Складання системи землмробства для зони степу

Схема сівозміни - набір сільськогосподарських культур і пару у порядку їх науково обґрунтованого чергування в сівозміні.

Система сівозмін - раціональне поєднання різних сівозмін, спрямоване на продуктивне використання земель відповідно до спеціалізації господарства.

Типи сівозмін - сівозміни різного виробничого призначення, які різняться за видом основної рослинницької продукції.

Сільськогосподарські культури, які вирощують на одному і тому самому полі сівозміни не більше трьох років підряд, називаються повторними Культура, яку вирощують більш тривалий час на одному полі сівозміни, називається беззмінною. Якщо у господарстві вирощують одну сільськогосподарську культуру, то її називають монокультурою. У кожному полі здебільшого вирощують одну культуру, що забезпечує раціональне використання техніки і впровадження прогресивної технології вирощування сільськогосподарських культур. Якщо в одному полі треба розмістити кілька культур, впроваджують збірні поля, де по можливості добирають однорідні культури за вимогами до ґрунтових умов та агротехніки, впливом їх на родючість грунту В одному полі, наприклад, висівають озимі та ярі зернові, цукрові буряки і картоплю, багаторічні та однорічні трави.

Попередник найкращий - попередник, який за будь-яких агротехнічних і кліматичних умов забезпечує найвищу урожайність наступної культури порівняно до інших її попередників.

Попередник хороший - попередник, який стабільно забезпечує високу врожайність наступної культури порівняно до інших її попередників.

Попередник допустимий - попередник, який не гарантує сталості врожайності наступної культури, аза екстремальних умов зумовлює різке зниження її продуктивності.

Попередник умовно допустимий - попередник, після якого умови вирощування для наступної культури помітно погіршуються.

Попередник недопустимий - попередник, після вирощування якого створюються вкрай негативні умови водно-фізичного, поживного, фітосанітарного стану ґрунту для наступної культури, а також з агротехнічних причин, коли попередник дозріває значно пізніше строків сівби культури, або (в разі багаторічних трав) - попередник не може бути використаний як покривна культура.

 

 

 

3.2. Наукові основи сівозмін

Основні причини зниження врожайності  і погіршення якості врожаю за беззмінного  вирощування сільськогосподарських  культур пов'язані з однаковим  використанням поживних речовин  ґрунту, значною забур'яненістю посівів, їх ушкодженням шкідниками і хворобами, накопиченням у ґрунті різних токсичних  речовин - продуктів життєдіяльності  рослин і мікроорганізмів.

Сівозміни є основою стабільності землеробства, оскільки вони позитивно  впливають на всі важливі ґрунтові режими, насамперед, поживний і водний, а також повітряний і тепловий, сприяють активній детоксикації шкідливих  речовин, визначаючи, таким чином, весь комплекс умов розвитку складного агробіоценозу, найважливішою складовою якого  є зелені рослини.

Наукові принципи побудови сівозмін передбачають правильний підбір попередників та оптимальне поєднання одновидових культур із дотриманням допустимої періодичності їх повернення на одне й те ж поле. За такої побудови сівозміни перш за все виконують основну біологічну функцію - фітосанітарну і дозволяють максимально зменшити обсяги застосовуваних хімічних засобів захисту рослин.

До порушень встановлених вимог  чергування сільськогосподарських  культур у сівозмінах або навіть беззмінних посівів спонукає кон'юнктура  ринку сільськогосподарської продукції, яка диктує виробництво, у першу  чергу, "прибуткових" культур. Проте  розвиток землеробства в нашій країні загалом повинен базуватися на впровадженні раціональної системи сівозмін - польових, кормових і спеціальних.

За існуючого рівня економічного розвитку в процесі формування структури  посівних площ і порядку розміщення культур у сівозмінах слід керуватися матеріально-технічними можливостями конкретних виробників та необхідністю адаптації виробництва до природно-кліматичних  умов регіонів. За показниками атмосферного зволоження вони поділяються на підзони достатнього (560 - 600 мм опадів), нестійкого (480 - 500 мм) і недостатнього (350 - 450 мм) зволоження, що обумовлює особливості складу (насичення) і чергування культур у сівозмінах, потребує диференційованого підходу до організації і побудови сівозмін.

 

 

 

 

 

3.3 Сільськогосподарські  культури та структура посівих площ

1. Озима пшениця      112 га

2. Ярий ячмінь з підсівом люцерни   56 га

3. Багаторічні трави(люцерна)    28 га

4. Кукурудза на зерно     28 га

5. Цукровий буряк        28 га

6. Соняшник       28 га

7. Пар чорний      28 га

8.Гречка                                                                               28 га

Схему запроектованої сівозміни  та ротацію освоєної сівозміни див.(Додаток3,4)

 

Складання плану освоєння сівозмін і ротаційних таблиць.

4.1.Проектування і впровадження  сівозмін.

З метою раціонального  використання землі і створення  сприятливих умов для вирощування  провідних культур у господарствах  запроваджують систему сівозмін. Системою сівозмін називають оптимальне поєднання кількох сівозмін у господарстві (вона характерна лише для орних земель). Проте в кожному господарстві крім ріллі є й інші сільськогосподарські угіддя (землі під багаторічними плодовими та лісовими насадженнями, а також природні кормові угіддя). Тому польове господарство організовують після складання плану землекористування всіх сільськогосподарських угідь, частиною якого є план організації території, продуктивного використання земель, введення сівозмін.

Для складання проекту  землекористування вивчають і систематизують планово-картографічні, земельно-облікові, земельно-оціночні та інші відомості про стан і перспективи розвитку підприємства; роблять обстеження земель та розробляють заходи щодо їх раціонального використання; обстежують гідротехнічні грунто-захисні споруди, захисні лісові насадження, внутрішньогосподарську мережу доріг, господарські будівлі, польові стани, табори для тварин, джерела водопостачання; складають план розміщення культур за останні два роки.

За наслідками виконаних  обстежень складають експлікацію  земельних угідь Для розробки сівозмін особливе значення має вивчення відповідних ознак орних земель. Усі орні землі поділяють на кілька категорій за рівнем їх родючості, еродованості тощо, що дає змогу правильно розмістити сівозміни на території господарства

До проекту землекористування  розробляють заходи для поліпшення використання земель, розміщення виробничих підрозділів, організації сівозмін та кормових угідь, охорони грунтів, водоймищ та повітряного басейну.

Після можливої трансформації  земельних угідь на підставі виконаних оцінок та обстежень приступають до розробки структури посівних площ безпосередньо у господарствах.

Головним критерієм раціональної структури посівних площ є кількість  продукції, що виробляється на 1 га орних  земель при найменших витратах праці та коштів на одиницю продукції. Для цього здійснюють підбір сільськогосподарських культур з урахуванням їх вимог до умов вирощування та грунтово-кліматичних умов господарства. Крім величини можливого врожаю підібраних культур треба врахувати якість продукції та її призначення. Одночасно порівнюють між собою особливості зернових та кормових культур.

Щоб правильно встановити! площу посівів тієї чи іншої культури, треба знати обсяг виробництва продукції і планову врожайність даної культури. Обсяг виробництва продукції визначають відповідно до плану державного замовлення і внутрішньогосподарських потреб. Визначаючи плановий урожай, слід детально проаналізувати фактичну врожайність за останні п'ять років та план агротехнічних заходів на період освоєння сівозміни.

Плануючи площі посівів  кормових культур, враховують кількість  кормів, які можна мати з природних  кормових угідь, відходи рільництва, овочівництва та промислового виробництва, впровадження ущільнених, післяукісних та післяжнивних посівів

На основі розробленої  структури посівних площ та агровиробни-чої характеристики грунтів визначають кількість сівозмін і їх площі, склад культур, розмір та кількість полів кожної сівозміни.

Визначаючи кількість  сівозмін та розподіляючи культури між  ними, враховують розташування населених  пунктів і тваринницьких ферм та інші організацІйно-господарські особливості При складанні сівозмін важливо правильно розмістити кожний їх тип на території господарства. Польові сівозміни розміщують на польовихземлях та вододілах крутизною до 3°. Кормові, прифермські сівозміни впроваджують на родючих грунтах біля тваринницьких комплексів, що забезпечує високий урожай кормових культур і зменшує витрати на їх транспортування. На луках і заплавах впроваджують кормові лукопасовищні сівозміни, що значно поліпшує продуктивність цих угідь. Овочеві, рисові та інші спеціальні сівозміни розміщують на окультурених грунтах біля населених пунктів, водних джерел та в умовах зрошення. На схилах крутизною 3—7° для захисту грунту від водної ерозії впроваджують ґрунтозахисні сівозміни.

Розмір і кількість  полів у сівозміні визначають з таким розрахунком, щоб кожна культура (або група їх) займала одне або кілька цілих полів. Для раціонального використання сільськогосподарської техніки поля повинні мати по можливості правильну прямокутну форму і приблизно однаковий розмір. Відхилення від середнього розміру поля допускається в межах 3—5 %. На схилах поля треба нарізати так, щоб довша сторона їх була впоперек схилу. Слід також прагнути до того, щоб поля не перетиналися річками, лісами і мали зручні під'їзди.

Встановивши кількість полів  у сівозміні, складають схему  чергування культур, дають їй економічну оцінку, розробляють систему обробітку грунту та удобрення, заходи боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур. Після нарізання полів для кожної сівозміни закінчується перший етап її введення у виробництво.

 

4.2. Освоєння сівозмін.

Освоєння системи сівозмін — це поступовий перехід до прийнятого чергування культур, який триває кілька років (3—4 роки). Сівозміну вважають освоєною тоді, коли розміщення культур на її полях відповідає прийнятій схемі з дотриманням меж полів сівозміни. В освоєній сівозміні треба також дотримуватися прийнятої технології вирощування кожної сільськогосподарської культури.

Плани освоєння або плани  переходу до сівозміни розробляють  для кожної введеної сівозміни. У  планах (перехідних таблицях) спочатку відмічають розміщення на полях культур  за попередні 2—3 роки та поля, зайняті  озимими і багаторічними травами. Потім визначають найкраще місце  для сівби найбільш вимогливих до родючості грунту та попередників культури, парові поля і вже після цього розміщують решту культур.

Поряд з цим розробляють  технології вирощування сільськогосподарських культур (обробіток грунту, систему захисту посівів тощо), в яких передбачають поступовий перехід від існуючої в господарстві технології до запланованої. Особливу увагу приділяють тим полям або ділянкам землі, де під час освоєння сівозміни заплановані посіви після поганих попередників.

Освоєння сівозміни треба  контролювати після фактичного розміщення культур, тобто після весняної та осінньої сівби.

4.3. Дотримання сівозмін.

Контроль за дотриманням  сівозмін здійснюють після їх освоєння Для цього порівнюють фактичне розміщення культур із запланованим відповідно до ротаційної таблиці для кожної сівозміни. Під час ротації можливі відхилення від встановленого чергування культур Порушення бувають невиправдані і ті, що диктуються практикою, наприклад загибель озимих або багаторічних трав під час зимівлі. Тому після обробітку такі поля засівають іншими культурами з урахуванням того, щоб їх урожай компенсував відповідний збір рослинницької продукції і вони були попередниками для наступних культур у сівозміні.

На кожну із сівозмін у  господарстві оформляють книгу історії  полів. У ній у хронологічному порядку записують відомості  про кожне поле: розміщення культур, систему обробітку грунту та добрив, проведені заходи під час догляду за посівами та захисту від шкідників.

Перехідна таблиця плану  освоєння сівозміни див.(Додаток5)

 

Бур’яни і хімічні заходи боротьби з ними в сівозміні.

5.1. ШКОДА ВІД БУР'ЯНІВ 

Бур'ян — небажана рослинність  в угіддях, посівах, насадженнях  культурних рослин, яка конкурує з  ними за світло, воду, поживні речовини, а також сприяє поширенню шкідників  та хвороб.Рослини, що належать до культурних видів, але їх не вирощують на даному полі, відносять до засмічувачів.

Інтенсивний розвиток вегетативних органів бур'янів, що випереджають у рості культурні рослини, призводить до затінення останніх. Це спричинює зниження інтенсивності фотосинтезу, ослаблення стебел внаслідок етіоляції та вилягання посівів, у зв'язку з чим значно зменшується якість продукції та збільшуються втрати під час збирання полеглих хлібів. Поряд з цим затінення рослин призводить до зниження температури поверхні грунту на 2—4 °С, що негативно впливає на активність мікроорганізмів у грунті, призводить до погіршення умов живлення та подовження вегетаціїрослин. Особливо терплять на перших етапах росту рослини, що повільно розвиваються,— льон, кукурудза, картопля, цукрові буряки та ін.

Зміна інтенсивності фотосинтезу  та погіршення умов кореневого живлення рослин призводять до зниження якості врожаю, наприклад до зменшення вмісту протеїну у зерні пшениці на 1—2 %. Наявність насіння бур'янів у продукції помітно знижує її харчові та смакові якості. Так, наявність у борошні незначної кількості розмеленого насіння таких бур'янів, як куколю, пажитниці п'янкої, блекоти, гірчаку рожевого, перетворює його на продукт, непридатний для вживання людиною і тваринами внаслідок вмісту шкідливих сполук. Домішки полину гіркого надають зерну, крупі і борошну гіркого смаку. Жовтець їдкий, хвощ польовий, гірчак рожевий та інші отруйні рослини знижують якість сіна, продуктивність пасовищ і можуть спричинити отруєння тварин.

Засміченість посівів  утруднює збирання врожаю, збільшує витрати пального, зумовлює поломку збиральної техніки. Домішки зелених часточок бур'янів у зерні підвищують його вологість, утруднюють очищення, внаслідок чого зростають витрати, знижується продуктивність праці. Крім того, вартість обробітку грунту збільшується за рахунок проведення додаткових заходів та підвищення опору грунту знаряддям обробітку. Встановлено, що на оранку 1 га дуже засміченого грунту витрачається близько ЗО л пального, а на оранку малозасміченого — лише 15—18 л.