Пилип Орлик

Послідовні 16 статей Конституції передбачали:

— установлення національного  суверенітету;

— визначення кордонів Української держави;

— забезпечення демократичних  прав людини;

— визнання трьох складових  чинників правового суспільства, а саме — єдності і взаємодії трьох гілок влади:

а) законодавчої (виборної генеральної) ради, що мала скликатися тричі на рік: перша — на Різдво Христове, друга — на Великдень і третя — на свято Пресвятої Богородиці;

б) виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях, генеральна старшина й обрані представники від кожного полку. На відміну від Московії, "самодержавіє гетьманському уряду неприлічно!");

в) судової (підзвітної і контрольованої).

     Такими  в Конституції визначалися принципи побудови української держави. Кожна  ж зі статей формулювала конституційні  норми в усіх галузях державного та суспільного життя за головної умови — відторгнення майбутньої Української держави від Московської імперії.

     Одним із ключових моментів Конституції стало  визнання кордонів України та забезпечення їхньої цілісності. "Як кожна держава  складається і затверджується непорушною цілісністю кордонів, — записано в  ній, — так і Мала Росія, Вітчизна наша щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої Польської і від Московської держави, які відійшли в гетьманську область, не були насильно змінені і порушені...".

     Гетьман як керівник держави зобов'язувався Конституцією чинити всіляку поміч Запорозькому Низовому війську. Цей документ визначав права всіх верств населення України: козацтва, селян, міщан, купецтва, усієї людності на території полків.

     Державний скарб відокремлювався від гетьманського. На утримання гетьмана виділялися суворо визначені окремі землі та кошти. Полковники й сотники обиралися  демократично — вільними голосами козаків чи сотні. Визначальною рисою  Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних державних  актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради — своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків по одній заслуженій особі від кожного. Конституція підкреслювала, що в державі мала бути навічно утверджена єдина християнська віра і що Україна на обох берегах Дніпра стає вільною від іноземного панування.

     Цілком  зрозуміло, що форма цього документа  не позбавлена деяких хиб і помилок, адже писався він у надзвичайно  складний час в умовах важкого  економічного стану пограбованої Вітчизни. Але ж це перша Українська Конституція 1710 року!

     Пилип Орлик як гетьман не мав достатньо  можливостей для запровадження  Конституції в життя повною мірою, проте вона не лишалася лише пам'яткою  суспільно-політичної думки України, а протягом чотирьох років (від 1710 до 1714) була нормативним документом на всій правобережній Україні.

     Цей документ відігравав велику роль у  діяльності Пилипа Орлика. Він став важливою правовою основою при укладанні  міжнародних договорів про допомогу у війні з Петром І. Орлик добре розумів, що йому одному не втілити в життя план відродження Української козацької держави. Талановитий дипломат П. Орлик робив відчайдушні спроби умовити союзників в урядах Швеції, Німеччини, Польщі, Франції, Туреччини на спільну боротьбу з царем. Він активно листувався з монархами та іншими високопосадовцями, порушував українську проблематику на різних приватних та офіційних зустрічах. Ніхто, крім Пилипа Орлика, не зміг підняти тоді українське питання на рівень загальноєвропейської політики. Ось що писав міністр закордонних справ Франції Дезайер після зустрічі з Орликом: "Новий запорозький гетьман — людина з розумом і освітою. Він гарно тримається, зовсім молодий". (А було тоді Орлику всього 38 років).

     У своїх стосунках із закордонними державами, до яких звертався Орлик  по допомогу в цій складній для  України ситуації, він підкреслював: "Ми не можемо дивитися холоднокровно на нещастя, яким віддана наша нація на порушення її прав... Ми говоримо, що з допомогою Господа Бога козацька нація буде обновлена у своїх правах". Ці слова і сьогодні вражають проникливістю і болем за український народ, за його історичну долю.

Високоосвічений, із тонким національно-політичним розумом, палкий і свідомий патріот і борець за незалежну Україну, Пилип Орлик виокремлювався у тогочасному середовищі української козацької старшини. Його головним бажанням було здобути політичну свободу своїй землі й народові, щоб заявляти, за висловом самого Орлика, "мої права і права моєї нації на Україну". Розуміючи складність свого завдання, П. Орлик із сумом порівнював себе з корабельником, який повинен "у жорстокий час направити розхитаний вихорами і бурями український корабель до благословенних берегів нашої Вітчизни, котру стереже московський дракон, і повернути її колишню волю!"

     Карл  XII підтвердив схвалену конституцію і став гарантом незалежності України.

     Шляхи до незалежності і свободи, до політичної самостійності проходять через  зростання національної самосвідомості, через усвідомлення кончої необхідності національного відродження народу України, через боротьбу - і самих  українців, і представників інших  національностей і народностей, які пов'язали свою долю з долею  України.

Обкладинка сучасного  видання. Вид. "Веселка". -К.: 1994.

Перша сторінка конституції П.Орлика 

    Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710 р. П. Орлик складає (за деяким джерелами - схвалює) “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького” (“Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis”), укладає зі старшиною та запорожцями угоду - документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика — так звана Бендерська конституція, яку вважають першою українською Конституцією а також однією із перших конституцій у Європі. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні.

    Створення цих документів вважається само по собі значною заслугою Пилипа Орлика в історії України. 

4.Визвольні змагання

     За  підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою і 8 листопада 1710 року Туреччина, підтримуючи гетьмана Орлика, оголошує війну Російській імперії.

     На  початку 1711 р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян в Україні. В поході взяли участь Туреччина, Кримське Ханство, Швеція та частина польського війська, яка підтримувала Лещинського. Шведський король брав на себе зобов'язання вести війну доти, поки Україна не буде звільнена від московського панування, а турки і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі. Пилип Орлик дуже добре підготувався до походу. Він розсилав листи-універсали в яких закликав до повстання народу проти влади російського імператора. Народ же підтримав Орлика і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. П. Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби гетьману Лівобережжя Івану Скоропадському, що дуже налякало російський уряд і Петра І.

     Проти полків Пилипа Орлика виступило військо  під командуванням генерального осавула Г. Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою. Гетьмана підтримав повсталий український народ. У березні 1711 року об'єднані війська під командуванням П. Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви у якій перебував російський гарнізон. Розпочалася облога міста, але жоден із штурмів не був успішним, тому що гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію. Частина татарських загонів під проводом самого хана здійснили похід на Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет П. Орлика серед українського населення.

     У травні 1711 року розпочався наступ московських військ під проводом Б. Шереметьєва. За таких обставин поляки відступили, а татари і турки налякані звісткою про те, що йде велике російське військо, почали тікати, а по дорозі брати великий ясир. Українські козаки довідавшись про звірста турків і татар кинулись рятувати свої родини. Таким чином із 16 тис. українського війська у Пилипа Орлика залишилося лише 3 тис. з якими гетьман відійшов до Бендер.

     Протягом  наступних років Орлик із невеликою  групою прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншої в  пошуках підтримки своєї справи. У 1714 році перебував у Молдавії, потім (1715) разом з частиною старшини скористався запрошенням Карла ХІІ і жив до 1720 року у Швеції, після чого вимушено відбув до Польщі (за іншими даними - до Німеччини, а згодом до Франції), де промешкав два роки, з 1722 року П. Орлик переїхав на територію Оттоманської імперії, де його фактично було інтерновано - на вимогу турецького уряду до 1738 року він оселився в Салоніках (Греція).

     Проте він не припиняв пошуки підтримки у різних європейських державах (Франції, Англії, Польщі, Ватикану, Саксонії, Прусії та інших), він неодноразово порушував питання про допомогу в справі відновлення української державності, продовжував бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григором (Григорієм) планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від «московського ярма».

Надалі П. Орлик  жив у Хотині, Серезі, по тому — в Чернівцях, Каушанах і Бухаресті. Згодом переїхав до Ясс, де помер 24 травня 1742 року. 

Спадщина

Монета 10 гривень  з зображенням П.С.Орлика

П. Орлик залишив  після себе багато листів:

• трактати “Вивід прав України” (1712) та “Маніфест до європейських урядів” (1712) (віднайдений у Франції істориком Ілько Боршаком),
• великий рукописний «Діаріуш подорожній» ("Щоденник", 1720 – 1733, частково виданий 1938 року), написаний польською мовою зі вставками окремих слів, виразів і речень латинською мовою.

Був поетом, видавши дві поетичні книжечки: «Алкід Руський», присвячену Івану Мазепі (1695), та «Гіппомен сарматський», присвячений полковнику І. Обидовському (1698).   Писав польською мовою, частина його листів писана латинською, шведською, французькою мовами.