Фортеця святої Єлисавети та її вплив на розбудові міста

У серпні 1999 р. відкрито туристичну фірму «Супутник-Кіровоград», роботі якої характерні різноманітність пропозицій та послуг.

   Зовнішньоекономічна діяльність.

Місто Кіровоград підтримує зв’язки з країнами близького та далеког зарубіжжя. Вигідне розташування міста в центральній частині України з повітряним, залізничним та автомобільним сполученням, десять автомагістралей, що проходять через територію області, зв’язуючи Україну з країнами СНД, Центральної та Південої Європи, дають велику перспективу на майбутнє.

У розвиток економіки  міста залучено з початку 2004 р. 8,5 млн. дол. США іноземних інвестицій, що на 48 % більше, ніж за відповідний  період минулого року. Найбільші обсяги інвестицій вкладені в підприємства нерезидентами із Росії, Великобританії, США, Віргінських остовів.

 

 

9. Сучасний стан фореці Святої Єлизавети

9.1

Місце, священне для кожного  мешканця Кіровограда – це військово-меморіальне  кадовище.Розташоване воно на території  колишньої фортеці. На ньому вічним сном сплять більше трьох тисяч воїнів Червоної Армії, які загинули у 1943-1944 роках у боях за визволення міста від німецько-фашистських загарбників. Перші поховання відбулися тут ще в роки війни. Пізніше на кладовище перенесли останки бійців діючої армії, підпільників, партизанів, похованих у різних місцях. За проектом архітектора Анатолія Губенка було споруджено бетонну стелу з гранітними плитами, на яких викарбувано імена загиблих та стилізований багнет біля них. У 1970 році на кладовищі похований активний учасник партизанського руху в Україні та Чехословаччині Герой Радянського Союзу Олексій Єгоров. На його моглі споруджено гранітний пам’ятник. Авто його – місцевий скульптор Аркадій Мацієвський.(До речі, Мацієвський і його молодший колега Віктор Френчко створили немало пам’ятників у місті, зокрема пам’ятник Червонозорівцям, які загинули у роки війни, погруддя міліціонеру-охоронцю правопорядку, російському покту Олександру Пушкіну, десятки оригінальних меморіальних дощок на честь політичних, громадських діячів, письменників, музикантів,  акторів).

На початку 80-х років  минулого століття на Меморіальному  кладовищі у фортечних валах  встановлено оковану міддю бетонну  скульптуру «Батьківщини-мати» з  вічним вогнем у підніжжя, створено відповідний архітектурний ансамбль (автор проекту Віталій Кривенко, який у той час працював головним архітектором міста. До речі Віталій Єфремович обіймав посаду упродовж 15 років – більше, ніж будь-хто із його колег). Щороку у днь визволення міста від гітлерівців, 8 січня, та в День Перемоги на кладовище приходять тисячі кіровоградців, із багатьох куточків країни і зарубіжжя приїздять родичі загиблих, щоб вшанувати світлу пам'ять тих, хто визволяв рідну землю від окупантів.

 

 

9.2

Сьогодні важко уявити наше місто без двох гармат, розташованих на фортечних валах. Вони настільки органічно вписалися в навколишній ландшафт, що стали, по суті, своєрідною візитною карткою міста. Не випадково зображення гармат було використано при спрбі створити герб Кіровограда. Як розповідається в «Историческом очерке г. Елисаветграда», це озброэння «пысля завершення будівництва фортеці св. Елисавети було передано сюди як залишки від морської артилерії із фртеці Переволочної та ретраншементів Старо-Самарського та Каженного на Дніпрі». «Дві такі гармати – продовжує автор праці про наше місто, - по соьгоднішній день збереглися у фртеці св. Єлисавети і згідно з розпорядженням міського управління поставлені на п’єдесталах при в’їзді у фортецю».

Про все це, не маючи  поважної причини, можна було б і не нагадувати. А річ у тім, що був, виявляється, в історії міста момент, коли цей йгого символ та атрбут міг покинути звичне місце, а то й зовсім зникнути. 18 березня 1876 року Єлисаветградська міська управа розглядала клопотання начальника кавалерійського юнкерського училища про передачу училищу двох гармат. Він, вважаючи, що гармати без всякої мети і потреби даремно стоять біля в’їзду до міської лікарні, пропонував пставти їх біля гоовного входу юнкерського училища, що, на його думку, було б цілком виправдано. Віддамо належне мудрості членів міської управи, їх доброму знанню історії рідного міста та любові до нього. Це, без перебільшення, історичне рішення варто навести повністю: «Міська управа, зазначивши, що гармати знаходяться при в’їзді не в міську лікарню, а у фортецю, та передані були міському управлінню у 1805 році з дозволу військової ради при остаточному скасуванні фортеці св. Єлисавети, висловились протии передачі історичного надбання міста».

Сказано, як зав’язано! Скільки  місто відтоді втратило своїх історичних надбань?! А гармати, дивовижним і незбагненним чином, все ж вціліли: вони як стояли, так і стоять уже впродовж 190 років! Чи не означає це, що відроження міста слід починати з реставрації фортеці, створення унікального архітектурного та історико-культурного музею-заповідника на її теиторії?   

 

Висновок

   Нині територія фортеці покрита густою зеленню, серед якої проглядаються збережені будівлі XVIII сторіччя. Тут з находиться меморіал Вічного вогню Сучасне використання фортечного комплексу не відповідає його історико-культурному значенню. Фортеця Святої Єлисавети - унікальна земляна фортифікаційна споруда ХVІІІ століття, що дала життя місту Єлисаветграду та пов’язана з багатьма історичними подіями. За свідченням фахівців, фортеця св.Єлисавети нині є єдиною на Україні земляною спорудою ХVІІІ століття та ще й незвичної шестикутної форми, у світі ж такого типу фортифікацій збереглося всього дві.

Хоча фортеця має  статус пам’ятки державного значення, сучасне використання фортечного комплексу не відповідає його історико-культурному призначенню (на території знаходяться автобаза, підприємства зв’язку, реставраційні майстерні, лікарня №1, тир, майданчик для тренування собак).

Побудова історико-культурного  заповідника “Фортеця Святої Елисавети” може створити в Україні туристичний центр європейського рівня, мета якого – збереження унікального історико-архітектурного міського середовища, його первісного планування, регенерації, відновлення його історичної забудови і використання у сучасних умовах для туристичних цілей. Фортеця Св. Єлисавети є унікальною фортифікаційною пам'яткою ХVІІІ ст.., реконструкція, музеєфікація та введення в міжнародний туристичний оборот фортеці Св. Єлисавети - важливе державне завдання, яке вже зафіксоване в кількох документах:

• Указ Президента України від 9 грудня 1995 року "Про заходи щодо відтворення видатних пам'яток історії та культури";
• "Перелік визначних пам'яток історії та культури, що потребують першочергового відтворення", затверджений Кабінетом України 30 грудня 1998 року;
• "Заходи щодо відтворення визначної пам'ятки історії та культури - фортеці Святої Єлисавети ", затверджені КОДА 1 березня 1999;
• Постанова Кабінету України від 23 квітня 1999 року № 700 "Про Програму відтворення видатних пам'яток історії та культури України";
• Розпорядження голови КОДА від 28 травня 1999 року № 232-р про фінансування заходів щодо відтворення видатної пам'ятки історії та культури - фортеці Святої Єлисавети;

Провідні вказівки є, треба розпочинати роботу!

У ході написання своєї  роботи я виконала всі цілі поставлені мною на початку досліження.

1) Я дослідила історію  та будову фортеці. . В жалуванiй грамотi Iвановi Хорвату, від царського уряду Єлизавети Петрівни, колишньому полковнику австрiйської армiї, говорилося: "...Для защиты, на всякий случай, от нападения вражеского построить земляную крепость, которую именовать крепостью Святой Елисаветы". Тобто названо було ще не збудовану фортецю на честь святої покровительки правлячої тодi в Росiйськiй имперiї доньки Петра I - императрицi Єлисавети Петрiвни.

Але у зв'язку з напруженою політичною ситуацією будівництво  було затримано і указ про його початок вийшов тільки 3 березня 1754 року. Урочисте закладання фортеці  відбулося 18 червня 1754 року. Будівельними роботами керував інженер-підполковник Л.І. Менцеліус.

До фортечних укріплень  входили головна цитадель та шанець. Основним захисним елементом був  земляний вал. Цитадель фортеці складалася з 6 бастіонів – п’ятикутних виступів й зверху нагадувала морську зірку. Між променями-бастіонами розташовувались невеликі автономні укріплення – равеліни. У середині укріплень було ціле містечко, нажаль воно не збереглося. До наших днів дійшли залишки земляних укріплень.

2) Мною було з’ясовано яким чином фортеця вплинула на виникнення і розбудову міста – з часом вона втратила своє стратегiчне значення, була роззброєна, а зрештою i лiквiдована як вiйськова одиниця. У рескриптi від            10 лютого 1784 року зазначалося, що фортеця "за своїм становищем всерединi держави фортецею бiльше вважатися не може, а тому обертається на внутрiшнє мiсто". З цього часу фортеця разом з передмiстями (форштадтами) отримала права мiста i стала iменуватися мiстом Єлисаветградом.

3) Я з'ясувала етапи формування і розбудови міста. Спочатку це була фортеця під назвою Форт Святий Елісавети. Навколо фортеці почало розростатись місто, з'явились органи управління, велось активне торгово-економічне життя, будувались різні споруди. Мiсто росло. I в останнiй третинi 18 столiття "ступило" на лiвий берег Iнгулу, де також розпочалось активне градобудівництво.

4) В роботі я написала  про видатних людей які перебували  у фортеці: генерал-аншеф П.О. Рум'янцев, Донський козачий полк Є.Д. Кутейникова, в якому служив хорунжим О.І. Пугачов. Приборкувач Пугачовського повстання генерал-аншеф граф П.І. Панін, член Військової колегії генерал-поручик І.І. Апухтін, князь       Г.О. Потьомкін, М.І. Кутузов, полководець О.В. Суворов, відомий австрійський фельдмаршал принц Ш.Ж. де Лінь, генерал-фельдмаршал граф І.В. Гудович і кошові отамани та січова старшина українських козаків.

5) Що ж до історичного  значення імені Єлизавети для  нашого міста -   Щодо назви ЄЛИСАВЕТГРАД, то вона виникла природним шляхом як синонім до виразу ФОРТЕЦЯ СВЯТОЇ ЄЛИСАВЕТИ

Гард - архаїзм, що означає захист, укріплене місце. Перша складова частина слова (Єлисавет) становить скорочення самої назви фортеці, яка спричинила виникнення міста. Фортеця ж була названа на честь святої праведної Єлисавети, дружини священика Захарія і матері Іоанна Хрестителя, якого народила в літньому віці. Хоча без відповідного указу імператриці напевно міста і не було б.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  літератури

БЭ. Т. 9. – СПб.: Просвъщеніе, 1903. 
Живописная Россія. Т. 5. Малороссія и Новороссія. Ч. II. – М.: Т-во М.О. Вольфъ, 1898. 
Кабузан В.М. Заселение Новороссии в XVIII - первой половине XIX века. – М.: Наука, 1976. 
Пашутин А.Н. Историческій очеркъ города Елисаветграда. – Елисаветградъ: Лито-Типографія Бр. Шполянскихъ, 1897. 
ПСЗ РИ с 1649 г. Т. XIII. 1749 – 1753. – СПб.: Типографія ІІ Отд. Соб. Е.И.В Канцеляріи, 1830. 
Полонська-Василенко Н. Заселення Південної України в половині XVIII ст. //Вежа. №№ 1 – 7 (1995 – 1997). 
Тимофеенко В.И. Города Северного Причерноморья во второй половине XVIII века. – К.: Н. д., 1984. 
Указы Всепресвътлъйшія державнъйшія Великія Государыни Императрицы Екатерины