Мололь в процесі державотворення

План

Вступ

1. Молодіжний рух в  Україні 80 – 90-ті рр. ХХ ст.

2. Молоде покоління у процесах державотворення України

          2.1 Молодіжний у боротьбі за  незалежність. Революція на граніті  – довгоочікувана перемога  України.

2.2 Розвиток молодіжного  руху у незалежній Україні.

2.3 Помаранчева революція  – фактор політичного пожвавлення  молоді.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Молодіжний рух  в Україні 80 – 90-ті рр. ХХ ст.

           В цей період молодіжний рух пройшов шлях від

неформальних груп та об'єднань, дії частини з яких були спрямовані в

основному на задоволення  своїх власних потреб та інтересів, до появи нових

молодіжних організацій  зі своїми програмними намірами і  статутними

вимогами, створення Українського Національного Комітету Молодіжних

Організацій (УНКМО). Тому, доречно виділити три етапи

розвитку молодіжного  руху на Україні. Перший етап, який охоплює  період з

1985 по 1988 рік, характеризується  появою нових небагаточисельних

неформальних груп молоді, в основі діяльності яких було прагнення

реалізувати свої потреби  через зближення в невеликі групи  зі своїми ровес-

никами, однодумцями, яких, в  основному, задовільняли інтереси особистого ха-

рактеру. Вони були в той  час поширені не тільки в республіці, але й по всій

країні. Серед них виділяються  такі групи як фанати, панки, рокери, металісти та

інші. Нерідко їх дії викликали  зневагу і протест в іншої  частини молоді,

населення республіки. Їх поява  була результатом, відповіддю деякої частини

молоді на багаторічну  практику державних, партійних і  комсомольских органів

недопущення створення яких би то не було нових молодіжних груп і

організацій, крім існуючої на той час єдиної масової молодіжної організації -

комсомолу. Тому поява нових  молодіжних самодіяльних об'єднань була

відповіддю на цю заборону, волевиявленням значної кількості  молоді до

самопрояву і самореалізації своїх можливостей.

Другий етап в розвитку молодіжного руху в Україні (1989 - 1991рр.)

характеризується в основному  зародженням молодіжних груп і невеликих

організацій, поширенням молодіжних дискусійних гуртків і клубів, які сприяли

підготовці юнаків та дівчат до необхідності по-новому сприймати  уроки історії,

розуміти сучасну ситуацію, яка склалася в країні і республіці, готовити себе до

активної боротьби, праці  в період переходу суспільства в  якісно новий етап

соціально-політичного розвитку. Разом з тим в цей період молодь прагнула

реалізувати свої потреби  через активну політичну діяльність, протистояти в

деякій мірі тим соціальним інститутам, які були невзмозі по-новому

організувати роботу, відкинути  старі догми і політичні орієнтири, глибше

розуміти цілі, завдання і перспективи суспільно-політичного  руху в республіці.

З 1991 року починається третій етап в розвитку молодіжного руху, який

триває і по нині. В  це період Україна стала незалежною державою і як

результат цього в країні досить активно почала проводитись  політика щодо

молоді. Значною подією для  розвитку молодіжного руху стало  прийняття в

1992 році Закону України  "Про об'єднання громадян", Декларації "Про загальні

засади державної молодіжної політики в Україні", в 1993 році Закону України

"Про сприяння соціальному  становленню та розвитку молоді  в Україні", в 1995

році створення Національної ради з питань молодіжної політики при

Президентові України. В  цей період значно збільшилась кількість  молодіжних

об'єднань. В другій половині 90-х років в Україні діяло  понад 30 всеукраїнських

та більше 200 регіональних молодіжних об'єднань, розвивалась  система

державних інститутів, що займалися  формуванням та здійсненням державної

молодіжної політики.

Помітну роль в молодіжному  русі в цей період займало студентство. Глибше, ніж інші категорії молоді, розуміючи ситуацію, яка склалася

в республіці, відчуваючи необхідність власних дій за демократичні

перетворення в суспільстві  студенти одні з перших в Україні  почали

створювати молодіжні  групи і організації, проявляти  активність в соціально-

політичному житті, безпосередньо  у навчальних закладах. В їх діях чітко

проявлялося прагнення покінчити  з старими формами управління вищими

навчальними закладами, надати їм більше прав і свобод у вирішені проблем

вищої школи, захисту інтересів  студентів.

В грудні 1989 року на установчому  з'їзді у Києві започаткувала  своє

існування нова студентська  організація - Українська студентська  спілка (УСС).

В програмі декларації Спілки відмічалося, що ціллю УСС є боротьба за права

студентів, забезпечення їх всіх стипендією, надання бажаючим місця в

гуртожитках, прийняття демократичних  статутів вузів, можливості студентам

приймати участь у вирішенні  всіх важливих питань навчального процесу. Крім

того студентська спілка виступила проти насаджування марксистсько-

ленінської ідеології  в навчальному процесі, за забезпечення прав українців і

надання можливості представникам  національних меншин, які навчаються в

Україні, отримувати освіту на рідній мові та інше. Особливістю  діяльності

Української студентської спілки було те, що до її складу входили представники

різних, часто протилежних  за своїми поглядами, громадських формувань.

Членами УСС були рухівці, снумівці, комсомольці, члени "Партії зелених".

Значного розвитку досяг  рух студентів в західних областях України.

Першими його проявами було створення в травні 1989 року з ініціативи

студентів факультету Львівського  університету "Студентського братства".

Згодом осередки студентського  братства почали діяти в інших  вузах міста.

Програмними вимогами студентів  було - деідеологізація навчального процесу,

відродження традицій національної вищої школи, захист студентів від

неправомірних дій адміністрації  вузів та інше. Підтримуючи дії  регіональної

організації Руху, "Студентське  братство" стало її колективним  членом. З часом

членами братства стали не тільки студенти вузів Львова, але  й інших міст

України: Києва, Тернополя, Івано-Франківська  та інших.

Однією з перших дій "Студентського  братства" була організація страйку

молоді в лютому 1990 року у відповідь на арешт київських  студентів. Досить

активно включились в страйкову  боротьбу студенти західних областей

республіки. Вони не тільки провели масові акції протесту, але  й відрядили

членів молодіжної організації  в інші регіони республіки для  підтримки

страйкуючих на місцях. Не скрізь їм вдалося це зробити, але сам  факт говорить

про те, що в студентському  середовищі зароджуються і починають  діяти

принципи солідарності в  боротьбі за свої права, досягнення програмних цілей

"Студентського братства".

Разом з тим страйк показав, що в його організації були допущені ряд

помилок, які негативно  вплинули на його хід. Недосконалість єдиного

керівництва діями страйкуючих  привела до того, що багато студентів

довідавшись про страйк, скориставшись можливістю самостійно розрахувати

своїм часом, роз'їхались  по домівках, залишивши в містах своїх товаришів по

боротьбі. Але незважаючи на існуючі недоліки, весняний страйк студентів

показав, що в республіці існує досить впливова політична  сила, яка взмозі

постояти за свої права  і інтереси, добиватися радикальних  змін в соціально-

політичному житті суспільства. Про це говорять осінні події 1990 року в Києві.

На цей період політична  ситуація в Україні особливо загострилася. Це

було зв'язано з ситуацією, яка склалася в республіці в зв'язку з підготовкою

союзного договору. Відчуваючи серйозність обстановки в республіці і

неможливість парламенту вирішити дане питання в інтересах  суверенної

держави, члени Української  студентської спілки і Студентського  братства 2

жовтня 1990 року розпочали  безпрецендентну в політичній історії  України

акцію - протест через  політичне голодування в Києві  на площі Жовтневої

революції (нині майдан Незалежності). Учасники голодування поставили  перед

Верховною Радою республіки ряд вимог: призначити нові вибори до Верховної

Ради на багатопартійній  основі; прийняти відставку Голови Ради Міністрів

УРСР В.А. Масола; прийняти постанову про націоналізацію майна  КПРС та

ЛКСМУ; відмовитися від  вимог центру щодо підписання союзного договору;

прийняти рішення про  повернення в Україну всіх громадян республіки, які

відбувають військову  службу за її межами.

Отримавши підтримку з  боку громадськості міста Києва, молоді

республіки (про це свідчить матеріальна допомога, тєлеграми-підтримки),

відчуваючи на собі перші  фізичні наслідки голодування (деякі  студенти, які

проводили сухе голодування  почали поступати в реанімаційні відділення

лікарень), не бачачи бажання  парламенту вирішувати їх вимоги, студенти

приступили до активних дій. Так, 10 жовтня був заблокований рух  транспорту

на Хрещатику і проведений мітинг на площі, де були розміщені  палатки

голодуючих студентів.

Виявляючи свій протест проти  пасивності парламенту щодо вирішення

вимог студентів, проявляючи з ними солідарність, деякі депутати Верховної

Ради України з числа  парламентської опозиції приєднуються до молоді,

розпочинають голодування. З 13 по 15 жовтня в багатьох містах України

відбувається загальнореспубліканський студентський страйк в підтримку  своїх

ровесників. Відчуваючи солідарність з боку значної кількості молоді, громадян

України студенти п'ятнадцятого - шістнадцятого жовтня влаштовують  акцію

протесту біля приміщення Верховної Ради.

Побоюючись загострення  ситуації, яка склалася в Києві  в зв'язку з діями

студентської молоді, розглянувши  вимоги голодуючих і взявши до уваги

результати роботи узгоджувальної комісії Верховна Рада 17 жовтня прийняла

постанову " Про розгляд  вимог студентів, які проводять  голодування в м. Києві

з 2 жовтня 1990 року", в якій гарантувала виконання їх вимог. Задовільнившись

цими гарантіями студенти 18 жовтня припинили голодування.

Акція політичного протесту студентів через голодування  стала важливою

подією в боротьбі за демократичні перетворення, прагнення молоді до рішучих

радикальних змін в суспільстві. Два тижні активного протесту студентів

показали, що молодь республіки представляє досить вагому і впливову силу,

яка взмозі відстоювати поряд  з іншими прошарками населення відновлення

історичної справедливості, проведення радикальних політичних і економічних

реформ в суспільстві, боротися за свої права і свободи. Студентський рух

підняв на новий рівень політичну свідомість не тільки молодого покоління, але

й людей старшого віку. Підтримка  голодуючих студентів з боку деяких членів

парламенту республіки, громадян міста Києва, України є свідченням

солідарності трудящих з  молоддю в боротьбі за національні  інтереси та

соціальні права.

Політична боротьба, деякі  непорозуміння, які виникли між

представниками студентських організацій привели до необхідності створення

єдиної студентської спілки. З0 - 31 березня 1991 року у Києві на об'єднаному

з'їзді Української студентської спілки і Студентського Братства був створений

Союз Українського Студенства (СУС). Філії СУС почали функціонувати  у

Вінниці, Чернігові, Рівне, Дрогобичі, Луцьку, Києві, Одесі і ряді інших  міст

республіки. Оцінюючи позитивну  роль створення нового студентського  союзу

слід підкреслити, що з'їзд  вніс у студентський рух і певні  складності,

результатом яких було послаблення  активності студентської молоді весною -

літом 1991 року, існування  деякого протистояння лідерів студентських

організацій.

Значний поштовх до розвитку молодіжного руху дали дії народного  Руху

України і особливо після  його першого з'їзду (1989 р.). При Русі створюється

молодіжна секція, в завдання якої входять боротьба проти командно-

адміністративної системи, всього того, що гальмувало хід перебудовчих

процесів в суспільстві. В цей час починають зароджуватися  нові політичні

партії, при яких створюються  молодіжні групи. Найбільш впливовою

молодіжною організацією стає Спілка Незалежної Української  Молоді

(СНУМ). Програмними цілями  цієї організації було виховання  молоді на

традиціях українського національно-визвольного  руху, боротьба за вихід

України із складу СРСР, за демонтаж соціалістичної держави і капіталізацію

економіки, за створення  Української самостійної соборної держави. Щоб

досягти своїх цілей вони влаштовували демонстрації та мітинги, брали участь в

страйках, політичних голодуваннях, пікетуваннях партійних та державних  уста-

нов. Найбільш активно діяли  снумівці у Львівській, Івано-Франківській, Тер-

нопільській, Рівненській, Волинській областях та в Києві.