Дослідження витоків сучасної судової системи України на етапі її формування в період середньовіччя

      Серед судових доказів на першому місці стояло власне зізнання. Для того, щоб його добути, застосовували тортури. Якщо підданий тортурам не признавався, звинувачувач сплачував штраф (“навязку на мукі”), а якщо помирав під тортурами — то головщину (штраф родичам). Важливе місце займали речові докази. Суди також спирались на свідчення “добрих людей”, письмові докази і присягу. “Добрі люди” були свідками доброї чи лихої слави звинувачуваного, подібно послухам у Руській правді, або свідками фактів.

       Велике значення мала характеристика звинувачуваного з боку “добрих людей”. Негативна характеристика вела до винесення смертного вироку.

За II Статутом свідками могли бути тільки християни. Свідків опитували під присягою. Судочинство велось староруською, а пізніше — польською(23,32-33).

Головними джерелами права в українських землях Литовсько-Руської держави були: звичаєве право, Руська правда, великокнязівське законодавство (привілеї: обласні, земські, міські), Судебник Казимира IV 1468 року, статути, магдебурзьке право.

    Протягом другої половини XIV— першої половини XVI ст. на українських землях, які перебували під владою Великого князівства Литовського і Польщі, відбулися значні зміни. Литовська-Руська держава, утворена литовським, українським та білоруським народами, все більше відчувала на собі політичний, релігійний та соціальний тиск панської Польщі. Набирав сили процес диференціації соціальної структури суспільства, консолідації двох основних верств населення: селянства і шляхетства. Піднесення шляхетства супроводжувалося посиленням кріпацтва, запровадженням кріпосного права. Незважаючи на несприятливі історичні умови вікові традиції української державності не перериваються. Але їхній подальший розвиток обмежується місцевим самоврядуванням, зокрема, в громадах та містах, які отримують магдебурзьке право(22,25).

     Значним був вплив українського права на законодавчу систему спочатку Литовська-Руської, а пізніше Польська-Литовської держави. І, ІІ  та ІІІ Статути за правом вважаються видатними пам’ятками права литовського, руського, українського та білоруського народів. Рівень законодавчої техніки, прогресивні сутність та зміст вивели ці законодавчі акти на передові позиції європейської юридичної думки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  3 Судова система сучасної України

 

      Невід’ємною складовою частиною побудови демократичної правової держави є проведення судової реформи.

     У квітні 1992 року Верховна Рада схвалила Концепцію судово-правової реформи. Судочинство в Україні мало здійснюватися Конституційним Судом і судами загальної юрисдикції. Організація, порядок діяльності і компетенція судів загальної юрисдикції визначалися Конституцією України, Законами України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року, “Про організацію судового самоврядування” від 2 лютого 1994 року та ін. Вищим судом цієї системи є Верховний Суд України, який здійснює нагляд за судовою діяльністю судів республіки. Другу ланку судової системи складають Верховний Суд АРК, обласні. Київський і Севастопольський міські суди. Основною ланкою судової системи є районні (міські), міжрайонні (окружні) суди. Вони розглядають більшу частину кримінальних і цивільних справ(14,672).

        До системи судів загальної юрисдикції входять також спеціалізовані суди — воєнні і господарські.

Воєнні  суди здійснюють правосуддя в Збройних Силах України й інших військових формуваннях. В Україні створені воєнні суди гарнізонів, регіонів і Військово-Морських Сил.

     В 1991 році в Україні були скасовані арбітражні органи в системі центрального управління, а натомість створені єдині арбітражні суди, які здійснюють правосуддя в господарських відносинах. Вони розглядають всі господарські справи, які виникають між юридичними особами, державними та іншими організаціями.

      Систему арбітражних судів в Україні складають Вищий арбітражний суд України, Арбітражний суд АРК, обласні, Київський і Севастопольський міські арбітражні суди(14,673).

        З прийняттям Основного Закону утворено якісно нову інституцію у системі державних органів — Конституційний Суд. Його діяльність спрямована на посилення конституційного контролю в усіх без винятку сферах, стабілізацію і зміцнення конституційного ладу, утвердження принципу верховенства права та найвищої юридичної сили Конституції, прямої дії її норм, забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина. Конституційний Суд України діє на основі положень про нього, закріплених у розділах Конституції, Закону України від 16 жовтня 1996 року “Про Конституційний Суд України”, та затвердженого ним регламенту.

      Конституційний Суд є окремим, незалежним від судів загальної юрисдикції, єдиним в Україні органом конституційної юрисдикції. Його функція полягає у вирішенні питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, а також офіційному тлумаченні Конституції та законі в.

    Суб’єктами звернень до Конституційного Суду можуть бути Президент України, не менш як 45 народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

      Окремі громадяни можуть звертатися до Конституційного Суду не безпосередньо, а через уповноваженого Верховної Ради з прав людини, на якого покладено здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

     Конституційний Суд України складається з 18 суддів, які призначаються у рівній кількості (по шість) відповідно Президентом України, Верховною Радою та з’їздом суддів України терміном на 9 років без права бути призначеними на повторний термін. Голова Конституційного Суду обирається самими суддями із свого складу шляхом таємного голосування на трирічний термін без права бути переобраним(12,412).

    Отже, розбудова самостійної держави — тривалий і складний процес. Україна настирливо веде пошуки власного історичного шляху. В державно-правовому будівництві є і здобутки, і прорахунки.

Найбільшим  досягненням молодої демократії республіки є прийняття Конституції  України. Чималими є здобутки у сфері зовнішніх відносин. Україна стала рівноправним членом світової спільноти. Майже завершено процес реформування державного механізму. Значні зміни відбулися в судовій системі.. Не припиняється кропітка робота по формуванню законодавства. В умовах відсутності цілісної концепції переходу від тоталітарного до демократичного суспільства багато з них виявилися відірваними від життя. Створення нових законодавчих актів, внесення змін і доповнень до чинного законодавства часто здійснювалося на недостатньому науковому і юридично-технічному рівні. Нагальним є питання про ефективність чинного законодавства. На порядку денному стоїть проблема загальної кодифікації права.

 
 
 
 
 
 
 

Висновки 
 

    Однією з найважливіших ознак державності є територія. Земля, на якій проживає український народ, починаючи з палеоліту і до наших часів, ніколи не була незаселеною. Один з найвидатніших археологів України — П. Курінний — говорить, що тут “покоління людей виростали одне по одному. Культурна тяглість на українських землях не переривалася ніде, ніколи”. Сучасний стан археології дає право стверджувати, що український народ є автохтоном своєї батьківщини і жив на цій території, починаючи за неоліту.       Отже, напрошується висновок, що руси створили ряд державних об’єднань ще до виникнення Київського князівства. Це були політичні утворення — варварські, дофеодальні. На початку IX ст. економічний розвиток українських земель посилюється. В цей час виникають передумови для об’єднання існуючих у VIII ст. державних утворень в єдину поляно-руську державу — Київську Русь.

       Як відомо, радянська офіційна наука відмовляла українському народу в існуванні його державності взагалі, не кажучи вже про Київську Русь. Добре сказав з цього приводу М. Грушевський: “До тих пір, коли не буде доведено, шов Києві і його околицях в IX —XII ст. проживали великоруські племена, котрі перенесли потім форми політичного, суспільного та культурного життя на береги Клязьми і Москви, нам доведеться з простої і логічної послідовності вважати ці форми набутком української народності, оскільки ці українські племена IX —ХІІ ст. були її безпосередніми предками”.

    Вході роботи над даним дослідженням автори прийшли до таких висновків:

• сучасна судова система тісно пов’язана з системою середньовіччя;
• судова система постійно змінювалась, і ми можемо говорити про певні види судів на конкретному етапі існування держав на території України ;
• міри покарання, які виносили судами не збереглися до наших днів;
• в період середньовіччя на території України існували суди, існування яких неможливе в наш час;
• певні судові інститути, які існували на протязі середньовіччя, і довели свою користь були запозичені, модернізувалися та удосконалились;
• сучасна судова система, сформувалася на основі засад середньовіччя і лягла в основну принципів сучасного судочинства.

   Таким чином ми можемо зробити висновок, що мета даної роботи досягнута 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Література 

1.  Брайчевський М. Ю. Походження Русі. — К., 1968.-181с.

2. Владимирский-Буданов М. Ф. Немецкое право в Польше и Литве. — СПб., 1968.-298с.

3. Греков Б. Д. Киевская Русь. — М., 1956.-265с.

4. Греков И. А. Памятники государственности и права славян на территории Украинской ССР. Первое тысячелетие нашей эры (извлечения). — Одесса, 1964.-231с.

5. Грушевський М. С. Історія України-Рус и: У Шт., 13 кн. — К., 1993.—Т. 1,2.

6. Гуслистий К. Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею (зХІVст. по 1569р.). -К., 1939.-301с.

7. Долгополова Л., Музыченко П. Роль православия в становлении государственности и права Киевской Руси. — Одесса, 1995.-164с.

8. Історія українського війська. —Львів, 1992.-734с.

9. История  государства и права СССР/ Под ред. Г. С. Калинина, А. Ф. Гончарова. — М., 1972. — Ч. 1.-304с.

10.  История  государства и права Украинской ССР. — К., 1987. — Т. 1.-594с.

11.История  государства и права Украинской  ССР/Отв. ред. Б.М. Бабий.— К., 1976.-638с.

12.Історія  держави і права України: У 2 ч./За ред. А.Й. Рогожина.—К., 1996.-420с.

13.Історія  України. Нове бачення: У 2 т. / За заг. ред. В.А. Смолія.—  К., 1996. — Т. 2.-390с.

14.Історія  України / За заг. ред. В.А.  Смолія.— К., 1997.-708с.

15.Калмакан І., Бриндак О. Виникнення та еволюція національної ідеї Україні: Дослідження.— Одеса, 1997.-108с.

16. Костомаров Н. И. Князь Данило Галицкий. (Исторические произведения. Автобиография). — К., 1990.-348с.

17 Котляр М. Ф. Даниил Галицкий. — К., 1979.-406с.

18. Крип'якевич I. П. Галицько-Волинське князівство. — К., 1984.-291с.

19.  Культурные  связи народов Восточной Европы  в XVI в.: Сб. статей. — М., 1976.-408с.

20. Ключевский В. О. Курс русской истории. — М., 1987. — Т. 1, 2.

21.Любавский  М. К. Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно. — М., 1970.-336с.

22.Музиченко П. Магдебурзьке право в Україні // Юридический вестник. — 1994.-№3.-с.24-28.

23.Музиченко П. Звичай як джерело права в українських землях у XIV — XVI століттях // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. — 1998. — №1.- с.30-36.

24.   Музиненко П., Єрмошкін С., Нагуш О. Суд і процес у Київській Русі. — Одеса, 1995.-253с.

25. Пашуто В. Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. — М., 1950.-328с.

26. Повесть  временных лет: В 2 ч. — М.,1950.-108с.

27. Полонська-Василенко Н. Історія України. — К., 1993. — Т. 1.-508с.

28. Свідерський Ю. Ю. Боротьба Південно-Західної Русі проти католицької експансіївХ-XIIІ ст.-К., 1983.-199с.

29. Софроненко К. А. Общественно-политический строй Галицко-Волынской Руси.XI-XIIIвв.-М., 1955.-282с.

30.  Российское  законодательство X — XX вв. Законодательство  Древней Руси.-М., 1984.-Т. 1.-184с.