Монголо-татарская навала в Украине

Перші великі антиординські повстання пов’язані  з проведенням перепису руських  земель в 1257-1259 рр. який був організований  для того, щоб обкласти Русь регулярною даниною. Перепис пройшов успішно  у всіх землях окрім Новгорода.

Ряд міських  повстань 1262 р. мали велике значення. Народні  повстання призвели до вигнання збірників  данини, що присилались безпосередньо  з Орди.

Поступово збір данини переходив до руських  князів, що збільшило самостійність Русі. [4, с. 64-67]

Розвиткові  продуктивних сил на Русі перешкоджали систематичні спустошливі набіги ординців. Особливих руйнувань зазнавали  землі, які межували з Ордою. Населення  звідти тікало в більш віддалені  райони Русі – на територію Тверського, Московського, галицько-Волинського  князівств.

Напередодні Куликовської битви на Русі більш  чітко намітився процес відокремлення  ремесла від землеробства, розвивалися  старі і виникали нові міста –  ремісничо-торгівельні осередки. Успішно  розвиваються старі центри економічного і культурного життя: Київ, Галич, Володимир. Чернігів, Переяслав, Москва, Твер, Ростов, Нижній Новгород.

Підвладне володимиро-суздальським князям, Московське удільне князівство за князювання Данила Олександровича (1276-1305) воно захопило у  рязанського князя Коломну, у  володимирського великого – Переяславль, у смоленського – Можайськ, приєднало їх до свого князівства. [6, с. 114]

На шляху  до дальшого зміцнення Московського князівства стояло Тверське князівство, що також політично зміцнилося в  той час. Тверське князівство робило спроби закріпити своє політичне панування над всією Руссю.

З новою  силою боротьба між Тверським  і Московським князівствами розгорілася  за князювання в Москві Івана Даниловича Калити (1325-1340).

Вміла політика І. Калити забезпечила Московському князівству певний перепочинок від монгольських набігів. З допомогою ординських ханів ослабив Тверське князівство, приєднав до Московського князівства землі Угличського, Галицького та Бєлозерського князівств і поширив свій вплив на Псков, Ростов, а також Новгород.

Спадкоємець Калити Семен Іванович (1340-1359), якого  називали гордим, зробив дальший крок у зміцненні великокнязівської  влади, посилив централізацію в  управлінні військовими силами. [3, с. 36-38]

Швидке  посилення Москви стало викликати  занепокоєння в Орді, вони суперечило основній Ординській політиці на Русі.: не давати ні одному князю посилюватись, підтримувати слабких князів на противагу  сильним, не допускати утворення  центру визвольної боротьби. Ставало  зрозуміло, що Орда не допустить політичного  об’єднання Русі, що політика централізації  неможлива без усунення ординського  іга. Сама логіка розвитку історичних подій вела в перетворення Москви в центр національно-визвольної боротьби руського народу. Прапор загальноруської  визвольної війни проти ординців підняв вперше внук Івана Калити князь  Дмитрій Іванович Донський (1359-1289). Це він привів загальноруські війська на Куликове поле, але шлях до „Куликового поля” був довгим і важким.

            2.2 Русь об’єднується

В 1365 р. в  рязанські землі „проходив ратію” ординський князь Тагай. В 1367 р. князь  ординський Булат-Темир намагався  вторгнутися в Нижегородське  князівство, але був зустрітий  руськими полками на р. Синє і поспішно відступив при переслідуванні Булат-Темира руські воїни багатьох ворогів побили. А в 1370 р. князь Дмитрій Константинович Нижегородський сам ходив з військом на Болгарію, столицю улуса Булат-Тимира. В 1373 р. ординці знову появилися  в Руській землі. Загроза була і для Московського князівства, тому що князь Дмитрій Іванович з полками  стояв все літо на березі Оки. В 1374 р. в Нижньому Новгороді спалахнуло антиординське повстання, під час  якого були вбиті ханські посланці і півтори тисяч супроводжуючих ординців. В 1376 р. об’єднане московське нижньогородське військо організувало другий великий похід на Болгарію. Під стінами міста ординці  отримали поразку, мир був підписаний по всій волі московського князя. У відповідь Орда різко активізувала ворожі дії проти Нижегородського князівства.

В 1377 р. на Нижній Новгород пішов ординський царевч Арапша (Араб-шах). Дізнавшись про це Дмитрій Івановч направив на допомогу нижегородському князівству свої полки. Об’єднане московсько-нижегородське  військо на чолі з князем Іваном, сином Дмитрія Константиновича  Нижегородського, вийшло до р. П’яної назустріч ординцям. Але руські воєводи  не прийняли потрібних заходів, щоб  попередити неочікуваний напад ординців і Арапе вдалось розгромити руське військо на берегах р. П’яної. Загинула велика кількість бояр, слуг і народу, а, ординці напали 5 серпня на Нижній Новгород. Князь Дмитрій Константинович тікав в Суздаль, залишивши столицю.

 Посилення ординського воєнного тиску було пов’язане з тимчасовим закінченням міжусобиць в Орді. Владу захопив Мамай, який зумів об’єднати значну частину колишньої території Золотої Орди. В 1378 р. він направив велике військо під командуванням Бегіча ратю на великого князя Дмитрія Івановича і декілька других мурз на Русь.

Великий князь Дмитрій Івановч вирішив  не просто дати відсіч ворогові, а й  нанести рішучої поразки. Тільки перемога могла заставити друзів і ворогів Москви забути про поразки  на р. Пенє минулого року. Руські полки  під командуванням самого великого князя форсували р. Оку і пішли  по Рязанській землі назустріч Бегічу. Скоріше ніж ординці вони встигли підійти до р. Вож і приготуватися до бою. Бегіч не рішився переходити річку в полі зору рського війська і стояв там багато днів. Тоді Дмитрій Іванович сам вирішив відійти від річки, віддавши ординцям береги, щоб підштовхнути їх до прямого бою. 11 серпня його кіннота почала переправлятися через р. Вожу і накопичувались на її лівому, руському березі.

Атака руського війська була спрямованою і нестримною. Ворожа кіннота в безпорядку наближалась  до р. Вож, а руські воїни переслідували  їх, б’ючи і вбиваючи їх велику кількість. Загинув в боротьбі і сам Бегіч. Залишки війська Бегіча вернулись  в Орду. Ординці потерпіли повну  поразку.

Каральний похід Мамая в Рязанську землю  задуманий ним, щоб відімстити за поразку не мав великого значення. Розграбувавши Переяслав-Рязанський, ординці повернули, не насмілившись піти на Москву. Влада їх на Русі похитнулась. Щоб встановити її потрібно було організувати новий великий похід. Але зростаючі  сили Русі заставляли Мамая бути обережним. Два роки потрібно було, щоб правителю  Золотої Орди, щоб підготуватися  до цього походу. Готувався і великий  князь Дмитрій Іванович укріплював єдність держави, збираючи загальноруське військо. За Дмитра Івановича значно збільшилась кількість військових слуг великого князя. В ході визвольної боротьби проти ординського іга змінився характер війська, поступово порушилась середньовічна кастовість військової організації і в військо получили доступ демократичні елементи, вихідці із народних низів. Про це свідчило значне підвищення ролі піхоти, піхотинців набиралися із селян і міщан. Особливо важливою була сильна піхота в боротьбі з ординською кіннотою. Об глибокий і замкнутий піхотний стрій розбивались атаки ординців.

Значно  покращилась організація війська, що виразилось в єдиному командуванні, так і в проведенні загальноруських  мобілізацій у разі великої війни. [9, с. 381-382]

Цілісність  загальноруського війська забезпечувались  також єдністю політичних цілей  недивлячись на класові протиріччя „неминучі в феодальному суспільстві, антиординськими настроями були охоплені всі прошарки населення від заможного князя до простолюдина. [4, с. 36]

Напередоні  Куликовської битви в Північно-Східній  Русі постало досить важливе на той  час питання про церковну єдність  Русі.

Мамай напередодні  Куликовської битви намагався дипломатичним  шляхом відновити залежність Північно-Східної  Русі. Така політика Мамая була продиктована внутрішнім і зовнішнім становищем Золотої Орди. В той період Мамай намагався протидіяти зростанню центробіжних тенденцій, що проявилися в розпаді Орди на окремі феодальні об’єднання (ханства) і проводив активну об’єднавчу політику, при постійній загрозі Синьої Орди. Перед Куликовською битвою темнику Мамаю вдалося тимчасово об’єднати під своєю владою значну територію Золотої Орди.

Московський князь деякй час також дотримувався політики, яку краще назвати так: „Краще поганий мир, ніж війна”.Московський  великий князь відхиляє будь-які  пропозиції тієї частини московського боярства, яке боялося військового  зіткнення з Ордою і погоджувалося  на вимоги Мамая. Все це вело до неминучих  дій з останньою.[8, с. 153]

Значно  змінилась тактика руського війська. Воно ділилось на полки, що полегшило  управління під час бою, дозволяло  маневрувати силами, використовувати  різноманітні вишиковування, зосереджувати  на вирішальних напрямах ударні групи. Покращується і озброєння. Основною ударною зброєю стає однакове, з вузьколистим наконечником списи „таранної” дії. На озброєнні піхотинців були також важкі рогатини з наконечниками лавролистової форми, бойові сокири і бойові палиці.

Новим виявилося  використання в руській кінноті  шабель. Довгі, тонкі, різко загнуті  до кінця клинки виявились дуже зручні під час бою з легкоозброєними  ординськими вершниками.

Значно  покращились і захисне озброєння  руських воїнів. Голови захищали плавно витягнуті вверх і загострені до верху шоломи, кольчужна сітка, яка прикривала шию.

Довгі мигдалевидні щити, характерні для давньоруського війська, почали замінюватись маленькими круглими щитами, які прикривали в  основному лице, плечі і груди. Вцілому руське військо було озброєне краще, ніж ординська кіннота. [4, с. 39-41]

Готувався до війни і Мамай. Він зумів  об’єднати для набігу сили всієї  Золотої Орди і зібрав величезну  для того часу військо. Для походу були спеціально найняті сильні загони найманців, які повинні були доповнити  не достаток в ординському війську, піхоту. Це були черкеси, вірмени, яси (осетини) та інші війська народів і племен Кавказу.

Одночасно Мамай домовився про спільні  дії проти Русі з Литвою і Рязанню. Над Руссю нависла серйозна загроза.

Похід Мамая  почався в червні чи на початку  липня 1380 р. 23 липня 1380 р. в Москві була отримана „вістка” про похід Мамая. Всі сили руського війська були за наказом князя зосереджені в  Коломні, фортеця поблизу устя Москви-ріки, найкоротшій дорозі від берега до столиці. Мамай зволікав, чекаючи  на литовське військо, яке повинно  було об’єднатися з ним для  спільного удару на Русь. В цей  час у Москві збиралися руські полки.

У великого князя Дмитрія Івановича появилися  дві можливості: обороняти всіма  силами традиційний кордон берега Оки  чи виступити „в поле назустріч  ординцям”. Наступальна операція дозволила  б розбити ворогів поодинці, однак  була важкою і небезпечною. Великий  князь Дми рій Іванович насмілився на рішучі дії. Так був задуманий  похід до річки Дону, який привів руське військо на Куликове поле. [2, с. 54-55]

2.3 Куликовська битва та її значення

 Військо великого князя Дмитрія Івановча перед Куликовською битвою було загальноруським за складом і об’єднувало всі прошарки суспільства Русі. Єднання для вирішення великої національної задачі – скинення ненависного чужоземного іга – було запорукою майбутньої перемоги. На Куликовському полі переміг руський народ, і величність Дмитрія Донського як полководника, державного діяча в першу чергу проявився в тому, що він зумів правильно зрозуміти і очолити загальнонародний патріотичний рух.[4, с. 46-47]

За Львівським і Єрмолинськиим літописом, Мамай. Ягайло і Олег домовилися зібрати свої війська на берегах Оки на Семенів день,тобто 1 вересня. Намітивши спільний план дій проти Московського Великого князівства, Мамай відправляє посольство до Московського великого князя з вимогою сплатити йому дань у такому розмірі, як це було при царі Женибеце. Посли Мамая, намагаючись залякати Дмитрія Івановича і примусити його підкоритися, повідомляли, що Мамай стоїть з великою стіною війська поблизу Дону. Дмитрій Іванович, маючи дані про військо Мамая, затягував переговори, старався виграти час, щоб зібрати військові сили і підготуватися до рішучої битви. З цією метою він посилає до Мамая Захарія Тютчева з двома перекладачами. По дорозі до ставки біля рязанської землі Тютчев дізнався про переговори Мамая з Олегом і Майлом. Незабаром з цими вістями він і відіслав гінця до Москви.

Московський великий князь розумів, що потрібно організувати чітку і оперативну розвідку, яка б спостерігала за пересуванням не тільки військових сил  ординців, а й великого князя литовського  та Олега рязанського. Тому було вирішено поставити сторожу в полі. Вперше в Північно-Східній Русі так широко використовували розвідку, яка діяла сміливо, швидко і вправно.

Виступ  військ проти Мамая був детально розроблений і узгоджений між  полководцями. Накреслені плани враховували  досвід перемоги на р. Вожі. Але в  даній ситуації виникли нові обставини: проти московського війська золотоординці  виступали в союзі з рязанським і литовським князями. Необхідно  було перешкодити об’єднанню ворожих  військових сил. Московський князь  приймає сміливе і несподіване  для тогочасної практики боротьби з  Ордою рішення – дати бій не на території свого князівства, а  виступити назустріч ворогові і  змусити його прийняти бій на невигідній для нього місцевості.

Дмитрій Іванович прийняв правильне рішення: розгромити ворожі війська до їх з’єднання.

Московське  військо на чолі з великим князем прибули до Коломни 18 серпня, а 20 серпня вирушили далі. 19 серпня московський  князь на Дівочому полі організував  огляд військ, розділив їх на полки. таких полків було сформовано п’ять: Передовий, Великий полк Лівої і  Правої руки, Сторожовий. Військо було розбито на три групи: 1) Передовий  полк, 2) Основні сили в складі Великого полку, полків Лівої і Правої руки, 3) Сторожовий полк. [3, с. 60-70]

Рішучий похід назустріч Мамаю переслідував ціль його розгрому, що можна було зробити  тільки в прямому бою, в польовому  зіткненні. Пасивно стояти на березі Дону, прикрившись від ворога широкою  і повноводною річкою було безглуздо  і небезпечно. Ініціатива в такому випадку віддавалась Мамаю, литовський князь Ягайло отримував час для  об’єднання з ординцями. На кінець за Доном було найвигідніше місце  для боротьби з Мамаєм. Великий  князь Дмитрій Іванович, як рахують  військові історики, спеціально рухались до Куликового поля і переправа через  Дон була просто одним із етапів цього цілеспрямованого руху.