Пилип Орлик

     Пилип Орлик — один із найвизначніших в історії борців за волю України. Пам'ять про Пилипа Орлика вшановано, зокрема, тим, що на його честь названо вулицю на Липках, в привілейованому районі центральної частини Києва, на якій знаходиться Верховний Суд України. В шведському місті Крістіанстад на будинку, де проживав П.Орлик, встановлено пам’ятну дошку на його честь. На честь Орлика названо найбільше літовище Франції — аеропорт Орлі та місто що неподалік. 

Українська  політична еміграція

     Украї́нська емігра́ція — термін для визначення українського населення, яке вимушено чи добровільно з економічних, політичних або релігійних причин переселилося за межі етнічної території в іншу країну на постійне чи тривале проживання. Явище починається у другій половині — наприкінці ХІХ століття і продовжується по нинішній день. Феномен українських еміграції та діаспори як частини світового українства є унікальним явищем культури й історії України.

Хвилі української еміграції 

Перша хвиля

     Перша хвиля починається з останньої  чверті ХІХ століття і триває до початку Першої світової війни. Ця масова трудова еміграція до США розпочалася у 1877 році, до Бразилії — у 1880-ті роки, у Канаду — з 1891 року, до Російського Сибіру — після революції 1905—1907 рр. Виїздили й до Аргентини, Австралії, Нової Зеландії, на Гавайські острови. Цю першу хвилю еміграції спричинили як і аграрна перенаселеність українських територій, так і утиски: економічні, соціальні, політичні, — і національний гніт з боку австро-угорської і російської імперій. Нащадки цієї хвилі еміграції зараз у шостому-сьомому поколіннях і більш схильні звати себе українцями за походженням — радше ніж емігрантами у країнах проживання.

Друга хвиля

     Друга хвиля еміграції українців охоплювала період між Першою і Другою світовими війнами у ХХ столітті і була зумовлена поєднанням соціально-економічних та політичних причин. Емігрували в основному ті українці, які зі зброєю в руках боролися проти радянської влади, підтримували Центральну Раду, Директорію, Гетьманат. Це були великі і середні землевласники, торговці, службовці, священослужителі, інтелігенція, солдати і козаки українських військових з'єднань. Вони виїздили до Польщі, Чехословаччини, Австрії, Румунії, Болгарії, Німеччини, Франції, США і Канади.

Третя хвиля

     Третя хвиля еміграції викликана головно  політичними мотивами і розпочалася  наприкінці Другої світової війни. Більшою мірою це репатріанти з англійської, американської, французької окупаційних зон. Найчисленнішими серед них були колишні військовополонені, яких сталінсько-беріївський режим вважав зрадниками. Істотну частину переміщених осіб становили люди, силоміць забрані на роботи до Німеччини. Були тут також, звичайно, і біженці, хто відверто сповідував антирадянські погляди. Більшість емігрантів цієї хвилі осіла в Канаді, США, Великобританії, Австралії, Бразилії, Аргентині, Франції.

Четверта  хвиля

     Четверта  хвиля — так звана «заробітчанська» — розпочалася у 1990-х роках. Її головні причини — економічна скрута перехідного періоду в Україні. Деякі дослідники наголошують на умисному створенні безробіття, головним чином — у Західній Україні. В результаті цього на тимчасову роботу в країни Європи, Америки і у Росію виїхало близько 7—8 млн. людей. Частина з них, ймовірно, вже не повернеться в Україну.

     Унаслідок того, що за межі власної країни вимушена була виїздити під тиском економічних, політичних і воєнних обставин активна  частина нації, а також внаслідок відсутності повноцінної Української держави на етнічних землях українців, у нових країнах поселення за кордоном українство продовжувало і розвивало національні державні (УНР), політичні (практично весь спектр політичних партій у діаспорі), громадські, культурні, наукові, духовні інституції. Для української діаспори однією з найвищих соціокультурних цінностей стала мета відновлення повноцінної Української держави.

     Зорганізована українська діаспора в США сприяє українським емігрантам четвертої  хвилі в пошуку роботи, житла, налагодженню бізнесових контактів і т.п. З  цїєю ціллю створено сайт оголошень  української діаспори в США: www.ukrdiaspora.com — головною метою якого є підтримування зв'язків як і між самими емігрантами, так із Батьківщиною. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновок

     Пилип Орлик помер у травні 1742 р. Поховано його в Яссах (Молдова), неподалік від Бендер. Мудрий державник, дипломат, творець нашої першої Конституції зустрів смерть у такому убозтві і бідності, що молдовський господар мусив поховати його власним коштом.

     Після смерті Пилипа Орлика його справу гідно  продовжував син Григір, та він  загинув на берегах Рейну в  лавах французької армії в  битві проти прусських військ 1769 року, на сімнадцять років переживши  батька. На той час він уже був маршалом Франції. Його нащадки від шлюбу з графинею Оленою Дентевіль і досі живуть у Франції, дбайливо зберігаючи родинний архів. Цікаво, що від назви маєтності Григора Орлика під Парижем походить назва знаменитого летовища "Орлі". Імовірно, живуть нащадки гетьмана-емігранта і в Україні.

     Ось така коротка історія про двох українських патріотів Пилипа та Григора Орликів. Їх шанують і  пам'ятають у Європі, зокрема у  Франції, в Парижі. А чи всі ми в незалежній Україні, про яку так мріяли батько і син Орлики, знаємо їхні імена? 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Література

• Різниченко В. Пилип Орлик (гетьман-емігрант). Його життя й діяльність. – К.,1918;
• Борщак І. «Orlikiana» (Опис невиданих матеріалів про гетьмана Орлика, його родину і оточення // Хліборобська Україна. – Зб.VII – VIII. – 1923;
• Він же. Пилип Орлик і Франція. – Львів,1924; Пилип Орлик. Вивід прав України. З рукопису родинного Архіву Дентевілів у Франції зі вступом і примітками видав І. Борщак. – Львів,1925;
• Василенко Н. Конституция Филлипа Орлика // Ученые записки Института истории Российской Ассоциации научно-исследовательских институтов общественных наук. – М.,1929. – Т.3;
• Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672 – 1742). Огляд його політичної діяльності. – Варшава, 1938;
• Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи // Мазепа. Збірник. – Т.1. – Варшава, 1938;
• Оглоблин О. Бендерська конституція 1710 року // Вісник ООЧСУ. – Ч.5 (139). – 1960. - .4 – 11;
• Subtelny O. The Mazepists. Ukrainian Separatism in the Early Eighteenth Century. – New York, 1981;
• Артамонов В. Россия и Речь Посполитая после Полтавской битвы (1709 – 1714). – М.,1990; Вивід прав України / Ред. М. Парцей. – Львів,1991;
• Кресіна І., Кресін О. Гетьман Пилип Орлик та його Конституція. – К.,1993;
• Пріцак О. Конституція Пилипа Орлика // Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. – К.,1994;
• Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст. – К.,1994;
• Мельник Л. Гетьманщина першої чверті XVIIІ ст. – К.,1997;
• Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея XVII – XVIII ст.. – К.,1997;
• Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. – К.,2004;
• Шевчук В. Гетьман-вигнанець // Орлик Пилип. Конституція, маніфести та літературна спадщина. Вибр. твори. – К.,2006;
• Пилип Орлик – гетьман і автор першої конституції України. – Мінськ,2006;
• Трофимук О. Пилип Орлик: гетьман в еміграції, бароковий поет, автор першої Конституції. – Львів, 2008;
• Чухліб Т. Пилип Орлик. - К.,2008
• Чухліб Т. Козаки і монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648 - 1721 рр. - К.,2009