Дослідження витоків сучасної судової системи України на етапі її формування в період середньовіччя

Дослідження витоків сучасної судової системи  України на етапі  її формування в період середньовіччя 

Зміст 

Вступ…………………………………………………………………………....2

Розділ 1. Огляд літератури ………………………………………………..…..4

Розділ 2. Витоки судової системи в період середньовіччя……………..….. 6

2.1. Зародки судової  система на території Київської  Русі……………….….6

2.2.Суди Галицько-Волинської держави ……………………………………10

2.3.Литовсько-руська  держава ……………………………………...……….13

Розділ 3 Судова система сучасної України…………………………………19

Висновки……………………………………………………………………...22

Література…………………………………….………...……………………24 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

    Витоки української державної традиції — в культурі Київської Русі, де були закладені основи нашої писемності, мови, історії, літератури, світогляду. Перші русько-українські літописи — “Повість временних літ” та “Слово о полку Ігоревім” — були одночасно й першими нашими державно-правовими вченнями. Вони узагальнювали історичний і державотворчий досвід українців-русів, утримували в собі фундаментальні настанови на розбудову держави. Пізніше з’явилася Руська правда, перша писемна пам’ятка, в якій відбиваються узагальнення міркувань українців щодо юридичних засад свого розвитку. Згадаймо також конституцію козацької республіки Пилипа Орлика — чи не найперший з документів Європи, який зафіксував права і свободи громадянина. А козацька республіка часів Богдана Хмельницького показала українську державну традицію як взірець толерантності, демократичності та національної самобутності (12,56).

     У кожній країні види судової системи в різний період історії мають свої особливості, характерні ознаки.

     На сьогоднішній день тема нашого дослідження є досить актуальною. У сучасних умовах ті градації, що склалися ще в період середньовіччя, постійно змінюються, відбувається переплетення елементів різних форм.

    Метою нашого дослідження є: дослідити та визначити особливості функціонування різних видів судів в період середньовіччя на території земель сучасної України.

     У зв’язку з метою дослідження нами були поставлені завдання, виконання яких і дозволило нам досягнути поставленої мети:

• Охарактеризувати еволюцію української державної традиції в цілому;
• Розкрити зародки судової системи на території Київської Русі;
• зародження та функціонування правової системи Галицько-Волинського князівства та Литовсько-Руської держави.

Для більш  глибокого пізнання історико-правових явищ широко використовує методи пізнання, за допомогою яких теоретичні принципи пізнання переходять в площину реальності, стають працюючою теорією. Так, порівняльно-історичний метод дозволяє виявити загальні закономірності розвитку держави і права у різних народів, на різних територіях і в різні історичні епохи. Автор також використовує формально-логічний, статистичний та деякі інші методи наукового пізнання.

  Предметом є судочинство періоду середньовіччя, яке вивчається в певних рамках як часових, так і просторових. Часовими рамками є: момент виникнення державності й до Литовсько-Руської доби; просторовими — територія, яку займала Україна протягом усього середньовіччя.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  1. Огляд літератури

 

   В Україні та за її межами жили і працювали, творили філософські, історичні, історико-правові праці такі всесвітньо відомі діячі культури, вчені як В. Антонович, М. Грушевський, М. Драгоманов, М. Костомаров, Г. Сковорода, Т. Шевченко, І. Франко[1,16,27,29] Витоки історіографії сягають в глибину століть.

    Вперше проблема походження Русі-України була поставлена на початку XIІ ст. Автор літопису “Повість временних літ”[26] чернець київського Пе-черського монастиря Нестор робить спробу відповісти на питання “откуда єсть пошла земля Руськая”. Цікавило його і призначення влади князя, яку він бачив в тому, щоб “володеть по праву”.

     В кінці XII ст. було створено “Слово о полку Ігоревім”, де автор намагається обґрунтувати необхідність єднання Русі. Тоді ж у київському літописі від 1187 р. ми зустрічаємо вперше в письмовому джерелі, яке дійшло до нас, термін “Україна” Певне значення для пізнання минулого України мають мемуари XVI — першої половини XVII ст.

    Усі книги перевершила “Історія русів ілі Малой Росії”, написана в 60-х рокахXVIII ст. і вперше надрукована в 1846 р. Історію України автор починає з часів слов’янського розселення, а український народ вважає окремим від поляків і росіян. З Московією з’єдналися українці “як рівні з рівними, як вільні з вільними”. Цей твір вперше виразно поставив ідею державності України і переніс її в майбутнє.

    Але головною фігурою української історіографії кінця XIX — першої третини XX ст. був видатний український вчений-енциклопедист М. Гру-шевський[5], який опрацював найбільш детальну наукову схему історичного минулого українського народу. Ця схема пройшла крізь всю його творчість, знайшла детальне обґрунтування в десятитомній “Історії України-Руси”. Заслуга М. Грушевського перш за все в тому, що він дав для українського народу національну ідею — історичну закономірність здобуття Україною державності.

    Великий вклад у розвиток української історико-правової науки внесла Комісія (Відділ) для вивчення історії західноруського і українського права. На Комісію було покладено завдання пошуку та видання джерел права, складання бібліографії тощо. До складу Комісії входили відомі українські вчені, серед яких: О. Левицький, Д. Багалій, А. Кримський, І. Малиновський, М. Товстоліс, С. Борисенокта ін.

    У другій половині XX ст. над проблемами історії держави та права України працюють також такі вчені, як В. Дядиченко, А. Шевченко, А. Рогожин, О. Копиленко, Л. Потарикіна, М. Настюк, Н. Долматова, В. Чехович, І. Усенко та ін [7,9,11,13,14,33,27,17].

    Проголошення України незалежною державою в 1991 р. потребує ще багато сил для створення ефективної державно-правової системи. Цьому допоможе вивчення історико-правової спадщини українського народу, подальший розвиток історико-правової науки в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  2. Витоки судової системи в період середньовіччя

2.1.Зародки судової  система на території Київської  Русі 

    Однією з наймогутніших в Європі держав була Київська Русь. Вона здійснювала дипломатичні і торгові зносини з багатьма країнами Західної Європи і Сходу.

     Три століття проіснувала Київська Русь. За цей час відбувалося багато змін, які міняли її суть. Тому є необхідність в періодизації історії Київської держави:

I період  — формування руської державності  в рамках землі полян.

II  період — розширення Київської Русі за рахунок приєднання інших слов’янських земель .

III період — початок розпаду Київської Русі .

IV період — руїна та занепад Київської держави (1169 —1240рр.). Київська держава, подібно до інших ранньосередньовічних держав, не могла існувати довгий час(5,52).

     Серед судових органів Київської  Русі необхідно виділити перш  за все суд общини, як найбільш  давній судовий орган. Община  судила відповідно до звичаєвого  права. Вищою мірою покарання  при цьому було вигнання із общини.

    Але зі зміцненням державності все більша кількість справ підлягала князівській юрисдикції. Вигнання із общини, як найбільше покарання, було включене в Руську правду, але тепер майно засуджених переходило не до общини, а йшло князю. Князь судив або сам, або через посадників та тіунів.

    Велика кількість справ проходила через церковний суд, який розглядав всі правопорушення духовенства, а також багато справ простих людей, які були віднесені до юрисдикції церковного суду: всі злочини проти моралі, порушення церковних законів, розпуста, чародійство, родинні сварки і т. ін(34,92).

    Судовий процес носив змагальний характер. Він починався з закличу — публічного звернення потерпілого “на торгу” до людей про пропажу та її прикмети. Припускалось, що заява потерпілого не пізніше ніж через три дні стане відома всім жителям общини чи міста.

   Якщо особа, у якої була знайдена чужа річ, оголошувала себе добросовісним набувачем, починався “свод”. Набувач вказував на того, у кого він придбав річ, той в свою чергу міг вказати на третього і т. д. В рамках общини чи міста позивач вів справу до кінця, до виявлення злочинця. Якщо ж “свод” переходив на територію іншої общини чи міста, то позивач вів його тільки до третьої особи і, стягнувши з неї вартість вкраденої речі, надавав їй право вести “свод” до кінця. Той, на кому “свод” зупинявся, коли відповідач не міг пояснити, звідки в нього чужа річ, відшкодовував збитки і сплачував кримінальний штраф.

      Пошуки злочинця могли проводитися і по залишених ним слідах (“гоніння сліду”). Якщо слід приводив до общини, вона або видавала злочинця, або платила штраф — дику віру(24,79).

Основними судовими доказами в Київській Русі були: власне зізнання, свідчення послухів і видоків, суди божі, присяга, жереб, зовнішні прикмети.

       Ні Руська правда, ні інші пам’ятники права не вказують на власне зізнання як судовий доказ, але логіка підказує, що цей доказ стояв на першому місці. Не випадково на наступних етапах розвитку державності він буде названий у праві як “цариця доказу”. Послухами Руська правда називала свідків доброї слави підозрюваного, а видоками — дійсних свідків правопорушення — очевидців.

    До божих судів відносились судовий поєдинок, а також ордалії — випробування залізом або водою. При випробуванні залізом звинуваченому давали в руки розжарене залізо, яке він повинен був пронести декілька кроків і кинути. Після цього рука зав’язувалась в мішок, і якщо через визначений час слідів опіку не залишалось, то звинуваченого виправдовували, а якщо рана не заживала — звинувачували.

    При випробуванні водою людину кидали зв’язаною у воду, і якщо вона випливала, то звинувачувалась, так як гадали, що вода не приймає її як винну. Якщо ж звинувачений починав тонути, то його витягували і оголошували оправданим.

     Присяга в українських землях використовувалася дуже давно, мабуть, ще до Київської Русі, її називали ротою. Для християн вона виражалась у словесній клятві і супроводжувалась цілуванням хреста.

     Руська правда згадує про жереб як вид судового доказу. До нього вдавались тоді, коли сторони в силу певних причин відмовлялись від присяги(30,125).

      По Руській правді значення самостійних доказів мали зовнішні прикмети. До них належали: побої, синці та криваві плями на обличчі та на тілі та деякі інші.

      Форма, в якій виносилось судове рішення, була усною. Судове рішення виконували різноманітні княжі агенти і вірники, мечники та ін.

         Основними джерелами права в Україні-Русі були: звичаєве право, договори Русі з Візантією, княже законодавство, Руська правда. Найдавнішим джерелом було звичаєве право. З часом норми звичаєвого права були санкціоновані державою і стали правовими нормами. Але норми звичаєвого права не загинули, наприклад, вони продовжували залишатись головним джерелом права для общинного суду.

     Важливими пам’ятками права були договори Русі з Візантією; 907, 911, 945 та 971 рр(9,81).

    Окреме місце серед пам’яток княжого законодавства займають церковні устави, їх збереглося шість. Найважливіші серед них: церковний устав Володимира та церковний устав Ярослава. Вони мали велике значення перш за все для церковного судочинства. Але найбільше значення серед правових пам’яток Київської Русі має Руська правда. Вона дійшла до нас більше ніж у трьохстах списках: у складі літописів, у різних юридичних збірниках. Ці списки отримували назву або за місцем їхнього знаходження (Синодальний — в бібліотеці Синоду, Академічний — в бібліотеці Академії наук), або за прізвищем осіб, які знаходили їх (Карамзінський, Татіщевський та ін.).