Баян. Паннонія стала центром  каганату, де була збудована система  «хрінгів» — фортець, які складалися з концентричних кіл укріплень. Точних та постійних кордонів каганат  не мав. З Панонії авари постійно нападали на слов'ян, франків, лангобардів та інші племена, а також на Візантію.

Аванський князь Сародіус виступав на дипломатичних переговорах, як посередник між псевдо-аварськими кочовиками на чолі з каганом Кандіком та візантійським імператором Юстиніаном I в 557 році. Дипломатична допомога Сародіуса сприяла тому, що привела до угоди між тюркам та імператором Морісом у 598 році, щоб підтримати правителя Санділа.

З 70-х років 6 сторіччя авари почали систематичні вторгнення у Візантію, завдали їй ряд поразок та змусили платити данину, яка після спустошливого набігу на Далмацію та Іллірію в 583 році досягла 120 тисяч солідів (за Феофаном). У 587 році Баян спустошив Мезію, зруйнував Доростол (Силистрія), Сінгідун (на Дунаї), Маркіанополь (на західному узбережжі Чорного моря). Значні вторгнення аварів на Балкани відбувалися в 592, 598 та в наступні роки.

Сародіус виступав на дипломатичних  переговорах як посередник між асевдо-аварськими кочовиками на чолі з каганом Кандіком та візантійським імператором Юстиніаном I 557 року, а потім знову між ними та Юстиніаном II 569 року. Історичні свідчення вказують, що Сародіус насправді був із ефталітів (народність Персії) і, мабуть, не мав права використовувати назву аварського кагана. Дипломатична допомога Сародіуса сприяла тому, що привела до угоди між тюрками та імператором Морісом 598 року, щоб підтримати правителя Санділа.

Вели́ка Булга́рія — термін який використовували візантійські історики стосовно утигурів під час правління булгарського володаря Кубрата в 7-му столітті від Р.Х. на північ від Кавказьких гір в степу між Дунаєм і Волгою

Кубрат (також Курт або Хуврат) мав  походження зі знатного роду Дуло , дідом Кубрата був гунський володар Аттіла,і був законним спадкоємцем престолу у Булгар. Він провів своє отроцтво у Візантійській імперії, де отримав освіту і хрещення. До повноліття Кубрата регентом був його вуйко Орган.

Близько 628, Кубрат повернувся до своєї  Батьківщини, прийняв керівництво  над своїм народом по всій імовірності, зі схвалення аварського кагана. Йому незабаром вдалося звільнитись від аварського панування, а також здобути незалежність від Західно-Тюркського каганату.

Між 630 і 635, хану Кубрату вдалося  об'єднати два провідних булгарських  племені кутригурів і утигурів у  єдину державу створивши потужну конфедерацію, яка згадується у середньовічних авторів, як Стара Велика Болгарія, а також відома як Оногундурсько-Булгарська імперія. Деякі вчені припускають, що вона також включала в число своїх підданих зазнавших поразку аварів і простягнулася на захід, до Паннонської рівнини. Вважається що столицею держави було древнє місто Фанагорія на Таманському півострові. Велика Болгарія за часів правління Кубрата простягалась від Карпат на заході до Уралу на сході, від Кавказу на півдні до Десни на півночі. Для захисту від північних войовничих народів за часів Кубрата продовжувалась традиція будівництва укріплень. Можливо під час одного з походів він загинув поблизу м. Полтави (Перещепинський скарб).

 Батбаян, найстарший з п'яти його синів, отримав владу над державою. Під сильним хазарським тиском, інші сини Кубрата проігнорували поради їх батька залишитися разом, щоб протистояти ворогам. Велика Болгарія була поділена на три частини. Від Великої Болгарії відділились Волжська Булгарія та Дунайська Болгарія.