Монголо-татарская навала в Украине

                                

                                                                   План

 Вступ

Розділ 1 . Панування монголо-татарів на території Русі

1.1 Становище Русі напередодні походів

1.2 Перша битва і поразка руських князів на річці Калці з монголо-татарами.

1.3 Оборона міст від ворожих нападів

Розділ 2. Визволення Русі з пІд монголо-татарського іга

2.1 Початок визвольної боротьби

2.2 Русь об’єднується

2.3 Куликовська битва та її значення

Висновки

Використана література

 

   

                                                             

                                                        

 

 

 

 

                                                

 

 

                                          

 

                                                        Вступ

Наразі тема монголо-татарської навали на землі Русі є гострою та суперечною,вона активно вивчається і обговорюється  у різних колах суспільства.Отримавши  незалежність люди прагнуть знати справжню історію.А історики мають нагоду з^,ясувати її. Зараз стали доступними нові переклади і дослідження, серед яких Д.Уезерфорд та останні наукові праці російських істориків Хархалова В.В., Єгорова В.Л., українських істориків Заремба С.З., Галенко О.І це сторює неабиякий резонанс серед людей.Тому можу сміливо сказати,що монголо-татарське іго і боротьба з ним актуальна тема у наш час.

 

   Метою роботи було глибше вивчення даної теми, поповненням моїх уявлень про звичаї, методи боротьби.

            В процесі підготовки роботи ми поставили наступні завдання:

- розкрити  принцип військово-адміністративного  управління;

- охарактеризувати  завойовницькі походи;

- дослідити  становище Русі напередодні навали;

- дати оцінку  оборонним вмінням русичів;

- охарактеризувати  методи оборони міст;

- визначити  причини утворення Золотої Орди;

- розкрити  перебіг битв;

- охарактеризувати  визволення руських земель з-під  влади Золотої Орди.

 

 

                              

 

 

Розділ 1 . Панування монголо-татарів на території Русі

1.1 Становище Русі напередодні навали

 

Київська  держава, подібно до інших ранньо-середньовічних держав існувала недовгий час. Протягом двох століть (за життя Володимира до 1015 року) відокремилося Полоцьке князівство і в середині ХІІ ст.. відійшли під проводом своїх династій. Останні  землі, що входили як складові частини  України Руси. З величезної держави  Володимира та Ярослава залишилася тільки Київщина з її пригородами.

Причин  занепаду Київської Руси було багато. Перша з них – надто великі розміри держави: вона була найбільшою в Європі і до складу її входили  не лише українці але й цілий конгломерат  народів, об’єднаних владою спільної династії та Церкви. Осередком влади  був Київ. Поки на чолі держави стояв  могутній князь, як Володимир чи Ярослав, які тримали в покорі своїх  синів, державне правління було більш-менш добре зорганізоване. Але якщо князі  корилися батьковій волі, то волі старшого брата, дядька, а іноді племінника вони супротивилися. [7, с. 179-180].

Одночасно з послабленням влади князя, знов збирали голос віча, орган переважно  боярства та міського купецтва, патриціяту. Бували випадки, коли віче скликав князь, бувало збиралося воно само. Віче втручалось у всі справи, ламало спадкові права  князя, обирало любих йому осіб, відчиняли  їм міські брами і „показувало  путь” нелюбим.

Третьою ґрунтовною причиною занепаду Київської  держави було роздрібнення її. Почалося воно виділенням Полоцького князівства в рід Ізяслава, поділом держави Володимира між Ярославом і Мстиславом. Протягом двох століть Київська держава розпалася на 15 окремих земель, які заперечували права Києва на загальний провід . І одні краще, інші гірше організовували своє власне життя, як суверенні держави.

Послаблення Київської держави, природно, викликало  її зубожіння: припинилися данини, що їх одержувала вона з різних частин, військо, яке держава могла виставити, залежало вже від тих князівств, на які вона розпалася.

Водночас  із послабленням держави загострювалися міжусобні війни князів за великокнязівській  стіл і між окремими князівствами. Трагедією міжусобиць було ще й те, що князі часто закликали собі на допомогу половців. [7, с. 180-181]

Половці вже нікому не давали переходу, грабували  і забирали в неволю, що тільки могли. А осмілені княжими уособицями далі почали й самі набігати на українські землі, особливо на Київщину та Переяславщину. [1, с. 109]

Процес  розпаду великої держави був  властивий не тільки Україні. Монархія Карла Великого поділилася на три  частини – Італію, Францію, Німеччину, а ці частини ділилися на менші. Європейські  держави вийшли з того поділу обновленими, відродженими але цього не сталося  з Київською державою, бо якраз  в часи її найбільшого ослаблення на неї чатував новий ворог  – монгольські орди, що дістали  у нас назву татар.

                1.2 Перша битва і поразка руських князів на річці Калці з монголо-татарами.

Найкращі  воєначальники Чингізхана, Дубе і  Субутай, перейшли південне узбережжя  Каспійського моря, північну Персію, південний  Кавказ, розбили грузинське військо  і з’явилися в степах північного Кавказу. Тут зустріли їх сили половців, ясів, кочосів та інших кавказьких народів. На Подонні в 1222 році монголи розбили половців, причому кількох ханів було забито, а старий Котян – тесть Мстислава Галицького з рештками половців відступив до Дніпра. Котян звернувся до Мстислава Галицького та до інших українських князів, прохаючи допомоги. У Києві відбувся з’їзд князів, на якому вирішено допомогти половцям. [7, с. 113-184]

Всього  зійшлося на рать двадцять три князя. Мстислав Удамей наполягав, що потрібно нападати на татарський табір під  Маріуполем. Ця ідея багатьом подобалась. Однак князі не могли ніяк вибрати  одного воєводу для всіх полків. Князі зійшлися в такій думці: кожен князь іде сам по собі своєю ротою, ніхто другому нехай  шляху не перебиває. Хто перший захопить татарський табір, той по-чесному  повинен поділитися з іншими князями. Князь Мстислав Удамей мав великий  військовий досвід – він все життя  провів в ратних справах, борючись за кого завгодно лиш би була вигода. Він  не зрадів покинутому татарами табору на берегах р. Калки. Хоча Мстислав дав  приказ підрозділу готовитися до бою  і надіти кольчуги.

На розвідку князь вислав свого юного зятя Данила Романовича з полками. Дуже швидко від Данила прискакав гонець з  звісткою, що татари дуже близько. [7, с. 263, 287, 281]

Мстислав  же Романович і Мстислав Святославович  сиділи в стані, бо нічого не знали. Мстислав Мстиславович їм нічого не казав  через зависть, бо велика негода була між ними. [5, с. 394].

Одна  частина татарських військ взяла  в облогу табір князя Київського Мстислава Романовича. Він не тримав зв’язку з іншими підрозділами. Бажаючи слави хотів один, без  чужої допомоги знищити татар. В  полудень цього дня київляни стали  табором на березі Калки. Одинадцять князів, які були в Київському війську  поклялись битися до останнього подиху. Київляни тісно скріпили вози, відгородившись червоними щитами і залягли під  колесами. Вони уражали татар стрілами, відбиваючись мечами і сокирами.

В битві на р. Калці і довгім Залозному шляху загинуло багато руських богатирів.

Так по вині недалекоглядних, заздрісних і ворожих  між собою князів не бажаючих з’єднати свої сили в єдине, Залозний шлях став шляхом загибелі найвідважніших руських  воїнів.

На березі Калки, на високому кургані, Субудай-багатур  скликав своїх тисячницьких і  сотницьких на урочисту молитву богу війни Сульде. Татари принесли дошки, відірвані від руських возів і розставили їх на зв’язаних князів. Триста татарських воєначальників посідали на ці дошки. Піднімавши чаші з кумисом, вони возхваляли грізного Бога війни Сульде. Відмовившись від грошей за викуп найзначніших руських князів, татари жертвували Богу Сульде цих полонених, які насмілились піти в бій з військами „посланого небом” Чингізхана. [10, с. 286-287]

Після цього  татарське військо вернулося  назад і попустошивши Поволжя  пройшло степами до Туркестану.

                                           1.3 Оборона міст від ворожих нападів

Загарбання  руських земель почалося за часів  Батия (Бату, інакше Саїнхана) – онука  і наступника Чингізхана. Поставивши своєю метою оволодіти Руссю, Батий не приховував своїх цілей  щодо Східної Європи. [6,7]

Батий 1236 р. з величезним військом вступив  на земля волзьких бумар, спустошив  мордовські та буртаські землі. Зимою 1237 р. монголо-татари почали воювати  за рязанські землі.

Наступного  року – спустошена Москва. Москву було взято за п’ять днів. Незабаром  впав після восьмиденної облоги Володимир  – столиця Північно-Східної Русі. [4, с. 16]

Навесні 1238 р. завойовники вирушили в напрямку Новгорода, але не дійшовши за 100 верств до Новгорода повернули на південь. Пройшовши по окраїнах смоленської  землі і Чернігівського князівства Батий підійшов до м. Козельська, яке  тримав в облозі два місяці, але  взяти не зміг. Тільки отримавши  підмогу з Волги, загарбники захопили місто.

Наступного, 1239 р. почалася навала монголо-татар  на Південно-Західну Русь. З березня  вони захопили Переяслав (південний), потім  Глухів. Довго оборонявся стародавній  Чернігів і тільки після того як місто підпалили і людей вибили, завойовники в жовтні увійшли  в місто.

Наприкінці  року монголо-татари вторглися в  Крим. Восени 1240 р. Батий з величезними  силами, прорвавши лінію валів-укріплень  на р. Рось підступив до Києва. На чолі полчищ загарбників були крім Батия  відомі монгольські полководці: Бурун дай, Субедей, Гурюк, Менгу. [3, с. 24-25]

Мужньо  боролися кияни на чолі із хоробрим галицьким воєводою Дмитром. Останнім оплотом була Десятинна церква, за кам’яними стінами якої загинуло багато захисників міста. Сама ж церква, переповнена людьми обвалилася від  ударів стінопробивних знарядь. 6 грудня (за іншими джерелами (9 листопада) 1240 р. Київ було взято, а всі люди, від  малого до великого вбиті мечем.

Монголо-татари зруйнували також Вишгород, Білгород, обманом здобули Колодяжин, захопили Кам’янець Ізяслав, стольні міста  Володимир, Галич, Галицько-Волинського  князівства і інші міста. Орди Батия  вийшли на західні рубежі Русі. Проте  деякі укріплені міста Південно-Західної Русі, зокрема, Кременець, Данилов, монголо-татари так і не змогли захопити.

Кочовики, сили яких на той час вже були підірвані боротьбою з Руссю, яка не скорилася і загрожувала  їм з тим, не могли подолати опір європейських народів. Зазнавши удару під Оломоуцем та іншими містами, монголо-татари незабаром повернули від берегів Адріатики через Болгарію, Русь і відійшли на схід. [3, с. 26-27]

Героїчна  боротьба руського народу ослабивши  наступальний порив завойовників, не тільки зберегла від розгрому європейську  цивілізацію. Великий опір, який зустрів  Батий на Русі, мало велике значення для неї самої. Русь зберегла свою організацію, управління, культуру, віру. На території руських князівств  фактично не було ординської адміністрації.

Однак залежність від завойовників руські князі змушені  були визнати – спустошена Русь ще не могла надіятись на свої сили дати відсіч новим нападам. В 1243 р. Батий  повернувшись із західного походу на Волгу і заснувавши велику державу  – Золоту Орду, визвав до себе великого володимирського князя Ярослава Всеволодовича. Із рук хана Ярослав  Всеволодович прийняв ярлик на велике княжіння. Батий призначив його найстаршим над усіма руськими князями. Ярослав  повернувся в свої землі з великою  честю. Це був акт формального  визнання залежності від Золотої  Орди. Однак до фактичного встановлення іга ще було далеко. [4, с. 16-17]

Спустошені  міста і села, витоптані квітучі  ниви і сади, численні людські жертви – такий слід залишила „Батиєва рать”. Від багатьох поселень на Русі збереглися тільки назви в літописах. Монгольська навала тяжко позначилася  на сільському господарстві, ремеслі  і торгівлі. Чимало народів внаслідок  встановлення золотоординського іга  втратили свої історичні назви, зокрема  половці, хазари, волзькі болгари, які  з часом стали складовою частиною татарського, казахського, башкирського, чуваського та інших народів.

                      

 

 

 

 

 

 

 

                        Розділ 2. Визволення Русі з пІд монголо-татарського іга

2.1 Початок визвольної боротьби

               Спроби звільнитися від влади ординського хана почались після нападу Батия. Зберегли свої сили багато руських міст, не піддавшись Батиєвому розгрому. Новгород, Псков, Смоленськ, Вітебськ, Полоцьк. В Південній Русі продовжував супротивлятьсь завойовникам князь Данило Романович Галицько-Волинський, який зумів нанести ординцям декількох відчутних ударів.

В цих  умовах великий князь Ярослав  Всеволодович визнавши формально владу  Золотої Орди, готувався до звільнення своєї держави. Відомо, що він намагався  вести переговори про військовий союз з Заходом проти ординців. В 1246 р. князю Ярославу були направлені послання римського папи, а руське посольство їздило в Ліон. Можливо  чутки про антиординські настрої  Ярослава і його переговори з Заходом  і стали причиною його загибелі в  Орді.

Досить  незалежно у відношенні до Золотої  Орди вів себе син Ярослава, великий  князь Андрій. Він зробив спробу відкрито виступити проти завойовників. Для цього він уклав союз з  іншим руським князем Данилом  Галицьким. Однак це великого результату не дало.