Мололь в процесі державотворення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 Помаранчева революція – фактор політичного пожвавлення молоді.

Помаранчева революція (Майдан) — кампанія загальнонаціональних протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших  акцій громадянської непокори в  Україні, організована і проведена  прихильниками Віктора Ющенка, основного  кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною  виборчою комісією попередніх результатів, згідно яких переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004.

. “Я вже третій день на Майдані.  – говорить герой книги Ліни Костенко - Додому приходжу тільки на ніч, дома у нас теж хлопці з Майдану, одні заходять, інші виходять, перегріються, посплять пару годин і знову на Майдан….  ”  

 “ Барабани б’ють,  машини клаксонять, стрічки розвіваються  — свобода!

Весь Київ поспішає на Майдан. Тільки пам’ятники наших великих  не можуть зрушити з місця..Стоїть кам’яний Сковорода в помаранчевому шарфі..І кам’яний Грушевський. І Шевченко. І Леся Українка..Сидить кам’яний Лесь Курбас, замучений на Соловках. Хтось пов’язав йому помаранчеву стрічку. У мене стислося серце — якби вони хоч на мить воскресли, всі, що боролися за Україну, якби могли подивитися на неї тепер!.Україна відчайдушно хотіла бути. І вона є. Я відчуваю гордість за Київ. Я милуюся киянами. Так ось же він, справжній портрет нації! Такий натовп людей, і не перетворюється на юрбу. Бо це вже не маса, це люди. І вивели їх на Майдан не політики, вони вийшли самі.”

“На Майдан виходять університети, виходить політехніка.

Студенти Києво-Могилянської академії оголосили акцію «Ми  йдемо!» …У декого на лобі стрічки з написом: «Чиста Україна». Молодь. Вони хочуть чистої України. Вони йдуть до офісів і владних структур, до зашторених міністерств і забріханих телеканалів. Один такий канал закидали макаронними виробами, повертаючи локшину, яку той навішував людям на вуха. Протестують, таврують, звертаються до совісті. Або й вітають і приймають до свого братства. Курсантів, що стали на бік народу. Журналістів, що говорять правду. І викладачі їхні з ними, попереду ректор, сивий, а молодий, чеше по скрижанілих калюжах, тільки білі кросівки миготять. Вони йдуть…..”

“Cьогодні востаннє гримлять барабани. Сьогодні на Майдан прийшли  наші лідери. Привітали всіх з перемогою. І навіть видавали посвідчення Учасників  Помаранчевої революції. Я не пішов. Мені не треба доказів моєї причетності. Мені треба, щоб вони, ставши владою, не зрадили цей Майдан. Бо це не їхня перемога, це наша.

Може, вони припишуть її собі. Може, захочуть забути. Може, чиїсь волохаті руки спробують видерти цю сторінку.

Але це вже Історія. Не з  бромом, а з помаранчем.

Сторінку можна видерти. Історію — ні.”

Основною базою об’єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як Віктора Януковича підтримав  Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно  на боці української опозиції.

Основним результатом  революції було призначення Верховним  судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо  законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної  Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа. Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.

За результатами голосування  у повторному другому турі виборів  перемогу одержав Віктор Ющенко.

22 листопада 2004 року —  наступний день після другого  туру голосування, у ході якого  виборці повинні були зробити  свій вибір між діючим прем’єр-міністром  Віктором Януковичем і кандидатом  від опозиції Віктором Ющенком.  З оголошенням попередніх офіційних  результатів голосування стало  зрозуміло, що вони відрізняються  від даних екзит-полів. Скориставшись  цим, прихильники Ющенка та  іноземні спостерігачі з Європи  й США заявили, що вибори  проведені із численними порушеннями  та такі розбіжності є результатом  підтасування на користь провладного  кандидата. Прихильники опозиції  підготувалися до акцій протесту  заздалегідь. Уже за добу до  оголошення попередніх результатів  на київській площі Незалежності  почали встановлюватися намети  й трибуни для проведення виступів  опозиції. За кілька годин до  оголошення Центральною виборчою  комісією попередніх даних почали  звучати заяви про фальсифікацію  виборів на користь Віктора  Януковича. Президент Росії Володимир  Путін першим вітає Віктора  Януковича з перемогою. 

23 листопада в містах  Західної України, у Києві й  ряді інших міст і обласних  центрів почалися мітинги в  підтримку кандидата від опозиції. Основною ареною народного невдоволення  став Майдан Незалежності, де  зібралося, за різними оцінками, від 100 до 500 тисяч протестувальників  з усієї країни. Мітинги й пікети  проходили також перед будинками  Адміністрації Президента, Верховної  Ради — українського парламенту, уряду й ін. Відмітним знаком  демонстрантів став помаранчевій  колір — колір передвиборної  кампанії Ющенка (прихильники Януковича  використали білий то голубий  кольори). Міські влада Києва,  Львова та декількох інших  міст відмовилися визнати законність  офіційних результатів, а сам  Ющенко, відмовляючись визнавати  офіційні результати виборів,  прийняв із трибуни Верховної  Ради символічну присягу перед  народом України як новообраний  президент. 

24 листопада переговори  між владою та опозицією зайшли  у глухий кут, оскільки позиція  Ющенка не передбачала іншого  результату переговорів, крім  проголошення його президентом.  Ющенко почав переговори з  діючим президентом Леонідом  Кучмою, бажаючи мирним шляхом  домогтися визнання своєї перемоги, але, після оголошення остаточних  результатів, згідно з якими  переможцем був визнаний Янукович, Ющенко виступив перед своїми  прихильниками в Києві, закликавши  їх почати «Помаранчеву революцію»  і за допомогою страйків паралізувати  діяльність уряду, змусивши владу  не визнавати результати виборів: 

« Шлях до компромісу через  демонстрацію народної волі — це єдиний шлях, що допоможе нам знайти вихід  із цього конфлікту. Таким чином, Комітет національного порятунку  повідомляє про загальнонаціональний політичний страйк  » 

25 листопада Верховний  Суд України забороняє друкувати  офіційні результати виборів.  Януковича вітають Китай, Вірменія  і Казахстан. Утворено т. зв. Комітет Національного порятунку,  куди ввійшли провідні політики  опоциції. «Помаранчеві» демонстранти  займають Український Дім, Київську  мерію та Будинок профспілок.

26 листопада на привокзальній  площі у Києві пройшов мітинг  прихильників Віктора Януковича,  де зібралося бл. 60 000 осіб. Харківська  та Луганська обласні ради  оголошують про свої наміри  щодо створення автономії. У  столиці відбувся перший раунд  переговорів влади та опозиції  за участю міжнародних посередників.

27 листопада Верховна  Рада України визнала результати  виборів недійсними і оголосила  недовіру ЦВК. Голова Харківської  обласної ради Євген Кушнарьов  заявив про початок організації  автономії. 

28 листопада. У Сєвєродонецьку  відбувся з’їзд депутатів усіх  рівнів, який обговорював питання  проведення референдуму щодо  федералізації України. Мер Москви  Лужков назвав акції опозиції  «апельсиновим підкормленим шабашем». Популярним став момент, коли  Лужков погодився навіть «…зняти  свою улюблену кепку, аби лиш  бути подібним до Віктора Януковича».

29 листопада Сергій Тігіпко  йде з посади начальника виборчого  штабу провладного кандидата  і голови Національного банку. 

30 листопада дружина Віктора  Януковича виступає з промовою  про «наколоті апельсини» і  «американські валянки». Ці фрази  стали одними з найпопулярніших  і найзгадуваніших у ЗМІ. 

3 грудня Верховний Суд  України після багатоденного  обговорення визнав численні  факти порушення законів і  Конституції України в ході  виборів, у результаті чого  вимоги Ющенка були частково  задоволені — зокрема, результати  другого туру голосування були  оголошені недійсними і було  призначено повторне голосування. 

8 грудня Верховна Рада  перемінила склад Центральної  виборчої комісії й прийняла  виправлення до закону про  вибори президента з метою  перекрити основні канали фальсифікації  виборів. Прийняття цих виправлень  було результатом компромісу  між владою й опозицією. У  пакеті з ними була затверджена  конституційна реформа, що обмежує  владу президента України й  передає частину його повноважень  кабінету міністрів і парламенту. Після прийняття цих рішень  революційна напруга в суспільстві  значно зменшилась.

У ході повторного голосування, проведеного 26 грудня 2004 року, переміг  Віктор Ющенко. Спроба прихильників Віктора  Януковича опротестувати результати повторно проведеного другого туру виборів не принесла результатів, і  ще до закінчення судового засідання  Віктор Ющенко був офіційно визнаний обраним Президентом України  в публікації «Урядового Кур’єра» (що означає офіційне закінчення виборів).

23 січня 2005 року Віктор  Ющенко офіційно склав присягу  і заступив на посаду Президента  України.

Помаранчева революція та подальші події викликали цілий  вибух творчої активності серед  українських митців. В 2004—2006 роках  з’явилася ціла низка творів у  різних видах і жанрах мистецтва, так чи інакше присв’ячених подіям або персоналіям помаранчевої революції. Значна частина таких творів носить сатиричний характер, причому об’єктом сатири стали як лідери біло-блакитного табору, так, пізніше, і самі лідери Помаранчевої революції.Протягом всіх днів Революції «голосом Майдану» був актор Євген Нищук (наразі вже заслужений артист України).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Історично склалось так, що саме вона відіграє основну роль в  процесі державотворення .

Зміна правлячої еліти  України, що відбулася в результаті «Помаранчевої революції», і пов’язана  з цим радикальна переорієнтація внутрішнього й зовнішньополітичного курсу країни дало поштовх суспільства  зокрема молоді від побутового інтересу до реальної участі у політичному  житті країни.

Проте сподівання і надії  українського народу не виправдались , що стало причиною зниження політичної зацікавленості громадян. Уже в 2008 році в ході всеукраїнського соціологічного опитування лише 16% юнацтва сказали, що цікавляться політикою, 46,2% зазначили, що цікавляться нею лише періодично, а 19,1% – ставляться до неї байдуже і 16,9% – взагалі принципово нею не цікавляться. . «Основною причиною є зневіра, яка охопила всю Україну , після того як помаранчева революція не принесла результатів – тепер пасивність люди мотивують тим, що «вже один раз постояли, навіщо знову, заради меркантильних цілей політиків мерзнути»»

 В іншому опитуванні, проведеному  у 2008 році, 42% опитаних  визнали, що не є політично  активними, стосовно того, чи беруть  вони участь у виборчих кампаніях,  то 18% респондентів запевнили, що  беруть у них участь в силу  своїх політичних переконань, 43% ж зізналися, що беруть участь  у виборчих кампаніях лише  для того, щоб покращити своє  фінансове становище. 

Народженим у незалежній Україні більше до вподоби обговорення  особистих інтересів, а ніж загально державних. Хлопці та дівчата вступають  у різного роду субкультури: готи, емо, ростамани та ін. І там проводять  більшу частину свого часу.

Що ж детермінує політичну  пасивність нового покоління українців?.По-перше, вирішення проблем матеріального  забезпечення,низький рівень життя, молоде населення України дотримується такої думки «Якщо я завтра не матиму, що їсти, і стоятиме питання:йти  працювати на декілька змін чи займатися  громадськими питаннями – я піду працювати ». По-друге, високий рівень недовіри до державних інституцій обумовлює  негативне ставлення молоді до політичної діяльності взагалі. У червні 2001 року лише 24% опитаних молодих людей довіряли Президентові України, не довіряли – 59%. Рівень довіри до інших посадових  осіб був ще нижчий: прем’єр-міністру довіряли 14%, Голові Верховної Ради – 16%.

Оскільки молодь  - це та частина суспільства, яка самою  логікою історичного процесу  відіграє провідну роль у подоланні  кризи і формуванні громадського суспільства. Молодь! спроможна швидше від інших соціальних груп оволодіти  новими знаннями, професіями і спеціальностями, необхідними в умовах перебудови і перспективного розвитку економіки. Тому держава та суспільство мають  забезпечити рівні можливості для  розкриття творчого, професійного, інтелектуального потенціалу молоді, набуття молоддю соціального  досвіду, формування вміння жити в громадянському суспільстві.

Хто має молодь – той  має майбутнє!

майбутнє нашої держави за молоддю, що повинна бути гідним нащадком наших прадідів, не повинна втрачати свою самобутність, берегти кров`ю вибороті здобутки. І вносити нові важливі віхи у історію України!!!

Вступ

Вітчизняний та міжнародний  досвід свідчить, що демократичні перетворення в державі неможливі без участі громадян, а особливо молоді. Молоді люди є динамічною складовою сучасного  українського суспільства. Їм належить реалізовувати започатковані в  нашій державі реформи та розвинути  їх до рівня системних соціально-економічних  перетворень.

Кожне нове покоління  — це черговий крок в розвитку цивілізації. Спираючись на досвід попередників, на результати їх праці, молодь додає свій внесок у розвиток суспільства, докладаючи до цього свої активні творчі сили. Зміна поколінь являє собою певний етап, який має свої характерні риси, що сформувалися в ході його становлення, вони включають існуючі традиції, сприйняття конкретних життєвих цінностей  і пріоритетів.